Глава 9. Принципи дослідження психологія великих соціальних груп

Зміст і структура психології великої соціальної групи. Соціально-психологічне дослідження характеристик великих соціальних груп наштовхується на цілий ряд труднощів (насамперед тут маються на увазі дослідження великих організованих, стійких соціальних груп). Багатство методик вивчення різних процесів в малих групах часто контрастує з відсутністю подібних методик для дослідження, наприклад, психологічного образу класів, націй і інших груп такого роду. Звідси іноді народжується переконання, що область психології великих груп взагалі не піддається науковому аналізу. Отcутствіе традиції в такому дослідженні ще більше зміцнює такі погляди.
Разом з тим соціальна психологія без розділу про психологію великих соціальних груп, очевидно, взагалі не може претендувати на те, щоб бути соціальною психологією в точному значенні цього слова. За твердженням Г.Г. Дилигенского, розгляд психології великих груп навіть як рядоположенних проблеми соціальної психології (поряд з проблемами малої групи, особистості, спілкування) не може вважатися правомірним, бо це не одна з проблем даної дисципліни, а найважливіша її проблема, оскільки «зміст соціально значущих рис людської психіки формується саме на макросоціальному рівні»(Дилигенский, 1971). Як би не була велика роль малих груп і безпосереднього міжособистісного спілкування в процесах формування особистості, самі по собі вони не створюють історично конкретних соціальних норм, цінностей, установок, потреб. Всі ці та інші змістовні елементи суспільної психології виникають на основі історичного досвіду великих груп, досвіду, узагальненого знаковими, культурними та ідеологічними системами: цей досвід лише «доведений» до індивіда за посередництвом малої групи і міжособистісного спілкування.
Тому соціально-психологічний аналіз великих груп можна розглядати як «ключ» до пізнання змісту психіки індивіда. Звичайно, поряд з досвідом великих соціальних груп найважливіше значення для розуміння змістовних елементів суспільної психології мають і масові соціальні процеси і руху. Характер суспільних змін і перетворень, безпосередню участь у революційних (або контрреволюційних) рухах, складні процеси формування громадської думки - все це також важливі чинники, які визначають весь лад психологічних характеристик великих груп. Тому точніше було б говорити про необхідність соціально-психологічного аналізу великих соціальних груп, а також масових процесів і соціальних рухів. Однак, оскільки ці масові процеси та рухи мають в якості свого суб'єкта великі соціальні групи, для стислості можна позначити цей розділ - «психологія великих соціальних груп». Перш ніж приступити до розгляду психологічних особливостей деяких конкретних великих груп, необхідно виділити як мінімум ті принципові методологічні питання, без вирішення яких такий розгляд не може бути успішним.
Насамперед це питання про те, які ж групи слід розглядати як «великих». Далі, яка структура психології великих груп, її основні елементи, їх супідрядність, характер їх взаємозв'язку. По-третє, це питання про те, яке співвідношення психіки окремих індивідів, що входять в групу, з елементами групової психології. Нарешті, по-четверте, якими методами можна користуватися при вивченні всіх цих явищ. Відразу ж потрібно сказати, що відповіді на ці питання доводиться відшукувати не тільки, а може бути і не стільки в психології, скільки в соціології. Це не означає, що в психологічній літературі такі проблеми не висвітлюються, але означає те, що на них робиться недостатній наголос. Цей факт зазначається, зокрема, в сучасній європейській соціальній психології. Одна з центральних ідей С. Московісі полягає у заклику зробити більший акцент на дослідженні великих соціальних груп, що він позначає терміном «соціологізація». Це - своєрідне визнання того, що сама соціальна психологія не може впоратися з цією проблематикою і необхідно повинна засвоїти елементи соціологічного знання: «Соціальна психологія стає тут способом вивчення соціальних процесів, що протікають в суспільстві в цілому в досить широких масштабах» (Московісі, 1984. С. 220). Але на цьому шляху соціальна психологія робить ще перші кроки. Європейська традиція, так само як і розроблені у вітчизняній соціальній психології методологічні принципи, сприяють просуванню по цьому шляху.
