Сучасний стан документознавства як науки, навчальної дисципліни та перспективи розвитку

1. Визначальне значення для розвитку українського документознавства має здобуття нашою

державою незалежності. За ці двадцять років побудована розвинута інфраструктура документознавства, основними складовими якої є підготовка наукових кадрів, документознавча освіта, система професійних видань, проведення документознавчих форумів.

УНДІАСД є головною установою у сфері документознавства(заснований у 1994 р.) Одним із пріоритетних напрямів діяльності цього інституту є проведення документознавчих досліджень. Спеціалізовані ради зі спеціальності «Документознавство, архівознавство» успішно працюють при Національній бібліотеці України ім. В.І. Вернадського, Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв та УНДІАСД. В Україні виходить низка фахових часописів, у яких дослідники мають можливість оприлюднити результати наукових розвідок «Студії з архівної справи», «Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія»

Помітне місце в інфраструктурі українського документознавства займають професійні форуми. Найбільш активно цей напрям реалізовувався у НАКККіМ, де проведяться міжнародні конференцій «Бібліотекознавство. Документознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики». Систематично почали проводити міжнародні конференції КНУКіМ.

Найбільш активно і результативно працюють на терені українського документознавства професори В.В. Бездрабко, С.Г. Кулешов, Н.М. Кушнаренко, М.С. Слободяник, Г.М. Швецова-Водка, які сформували певні документознавчі концепції. Нами виділено такі основні напрями сучасного українського документознавства: теорія і методологія документознавства; історія документознавства; теорія документа; керування документацією; електронне документознавство; документознавча професіологія.

Значну увагу українські дослідники приділяють історії розвитку документознавства Найбільш повно і багатоаспектно ця проблематика розглядається у фундаментальних монографіях і важливих публікаціях В.В. Бездрабко і С.Г. Кулешова. Суттєвий інтерес викликають дослідження присвячені документознавчій термінології.

Слід позитивно оцінити посилення уваги вітчизняних дослідників до здобутків зарубіжного документознавства. У кандидатській дисертації І.Е Антоненко ґрунтовно проаналізовано зарубіжний досвід керування документацією та міжнародний стандарт із даної проблеми.

Стрімкий розвиток електронних документів є важливою ознакою формування інформаційного суспільства. Цей процес об’єктивно зумовлює формування нового напряму науки про документ – електронного документознавства; важливими складовими якого є електронний документообіг, автоматизація діловодних процесів; електронні документні ресурси та їхні представлення у мережі Інтернет. Формування загального документознавства як наукової дисципліни передбачає визначення основних її складових: об'єкта, мети, предмета, структури, методів, а також принципів проведення досліджень.

Оскільки документ створюється в процесі здійснення інформаційно-комунікаційної діяльності в суспільстві, об'єктом загального документознавства виступають усі його види, починаючи від створення та розповсюдження й закінчуючи використанням, а також зберіганням документації. Це повинно бути комплексне вивчення документа як системної одиниці, спеціально створеної для збереження та передання інформації в просторі й часі.

Предмет включає вивчення властивостей та функцій документа, дослідження методів та роботи з документами в процесі комунікаційної діяльності, аналіз перешкод, що заважають ефективному організуванню систем документації, оцінювання переваг та недоліків створеного документа та проблем його сприйняття.

У 1994 році почалася вишівська підготовка фахівців за спеціальністю «Документознавство та інформаційна діяльність». 2003 р. спеціальність «Документознавство, архівознавство» була включена до переліку наукових спеціальностей ВАК України з історичних наук.

 

 

Об’єкт, предмет документознавства

Документознавство - це наука про документ та документно-ком-ну діяльність. Це наукова дисципліна, яка вивчає закономірності створення та функціонування документів, розробляє принципи побудови документно-ком-х систем та методи їх діяльності. Документознавство досліджує документ як джерело інформації та засіб соціальної комунікації. Це комплексна наука про документ та документну діяльність, що вивчає у історичному, сучасному, прогностичному планах процеси створення, поширення і використання документних джерел інформації в суспільстві. Сучасний етап розвитку характеризується активізацією вивчення документа всіма науками, де він виступає головним або одним із об'єктів дослідження. Об'єднання зусиль цих наук створює інтегративний напрямок розвитку знань про документ. В результаті це призвело до формування теорії документа та документної діяльності, становленню документознавства як метанауки для всіх наук док-но-ком-го циклу.

Формування загального документознавства як наукової дисципліни передбачає визначення основних її складових: об'єкта та предмета, завдань.

Оскільки документ створюється в процесі здійснення інформаційно-комунікаційної діяльності в суспільстві, об'єктом загального документознавства виступають усі його види, починаючи від створення та розповсюдження й закінчуючи використанням, а також зберіганням документації. Це повинно бути комплексне вивчення документа як системної одиниці, спеціально створеної для збереження та передання інформації в просторі й часі..

Предмет включає вивчення властивостей та функцій документа, дослідження методів та роботи з документами в процесі комунікаційної діяльності, аналіз перешкод, що заважають ефективному організуванню систем документації, оцінювання переваг та недоліків створеного документа та проблем його сприйняття.

