Теорія і методика виховання - Омеляненко В.Л.

 

Принцип культуровідповідності

Принцип культуровідповідності, Принцип поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю вихованців, Принцип опори на позитивне в людині, Принцип оптимальності виховного процесу, Теорія і методика виховання - Омеляненко В.Л. Бібліотека у

ПопередняЗМІСТНаступна

Принцип культуровідповідності

Принцип культуровідповідності передбачає нерозривний зв'язок виховання з культурними надбаннями людства і свого народу, зокрема із знаннями про загальнолюдські багатства в царині духовної та матеріальної культури, про особливості розвитку і становлення національної культури та її взаємозв'язки із загальнолюдською; знаннями історії свого народу, його культури; забезпеченням духовної єдності і спадкоємності поколінь.

Вимоги принципу культуровідповідності мають пронизувати всі сфери життя людини, а особливо молодого покоління — побут, взаємини, виробничу діяльність, радіо, кіно, телебачення, театр, книги. І передусім — сферу освіти та виховання. У системі освіти молоді люди витрачають великі зусилля на опанування складних для засвоєння основ теоретичних знань. А в результаті у пам'яті залишається лише невелика частина з того, що передбачено навчальними програмами. Поза увагою, по суті, залишаються такі пласти культури, як образотворче мистецтво, музика, культура побуту та поведінки, ужиткове мистецтво. Ці засоби виховання впливають передусім не стільки на розум, скільки на почуттєву сферу. Вони сприяють формуванню і піднесенню духовної культури особистості.

Учитель однієї зі шкіл Київщини був класним керівником від п'ятого класу до випуску. У класі було чимало здібних учнів: одні захоплювалися мовою і літературою, інші мали значні успіхи в математиці та фізиці, багатьох цікавила історія, біологія, хімія. Значна частина випускників продовжила освіту в професійних навчальних закладах. Минуло 10 років. Колишні випускники вже мали сім'ї, працювали вчителями, інженерами, агрономами, зоотехніками, лікарями, кваліфікованими робітниками. Зібралися на зустріч: пригадати минуле, розповісти один одному про своє життя-буття. У зустрічі брав участь І колишній класний керівник. Він запропонував вихованцям відповісти на низку запитань анкети. Серед них були Й такі: "Що вам найбільше запам'яталося в процесі вивчення окремих дисциплін?", "Що закарбувалося в пам'яті з позакласного та позашкільного життя?" У відповідях на перше запитання вихованці пригадували якісь кумедні, нестандартні випадки поведінки на уроках своїх однокласників або вчителів. Але ніхто не пригадав ні якихось законів фізики, хімії чи біології, ні фактів з Історії чи літератури. А ось у відповідях на друге запитання досить широко і з захопленням та деталями вихованці пригадували, як готували новорічне свято, зокрема новорічний бал, на якому були присутні учні всієї школи та батьки; пригадалися екскурсії до Києва й особливо відвідання художніх музеїв (українського, російського та західноєвропейського мистецтва), вистави в оперному та драматичному театрах (дивилися балет "Лебедине озеро" і виставу "Хазяїн"). Запам'яталося саме це, хоча під час неодноразових екскурсій до Києва знайомилися і з метро (тоді це була новинка), побували в зоопарку, на виставці досягнень народного господарства та ін.

Принцип поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю вихованців

Дитина за своєю природою, пізнаючи навколишній світ, шукає, по-перше, відповіді на запитання "Чому?", "Як?" і, по-друге, прагне до самостійності у своїх діях ("Я сам", "Я сама"). Тому педагоги-вихователі мають на кожному кроці враховувати природу дитини. З одного боку, визначати напрями діяльності особистості, створювати оптимальні умови для такої діяльності, допомагати оволодівати раціональними й ефективними методами пізнання, а з іншого — давати можливість виявляти самостійність. Педагогічні кроки у цій сфері досить прості: підготуйте поле для діяльності, ретельно поясніть, як діяти, якими методами користуватися і відступіть на крок назад, спостерігаючи за цими діями, тактовно вносячи необхідні корективи. У цьому має виявлятися педагогічна мудрість вихователя. Практика свідчить, що коли в процесі виховання намагаються все зробити за дитину (одягнути, прибрати постіль, виконати домашні завдання тощо), гальмується процес соціального розвитку особистості.

Принцип опори на позитивне в людині

Принцип опори на позитивне в людині передбачає з погляду гуманізму і толерантності в стосунках з вихованцями шукати в них ті позитивні якості в почуттях, переконаннях, діяльності, які можуть слугувати опорою в соціалізації особистості. Утверджуючи в людині позитивні якості, ми сприяємо гальмуванню і витісненню ознак негативних виявів.