Отже, що ж таке «велика соціальна група»? Виходячи із загальних принципів розуміння групи, ми не можемо, звичайно, дати чисто кількісне визначення цього поняття. У наведеній вище схемі було показано, що «великі» в кількісному відношенні освіти людей поділяються на два види: випадково, стихійно виниклі, досить короткочасно існуючі спільності, куди відносяться натовп, публіка, аудиторія, і в точному значенні слова соціальні групи, тобто. групи, що склалися в ході історичного розвитку суспільства, що займають певне місце в системі суспільних відносин кожного конкретного типу суспільства і тому довготривалі, стійкі у своєму існуванні. До цього другого виду слід віднести перш за все соціальні класи, різні етнічні групи (як їх головну різновид - нації), професійні групи, статево групи (з цієї точки зору як групи можуть бути розглянуті, наприклад, молодь, жінки, літні люди і т. д.). У цьому розділі розглядаються принципи дослідження груп саме цього типу, що представляє особливий інтерес, тому що ці групи мають найбільше значення для розуміння психологічних характеристик історичного процесу.
Для всіх виділених таким чином великих соціальних груп характерні деякі спільні ознаки, що відрізняють ці групи від малих груп. У великих групах існують специфічні регулятори соціальної поведінки, яких немає в малих групах. Це - вдачі, звичаї і традиції. Їх існування обумовлене наявністю специфічної суспільної практики, з якою пов'язана дана група, відносну стійкість, з якою відтворюються історичні форми цієї практики. Розглянуті в єдності особливості життєвої позиції таких груп разом зі специфічними регуляторами поведінки дають таку важливу характеристику, як спосіб життя групи. Його дослідження припускає вивчення особливих форм спілкування, особливого типу контактів, що складаються між людьми. У рамках певного способу життя набувають особливого значення інтереси, цінності, потреби. Не останню роль у психологічній характеристиці названих великих груп грає найчастіше наявність специфічної мови. Для етнічних груп - це само собою зрозуміла характеристика, для інших груп «мова» може виступати як певний жаргон, наприклад, властивий професійними групами, такий віковій групі, як молодь.
Проте загальні риси, властиві великим групам, не можна абсолютизувати. Кожен різновид цих груп має своєрідністю: не можна вибудовувати в один ряд клас, націю, яку-небудь професію і молодь. Значимість кожного виду великих груп в історичному процесі різна, як різні і багато їх особливості. Тому всі «наскрізні» характеристики великих груп повинні бути наповнені специфічним змістом.
Тепер можна відповісти на методологічне питання: яка структура психології великих соціальних груп? При відповіді на нього необхідно звернутися до деяких принципових положень соціологічної теорії.
Допомогою ланкою між економічним розвитком та історією культури в широкому розумінні цього слова є зумовлені соціально-економічним розвитком зміни в психології людей. Ці зміни очевидні насамперед не як індивідуальні зміни в установках, поглядах, інтересах кожної окремої особистості, але саме як зміни, характерні для великих груп. Вплив подібних умов існування групи на свідомість її представників здійснюється двома шляхами:
а) через особистий життєвий досвід кожного члена групи, який визначається соціально-економічними умовами життя всієї групи;
б) через спілкування, велика частина якого відбувається в певному соціальному середовищі з чітко вираженими рисами даної групи.
Структура психології великої соціальної групи включає в себе цілий ряд елементів. У широкому сенсі це - різні психічні властивості, психічні процеси і психічні стани, подібно до того як цими ж елементами має психіка окремої людини. У вітчизняній соціальній психології здійснено ряд спроб визначити більш точно елементи цієї структури. Майже всі дослідники (Г. Г. Дилигенский, А. І. Горячева, Ю. В. Бромлей та ін) виділяють дві складові частини в її утриманні:
1) психічний склад як більш стійке освіту (до якого можуть бути віднесені соціальний чи національний характер, звичаї, звичаї, традиції, смаки і т.п.) і
2) емоційна сфера як більш рухливе динамічне утворення (до якої входять потреби, інтереси, настрої). Кожен з цих елементів повинен стати предметом спеціального соціально-психологічного аналізу.
