Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Дроп-ін-центри для жкс у мм. Рига (латвія) та Таллінн (естонія)
Розглянемо стисло ситуацію з секс-бізнесом та профілактикою ВІЛ/ІПСШ серед його працівниць у Латвії, яку http://www.worldsexguide.com/guide/ репрезентує як «європейську мекку» дешевого секс-туризму. Замість респектабельних бізнесменів і пенсіонерів, на яких розраховували очільники країни, коли запрошувало «дискаунтерів», до Риги злітаються молоді любителі «полунички» з Великої Британії, Італії, Німеччини та Швеції. За даними видання «Бізнес & Балтія», на секс-туризм націлені не менше 10% всіх іноземців, які приїжджають до країни, тобто приблизно 200-300 тис. чоловік на рік. Їх обслуговують, за неофіційними даними, 5-6 тис. секс-робітниць. При цьому туристи витрачають на сексуальні розваги приблизно EUR100 млн. щорічно.[33]
До речі, це опосередковано підтвердив ще в 2001 р. контроверсійний документальний фільм шведського режисера Пола Холландера “Buy Bye Beauty” (можна перекласти як «Купіть красуню на прощання») про метушливі будні латвійської секс-індустрії. Цей фільм спричинив справжню бурю дебатів у стінах латвійського сейму та різких політичних оцінок з боку урядовців, і його було заборонено до показу в демократичній Латвії. Зауважимо, що документальна стрічка знімалася на кошти шведського державного Інституту фільмів (Svenska Filminstitutet) і обійшлася платникам податків не менш демократичної Швеції у EUR20,5 тис. Закінчилося все тим, що ризькі вуличні секс-робітниці перемістилися від гріха подалі з усім відомої вулиці Чака до Старої Риги. А багато хто перебазувався на Ризьку окружну дорогу, де оральний секс коштує 15 латів (приблизно EUR21), а вагінальний—близько 20 латів (приблизно EUR29).
У цьому зв’язку нагадаємо, що індивідуальний секс-бізнес регулюється в Латвії з 1998 р. Займатися ним заборонено лише малолітнім і неповнолітнім, іноземцям, особам, які не мають медичної довідки про стан здоров’я. Заборонено також звідництво та втягнення до секс-бізнесу, об’єднання секс-робітниць у групу з метою надання секс-послуг.
Секс-робітниці мають проходити щомісячний медичний огляд. Дані медичних карт здоров’я мають передаватися медичними закладами в органи поліції, тобто про конфіденційність цієї інформації не йдеться.
Але на противагу Литві латвійські державні органи та інституції, схоже, не поспішають втручатися в організацію заходів з профілактики ВІЛ/СНІДу та ІПСШ серед ЖКС і покладаються здебільшого на громадські ініціативи.
Одним з лідером громадських ініціатив в цій галузі став Латвійський центр ґендерних проблем Genders, який існує з 1994 р. і був зареєстрований як неурядова організація в 1996 р. Він розташований на вже згаданій вулиці Чака в Ризі, і одною з його головних цілей є розробка дієвих стратегій та заходів профілактики ВІЛ/ІПСШ серед секс-робітниць і жінок, які стали жертвами торгівлі людьми.
Співпрацівники центру та його волонтери активно займаються аутріч-роботою, інформаційно-роз’яснювальною діяльністю з активним залученням ЗМІ, виступають з публічними лекціями, приймають участь у різноманітних виставках та вуличних акціях, ведуть науково-дослідну роботу.
Genders тісно співпрацює з ЮНЕЙДС, є членом Європейської групи в галузі лікування СНІДу (European AIDS Treatment Group, або EATG), Міжнародної мережі проти торгівлі жінками (International Network Against Trafficking of Women, <http://www.qweb.kvinnoforum.se>) та Європейської мережі з профілактики ВІЛ/ЗПСШ серед проституток (European Network for HIV/STD Prevention in Prostitution, tampep@xs4all.nl або info@mrgraaf.nl).
З 1998 р. Genders приймає активну участь у міжнародних проектах країн балтійського регіону, націлених на боротьбу з торгівлею жінками, особливо з Росії (Сибіру) та деяких інших країн колишнього СРСР. Логічним продовженням роботи в проектах з профілактики ВІЛ/ЗПСШ серед секс-робітниць та боротьби з торгівлею жінками стало заснування в 2000 р. першого (і хіба єдиного) в Ризі низькопорогового короткострокового притулку-шелтера «Маяк» для жертв торгівлі жінками, які повертаються додому. Цей притулок Genders використовує також як дроп-ін-центр для ЖКС. Серед послуг центру: кризове втручання, медичні консультації, гінекологічний та дерматовенерологічний огляд, психологічна, соціальна, юридична допомога ЖКС та постраждалим внаслідок торгівлі жінками, телефонна «гаряча лінія», лекції лікарів та юристів, бібліотека з правничими матеріалами, періодикою та інформаційними публікаціями стосовно жіночого та репродуктивного здоров’я, питань, що стосуються ВІЛ/СНІДу.