Великої помилки припускаються вихователі, які намагаються акцентувати увагу передусім на негативних виявах поведінки вихованців. Наприклад, аналіз записів учителів в щоденниках учнів сьомого класу однієї зі шкіл упродовж навчального року показав, що в них переважають негативні зауваження (89 %), на кшталт: "Вів себе непристойно на уроці англійської мови", "Зовсім знахабнів", "Кричав на уроці", "Смикав дівчаток за коси", "Батьки, якщо ви справжні батьки, приведіть до порядку свого оболтуса" та ін. І лише поодинокі записи (11 %) спрямовані на утвердження позитивних якостей: "Дякую за сумлінне ставлення до навчання", "Сергійко відповідально ставиться до підтримання належних санітарно-гігієнічних умов у класній кімнаті. Щиро дякую".

Педагоги мають пам'ятати народну мудрість: "Боги і діти живуть там, де їх хвалять". Треба виходити з розуміння того, що дитина у своєму розвитку ще не повністю володіє вміннями продуктивного спілкування, а життєві обставини вимагають від неї вступати в різні види контактів з людьми. Тому закономірно, що при цьому дитина наражається на певні труднощі, а отже, припускається помилок, порушує норми поведінки. Це треба враховувати як об'єктивний чинник.

Принцип оптимальності виховного процесу

Принцип оптимальності виховного процесу вимагає добору доцільного змісту, форм, методів, засобів виховання. Визначальними критеріями оптимальності процесу виховання є: відповідність функціонування процесу виховання, його змісту, методів, форм і засобів педагогічного впливу цілям всебічного гармонійного розвитку особистості. В.В. Ягунов науково обґрунтував основні вимоги принципу оптимальності:

• конкретизація цілей і завдань виховання з урахуванням ідеалів, традицій виховання, ціннісних орієнтацій українського народу, індивідуально-психічних особливостей вихованців;

• комплексний підхід до визначення змісту виховання;

• чіткий вибір варіанта змісту виховання шляхом виокремлення загальнолюдських і національних цінностей;

• добір таких методів, засобів та організаційних форм, які дають змогу найбільш успішно розв'язувати поставлені завдання за визначений час;

• диференційований та індивідуальний підхід до вихованців;

• створення умов для ефективного розв'язання поставлених виховних та інших завдань за визначений час;

• раціональне поєднання керування виховною діяльністю вихователів і самовдосконалення вихованців, оперативне регулювання й коригування перебігу виховного процесу;

• аналіз отриманих результатів виховання і витрат часу за критерієм оптимальності1.

У вимогах цього принципу певною мірою зосереджено основні засади всіх попередніх принципів.

ПопередняЗМІСТНаступна

 

 

З КНИГИ - ВВЕДЕННЯ в гендерних дослідженнях
(Вид-во Аспект-Прес, М., 2005)
Ю.В. Градскова
Гендерна соціалізація
«Соціалізація» є одним з центральних понять таких дисциплін, як соціологія, психологія, політологія. Хоча кожна з них вкладає в це поняттяособливий сенс, в цілому можна сказати, що під соціалізацією розуміється сукупність усіх соціальних процесів, завдяки яким індивід засвоює соціальний досвід і в результаті спілкування і діяльності набуває певні норми і цінності, що дозволяють йому функціонувати в якості члена суспільства.
Дане поняття пов'язане з категоріями «статус» і «диференціація». У всіх відомих суспільствах існує нерівність (диференціація) людей по відношенню до багатства і влади. Тому соціалізація в кінцевому підсумку стає процесом придбання того чи іншого суспільного статусу (скажімо, студента, домогосподарки, робітника). Статуси можуть змінюватися протягом життя, але їх набір у житті окремої людини звичайно обмежений. Найбільш легко при цьому змінюється статус, пов'язаний з віком (очевидно, що неможливо нескінченно підтримувати статус студента чи «мами малюка»), складніше змінюються статуси, пов'язані з володінням багатством і знатністю, хоча і вони при певних умовах (просування по службі, одруження, бойові заслуги, несподіване спадщину і т.д.) можуть еволюціонувати. Однак та «частина» статусу людини, яка визначається його приналежністю до тієї чи іншої статі, частіше за все буває незмінною протягом усього життя. Розподіл в суспільстві статусів, пов'язаних зі статтю людини, і їх ієрархія в соціальному просторі і отримали назву гендерної стратифікації.
Дана глава навчального посібника присвячена конкретному аспекту соціалізації - засвоєння і зміни відмінностей в уявленнях про статуси, нормах, ролі й цінності, відповідних біологічної статі індивіда. Іншими словами, потрібно відповісти на одне з головних питань курсу: як люди стають «чоловіками» та «жінками» і що це означає в різних культурах?