Третя проблема, яка була поставлена ​​вище, - це проблема співвідношення психологічних характеристик великої групи і свідомості кожної окремої особистості, в неї входить. У найзагальнішому вигляді ця проблема вирішується так: психологічні характеристики групи представляють собою те типове, що характерно всім індивідам, і, отже, аж ніяк не суму рис, властивих кожної особистості. Відомий відповідь на це питання міститься у Л.С. Виготського в його міркуваннях про співвідношення «соціальної» і «колективної» психології. Як відомо, терміном «соціальна психологія» Виготський позначав психологію, що досліджує соціальну обумовленість психіки окремої людини. «Колективна» ж психологія, в його розумінні, приблизно збігається з тим, що сьогодні називається соціальною психологією. Тому доцільно розглянути значення, яке в роботах Виготського надається саме терміну «колективна психологія». Він пояснює значення цього поняття за допомогою наступного простого міркуванні. «Все в нас соціально, але це аж ніяк не означає, що всі рішуче властивості психіки окремої людини притаманні і всім іншим членам цієї групи. «Тільки деяка частина особистої психології може вважатися приналежністю даного колективу, і ось цю частину особистої психіки в умовах її колективного прояву і вивчає колективна психологія щоразу, досліджуючи психологію війська, церкви тощо» (Виготський, 1987. С. 20).
Мабуть, та «частина» особистої психології індивідів, що складають групу, яка «належить» групі, і є те, що можна назвати «психологією групи». Іншими словами: психологія групи є те спільне, що притаманне в тій чи іншій мірі всім представникам цієї групи, тобто типове для них, породжене загальними умовами існування. Це типове не є однакове для всіх, але саме загальне. Тому в соціологічному аналізі, наприклад, робляться спроби сконструювати особливий соціальний тип особистості, причому мається на увазі не тільки тип особистості, властивий якійсь певній епосі чи соціальному строю, але і більш вузько, як тип, властивий деякої соціальної групи: найчастіше соціальний тип особистості мислиться як тип особистості представника певного соціального класу, але в принципі поняття «соціальний тип особистості» може бути віднесено до характеристики типового представника і будь-якої професії (тип учителя, наприклад) або вікової групи, правда, тут, як правило, із зазначенням або країни, або епохи («молода людина ХХ століття» і т.п.).
Фіксація цього типового - дуже складне завдання. Спільні риси в психології представників певної соціальної групи існують об'єктивно, оскільки вони проявляються в реальній діяльності групи. По відношенню до кожного окремого «свідомості» групова психологія виступає як якась соціальна реальність, що виходить за межі свідомості окремого індивіда і впливає на нього разом з іншими об'єктивними умовами життя, що, за висловом А. Валлона, призводить до «подвоєння середовища», в якій діє людина.
Виявлення загального, типового неможливо шляхом вивчення лише змісту індивідуальних свідомостей членів групи, перш всім тому, що не всі риси, притаманні психології групи, властиві кожному члену групи. В окремих випадках якийсь конкретний представник групи може взагалі в мінімальному ступені володіти цими загальними характеристиками. Це пояснюється тим, що члени групи розрізняються між собою за своїми індивідуальними психологічними характеристиками, за ступенем залученості в найбільш істотні для групи сфери її життєдіяльності і т.д. Таким чином, «психічний склад» групи і «психічний склад» особистостей, в неї входять, не збігаються повністю. У формуванні психології групи домінуючу роль відіграє колективний досвід, зафіксований у знакових системах, а цей досвід не засвоюється в повній і однаковій мірі кожною особистістю. Міра його засвоєння з'єднується з індивідуальними психологічними особливостями, тому й виходить те явище, про яке говорив Л.С. Виготський: тільки «частина» психології особистості «входить» у психологію групи.
Тут ми впритул підходимо до питання про те, якими ж методами можна досліджувати суспільну психологію великих соціальних груп. Оскільки типові риси психології великих соціальних груп закріплені у звичаях, традиціях і звичаях, соціальної психології припадає в даному випадку вдаватися до використання методів етнографії, якій властивий аналіз деяких продуктів культури. Не можна сказати, що ці методи взагалі невідомі соціальної психології: якщо згадати пропозиції В. Вундта про вивчення мови, міфів і звичаїв для пізнання «психології народів», то стане зрозумілим, що на зорі свого виникнення соціальна психологія зверталася до проблеми використання таких методів. Природно, сьогодні і вони зазнали істотних змін, але в принципі сам набір подібних методів допустимо. Однією з сучасних форм застосування таких методів є так звані міжкультурні дослідження, де термін «міжкультурні» віддає лише данина традиції його використання істориками культури, по суті ж маються на увазі порівняльні дослідження, причому порівнюються зовсім не обов'язково різні культури, а й різні соціальні групи.
