Підходи до управління складовими потенціалу підприємства

Складовими потенціалу підприємства є сукупність всіх видів ресурсів, якими воно володіє й які можуть бути залучені для забезпечення його розвитку з урахуванням як існуючих так і перспективних можливостей підприємства і потреб ринку.

Серед основних видів ресурсів, які використовуються підприємствами, виділяють:

- трудові;

- інтелектуальні;

- матеріальні активи (основні фонди та оборотні засоби);

- нематеріальні активи;

- капітал (основний, оборотний, власний та залучений);

- фінансові та інвестиційні;

- інформаційні;

- інноваційні.

Серед можливостей розвитку підприємства розрізняють такі їх групи:

- явні та неявні;

- внутрішні (пов’язані із внутрішніми змінами) та зовнішні (пов’язані із зовнішніми змінами в середовищі підприємства);

- очікувані та слабко передбачувані;

- перспективні та поточні;

- реальні та оптимістичні (песимістичний сценарій означає не що інше, як втрату шансів для успішного використання наявних у свій час можливостей розвитку).

При класифікації ресурсного потенціалу застосовують ряд підходів. До його складових за класичним підходом відносять землю, працю, капітал та підприємницькі здібності. З сучасних позицій чинник «земля» може бути представлений як сукупність необхідних для діяльності підприємства природних ресурсів та довкілля, на яке воно впливає. «Праця» може бути охарактеризована як жива й уречевлена, тобто матеріалізована у вигляді засобів виробництва та предметів праці, а також представлена у вигляді інтелектуальної розумової творчої праці та її результатів. «Капітал» як самозростаюча вартість дає підприємству шанси для залучення необхідних ресурсів і формування можливостей для розвитку. Серед видів капіталу виділяють основний та оборотний, людський, інтелектуальний, інформаційний. Окрім того відповідно до сфер прикладання та видів діяльності розрізняють такі види капіталу як промисловий, фінансовий, банківський тощо. За певними ознаками розрізняють також національний (резидентський) та іноземний (нерезидентський) капітал, капітал транснаціональних корпорацій, легальний та «тіньовий», венчурний (ризиковий) та надійний з точки зору ризику його вкладень капітал тощо. Вкладення капіталу здійснюються у вигляді інвестицій, зокрема, капітальних вкладень. З точки зору сучасних уявлень на природу бізнесу та характер його розвитку на чільне місце виходить така складова виробничого потенціалу як підприємницькі здібності, які відображають вміння формулювати нові бізнес-ідеї та успішно реалізовувати їх на практиці.

Для оцінювання існуючого рівня фактичного потенціалу підприємства у порівнянні з можливим перспективним потенціалом визначають норматив можли­востей ß

ß = Q_ф / Q_п , (1.1)

де Q_ф – бальна оцінка діючого (фактичного) потенціалу фірми, Q_п – те ж перспективного (необхідного) потенціалу.

Для підприємств виробничого профілю характерним є поняття виробничого потенціалу. Дані підприємства створюють продукцію, виконують роботи та надають послуги виробничого характеру, тобто їх діяльність спрямована насамперед на створення матеріальних цінностей. У своїй діяльності вони все частіше використовують результати інтелектуальної праці у вигляді об’єктів інтелектуальної власності.

Дослідження виробничого потенціалу підприємства за нинішніх умов доцільно здійснювати з використанням виробничої функції, яка представляє собою економетричну модель, що кількісно описує зв’язок основних результативних показників діяльності підприємства (обсягу продукції, доходу, прибутку, рентабельності, продуктивності праці і т. ін.) з кількісними характеристиками витрат ресурсів (праці й капіталу). У загальному виробнича функція має наступний вигляд

(1.2)

Сума параметрів (α + β) може бути як меншою, так і більшою від одиниці. Якщо (α + β) > 1, то темпи росту обсягу продукції (кінцевих результатів) вищі за темпи росту виробничих ресурсів, якщо (α + β) < 1, то темпи залучення ресурсів перевищують темпи зростання обсягу продукції (результатів виробництва). Параметр А залежить від вибраних одиниць вимірювання результатів і витрат ресурсів, числове значення цього параметру визначається ефективністю виробничого процесу. Для фіксованих значень L і K тій функції, в якої більше числове значення А, відповідає більше значення Y. Отже і виробничий процес, який описується цією функцією, буде ефективнішим.

Узявши частинні похідні від виробничої функції, дістанемо

(1.3)

(1.4)

Таким чином, граничний приріст продукції за рахунок приросту кожного ресурсу визначається як добуток коефіцієнта еластичності на середню ефективність ресурсу.