В різні часи фінансову підтримку «Маяку» надавали нідерландські фундації королеви Юліани та Fondsenwervingsacties Volksgezondheid, Королівська амбасада Данії в Ризі та інші закордонні донори.
А тим часом вуличний секс-бізнес у тому вигляді, як він існує, напр., у Ризі, не є характерним явищем для Таллінна—столиці сусідньої Естонії, де надання індивідуальних секс-послуг не суперечить закону. Натомість місцеві неурядові організації, що працюють з ЖКС та жертвами торгівлі жінками, висловлюють занепокоєність зростанням кількості підлітків та безпритульних дітей, які пропонують сексуальні послуги переважно іноземним туристам у районі порту та у великих супермаркетах.
Взагалі співпраця неурядових ВІЛ-сервісних організацій з державними органами в Естонії визначається слабкою координацією. Наприклад, при роботі над державним бюджетом щодо фінансування охорони здоров’я на 2006 р. до консультацій з урядовцями та парламентарями вперше були запрошені 13 неурядових організацій, але їхні зауваження та рекомендації так і не були враховані в заключному документі.
Як і в Латвії, естонський уряд практично не ініціює і не втручається в проекти профілактики ВІЛ/ІПСШ серед ЖКС. Державний Центр профілактики СНІДу було ліквідовано в 2003 р. Його в деякій мірі замінив новий—вже недержавний—Центр профілактики СНІДу (http://www.aids.ee).
У галузі анонімної соціально-медичної допомоги найбільш уразливим до ВІЛ категоріям населення в Естонії, а саме ЖКС, одним із піонерів стала інша НУО—Центр СНІД-інформації та підтримки (AIDS-i Tugikeskus). Ця організація добре відома споживачам ін’єкційних наркотиків і секс-робітницям в Таллінні. Її було створено Юрієм Каліковим і групою активістів у 1994 р. з метою надання соціальної підтримки та послуг зі зменшення шкоди саме цим цільовим групам. За основу організаційної структури було взято модель схожого гельсінського центру «Фінська рада зі СНІДу» (AIDS Tukikeskus, <http://www.aidstukikeskus.fi/site/>). Група Ю. Калікова була першою в Естонії НУО, яка почала працювати з ЖКС, відкрила програму обміну голок і шприців / метадонової замісної терапії для СІН у 1995 р., а також реабілітаційну програму для них у 1997 р. Тартуська філія почала працювати з 1995 р. З 1996 р. по 1999 р. включно Центр СНІД-інформації та підтримки відвідали більше 1300 секс-робітниць. Волонтери Центру займаються також аутріч-роботою, чергують на телефонній «гарячій лінії», розповсюджують тематичні інформаційні матеріали; працює мобільний пункт обміну голок і шприців для СІН («наркобус» як його охрестили талліннці). Взагалі в різних проектах Центру працює більш ніж 20 волонтерів завдяки добре налагодженим стосункам зі студентами Талліннського педагогічного університету, НУО «Живемо для завтрашнього дня» та Союзом естонських волонтерів.
З 2002 р. приміщення Центру СНІД-інформації та підтримки (дві кімнати) використовуються в якості невеличкого дроп-ін-центру для ЖКС, який у випадку надзвичайних ситуацій може використовуватися як короткостроковий притулок для 1-2 осіб, напр., жінок, які постраждали внаслідок торгівлі людьми. Це єдиний такий щоденний контактний пункт принаймні в Таллінні. Фінансово його підтримали нідерландська Mama Cash Foundation та Амбасада Фінляндії в Таллінні. Методичну підтримку надав вже згаданий вище ризький Центр Genders. Також спеціалізовану допомогу надає естонський Центр профілактики СНІДу. В дроп-ін-центрі постійно працюють дві медсестри, які надають первинну медичну допомогу, беруть аналізи на ВІЛ/ІПСШ, обмінюють голки та шприци, роздають бажаючим презервативи та лубриканти. Налагоджено співпрацю з гінекологом, венерологом, терапевтом і психологом, які проводять медичний огляд та надають консультації. Центр СНІД-інформації та підтримки має можливість надавати побутові послуги та юридичні консультації. До активної співпраці заохочуються самі місцеві клієнтки, для яких організуються спеціальні тренінгові сесії. Працює при центрі й невеличка група взаємодопомоги.