При вивченні психології великих соціальних груп можуть застосовуватися і методи, традиційні для соціології, включаючи різні прийоми статистичного аналізу. Результати досліджень, виконаних за допомогою таких прийомів, не завжди розкривають причинно-наслідкові зв'язки; в них, швидше, описуються деякі функціональні залежності, які дозволяють одержати значимі кореляції. Вище згадувався, поряд з експериментальним дослідженням, і тип так званого кореляційного дослідження в соціальній психології. Він доречний і допустимо насамперед при вивченні психологічних характеристик великих груп. Крім названих методів дослідження, при вивченні великих груп соціальна психологія використовує також прийоми, прийняті в мовознавстві, оскільки певною мірою їй доводиться тут мати справу з аналізом знакових систем. Природно, і в даному випадку виникають проблеми, неминучі при аналізі об'єктів, що вимагають комплексного підходу, а великі групи саме є таким об'єктом.
Тому не випадково, що область дослідження психологічних характеристик великих груп є найбільш «соціологічної» частиною соціальної психології, настільки, що при деяких побудовах курсу соціальної психології ця проблема взагалі опускається. Відгуки такої постановки питання можна зустріти і в сучасній вітчизняній соціальній психології, у всякому випадку тенденція віддати проблематику великих груп соціології досить поширена. Разом з тим корисно було б звернути увагу на той факт, що в концепціях, що розробляються в даний час дослідниками в країнах Західної Європи, особливо сильно підкреслюється думка про те, що без аналізу великих груп упускається той самий соціальний контекст, який і робить соціальну психологію соціальної. Труднощі, що стоять на шляху дослідження цієї проблеми, повинні помножити зусилля, спрямовані на її розробку, а не породжувати прагнення ігнорувати її.
Істотний внесок у дослідження психології великих соціальних груп внесений концепцією «соціальних уявлень», розробленої у французькій психологічній школі (С. Московісі). Вона значною мірою претендує на те, щоб запропонувати це й метод дослідження великих груп. Під соціальним поданням до цієї концепції розуміється буденне уявлення якої-небудь групи про ті чи інші соціальні явища, тобто спосіб інтерпретації та осмислення повсякденної реальності. За допомогою соціальних уявлень кожна група будує певний образ соціального світу, його інститутів, влади, законів, норм. Соціальні уявлення - інструмент не індивідуального, а саме групового соціального пізнання, оскільки «подання» виробляється на основі досвіду, діяльності групи, апелюючи до почерпнутих в цьому досвіді життєвим міркувань. По суті через аналіз соціальних уявлень різних великих груп пізнається їх психологічний образ (Донцов, Ємельянова, 1987).
Механізм зв'язку групи і виробленого нею соціального подання виступає в такому вигляді: група фіксує деякі аспекти соціальної дійсності, впливає на їхню оцінку, використовує далі своє уявлення про соціальне явище у виробленні ставлення до нього. З іншого боку, вже створене групою соціальне уявлення сприяє інтеграції групи, як би «виховуючи» свідомість її членів, доводячи до них типові, звичні інтерпретації подій, т. е. сприяючи формуванню групової ідентичності.
Соціальні уявлення, породжені групою, досить довготривалі, вони можуть передаватися з покоління в покоління, хоча за певних обставин можуть, звичайно, і змінюватися з часом. Ця концепція допомагає більш точному визначенню такого поняття як менталітет. Зазвичай під менталітетом розуміється інтегральна характеристика певної культури, в якій відображено своєрідність бачення і розуміння світу її представниками, їх типових «відповідей» на картину світу. Представники певної культури засвоюють подібні способи сприйняття світу, формують подібний образ думок, що і виражається в специфічних зразках поведінки. З повним правом таке розуміння менталітету може бути віднесено і до характеристик великої соціальної групи. Типовий для неї набір соціальних уявлень і відповідних їм зразків поведінки і визначають менталітет групи. Не випадково в повсякденній мові згадують «менталітет інтелігенції», «менталітет підприємця» і т.п. Аналіз методологічних принципів вивчення психології великих груп можна тепер підкріпити прикладами, отриманими в дослідженнях характеристик окремих конкретних груп.