1. Біологічний стать і гендерна ідентичність
На перший погляд, в основі ієрархії статусів чоловіків і жінок лежать їхні фізіологічні і психологічні відмінності. Однак наскільки існуюча гендернастратифікація відповідає «природним» відмінностей чоловіків і жінок, а наскільки вона є результатом виховання і суспільного регулювання? Почнемо розгляд цього питання з поняття «біологічна стать».
Історично біологічна стать індивіда визначався по зовнішній формі геніталій і відповідно до цього призначався цивільний підлогу, згідно з яким виховувався дитина. Тим часом визначення біологічної статі не настільки тривіальна процедура. В даний час враховуються не тільки зовнішні статеві ознаки, а й хромосомні і гормональне будову організму. Зокрема, відсутність другої Х-хромосоми і її заміна Y-хромосомою ставить чоловіка вбіологічно невигідну позицію - у чоловіків частіше зустрічаються захворювання, пов'язані з гормональним розвитком, а деякі з них (наприклад,гемофілія або дальтонізм) властиві тільки чоловікам.
У процесі розвитку зародка відбувається і диференціація головного мозку, у зв'язку з чим в період статевого дозрівання чоловічий і жіночий організми починають виробляти відповідні гормони, під впливом яких у підлітків з'являються вторинні статеві ознаки. Проте жоден з цих процесів не є одностороннім. Наприклад, гіпоталамус, відділ проміжного мозку, що відповідає за діяльність залоз внутрішньої секреції і зв'язок нервової та ендокринної систем, не тільки диференціюється під впливом чоловічих гормонів - андрогенів, але і сам може впливати на ендокринну систему [1].
З іншого боку, незважаючи на біологічні відмінності на всіх трьох рівнях, жіночий і чоловічий організми з даної точки зору ідентичні щонайменше на 85%. Можна сказати, що подібності між чоловічим і жіночим організмами набагато більше, ніж відмінностей.
У процесі розвитку людського організму кожна наступна диференціація грунтується на попередній. Тому статева приналежність індивіда навіть у чисто біологічному сенсі - складна, багаторівнева система, що складається в процесі індивідуального розвитку. Гендерний статус людини пов'язаний не тільки з біологічною статтю, але і з його уявленнями про своє поле, про те, що для нього самого означає «бути жінкою» або «бути чоловіком». Ці уявлення і називаються гендерною ідентичністю.
Особливо показовими прикладами складної взаємозалежності між біологічною статтю і гендерною ідентичністю є описи досліджень гермафродитів.
Експерименти американського дослідника Дж. Мані (60-і роки) показали, що у випадках порушення відповідності між гормональними, хромосомнимиі зовнішніми морфологічними особливостями організму розвиток індивідів може відбуватися як за принципом переважання виховання, так і за принципом вирішального впливу статевих гормонів. У першому випадку, і 7 індивідів з жіночим хромосомним і гормональним підлогою чоловічими геніталіями, четверо (після операції) виховувалися як дівчатка і сформували жіночу ідентичність, а троє інших виховувалися як хлопчики й змогли розвинути в собі чоловічу ідентичність і сексуально функціонувати як чоловіки. В іншому випадку, однак, з 18 генетичних чоловіків, що з'явилися на світ з геніталіями, схожими на жіночі, і вихованих як дівчатка, 16 усвідомили себе чоловіками і прийняли чоловічу ідентичність [2].
Таким чином, сукупність біологічних ознак статі можна розглядати лише як передумову віднесення індивіда до того чи іншого співтовариства. Ще більш показовим прикладом є описаний американським антропологом Гарольдом Гарфінкелем випадок Агнес.
Агнес до 18-річного віку виховувалася хлопчиком - з народження у неї були чоловічі геніталії. У 18-річному віці вона вирішила змінити стать, так як відчувала себе жінкою і чоловіки були більш привабливі для неї як сексуальні партнери. Однак після зміни біологічної статі (хірургічної операції) перед нею постало нове завдання - стати жінкою, не маючи «сертифікатів жіночності», тобто не пройшовши школу жіночого досвіду. Вона постійно боялася, що її «викриють» [3]. Цей приклад показує, що наявності біологічних ознак та ідентифікації себе з «жінкою» виявилося недостатньо для підтвердження жіночого гендерного статусу. В даний час все більша кількість дослідників приходять до висновку швидше про культурне, ніж біологічної детермінації гендерної стратифікації. Внаслідок цього саме соціалізація - розуміння в процесі взаємодії з навколишнім як прямих (виражених у законах, нормах), так і непрямих (неявних, несвідомо засвоюваних з казок, пісень, жестів і т.д.) вимог культури по відношенню до людей у ​​зв'язку з їх біологічними ознаками статі - дає ключ до вирішення проблеми гендеру.