Найбільш гострою проблемою для талліннського Центру СНІД-інформації та підтримки, на думку Ю. Калікова, є труднощі з формуванням постійного штату співробітників та укладанням контрактів з галузевими спеціалістами через відсутність надійного, довгострокового фінансування.
Подивимося, як в схожих умовах фінансової нестабільності намагаються плідно працювати шість жінок та один чоловік із південноафриканської групи SWEAT.
Дроп-ін-центр для ЖКС у м. Кейптаун (Південно-Африканська Республіка)
Перед тим, як розглядати досвід Робочої групи з освіти та захисту секс-робітників (Sex Worker Education and Advocacy Taskforce, або скорочено SWEAT) із Кейптауну та створеного нею дроп-ін-центру, варто зупинитись докладніше на становищі вуличних секс-робітниць у Південно-Африканській Республіці (ПАР). Ця молода демократія є майже ровесницею української, і поточний стан справ в такому тіньовому секторі економіки країни, як секс-бізнес, дуже нагадує вітчизняні реалії. На початку 1990-х рр. після перемоги над режимом апартеїду в Південній Африці швидко почали відкриватись та процвітати масажні салони та ескорт-аґенції. Як і в Україні, з утвердженням демократії тут різко збільшилася й кількість вуличних секс-робітниць.
Але поділ праці в секс-бізнесі віддзеркалює расове та соціальне розшарування, яке залишилося молодій демократії у спадок від попереднього режиму. В масажних салонах та ескорт-аґенціях працюють переважно кольорові та білі секс-робітниці, в той час як вулична робота залишається здебільшого чорношкірим дівчатам.
Чинне законодавство Південно-Африканської Республіки на підставі Акту щодо сексуальних правопорушень (Sexual Offences Act) від 1957 р. криміналізує секс-бізнес і сутенерство. В Кейптауні з його трьохмільйонним населенням це дуже непокоїть не лише секс-робітниць і робітників, але й «капітанів» місцевого туристичного бізнесу, яким не дають спокою лаври знаменитого Сан-сіті та тайських курортів, і які не залишають надії зробити цю перлину Південної Африки одним з найбільш привабливих місць для міжнародного секс-туризму.
Незважаючи на офіційну заборону секс-бізнесу, робітниці з масажних салонів та ескорт-аґенцій стикаються з меншими переслідуваннями з боку поліції; ставлення до них пересічних громадян є доволі толерантним. Поліцейські репресії та, зокрема, зґвалтування, шантажування та вимагання хабарів—це повсякденна реальність, з якою доводиться стикатися вуличним секс-робітницям.
У Кейптауні вуличні секс-робітниці пропонують свої послуги не лише на вулицях, але й у пивних (sheebeens), нічних клубах, у порту, на приміських автобанах. За бажанням професійно надавати секс-послуги на вулицях «матері міст південно-африканських», на думку Gould & Fick (2008), стоїть здебільшого раціональний вибір. Середній заробіток, який отримують в інших секторах економіки Кейптауна жінки та чоловіки, які ледве закінчили середню школу,—саме такий освітній рівень має переважна більшість секс-робітниць,—становить 1279 рандів (приблизно EUR106) на місяць. Середній місячний заробіток у вуличному секс-бізнесі складає 3587 рандів (EUR298).
А чорношкірі секс-робітниці, серед яких з’явилося чимало вчорашніх шкільних вчительок і викладачок вузів із Зімбабве після того, як інфляція в цій країні перевищила 1000%, заробляють на автобані Стелленбош на околиці Кейптауна приблизно 2000 рандів (приблизно EUR166) на місяць, працюючи по10-12 годин на добу від 5 до 7 днів на тиждень.
Секс-бізнес дає їм змогу мати справу з «живими» грошима кожний день, замість того, щоб чекати видачу мізерної зарплатні раз на місяць. Звичайно, більшості секс-робітниць не дуже подобається їхнє сьогоднішнє становище, і вони б залюбки зайнялися чимось іншим—але за умови аналогічних заробітків і гнучкого робочого дня.