Особливості психології соціальних класів. Серед усього різноманіття великих соціальних груп особливий інтерес являють собою соціальні класи, при аналізі психології яких соціальна психологія в особливо великому ступені пов'язана з певним соціологічним підходом. У багатотомному посібнику соціальної психології під редакцією Г. Ліндсея і Е. Аронсона вказується на те, що сам термін «клас» має різний зміст для американських і європейських дослідників. Для європейців, на думку автора, поняття це більш «реально», так як ідентифікація з класом більш очевидна, досить часто пов'язана з визначенням політичної приналежності. Для американської культури взагалі нехарактерно оперування поняттями «робочий клас», «буржуазія» і т.п., але набагато звичніше терміни «середній клас», «нижчий клас» і т.п. Це пов'язано з тим, що в соціологічних теоріях соціальна структура описується за допомогою такого поняття, як «соціоекономічний статус», а не «соціальний клас». Природно, що це не може не позначитися на відмінностях у трактуванні структури психології класу. За всіх обставин, однак, важливо врахувати, що сутність соціально-психологічного аналізу полягає в тому, щоб виявити зв'язок між психологічними характеристиками групи і зразками поведінки її членів.
Соціологічна традиція, на яку спирається соціальна психологія, при цьому може бути різною. Так, у традиційному для марксистської соціологічної традиції розумінні класу можна намітити три основні лінії дослідження психології класів. По-перше, це виявлення психологічних особливостей різних конкретних класів, які існували в історії і існують в даний час. По-друге, увага концентрується на характеристиці класової психології різних класів певної епохи, що створює особливий «колорит» епохи, разом з описом економічних і політичних інтересів класів. Цей шлях дослідженні цілком правомірний, хоча до цих пір в більшій мірі розвинений в соціології. Нарешті, по-третє, аналіз співвідношення класової психології та психології окремих членів класу як окремий випадок проблеми співвідношення психології групи і психології індивіда, включеного в дану групу. Іншими словами, дослідження в даному випадку виявляє, за допомогою яких механізмів класова психологія втілюється в психологічному вигляді членів класу.
Природно, який би шлях не був вибраний для аналізу, необхідно за всіх умов повернутися до структури психології групи і подивитися на специфіку кожного елемента, представленого в психології класу. Найбільш повно досліджена емоційна динамічна сфера класової психології. Одним з найбільш значущих елементів у даному випадку є класові потреби. Оскільки класове положення визначає обсяг і склад матеріальних і духовних благ, якими кожен член класу в своєму розпорядженні, остільки воно ж задає і певну структуру потреб, відносне психологічне значення і питома вага кожної з них. Проблема потреб людини досить добре розроблена в загальній психології: у загальному вигляді ясно, що класове становище індивіда задає певним чином ієрархію його «діяльностей», що визначає і структуру його потреб. Але цього загального положення недостатньо, якщо в аналіз включаються більш конкретні і складні фактори, такі, наприклад, як реальна життєва ситуація різних верств одного і того ж класу. Так, загальні умови праці та побуту робітничого класу визначають в цілому структуру його потреб, а становище окремих верств - її варіанти. Важливим елементом емоційної сфери класової психології є інтереси. Природа інтересів набагато краще досліджена в соціології, ніж в соціальній психології. Разом з тим ряд проблем вимагає соціально-психологічного аналізу. Конкретний зміст класових інтересів також задається всією системою відносин, в яку даний клас включений в певному типі суспільства.
Психологічно важливо з'ясувати, як класовий інтерес, що формується на рівні групи, співвідноситься з загальнолюдськими інтересами і як це детермінує поведінку і діяльність кожного окремого індивіда. Інтерес формується як інтерес всієї групи, але кожен член класу включено не тільки в дану групу, він - член багатьох соціальних груп: по-перше, всередині самого класу є багато підгруп, що розрізняються за рівнем кваліфікації, за сферами зайнятості тощо; по-друге, кожен представник класу може в той же самий час бути членом будь-якої групи в сфері освіти (наприклад, у школі чи вузі), де він безпосередньо взаємодіє з членами іншого класу. Виникає переплетення різних інтересів, кожен з яких визначено приналежністю до значимої соціальної групи. Як у цій системі інтересів індивіда позначаються найбільш стійкі інтереси, і, навпаки, за яких обставин менш корінні інтереси починають відігравати домінуючу роль - має принципове значення (Соціальна психологія класів, 1985. С. 10).
