Проаналізувати внутрішню і зовнішню політику Української держави часів П. Скоропадського

Після вступу німецьких військ в Україну влада Центральної Ради ставала усе більш обмеженою, формальною. В останні дні свого існування Центральна Рада схвалила проект Конституції УНР, обрала Президентом УНР М. Грушевського. Однак відсутність ефективного працюючого адміністративного апарату, відсутність у цей період народної підтримки Центральної Ради і деякі інші фактори привели до її падіння.

29 квітня 1918 р. на Конгресі хліборобів у м. Києві за підтримкою німецького командування Центральна Рада була скинута, і гетьманом України був проголошений генерал П. Скоропадський: замість УНР був проголошений гетьманат за назвою «Українська Держава».

1. Внутрішня політика гетьманського уряду.

1. Був сформований Кабінет міністрів з помірно-консервативних чиновників, військових і суспільних діячів. Главою Кабінету міністрів став Ф. Лизогуб: міністром закордонних справ - Я Дорошенко (член партії соціалістів-федералістів - єдиний соціаліст, якого удалося залучити в уряд); міністром освіти – відомий український політик Н. Василенко. Інші міністри були членами російських партій, в основному - партії кадетів.

Був налагоджений дієздатний адміністративний апарат (старости, земські урядники, професійні чиновники, поліція і т.д.). Однак зміцнення цього апарату русифікованими представниками старого чиновництва несло погрозу Українській державі.

2. Відповідно до головного пріоритету у внутрішній політиці - земельним питанням - у липні 1918 р. був розроблений «Проект загальних основ земельної реформи», що викликав різкий протест більшості селян і невдоволення великих землевласників.

У цілому ж можна констатувати відновлення в державі поміщицького землеволодіння.

3. Була здійснена спроба створення національної армії, чисельність якої повинна була перевищити 300 тис. чоловік.

Гетьман прагнув також відродити козацтво в Україні.

4. Була реформована банківська мережа, збалансований державний бюджет, початі заходи для становлення української грошової системи.

5. Відновився залізничний рух завдяки відновленню залізничних колій і мостів, ремонту локомотивів.

6. У гетьманаті були обмежені демократичні права і свободи. Проводилася політика переслідувань більшовиків, анархістів і представників інших лівих партій.

Під тверду цензуру потрапили газети, заборонялося проведення зборів, мітингів, маніфестацій.

7. Найважливішими досягненнями характеризувалася національно-культурна політика:

а) бли здійснені спроби українізації державного апарату і системи освіти:

 (поряд з російськими гімназіями утворювалися українські, котрих восени 1918 р. нараховувалося 150;

(був прийнятий закон про обов'язкове навчання українській мові і літературі, історії і географії України;

¨відкрилися нові українські університети, перші з який - у Києві і Кам’янець-Подільську;

¨ у російськомовних університетах - Київському, Харківському, Одеському – почали працювати кафедри української мови, літератури, історії і права;

б) 24 листопада 1918 р. була відкрита Українська Академія Наук. першими академіками якої стали відомі вчені Д. Багалій, А. Кримський, В. Вернадський, В. Косинський і ін. Президентом УАН був обраний В. Вернадський;

в) була організована Національна бібліотека. Національний Архів, Національна галерея мистецтв. Національний історичний музей, Український національний театр під керуванням П. Саксаганського, «Молодий театр» Л. Курбаса.

2. Зовнішня політика гетьманського уряду. Одною з головних задач гетьманського уряду була боротьба за міжнародне визнання Української держави. Найважливішими напрямками зовнішньої політики були:

1) союз з Німеччиною:

2) установлення дипломатичних відносин з іншими країнами. У період гетьманату Україну визнали 30 країн, а 10 з них мали свої представництва в Києві. Україна мала своїх представників у 23 країнах.

3) підписання мирного договору з радянською Росією (12 червня 1918 р.).

4) дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, що намагалась анексувати (захопити) східно-галицькі землі і Холмщину.

5) підтримка контактів з біло-козачим Доном.

3. Підсумки.

У цілому в Україні вдалося досягти стабілізації економіки, дати могутній імпульс розвитку української культури, домогтися ряду успіхів у зовнішній політиці.

Однак реставрація дореволюційних порядків на селі, однобічна орієнтація гетьманату на великих землевласників і буржуазію відштовхувала від нього селянство, національну інтелігенцію, робітників. Крім того, опора на німецькі війська була хитлива, тому що Німеччина програвала війну й у ній зріла революція.

Починаючи з літа 1918 р. опозиція режиму П. Скоропадського підсилилася. Очолив її Український національний союз, головою якого з 18 вересня 1918 р. став В. Винниченко. У боротьбі проти гетьманату українські соціалісти пішли навіть на укладання союзу з більшовиками.

14 грудня 1918 а. П. Скоропадський відрікся від влади, а війська Директорії УНР вступили в Київ.