Зупинка 3. Царські скіфи. Скіфи-кочівники (власне скіфи).

Керівник. Царські скіфи і скіфи-кочівники мешкали у понизов'ї Дніпра, у Криму, їх поселення простягалися далеко на схід – до Меотиди (Азовського моря) та Танаїсу (Дону) (слайд 3,5).

Робота з текстовим джерелом. Опрацювати уривок з документа «Геродот про життя і звичаї скіфів» та знайти відповідь на запитання: якими були заняття і звичаї скіфів-кочівників?

З «Історії» Геродота про скіфів.

 

19. На схід від цих скіфів – землеробів, якщо перейти ріку Пантікап, у тій країні мешкають кочовики, також скіфи, які нічого не сіють і не обробляють землі. Уся ця країна позбавлена дерев, за винятком Гілеї. Ці кочовики живуть на схід від відстані чотирнадцяти днів шляху і доходять до річки Герра.

20. За Герром простягається країна, що називається царською, скіфи, які в ній живуть, найхоробріші та найчисленніші та вони вважають інших скіфів своїми невільниками. Вони на півдні сягають аж до Тавріки, а на схід - до рову, що, як я сказав, прокопали народжені від сліпих, і до гавані на Маєтідсбкому озері, що називається Кремни. Деякі інші частини їхньої землі доходять до ріки Танаїда. Вище на північ від царських скіфів мешкають меланхлайни, наскільки я знаю, є болота і незалюднена країна...

59. … Що ж до іншого то звичаї в них такі. Богів вони шанують лише таких: найбільш за всіх – Гастію, потім Зевса і Гею, яку вважають за дружину Зевса. Після них – Апполона, Афродіту, Уранію та Арея. Цих богів шанують усі скіфи, а ті, що називають їх царськими скіфами, приносять жертви ще й Посейдонові…

61. Оскільки в скіфській землі не вистачає дров, то тамтешні мешканці вигадали ось що, щоб варити м’ясо. Коли вони остаточно обдеруть шкуру тварини, знімуть м’ясо з кісток, потім, якщо вони мають казани, а тамтешні казани дуже нагадують лесбоські кратери, лише вони далеко більші за них, кидають у них м’ясо і після цього розпалюють під казаном кістки жертовних тварин і варять м’ясо. Але коли вони не мають казанів, то закладають усе м’ясо в шлунки тварин, наливають туди води і під шлунками запалюють кістки. Вони горять дуже добре, а в шлунках тварин уміщується все м’ясо без кісток. І в такий спосіб сам бугай варить своє м’ясо, а також і всі інші тварини кожна варить своє м’ясо…

64. Щодо їхніх звичаїв на війні, то встановлено таке: першого ворога, якого вб’є скіф, він п’є його кров, а скількох інших він ще вб’є, то приносить до царя їхні відтяті голови. За кожну голову йому дозволяється одержати щось із трофеїв, а якщо не принесе голови, це йому не дозволяється …

 

1. Коли жив та ким був автор даного джерела?

2. Які скіфські племена називає у своїй праці Геродот? Де вони розселялися?

3. Поміркуйте, чи можна скіфів вважати єдиною етнічною спільнотою? Про що свідчить їхня етнічна строкатість?

4. Яке враження справила на вас розповідь про те, як «бугай сам варить своє м’ясо»? Про що свідчить таке раціональне приготування скіфами їжі?

5. Що ви дізналися з джерела про військові традиції скіфів?

6. Якими були вірування скіфів?

Керівник. Панівне становище у Великій Скіфії посідали царські скіфи. їм сплачували данину інші скіфські й сусідські племена. Данина - це продукти землеробства (в основному пшениця) та ремісничі вироби. Зі Скіфії хліб «перекачували» до античних міст північного узбережжя Червоного моря. Активно велася работоргівля.

В IV ст. до н.е. Велика Скіфія досягла найвищої могутності за правління царя Атея. Він започаткував карбування монет. Влада царя обожнювалася і була необмеженою. Так у скіфів утворилася могутня рабовласницька держава на чолі з царем Атеєм.

Метод «Мікрофон»

(Гуртківці визначають основні заняття скіфів).

Зупинка 4. Скіф - грізний воїн-степовик. (слайд 4,6)

Гуртківець.