Gould & Fick також з’ясували, що 47% чорношкірих і кольорових вуличних секс-робітниць стали жертвами фізичного насильства, наруги або вимагання хабарів з боку бездоганно чорношкірих поліцейських. Немає місця расовій солідарності, на яку так сподівалися колись борці проти апартеїду, і серед клієнтури. «Кольорові чоловіки—це найгірші клієнти, бо вони відразу ж після сексу починають тебе ненавидіти,—бідкається рядова чорношкіра трудівниця панелі Вуйоказі.—Вони намагаються тебе образити, обзиваються різними словами. Чорношкірі чоловіки—дуже брутальні, вони полюбляють причиняти тобі біль. А білі—ті нічого, дуже лагідні, але ніколи не дивляться прямо в очі.»
Вуйоказі працює самостійно, тому при кожному арешті дає хабар у 100 рандів (прибл. EUR8,32). «Якщо в тебе нема 50 або 100 рандів,—каже вона,—поліціянти можуть замкнути тебе на всі вихідні і відпустити лише в понеділок зранку без пред’явлення будь-яких звинувачень.»
Тим часом ескорт-аґенції, яким місцева влада видає ліцензії та дозволяє розміщувати рекламні оголошення в місцевій та провінційній пресі, мають всі шанси стати цілком законним, якщо не респектабельним бізнесом.
Ще одною проблемою вуличного секс-бізнесу є численні безпритульні аматорки на вулицях Кейптауна, яких сторонньому спостерігачу дуже тяжко відрізнити від професіоналок. Все це, на думку робітниць зі стажем, сприяє подальшому укоріненню стереотипу, що вуличний секс-бізнес є брудною, принизливою та аморальною справою. Таким чином, стигматизація з боку суспільства, а також кальвіністська мораль, поширена в середовищі медичних працівників, стоять на перешкоді реалізації права вуличних секс-робітниць отримувати кваліфіковані медичні послуги.
Історія
«Більш безпечна та здорова секс-індустрія означає більш безпечне та здорове суспільство»,—вирішила в 1994 р. ініціативна група кейптаунських секс-робітників та соціальних працівників, і створила першу в ПАР неурядову організацію секс-робітників SWEAT, яка отримала офіційний статус у 1996 р. Як свідчить її назва, члени Робочої групи з освіти та захисту секс-робітників поставили собі за мету профілактику ВІЛ/ІПСШ у середовищі жінок, чоловіків і трансґендерних осіб, які працюють переважно у вуличному секс-бізнесі, а також захист їх соціальних, економічних і громадянських прав. Для цього були розроблені три програми, що зосереджуються на наданні виїзної соціально-медичної допомоги цільовій групі, інформаційно-освітній діяльності та правозахисних кампаніях.
Спочатку пріоритетним для SWEAT було впровадження виїзних програм розповсюдження чоловічих кондомів і жіночих презервативів, лубрикантів та освітніх матеріалів з безпечного сексу серед секс-працівників на вулицях міста, в масажних салонах, стрип-клубах тощо. Для того, щоб полегшити надання профілактичної та соціальної допомоги цим цільовим групам, зокрема, проведення тестування на ВІЛ/ІПСШ, було відчинено дроп-ін-центр у травні 1996 р.
Команда добровільних аутріч-працівників за участю медичного персоналу з партнерської місцевої клініки періодично проводила (і проводить по цей час) обговорення питань безпечного сексу на стоянках «далекобійників» для тамтешніх секс-робітниць та їхніх клієнтів з-поміж водіїв.
Почав виходити щомісячний інформаційний бюлетень SWEATscene (Світ SWEAT), в якому висвітлювалися питання профілактики ВІЛ/СНІДу та ІПСШ, охорони здоров’я, юридична та інша поточна інформація до уваги секс-робітників.
А починаючи з 2000 р., організація, яка на той час вже була активним членом Національної ради зі СНІДу, Коаліції за рівні права лесбійок і ґеїв, Коаліції проти дитячої праці та інших асоціацій, почала більш активно пропагувати декриміналізацію секс-бізнесу в ПАР. У 2002 р. їй вдалося розвернути досить широку національну кампанію серед секс-робітників за реформу законодавства та системи охорони здоров’я. Ці зусилля увінчалися організаційним успіхом, і в жовтні 2003 р. за допомогою SWEAT було засновано південно-африканський Національний рух секс-робітників Sisonke («Єднання»). У тому ж році SWEAT за допомогою цілої низки дослідницьких центрів у країні ініціювала програму вивчення соціально-медичних і правових проблем, з якими стикаються секс-робітники, щоб більш обґрунтовано вести свою правозахисну діяльність.