2. Стереотипи чоловічої та жіночої поведінки в різних культурах
З соціології та етнографії відомо, що гендерні ролі (набір очікуваних зразків поведінки для чоловіка або жінки) розподіляються в різних суспільствах не однаково, а залежно від їх економічного розвитку і суспільного устрою. Психологія ж говорить про те, що далеко не всі психічні властивості чоловіків і жінок залежать від їх статевої приналежності.
У суспільствах, що їх називають «первісними» або навіть «примітивними», існувала розвинена система жіночих і чоловічих ролей, а також складні обряди і традиції позначення чоловічої і жіночої статі. Чоловіки і жінки суворо розрізнялися за своєю одягу, прикрасам, стилю розмальовки тіла і т.д. Для включення підростаючого покоління в систему статерольового поділу праці були вироблені складні обряди ініціації - посвячення в «чоловіка» або «жінку».
Однак навіть у регульованому ритуалами суспільстві не все так просто. По-перше, чоловічі і жіночі ролі (а з ними і уявлення про те, що носій кожної з них повинен робити і яким бути) істотно варіювалися від однієї спільноти до іншого.
На це звернула увагу антрополог Маргарет Мід. У роботі «Стать і темперамент» (1935) вона розглянула особливості суспільних стереотипів, що стосуються типово чоловічих і типово жіночих властивостей у декількох племен Нової Гвінеї. У результаті дослідження було встановлено, що у племені арапешей і у чоловіків і у жінок переважали жіночі ролі і цінувалися жіночі риси характеру. Вони спільно працювали і виховували дітей. І чоловіки і жінки другого племені - мундугоморов - відрізнялися войовничістю й агресивністю, причому чоловіки племені могли вступати в шлюб зі своїми дочками, а матері - зі своїми синами. У представників племені тчамбулі гендерні ролі розподілялися протилежно звичним нам: жінки ловили рибу, займалися ткацтвом, торгували, чоловіки прикрашали себе і обдумували святкові церемонії [4].
По-друге, у цьому суспільстві існували люди, які не вписувалися у сувору полоролевое розділення. Так, у книзі Ігоря Кона «Місячне світло на зорі» (1997) наводяться приклади інституту людей «середнього», або «проміжного», статі, поширеного у 113 племен Північної Америки, народів Сибіру і Далекого Сходу (чукчі, алеути та ін), Індонезії, Африки.
«П'яти-шестирічний хлопчик зуньї, що виявив схильність до домашньої роботи і спілкування з жінками, поняття не має про абстрактні нормах гендерної поведінки, він просто проявляє свої природні схильності. Однак його сім'я і громада помічають це, і коли в 10-12 років він вибирає собі одяг, він уже усвідомлює символічне значення цього акту. Якби не його природні схильності, зуньї б не визнали дитини "двох-духовним"»[5].
Сучасні дослідження показують, що будь-якому з існуючих досі людських суспільств було притаманне якесь розподіл праці між статями, специфічні для чоловіків і жінок види діяльності та соціальні функції. Однак гендерна поділ праці передбачає не просто диференціацію тих чи інших соціальних функцій, а певну ієрархію цих видів діяльності і категорій людей, які їх здійснюють. При цьому чоловічі заняття поза залежності від їх змісту виявляються більш престижними, ніж жіночі. Чому це відбувається?
Однозначної відповіді на це питання не існує. На думку Кона, соціальну залежність жінок можна пов'язати з біологічної залежністю жіночого організму від функцій продовження роду (вагітність, народження, годування грудьми), так як всі ці функції перешкоджають жінці віддалятися далеко від свого житла. Крім цього можна виділити ще психологічну залежність, яка виникає у дівчаток в процесі соціалізації, коли вони спостерігають своїх матерів і коли їх навчають «домашньої діяльності» на противагу «зовнішньої» активності хлопчиків [6].
Однак різноманітність конкретних умов господарського життя сприяє величезному різноманіттю гендерних ієрархій в світі. За даними антрополога Ф. Фрідль, і серед мисливців-збирачів, і серед землеробських народів відносне могутність жінки зростає, якщо жінки беруть участь у добуванні їжі, а також під внедомашнем розподілі і обміні благ. Звідси вона робить висновок, що місцеперебування дітей, розподіл відповідальності за виходжування немовлят і т.п. залежить від відведених суспільством жінкам виробничих завдань, а не навпаки. Таким чином, набір бажаних рис для хлопчиків і дівчаток, заняття та навички, яким відводиться центральне місце в процесі освіти і навчання, також будуть відрізнятися.
3. Теорії та механізми соціалізації