Крім потреб та інтересів до психології класу іноді відносять так звані «соціальні почуття», певні характеристики емоційних станів, властивих групі. Поняття «соціальне почуття» не є загальновизнаним у літературі; певною мірою воно спірне і вразливе, тому використовувати його можна лише як описове визначення деякого стану емоційної сфери групи. Невизначеність терміна не применшує значення самої проблеми, вона лише свідчить про те, що в соціальній психології немає традицією досліджувати цю область за допомогою наукового понятійного апарату, їй доводиться запозичувати термінологію з інших традицій, наприклад із традиції гуманістичної літератури, філософії та історії, де саме існування деяких соціальних «почуттів» та «емоцій» давно встановлено і описано.
Так, в історичних дослідженнях, присвячених робітничому класу в періоди його революційних виступів, неодноразово було констатовано переважання оптимістичного настрою, викликаного революційним підйомом; в епоху буржуазних революцій, коли клас буржуазії виступав як революційної сили, домінуючим типом соціальних почуттів і всередині цього класу були почуття ентузіазму, впевненості у привабливості політичних програм, оптимістичного сприйняття історичних змін. В деяких класифікаціях компонентів класової психології вводяться ще й інші елементи, які знаходяться в певному відношенні до описаних раніше. Так, в динамічну частину класової психології, крім потреб, включають іноді такі елементи, як «набір соціальних ролей» і усвідомлення його, а також «соціальну орієнтацію особистості» (систему її ціннісних орієнтацій, норм поведінки та усвідомлення цілей життєдіяльності).
Перелік цей не є занадто суворим. Коли мова заходить про фіксацію в класової психології її найбільш стійких компонентів, питання представляється значно менш розробленим. Справді, найважливішим з таких компонентів є «психічний склад», але на операциональном рівні цей компонент щодо краще розкритий лише для одного виду великих груп - для націй. Що ж стосується класів, то «психічний склад» тут зазвичай описується як деякий психічний вигляд, що виявляється в певному способі поведінки та діяльності, на підставі якого можна реконструювати ті норми, якими керується ця соціальна група. Цей вигляд проявляється в соціальному характері.
З традицій інших наукових дисциплін - історії, філософії, культурології - можна почерпнути великий матеріал щодо проявів різних рис соціального характеру, властивих тому чи іншому класу, особливо в поворотні епохи історичного розвитку, але у власне соціально-психологічній літературі проблема ця займає дуже скромне місце.
Термін «соціальний характер» широко представлений в працях неофрейдистские спрямування, зокрема в роботах Е. Фромма. Для нього соціальний характер - це сполучна ланка між психікою індивіда і соціальною структурою суспільства. Форми соціального характеру не прив'язані у Фромма до певних соціальних класів, але співвідносяться з різними історичними типами самовідчуження людини - з людиною епохи раннього капіталізму («накопичувальний тип»), епохи 20-х рр.. ХХ століття («ринковий тип», пов'язаний з товариством «тотального відчуження») і т.п. (Фромм, 1993). Соціальний характер визначається описово як те, що виявляється у типовому усталеному образі дій представників різних класів у різних ситуаціях їх життєдіяльності і відрізняє представників даного класу від представників інших класів.
Ці описи не є достатньо суворими і подальша їх конкретизація, очевидно, залежить не тільки від нових фактів, отриманих у дослідженнях, а й від загальнотеоретичної розробки проблеми характеру взагалі, у тому числі в загальній психології. При цьому можуть бути використані описи, що містяться в соціологічній літературі. Так само історія культури, громадянська історія, література сповнені описами конкретних проявів психічного образу класів, їх соціального характеру (досить згадати твори Бальзака, Драйзера, Горького). Література по суті виконала соціально-психологічну роботу, являючи собою приклад того типу досліджень, які іменуються монографічними. Той факт, що продукт такого дослідження існує не у формі наукової теорії, не в системі наукових понять, а в художніх образах, тобто у властивій літературі формі відображення дійсності, не робить це дослідження менш коштовним.
