Документ як діалектична двоєдність форми та змісту

Документ як система. Властивості (сутнісні, експлуатаційні, ціннісні), ознаки (зовнішні, внутрішні), функції (загальні, спеціальні) документа як системного об’єкта. Інформаційна, матеріальна складові документа. Системний розгляд документа.

Поняття „зміст документа”. Інформація (потенційна, актуальна) та документ. Залежність інформації від характеру матеріального носія. Канали сприйняття інформації. Властивості інформації (атрибутивні, прагматичні). Поняття „документна інформація”, „документальна інформація”, їх зв’язок із поняттями „документ”, „інформація”, „соціальна інформація”.

Текст документа, його характеристика. Рівні дослідження тексту документа: семіотичний, лексичний, семантичний (фактичний, контекстовий, інтертекстовий, концепційний). Текст в інформаційному просторі. “Споживання” тексту (Р. Бамбергер). Текст в екстралінгвістичному контексті. Інтерпретація тексту (Ф. Шлейермахер, В. Дільтей, Х.-Г. Гадамер, К. Леві-Стросс, Д. Лихачов, Р. Барт та ін.).

Поняття „форма документа”. Сутність термінів „зовнішні ознаки документа”, „матеріальна складова документа”, „матеріальна конструкція документа”, „матеріальна основа документа”.

 

Міждисицплінарність документознавства: природа та зв’язки. Зв’язки документознавства з іншими галузями знань.

 

Д — наука про документ та документообіг; наукова дисципліна, яка досліджує процеси створення й функціонування документів та розробляє принципи побудови документно-комунікаційних систем та методи їхньої діяльності.

Д тісно пов'язане з історичною наукою. Функціонування документів і систем документації, складання комплексів документів неможливо зрозуміти без знання соціально-економічної, політичної історії, історії культури й т.д.

Д об'єктивно сприяє формуванню джерельної бази історичних досліджень і тісно примикає до джерелознавства. Джерелознавці також вивчають форму документа, структуру й властивості документованої інформації в їхньому історичному розвитку.

За цілями й об'єктом вивчення Д тісно пов'язане з архівознавством. Їх поєднують загальне завдання — формування ефективного інформаційного середовища, єдиний об'єкт дослідження — документ, а також єдність способів організації, зберігання, пошуку інформації, вироблення принципів документоутворення.

Чимало спільного можна виявити також між Д і книгознавством. Їх зближають:інформаційна, соціальна сутність об'єктів дослідження — документа й книги; багато в чому однакові цілі й функції; папір як загальний матеріальний носій інформації; лист як однаковий спосіб передачі інформації.

Д випробовує також вплив таких прикладних дисциплін як соціологія управління, психологія управління й ділового спілкування. Особливо варто зупинитися на зв'язку Д з інформатикою.

Д виявилося самим тісним чином пов'язане з такими науковими дисциплінами, як соціальна інформатика, документалістика, обчислювальна техніка й програмування, інформаційна безпека й захист інформації й ін. Лише разом із цими науками Д має можливість на сучасному етапі ефективно вирішувати теоретичні й прикладні завдання, пов'язані з виробництвом, передачею, споживанням, зберіганням документованої інформації.

Для загального документознавства це: науки документально-комунікаційного циклу, семіотика, інформологія, мовознавство, інформатика, філософія, культурологія, соціологія, загальна теорія комунікації, історичне джерелознавство, історія писемності, історія культури, загальна теорія класифікації, психологія¹⁹. Для спеціального документознавства це: архівознавство, мовознавство (документна лінгвістика), теорія і практика менеджменту, правознавство, історичне джерелознавство, технологія справочинства, інформатика, інформологія, теорія комунікацій, теорія науково-інформаційної діяльності, історія справочинства, дипломатика, неодипломатика, філігранологія (історія паперу), сфрагістика, палеографія, кодикологія тощо. "Зв'язки" означають спільність об'єкта дослідження (в деяких випадках), спільність проблематики, спільність методів тощо.

 

Концепції документа як джерела інформації і засобу комунікації

Вузловим моментом концепції Н.М.Кушнаренко стало визначення документознавства як науки про документ і документно-комунікаційну діяльність, яка «вивчає закономірності створення і функціонування документів, розробляє принципи побудови документно-комунікаційних систем і методів їх діяльності».

Стверджуючи, що документознавство ретроспективно і прогностично досліджує документ як джерело інформації і засіб комунікації, Н.М.Кушнаренко відверто заявляє про себе як прихильника вивчення документа у контексті виконання ним головної місії, завдяки якій і розпочинається його «життєвий цикл», при цьому не конкретизуючи вид документа, спеціальне функційне призначення та середовище побутування. Відома дослідниця зайняла позицію, набагато ближчу до загальної документознавчої проблематики, аніж до її часткових випадків. Н.М. Кушнаренко виступає із твердженням, що об'єктом документознавства як науки є комплексне вивчення документа - системного об'єкта, спеціально створеного для зберігання і розповсюдження (передачі) інформації у просторі і часі.

Все більше привертають увагу представників різних наук комунікаційні характеристики документа. В останні роки вони ставали об’єктом аналізу в спеціальних роботах з археографії (Г.В.Боряка), книгознавства (А.О.Бєловицької, В.Ю.Іваницької, Г.М.Швецової-Водки, К.Т.Ямчука), кодикології (Д.А.Дубровіної), бібліографознавства (В.О.Іль-ганаєвої, В.П. Леонова, М.С.Слободяника, А.В.Соколова, Г.М.Швецової-Водки) та ін. В цих працях представлено спектр думок щодо властивостей документа як засобу комунікаційного зв’язку, особливостей різних видів документів у цьому аспекті, функцій комунікаційних посередників тощо. Зокрема, аналіз змісту і форми комунікаційних процесів, що відбивають зв’язок “писемне джерело-споживач інформації”, розглядається як засіб вирішення проблем походження і призначення цього джерела

Документна комунікація – це комунікація, побудована на обміні документами між двома або більше людьми. Д-т виник та існує в такій комунікації, в якій від одного суб’єкта до іншого передається документна інформація, тобто інформація, яка міститься в д-ті. Передача документної інформації в суспільстві є соціальна документна інформація, Її відправником і споживачем є людина або група людей, суспільство в цілому.

Можна виділити такі основні концепції д-та як засобу комунікації:

1) виникнення д-та як засобу перенесення інформації;

2) форми д-та, особливості фіксації інформації;

3) аналіз сучасного значення.

Вчені-документознавці, які займалися вивченням особливостей функціонування д-та в межах соціальної комунікації: Кулешов, Швецова-Водка, Кушнаренко.

Найзавершенішою є концепція Кулешова і Швецова-Водки, які вони виклали у своїх монографіях. У цих монографіях:

- вивчається еволюція д-та як засобу комунікації;

- з’ясовуються особливості д-та як засобу комунікації;

- з’ясовуються особливості функціонування д-та як засобу комунікації;

- вивчається місце і роль д-та в комунікаційних системах.

Методи та методологія документознавчих досліджень

Методологічні, методичні засади документознавства. Предметний і рефлексивний рівні пізнання у документознавстві. Емпіричний (спостереження, вимірювання, експеримент, аналіз, синтез, індукція, дедукція, абстрагування, узагальнення, моделювання та ін.), теоретичний (аксіоматичний, гіпотетико-дедуктивний методи, метод сходження від абстрактного до конкретного та єдності логічного й історичного) рівні документознавчих досліджень. Філософські, загальнонаукові, спеціальні й часткові методи документознавства. Методологічні засади документознавства (об’єктивність, системність, комплексність, історичність та ін.).