З метою запобігання частим поліцейським рейдам у місцях, де працюють секс-робітники та поліпшення стосунків між правоохоронними органами та секс-робітниками в трьох районах Кейптауну за допомогою SWEAT була налагоджена досить плідна «інформаційна» співпраця поліцейських відділків з секс-робітниками, які почали використовуватися як «вуха та очі» правоохоронників у криміногенних зонах міста. Таким чином в цих районах спостерігається помітне зниження вуличної злочинності, а стосунки між поліцією та секс-робітниками поступово стають більш довірливими.[34]
Про деякі результати роботи організації можна судити з таких цифр: наприклад, протягом звітного періоду з 1 квітня 2004 р. до 31 березня 2005 р. дроп-ін-центр відвідало 208 секс-робітниць. Також аутріч-працівники SWEAT надали соціально-медичну допомогу 1447 секс-працівницям, 57 секс-робітникам і 4 трансґендерним секс-робітникам. Була проведена інформаційно-роз’яснювальна робота з 202 менеджерами та власниками ескорт-аґенцій.
А в березні 2007 р. SWEAT і Sisonke здобули суттєву перемогу в своїй боротьбі за право секс-робітників отримувати якісні медичні послуги. Новий урядовий план з національної профілактики ВІЛ/СНІДу охарактеризував криміналізацію секс-бізнесу як «перешкоду на шляху до приборкання пандемії» і звернувся до південно-африканських законодавців з пропозицією переглянути чинні закони з метою «усунення дискримінації стосовно секс-робітників і поліпшення результативності програм зменшення шкоди».
Спектр послуг, що надаються
Дроп-ін-центр SWEAT—це єдиний контактний пункт для секс-робітників у Кейптауні. Його двері відчинені для відвідувачів кожну середу з 13:00 до 16:30. Тут надають первинну медичну допомогу та здійснюють оперативне кризове втручання в разі необхідності. Відвідувачі можуть пройти тестування на ВІЛ і ІПСШ. Дроп-ін-центр SWEAT має можливість переадресовувати своїх клієнтів до партнерської клініки, яка надає гінекологічні, венерологічні та інші медичні послуги; наркозалежних секс-робітників можуть направити до відповідних медично-реабілітаційних програм.
Тут можна також отримати презервативи (розповсюджується приблизно 25000-30000 одиниць щомісяця) та лубриканти, перекусити, випити кави, поспілкуватися в приязній атмосфері, подивитись тематичні освітні відео або взяти з собою свіже число бюлетеню SWEATscene та дуже інформативні брошури, в яких описуються прийоми безпечного сексу при наданні різноманітних послуг або правила безпеки під час роботи. Наведемо лише деякі з них:
· Зразу повідомте клієнта, що ви готові робити і скільки це буде коштувати перш ніж сідати до автівки. · Працюйте тільки з передплатою. Якщо клієнт не хоче платити, ввічливо відмовте йому та порекомендуйте звернутися до когось іншого. · Залиште гроші своїй колєжанці, щоб вас часом не пограбували. · Завжди намагайтесь роздивитися заднє відділення кузову автівки та заднє сидіння перед тим, як сідати до автівки. · Не сідайте до автівки, якщо бачите в ній більше одного клієнта.
В залежності від потреб клієнтів у дроп-ін-центрі проводяться семінари, присвячені питанням користування чоловічими кондомами та жіночими презервативами, прийомам безпечного сексу, питанням профілактики ВІЛ/ІПСШ, жіночого здоров’я, прийомам спринцювання тощо. Залежно від фінансової спроможності організації тут періодично працюють курси масажисток, манікюрниць, перукарок і гімнастики тай-ці. Всі аутріч-працівники та бажаючі секс-робітники мають змогу відвідувати заняття з карате.
Невід’ємною частиною послуг, що надаються в центрі є соціально-психологічна допомога та юридичні консультації. По можливості в дроп-ін-центрі надають поради з укладання трудових угод вуличним секс-робітницям і робітникам, які мають змогу залишити вуличний бізнес і отримати роботу в масажних салонах, стрип-барах, нічних клубах. В свою чергу робітниці цих закладів також звертаються до SWEAT за юридичною підтримкою у вирішенні трудових суперечок з роботодавцями.[35] Працює в центрі й щоденна телефонна «гаряча лінія» допомоги.
Велика увага приділяється залученню до профілактичної та освітньої діяльності волонтерів з-поміж самих секс-робітниць і робітників. З цією метою в центрі SWEAT періодично проводяться тренінги. Створено групу взаємної допомоги.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-10; просмотров: 141; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.149.27.202 (0.058 с.) |