У сучасній соціології відсутня однозначна думка про форми і механізми соціалізації. Всі теорії, однак, сходяться на тому, що до найважливішихмеханізмів відносяться ідентифікація і типізація. Перша з них передбачає імітацію дитиною поведінки дорослих представників своєї статі, а друга - активна участь дорослих у процесі виховання, тобто застосування принципу заохочення і покарання. При цьому хлопчики заохочуються за ті вчинки, які в даному суспільстві прийнято вважати чоловічими, і засуджуються за жіночі («Ну що ти плачеш, ти ж хлопчик, а не дівчина!"). У свою чергу, дівчатка отримують заохочення за ту поведінку, яка вважається жіночим: до такого ставиться акуратність, увагу. Вихована у дівчаток з раннього дитинства звичка піклуватися про інших стає згодом відмітною рисою більшості жінок і тому представляється як би вродженою. Відома феміністка К. Гілліган у книзі «Етика турботи» пише, що жінки в Америці частіше жертвують на благодійність, купують більшу частину подарунків та вітальних листівок, і навіть частіше посміхаються [7].
Соціалізація починається раніше, ніж ми звикли вважати. Щоб довести це, американський соціолог Ентоні Гідденс провів наступний досвід. Групі жінок був показаний маленька дитина, одягнений в рожевий чепчик і загорнутий у рожеве ковдру. Коментарі жінок записувалися на плівку. Найчастіше серед них звучали такі: «яка миленька!», «Який ніжний голосок!», «Просто красуня!». Потім цій групі жінок був показаний дитина, одягнений в блакитний чепчик та синє ковдру. Серед записаних коментарів переважали: «Одразу видно, буде сильний чоловік!», «Плаче дивіться як, басом! Доб'ється свого!». Здивуванню жінок не було меж, коли після закінчення експерименту їм оголосили, що обидва рази їм був показаний один і той же дитина [8].
Ідентифікація за принципом статі - одна з перших і найбільш стійких з усіх, які робить людина. Це відбувається з 18 місяців до трьох років. У 3-4 роки дитина визначає стать оточуючих його людей по тілесним ознаками і поведінковим властивостями, але вірить в його оборотність. У 6-7 років відбувається остаточне усвідомлення своєї статевої приналежності.
Існує безліч теорій соціалізації. Одні не приділяють великої уваги відмінності у соціалізації хлопчиків і дівчаток, у той час як інші ставлять відмінності в придбанні чоловічої та жіночої ідентичності в центр своєї уваги.
Одна з найбільш відомих теорій чоловічої та жіночої соціалізації - теорія австрійського психолога Зигмунда Фрейда, що підкреслює велике значення біологічного чинника. На його думку, на ранніх етапах розвитку дитини можна виділити три найбільш важливі стадії, які будуть визначати його психічний розвиток і соціальну адаптованість: оральну (до 1 року), анальну (1-3 роки) та генітальну (4-6 років). Основним психологічним механізмомзасвоєння гендерної ролі є ідентифікація дитини з батьками, а центральне місце у формуванні гендерної ідентичності відіграють події генітальної стадії, коли хлопчик починає асоціювати себе з батьком (на підставі зовнішнього будови статевих органів - наявності пеніса). Хлопчик в цьому віці відчуваєнесвідоме статевий потяг до матері і прагне скасувати батька однієї з ним статі («Едипів комплекс»). Дівчинка в цей час усвідомлює відсутність пеніса, з чим пов'язується її відчуття збитковості (комплекс кастрації). Дівчинка розуміє, що ніколи не зможе вже стати такою, як батько, і повинна тому змиритися з роллю майбутньої матері. Хлопчик, у свою чергу, теж переживає комплекс кастрації - відчуття якоїсь небезпеки, що може позбавити його істотної переваги перед жінкою. Переживання генітальної стадії викликають і у хлопчиків і у дівчаток почуття провини і призводять до несвідомогоконфлікту. Вирішення цього конфлікту веде до формування «правильної» гендерної ідентичності.
Теорія Фрейда зазнала грунтовної критики як з боку представників інших напрямів у психології, так і з боку так званого феміністського психоаналізу. Так, наприклад, було показано, що слідування традиційним моделям поведінки не є гарантією психологічного благополуччя ні для чоловіків, ні для жінок: за даними Є. Маккобі і К. Джеклін, висока фемінність у жінок часто корелює з підвищеною тривожністю і зниженим самоповагою. Діти, поведінка яких найсуворіше відповідає вимогам їх статевої ролі, часто відрізняються більш низьким інтелектом і меншими творчими здібностями [9].