Предметом загального документознавства можуть вважатися еволюція та сучасний стан характеристик документів, у тому числі в процесах їх створення та функціонування, як динамічних об'єктів.

До предмета загального документознавства можна віднести також питання технологічного характеру: побудова документальних утворень і визначення найбільш ефективних засобів їх вдосконалення та підтримки в різних соціокультурних сферах та інституціях, розроблення питань їх класифікування, реферування, створення пошукового образу.

Основні напрями сучасного українського документознавства: теорія і методологія документознавства; історія документознавства; теорія документа; керування документацією; електронне документознавство; документознавча професіологія.

Завдання:

- Вивчення документа як предмета на методологічному, теоретичному, історичному та практичному рівнях.

- Дослідження документа як системи

- Визначення основних механізмів і закономірностей функціонування документальних систем

- Вивчення властивостей, параметрів, структури та функції документів

- Визначення методів і способів документування, побудова класифікацій документів

- Окреслення ефективних шляхів документування всіх сфер діяльності людини та вивчення документ них потреб суспільства

 

 

Головні наукові напрями й завдання. Структура документознавства Структура, сучасні концепції документознавства(Д).

Концепція Н. М. Кушнаренко стало визначення Д як науки про документ і документно-комунікаційну діяльність, яка "вивчає закономірності створення і функціонування документів, розробляє принципи побудови документно-комунікаційних систем і методів їх діяльності". Поділяє Д-во - загальну й особливу. При цьому змістом загального Д є "загальнотеоретичні, історичні, організаційно-методичні проблеми науки про документ і документно-комунікаційну діяльність, тобто її сутність, об'єкт, предмет і структура, термінологія, концепції, встановлення співвідношення з іншими науками, закономірності і принципи розвитку та функціонування документа в системі документних комунікацій тощо" До теорії документа подано синонімічну назву - "документологія"

"Особливе Д "- особливості, характерні для окремих типів і видів документів (книги, патенти, ноти, карти, кінофільми, оптичні диски і т.д.) складається зі спеціального та часткового Д. До " спеціального " належать дисципліни, що вивчають "особливості документів, що є об'єктами бібліотечної, архівної, музейної справи", але в переліку цих дисциплін.Предметом часткового Д, є "окремі види та різновиди документа". До часткових документознавчих дисциплін віднесено книго-, патенто-, карто-, кінознавство, галузеве Д

С .Г.Кулешов. За його поглядами, Дподіляється на загальне (синонімом якого у С. Г. Кулешова є документологія) і спеціальне, що диференціюється за видами документів і типами документації. Але зміст загального Д визначає так: "документологія це і є загальне документознавство, яке розробляє питання теорії документа, вивчає закономірності генезису та еволюції документа, загальні для всіх наук проблеми функціонування документів, практики їхнього створення і роботи з ними¹". Спеціальне Д, за концепцією С. Г. Кулешова, теж має доволі чітко обмежене коло дисциплін, об'єктами дослідження яких є певні види документів і типи документації: управлінське документознавство, картографічне документознавство, кінофотофонодокументознавство, науково-технічне Д, електронне Д. Найбільш розвинутим, "єдиним на сьогодні конституйованим напрямком спеціального Д"

М. С. Слободяник. На його думку, Д - це "комплекс наукових дисциплін, орієнтованих на всебічне вивчення документа в широкому контексті, а також різноманітних утворень документів, що формують документну інфраструктуру суспільства"У складі Д М. С. Слободяник виділяє, перш за все, документологію, що характеризується як наукова дисципліна, що складається з таких частин: 1) теорія документознавства, документа і документної інфраструктури суспільства; 2) історія документознавства і документа. До теоретичної частини належить, серед інших, проблема класифікації документів і аналізу виділених видів і типів документів.

Інші документознавчі дисципліни М. С. Слободяник називає спеціальними (вочевидь, документологія дорівнюється загальному Д). До них належать: теорія документальних комунікацій, теорія документних потоків, документне фондознавство, електронне Д, управлінське Д, теорія та історія діловодства

Г.М.Швецова-Водка репрезентує власний погляд на місце Д в системі наук та його структуру, запропонувавши йти не від внутрішньої структури Д, а від його місця серед суміжних галузей знання. Д, на думку дослідниці, відноситься до наук ноокомунікологічних та інформологічних. «Увесь комплекс дисциплін, що досліджують інформацію, можна об'єднати назвою «інформологія. Далі цей комплекс поділяється автором на такі частини, як теорія інформації, інформатика соціальна й інформатика прикладна чи комп'ютерна наука. Інформатика соціальна дорівнюється теорії соціальних комунікацій і може бути інакше названа ноокомунікологією, що включає соціальної інформації й документологію як комплекс наук про документ, що розглядається як засіб передачі соціальної інформації. Особливе місце повинна посідати наукова інформатика (наука про науково-інформаційну діяльність), яка належить до комплексу наук ноокомунікології (соціальної інформатики), але не є повністю відокремленою від документології, частково перетинається з нею, зазначає автор.