Крім соціального характеру, психічний склад розкривається у звичках і звичаї, а також у традиціях класу. Всі ці утворення грають роль регуляторів поведінки та діяльності членів соціальної групи, а тому мають величезне значення в розумінні психології групи, дають найважливішу характеристику такого комплексного ознаки класу, як його спосіб життя. Соціально-психологічний аспект дослідження способу життя, зокрема, в тому й полягає, щоб в рамках об'єктивного положення класу визначити і пояснити домінуючий образ поведінки основної маси представників цього класу в масових, типових ситуаціях повсякденного життя. Звички і звичаї складаються під впливом певних життєвих умов, але надалі закріплюються і виступають саме як регулятори поведінки. Аналіз звичок і звичаїв є власне соціально-психологічна проблема. Методи дослідження цієї проблеми близькі до традиційних психологічним методам, оскільки тут можливе використання методик спостереження. Що ж до традицій, то частина їх втілена в предметах матеріальної культури, і тому до вивчення їх застосовні методики, відомі в психології під назвою аналізу продуктів діяльності.
Ступінь і міра прояву звичок і звичаїв в якості регулятора соціальної поведінки, природно, не однакова для різних класів різних епох. Так, встановлено, що міцніше за все звички і звичаї зберігаються, навіть у сучасних суспільствах, перш за все в селянстві. Велике місто з розгалуженою системою спілкування сприяє, навпаки, відомому змішування звичаїв, звичок і традицій різних соціальних груп. Тому вичленення самого об'єкта дослідження тут утруднено. Таким чином, ми вказали основні напрямки аналізу, за якими соціальної психології ще належить виконати завдання вивчення психологічних характеристик різних класів суспільства, проаналізувати, з одного боку, способи, якими «будується» психологія групи, і з іншого боку, механізми, за допомогою яких вона в Надалі забезпечує «освоєння» кожним індивідом соціальної реальності. Тут важливо зрозуміти, яким чином відносно велика маса людей - при всьому їхньому психологічному розмаїтті - в якихось значимих життєвих ситуаціях демонструє схожість різних уявлень, смаків, навіть емоційних оцінок дійсності.
Хоча члени всякого класу об'єднані у велику кількість численних і різноманітних малих груп - у власні сім'ї, виробничі об'єднання, спортивні організації тощо, але значимий «репертуар» поведінки не задається цими малими групами. Якщо в рамках аналізу залишитися лише на рівні малої групи, то ні зміст норм, цінностей, установок, ні їх можливий набір не можуть бути зрозумілі.
Прояв або невияв тих чи інших індивідуальних психологічних особливостей також залежить від характеру ситуацій, від міри їх значимості для даної особистості. Ситуації ж ці є ситуації особливих життєвих умов, що визначаються насамперед належністю до конкретної великої соціальної групи, тому соціальна психологія не може ігнорувати цей факт при побудові пояснювальних моделей людської поведінки та діяльності.

Психологічні особливості етнічних груп. Іншим прикладом великих соціальних груп, значущих в історичному процесі, є різні етнічні групи. На відміну від психології класів психологічні особливості різних етнічних груп і насамперед націй досліджені значно краще. Виділилася спеціальна гілка науки на стику соціальної психології та етнографії - етнопсихологія. Деякі автори взагалі розглядають етнопсихологію як складову частину соціальної психології. При розробці проблем етнічної психології акценти часто дещо зміщено; у фокусі уваги з усіх етнічних груп виявляються тільки нації. Між тим нації як форми етнічної спільності людей склалися на відносно пізньому етапі історичного розвитку - їх виникнення, як відомо, пов'язане з періодом становлення капіталізму. Хоча нації і є в сучасних суспільствах найбільш поширеною формою етнічної спільності, крім них і сьогодні існують такі їхні різновиди, як народність, національна група та т.п. Тому було б неправомірно всю проблему зводити лише до вивчення психології націй.