Інші підходи до проблеми придбання гендерної ідентичності були сформульовані в рамках теорії соціального навчання французького психолога Жана Піаже. Особливе значення вона надає механізму типізації - формуванню «правильних» уявлень про своєму полі в результаті активного впливу батьків:вибір імені, відмінності в одязі і іграшках, заохочення та покарання. Проте і ця концепція залишає осторонь безліч моментів, представляючи дитину лише як об'єкт впливу батьків, що не має свого внутрішнього світу і повністю ізольований від соціального оточення (друзі, ЗМІ, інші дорослі і т.д.).
Останнім часом розроблені нові теорії гендерної соціалізації, які прагнуть подолати недоліки попередніх теорій. Американський психолог Нансі Чадороу, наприклад, створила на базі психоаналізу свою теорію з акцентом на тому, що на генітальної стадії розвитку найбільші складності і страждань зазнають хлопчики, а не дівчатка. Це пов'язано з тим, що спочатку всі діти ідентифікують себе зі своєю матір'ю, лише у віці 4-6 років хлопчики виявляються вимушеними, змінити ідентифікацію, що призводить до таких проблем, як їх гіперактивність, непосидючість, велика схильність до захворювань. У той же час розвиток дівчаток, які поступово лише зміцнюються у початково обраної ідентифікації, виявляється більш спокійним і стабільним.
Сандра Бем припустила, що засвоєння гендерної ідентичності відбувається успішно не тільки в тому випадку, якщо отримується ідентичність,відповідна «своєму» (біологічному) підлозі, а й коли в результаті соціалізації індивіди, як жінки, так і чоловіки, набувають змішані, Андрогінні риси (успішне поєднання як традиційно чоловічих, так і традиційно жіночих якостей). У 1974 р. вона запропонувала тест вимірювання максимального психологічного благополуччя, виходячи з) відповідності особистості маскулінного, фемінність або андрогінними типу. У результаті проведених експериментів було з'ясовано, що найбільш благополучними є індивіди обох статей з високим ступенем маскулінності, менше підтвердження отримала андрогінна модель [10].
Незважаючи на неможливість в даний час зробити однозначні висновки про зміст етапів придбання жіночої або чоловічої ідентифікації, очевидно, щопроцес цей складний і різноманітний. На терміни і форми його перебігу впливає неповторне в кожному окремому випадку поєднання зовнішніх по відношенню до індивіда факторів - інститутів соціалізації.
4. Інститути соціалізації
Групи або окремі особистості, які надають переважний вплив на формування норм і цінностей підростаючого людини, називаються інститутами соціалізації. До них відносяться сім'я, школа, позашкільні дитячі громадські та релігійні організації, однолітки, засоби масової інформації.
Сім'я. Численні сучасні дослідження хлопчиків і дівчаток підтверджують важливість перших (і часто неусвідомлених) установок батьків по відношенню до дитини залежно від її статі. Саме в родині закладаються основні групи гендерних стереотипів. До таких стереотипам відносять ті чи інші психологічні характеристики (якості), які приписуються дитини залежно від його / її біологічної статі (наприклад, чоловіки агресивні, незалежні, самовпевнені, жінки - емоційні, покірні, ніжні). Ще однією групою стереотипів є закріплення сімейних та професійних ролей у відповідності зі статтю (для жінок визнаються важливими сімейні ролі, а для чоловіків - професійні) [11].
Вище ми вже наводили приклад різного ставлення до дівчаток і хлопчиків починаючи з перших днів життя. Ще один приклад наведено у роботі Людмили Попової, що досліджувала проблеми обдарованих дівчаток:
«У ході соціалізації з моменту народження, починаючи з маминої реакції на крик, з постійного бажання тримати доньку якомога ближче до себе, на вербальному і невербальному рівні дівчинці навіюється невпевненість у своїх можливостях впоратися з ситуацією, необхідність в опорі, підтримки іншої людини... Таким чином, упевненість у собі, внутрішній контроль не стають значущими ціннісними орієнтаціями: дівчинка, дівчина, жінка часто сумнівається в тому, що вона може і повинна робити»[12].
Історично в багатьох європейських культурах вважалося, що мати повинна приділяти максимальну увагу дитині в перші роки його життя, в той час як батько в більшій мірі відповідає за соціалізацію більш дорослих дітей. Також відомо, що найчастіше матері воліють непрямі форми впливу, а батьки більшою мірою орієнтовані на фізичні покарання. Приклад батьків, їх економічні та емоційні взаємовідносини один з одним, форми розподілу домашніх обов'язків також впливають на процес ідентифікації, сприяючи формуванню складної, а нерідко і суперечливої ​​картини подання про своє і «не свій» гендер.