Були в бою несамовиті.

Носили панцирі і свити.

На литках поножі ольвійські,

Шоломи часом іллірійські.

Варили бринзу. Ждали паші.

По сіль ходили в той же Крим.

А хто з одної випив чаші,

Той був навіки побратим.

Любили степ, і волю, і пісні.

Приносили присягу при вогні.

Стріляли з лука, билися мечами.

Зі списа їли здимлений шашлик.

Недаром «скіф» колись

і означало - суворий, грізний воїн-степовик

(Л. Костенко).

Керівник. Усі чоловіки були воїнами. Повнолітнім вважався той скіф, котрий випив кров убитого ним ворога. Кожний вільний скіф спершу навчався їздити на коні, а вже потім ходити. Основною зброєю скіфів був лук, довгий спис і короткий меч – акінак. Стародавній історик Юстін писав: «Це був народ у праці – невтомний, у війнах – неприборканий, а міцність тіла його була незвичайною». Дружба скріплювалася звичаєм побратимства: у посудину з вином і кров’ю тих, хто давав клятву, занурювалася їхня зброя, після чого побратими одночасно випивали напій.

У VII ст. до н.е. скіфи вторглися до Передньої Азії й завоювали Мідію, Сирію, Палестину. Після 38-річного панування у цих краях були розбиті лідійським царем Кіаксаром і на початку VI ст. до н.е. повернулись до Північного Причорномор’я.

У 513 р. до н.е. перський цар Дарій І, правитель наймогутнішої на той час держави, виступив у похід на Велику Скіфію з півмільйонною армією. Війна закінчилася блискучою перемогою скіфів і отримала назву «дивна».

 

Робота в групах (гуртківці отримують картки і протягом 5 хв. готують короткі повідомлення):

«Скіфське суспільство»

«Заняття скіфів»

«Релігія скіфів»

- Інформаційна картка 1. Скіфське суспільство.

Скіфське суспільство було досить архаїчним і довго зберігало риси патріархату. Його основою були вільні кінні стрілки з лука — гіппотоксоти. Вони жили великими сім’ями, у яких уся влада належала їхнім головам. Символом цієї влади були бронзові молоточки. Поза такими сім’ями жили бідняки і безправні раби. Існувала також знать, найвпливовішими з якої були старійшини, що мали велику владу, разом із царем приймали рішення.

Як вже зазначалося, скіфи поділялися на ряд племен. Головними з цих племен були царські скіфи. Вони поділялися на три частини, кожною з яких правив цар. Один із цих царів був царем усіх скіфів, однак двоє інших зберігали певну незалежність. Влада передавалася у спадок, причому не старшому, а молодшому сину.

Кожне царство, у свою чергу, поділялося на номи — області, якими, керували намісники — номархи. У кожному номі були свої народні збори, які зазвичай проводилися навколо святилищ і вирішували місцеві справи. Однак із часом вони все більше втрачали своє значення.

- Інформаційна картка 2. Заняття скіфів.

Скіфи, що прийшли зі східних степів, були кочовиками. Але поступово вони змішалися з місцевим населенням, тому частина з них почала займатися рільництвом і скотарством. Вони вирощували пше­ницю, жито, ячмінь. Зерно стало основною статтею імпорту причор­номорських земель. Також скіфи розводили велику рогату худобу овець і, звичайно, коней.

Скіфські ремісники робили прикраси і зброю з бронзи і заліза, глиняний посуд ліпився вручну, оскільки скіфи не знали гончар­ного круга.

 

- Інформаційна картка 3. Релігія скіфів.

Про релігію скіфів, ми знаємо з творів грецьких авторів, переважно Геродота. Найбільш шанованою богинею скіфського пантеону була Табіті – богиня домашнього вогнища. Батьком людей і богів уважався бог Папай, якого греки ототожнювали із Зевсом. Його дружиною була богиня землі Апі. Богом сонця був бог-лучник Гойотсир, який зображувався на колісниці в супроводі грифона. Богинею кохання була Аргимпаса.

Окрім цього, скіфи поклонялися речам, тваринам тощо. Так, дуже важливим був культ зброї: своєму мечу – акінаку скіф прино­сив у жертву кожного свого полоненого. Жерцями були глави сімей, а верховним жерцем був цар.