Зазначений зсув акценту привів до неточності термінології, що вживається в цьому розділі соціальної психології: при характеристиці компонентів психології етнічних груп часто-густо говорять не про «етнічному характері», а про «національний характер», не про «етнічної психології», а про «національну психології»,«національних почуттях "," національну самосвідомість», хоча всі ці утворення являють собою окремий випадок аналогічних проявів суспільної психології етнічної групи. Традиція дослідження психології етнічних груп сходить до робіт В. Вундта по «психології народів», де «народ» інтерпретувався саме як деяка етнічна спільність. Вундту ж належить і постановка питання про те, що методом дослідження психології етнічних груп має бути дослідження міфів, звичаїв і мови, оскільки ці ж самі освіти складають і структуру психології етнічних груп. Після Вундта в західній психології виникло багато нових підходів до вивчення цієї проблеми, головним серед яких з'явився підхід, розвинутий у рамках культурантропологіі.
Національна (етнічна) приналежність індивіда є надзвичайно значущим для соціальної психології фактором тому, що вона фіксує певні характеристики тієї мікросередовища, в умовах якої формується особистість. Етнічна специфіка певною мірою концентрується в історичному досвіді кожного народу, і засвоєння цього досвіду є найважливіше зміст процесу соціалізації індивіда. Через найближче оточення, насамперед через сім'ю і школу, особистість в міру розвитку долучається до специфіки національної культури, звичаїв, традицій. Спосіб усвідомлення етнічної приналежності, насамперед національної, залежить від конкретних соціально-історичних умов існування даної етнічної групи. На рівні буденної свідомості можна зафіксувати цілий ряд характеристик, які властиві саме цій етнічній групі.
Найбільш розробленим питанням виявилося питання про психічному образі націй, хоча поняття це виявляється досить важко піддається операциональному визначенням. Тому здійснено ряд спроб знайти такі еквіваленти цього поняття, які більш доступні для використання їх в емпіричних дослідженнях. Як синонім «психічному складу нації» вживаються поняття «національний характер», «національна самосвідомість», просто «національна психологія».
У вітчизняній етнографічній літературі є солідна спроба впорядкувати всю цю систему пропонованих визначень і дати ту канву, за якою може бути, хоча б на описовому рівні, проаналізовано психологія етнічних груп (Бромлей, 1973). Відповідно до традиції, що склалася в соціальній психології великих груп, у психології етнічних спільностей різняться дві сторони:
1) найбільш стійка частина - психічний склад (куди включаються національний, або етнічний, характер, темперамент, а також традиції і звичаї, і
2) емоційна сфера, куди включаються національні, або етнічні, почуття.
Незважаючи на численні протиріччя і суперечки щодо змісту національного характеру, в конкретних дослідженнях зазвичай спостерігається досить велика одностайність при описі рис національного характеру в окремих національних груп (хоробрість, працьовитість, стриманість та ін.) Що ж стосується сутності та природи національного характеру, то тут виникає багато дискусійних проблем: про співвідношення національного характеру і характеру конкретних представників даної національної групи, про те, чи можуть певні риси характеру бути винятковим надбанням однієї національної групи і повністю відсутні в іншої.
Національний характер як елемент психічного складу може бути розглянуто лише як фіксація якихось типових рис, які виявляються найбільш виразно саме в тих випадках, коли виступають не окремі люди, а групи. При виявленні таких типових, загальних рис національного характеру не можна їх абсолютизувати: по-перше, тому що в реальних суспільствах у будь-якій групі людей переплітаються національні та соціальні характеристики. По-друге, тому, що будь-яка риса з виділених в національних характерах різних груп не може бути жорстко прив'язана тільки до даної нації, кожна з них, строго кажучи, є загальнолюдської: не можна сказати, що якомусь народу притаманне працьовитість, а іншому - товариськість. Тому мова йде не стільки про якихось «наборах» рис, скільки про ступінь вираженості тієї чи іншої риси в цьому наборі, про специфіку її прояву. Недарма література фіксує, наприклад, специфіку англійського гумору (хоча почуття гумору властиво, природно, не тільки англійцям), італійської зкспансівності (хоча в не меншій мірі експансивними є й іспанці) і т.д.
Основною сферою прояву національного характеру є різного роду діяльність, тому дослідження національного характеру можливо за допомогою вивчення продуктів діяльності: поряд з дослідженням звичаїв і <