Проте хоч неминучою не здавалася б передача гендерних стереотипів у родині, саме тут закладені величезні можливості для формування благополучної і збалансованої в гендерному відношенні особистості. Наприклад, є дані про те, що і протягом двох перших років життя у хлопчиків розвивається! стійка прихильність до батька, якщо він проявляє турботу про сина. [13] Збільшення різноманітності іграшок у дівчинки, заміна частини ляльок розвиваючими конструкторами та іграми сприяють поліпшенню її логічного мислення, а отже, і підвищенню впевненості в собі, збільшення можливостей професійної го зростання.
Необхідно звернути увагу і на той факт, що висновки західних авторів будуються на основі досліджень сім'ї, що включає в себе переважно представників двох поколінь - дітей і батьків. При зверненні до російської дійсності необхідно врахувати і такий (на жаль, маловивчений) фактор сімейного виховання, як бабуся. Більш ніж в половині російських сімей обоє батьків працюють, тому роль бабусі дуже) специфічна: вона виявляється транслятором народної культури [14].
Школа. Незважаючи на існування єдиної шкільної системи, з єдиними загальними вимогами до знань і поведінки хлопчиків і дівчаток, можна помітити значні відмінності у пропонованих в шкільній літературі зразках поведінки для хлопчиків і дівчаток, а також у конкретному відношенні педагогів до представників двох статей.
Так, Л. Попова на підставі проведеного дослідження показала, що у більшості педагогів існують базуються на культурних стереотипах установки щодо таких властивих дівчаткам якостей, як «посидючість», «пильність», «прагнення до зазубрюванню матеріалу», і в свою чергу впевненість у тому, щохлопчикам притаманні такі якості, як «недбалість», «кмітливість», «схильність до побудови логічних ланцюжків». Наслідком цього є менша вимогливість до дисципліни хлопчиків у поєднанні з наданням їм великих можливостей для обдумування відповіді. Від дівчаток зазвичай очікується підвищена акуратність у письмових роботах, їм надається менше часу на обдумування при відповіді на усні запитання [15].
Не менше значення має сама організація навчального процесу в школі (кому - хлопчикам або дівчаткам частіше доручають роздавати зошити або мити підлогу) і особливо оформлення шкільних підручників. Здавалося б, подача матеріалу в шкільних підручниках є гендерно-нейтральною, однак навіть у підручниках з точних наук можна зустріти стереотипні уявлення про жіночих і чоловічих ролях. У статті Л. Попової та М. Орєшкін, проаналізували в 1995 р. російські підручники для початкової школи, говориться:
«На ілюстраціях в 66% зображені тільки хлопчики і чоловіки, тоді як тільки дівчатка і жінки присутні на 13,6% картинок.... У переважній кількості ілюстрацій, розповідей, вправ жіночі персонажі наділені стереотипними характеристиками - їх рятують, захищають, повчають»[16].
Однолітки. Даного фактору гендерної соціалізації поки приділяється менше уваги, ніж впливу сім'ї і школи. Разом з тим очевидно, що дівчинка / хлопчик прагне бути прийнятою (им) не тільки батьками, але й однолітками, а це прийняття безпосередньо пов'язано із засвоєнням поширених у тій чи іншій групі гендерних норм і стереотипів.
У підлітковому віці, коли авторитет батьків дещо тьмяніє, найбільш важливими суб'єктами для наслідування і визначення «норм» життя стають однолітки. Нерідко багато хлопчики мріють стати «крутими», на ділі стверджуючи себе в цій Ролі вживанням спиртного і курінням.
У результаті взаємодії зазначених вище інститутів соціалізації до 17-18 років формується індивід, який не просто ідентифікує себе з чоловіком чи жінкою, а й переконаний в тому, як він повинен вести себе в різних обставинах (і як повинні ставитися до нього представники протилежної статі) в якості чоловіка або жінки. Іншими словами, в результаті соціалізації індивід набуває певний набір гендерних ролей та стереотипів. На думку більшості сучасних соціологів, соціалізація людини на цьому не закінчується, вона триває, щоправда з меншою інтенсивністю, протягом всього життя. У міру набуття життєвого досвіду чоловіки і жінки можуть значною мірою змінити свої уявлення про маскулінності / фемінності і скоригувати свою поведінку. Велику роль у цьому процесі, що називається процесом ресоціалізації, можуть зіграти такі фактори, як подорожі, вступ у шлюб, членство у політичній чи громадської організації. Яскравим прикладом подібної ресоціалізації може служити масова зміна уявлень про жіночу долю, відбите в радянських фільмах 30-х років, головні героїні яких здійснюють запаморочливий стрибок від покірної чоловікові неписьменної селянки до керівника колгоспу або депутатові.

