Історія виникнення документа, його генезис та складання перших галузей знань про документ

К.Г. Мітяєв вважав, що виникнення документа було зумовлено потребами у нових носіях інформації, що компенсували недоліки живого слова як засобу її передачі.Причому поява писемності і документа, на його думку, є синхронними подіями. Генезис документальної форми фіксації інформації припадає на V–IV тис до н. є. і пов’язується з потребами економічного життя народжуваної у ті часи чи не найдавнішої держави у світі – Шумеру.

Правила роботи з різними документами і вимог до самих документів на практиці, в управлінському процесі, в прикладній сфері почали складатися ще в державах Стародавнього Сходу, наприклад, в Месопотамії, зокрема в Шумерських містах-державах.Ці прадокументи мали вигляд глиняних бирок (чи етикеток) зі знаками, що позначали предмети та їх кількість, котра пересилалася з одного населеного пункту в інший. Розвиток шумерської державності привів до формування у III тис. до н.е. різних напрямів документальної фіксації інформації, яка відбивала майже всі сфери діяльності життя шумерського суспільства.

Переслідуючи мету убезпечення документної інформації від спотворення, було започатковано інститут свідків укладання документів, виготовлення їх копій, дублікатів, "нотаріальне" оформлення доказів. Важливими еволюційними утвореннями розвитку інституту документа стали храмові (або жрецькі), палацові (царські), приватні архіви, архіви міських общин, республік і бібліотеки (архівибібліотеки),які "виросли" зі звичайних "складів". Існували архіви також при різних закладах і установах, де зберігалася поточна документація. Поширеною і небезпідставною є думка про початкове спільне зберігання канцелярських документів і книг.Окремо варто сказати про існування центрів підготовки "універсального типу вчених". Спеціальні школи для систематичного навчання читанню і письму.Поступово в умовах розвитку управління, як невід’ємного чинника існування держави, соціальний авторитет писарів зміцнюється. Писарі існували при певних закладах, фамілії чи осібно займалися "діловодною" практикою, як особливим ремеслом.

В Стародавній Греції і Римі, коли виникла потреба в систематизації документів, з'явилися перші розробки такого роду — описи документів, їх зібрань, каталоги. Отже,важливе значення для утвердження статусу документа мала юридична практика, закон і правосуддя в Месопотамії були основоположними практичними і теоретичними поняттями.

З|із| розвитком людського суспільства|товариства|, кількісною і якісною зміною документації, особливо після|потім| виникнення| книгодрукування|друкарства| в середині XV століття|віку|, відбувалося|походило| розділення|поділ| сфер документальної діяльності. Як самостійні виділилися діловодство, архівна, видавнича|, бібліотечна справа|річ|. Всі вони мали яскраво виражений|виказувати| прикладний характер|вдачу|.

В нашій країні зародження знань про документбуло започатковано| ще в епоху Київської Русі, коли робились перші кроки в справі|речі| складання майнових актів, при­вілеїв|, формувалися традиції літописання.

в XV-XVI| століттях, відбувалося|походило| поступове відособлення функцій створення|створіння|, тиражування, зберігання документів. У той період з'явилися|появлялися| і отримали|одержували| розповсюдження| уніфіковані документальні форми, що складались| з|із| окремих випадків, які узагальнювалися в канцеляріях і потім|і тоді| офіційно закріплювалися. За визначенням багатьох дослідників, діловодна практика й надалі постійно та суттєво впливала на процес становлення науки про до­кумент|.

Період зародження науки про документ

Період зародження науки про документ (загального документознавства), зазвичай відносять до кінця XIX — початку XX століття і пов'язують з ім'ям бельгійського вченого бібліографа, книгознавця (за освітою – юриста) Поля Отлє (1868-1944), який разом з Анрі Лафонтеном заснував у 1895 р. в Брюсселі Міжнародний бібліографічний інститут з метою складання усесвітнього каталогу людських знань. Нова наука була покликана вивчати не тільки друкарську продукцію, або діловодну документацію, а всі документовані джерела інформації.Поль Отлє пропонував назвати|накликати| науку, що вивчає документальну| діяльність, бібліологією або документологією|, що було пов'язане з ототожненням понять «книга» і «документ».

З часом відбулася диференціація, унаслідок|внаслідок| якої як самостійні | виділилися більш вузькі наукові дисципліни, наприклад, теорія індексування та реферування.

 

 

Еволюція знань про документ у XVIII – першій половині XX ст.

 

Зростання числа юридичних документів призвела до виникнення у другій половині XVII в.у Франції особливої науки під назвою " дипломатики. Дипломатика стала вивчати всі публічні (громадські) документи, на відміну документів особистісного походження. Її основоположником вважається Жан Мабильон,у 1681 року була опублікована найголовніша праця вченого «De re diplomatica libri sex», в якій йшла мова про різні види середньовічних манускриптів і рукописів, і яка вважається фундаментом дипломатики і палеографії. Базове поняття "документ" тлумачилося дипломатикі як будь-яке письмове свідчення, служить "виникненню, доведенню доказу чи володінню певними правами". Документ виконував функції: 1) твердження нового правового становища (акт дарування, продаж і т.п.); 2) засіб докази перед судом (письмові показання сторін); 3) перенесення повноважень із однієї особи інше (вексель, купон акцій тощо.). До другої половини ХІХ ст. в довідкових виданнях країн світу з'являються похідні від слова "документ" терміни: документація - у значенні підготовки й використання підтверджених документами доказів й розширенні повноважень; документний - належить до документа. У словнику В.І. Даля дано тлумачення документа як і будь-який важливий папір, і навіть диплом, свідоцтво. Отже, наприкінці ХІХ в. спостерігається тенденція до звуження кордонів поняття "документ": спочатку вона розглядалася як і будь-який предмет, службовець для повчання й докази, потім - як письмове свідчення, що підтверджує певні правові відносини. Поняття використовувалося переважно у юридичному значенні. Слово "документ" в Росію прийшло у період Петра I.: На початку XX ст. воно мала два значення a) будь-який папір, складений законним порядком і може бути доказом прав на що-небудь чи виконання будь-яких обов`язків; б) взагалі будь-яке письмове свідчення. З початку XX в. вводиться нове, ширше розуміння поняття "документ": його ввів відомий бельгійський учений, основоположник документації - науки про сукупності документів і області практичної діяльності - ПольОтле. П.Отле вперше увів у науковий обіг поняття "документ" у значенні, близький до широкому значенням поняття "книга". Його основна праця - виданий 1934 р. фундаментальний "Трактат про документацію". Вчений розглядав поняття "книга" і "документ" як синоними. П.Отле вперше використовував комплексний підхід до типологічною класифікації документів, враховує утримання і форму документа, в "Трактате про документації".За тривалий історичний період значення поняття "документ" постійно змінювалося. В Україні офіційно прийняті три визначення документа, зафіксовані в деяких Державних стандартах (ДСТУ): ДСТУ 2392-94 Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення.: «Документ — записана інформація, яка може розглядатися як одиниця під час здійснення інформаційної діяльності ». ДСТУ 3017-95 Видання. Основні види. Терміни та визначення: «Документ — матеріальний об'єкт з інформацією, закріпленою створеним людиною способом для її передавання в часі та просторі». ДСТУ 2732:2004: «Документ — інформація, зафіксована на матеріальному носії, основною функцією якого є зберігати та передавати її в часі та просторі.».