[1] Кон І. С. Введення в сексологию. М., 1991. С. 42-61.

[2] Кон І. С. Введення в сексологию... С. 59-60.

[3] Здравомислова Є., Тьомкіна А. Соціальне конструювання гендеру як фе міністская теорія / / Жінка. Гендер. Культура. М., 1999. С. 54.

[4] Мід М. Культура і світ дитинства. М., 1988.

[5] Кон І. С. Місячне світло на зорі. М., 1997. С. 93.

[6] Кон І. С. Дитина і суспільство. М, 1988. С. 172.

[7] Ціть. по: Смелзер Н. Соціологія. М., 1984. С. 328-340.

[8] Giddens A. Sociology. NY, 1995. P. 157-160.

[9] Див: Клецина І. С. Г гендерних соціалізація. СПб., 1998. С. 10.

[10] Клецина І. С. Указ. соч. С. 18.

[11] Клецина І. С. Указ. соч. С. 19.

[12] Попова Л. В. Г гендерних аналіз концепцій психології творчості / / Мате ріали першої російської літньої школи з жіночим і гендерних досліджень. М., 1997. С. 138-139.

[13] Клецина І. С. Указ. соч. С. 22.

[14] Семенова В. Бабусі: сімейні та соціальні функції прабатьківського покоління / / Долі людей: Росія XX століття. СПб., 1996. С. 326-355.

[15] Попова Л. В. Гендерні аспекти самореалізації особистості. М., 1996.

[16] Попова Л., Орешкина І. Як школа може сприяти реалізації спо можності обдарованих дівчато

 

Суть гентерної (гендерної) ролі та гендерної ідентичності

 

 

ПЛАН

 

1. Рольова і статево-рольова соціалізація людини

 

2. Рольова ідентичність та її складові. Гендерна ідентичність

 

3. Закономірності чоловічої й жіночої психології

 

4. Наслідки порушення гендерно-рольової ідентичності та гендерно-рольової поведінки

 

5. Гендерно-рольові дисгармонії як наслідки порушення гендерного розвитку

 

Література

 

1. Рольова і статево-рольова соціалізація людини

 

Процес розвитку гендерних ролей, як соціально зумовлених варіантів статевих ролей та статево-рольової поведінки, відбувається в контексті досить важливого для життя особистості процесу, який називається соціалізація. За більшістю означень, соціалізація особистості - це засвоєння людиною суспільного досвіду, суспільних норм і цінностей. Ми вважаємо, що одною з основних складових соціалізації людини є засвоєння нею соціальних ролей. По-перше, в соціальних ролях закріплені норми і правила соціальної поведінки у вигляді рольових експектацій, тобто нормативних вимог до виконання соціальних ролей. По-друге, рольова поведінка - це найважливіший вид соціальної поведінки, а соціальні ролі - це засіб включення особистості в групу, в соціум, форма соціальної адаптації і особистісного самовираження одночасно. Особливості рольової соціалізації полягають не лише в засвоєнні суспільних очікувань до соціальних ролей, а й рольовий розвиток особистості, тобто формування психологічних ролей, як соціальних, так і особистісних, міжособистісних, характерних, життєвих тощо.

 

Серед великої кількості ролей, що їх засвоює людина, для нормальної соціалізації особистості велике значення мають статеві та гендерні ролі. Ці ролі тісно пов'язані з усвідомленням себе представником певної статі і з нормативами поведінки, характерної для представників цієї статі. Статеві та гендерні ролі тісно пов'язані зі статевою та гендерною ідентичністю особистості. Розглянемо це детальніше.

 

2. Рольова ідентичність та її складові. Гендерна ідентичність