Що ви знаєте про історію рідного краю у давньоруські

часи?Давньоруськіпам’ятки в Бердичівськомурайоніпредставленінеукріпленими селищами, городищами та грунтовими могильниками. На багатьох з них чіткопростежуєтьсяспадкоємність і взаємозв’язок з попереднімиархеологічними культурами, особливо цестосуєтьсяпоселеньбілясіл Райки і Слободище. Селища та могильники даногоперіодувиявленітакожбілясілГвоздава, Швайківка, Соснівка, Маркуші. На територіїміста, на лівомуберезі р. Гнилоп‘ять, в районівулиціДружби та в урочищі “Жмурі”, булозібраноуламки посуду давньоруськихчасів з характернимлінійно–хвилястим орнаментом та різковигнутимназовнівінцем. Такакераміка часто зустрічається на територіївсього району. Знайденотакожчисленнішиферніпряслиця, залізні наконечники списів, серпи та зернотерки. Особливо багатими на знахідки є околиці с. Слободище (урочища “Белько”, “Киселівка”, “Глинище”, “Гірка” та “Широке озеро”). Тут під час археологічнихрозкопок 1954 р. виявленорешткизалізоробнихмайстереньіззалишкамигорнів, криці, шлаків та глинянихпродухів. Решткиукріплених городищ є білясіл Райгородок та Бистрик. Одним з найбільшдосліджених у масштабах України є Райковецьке городище.Городище займаловисокийлівий берег р. Гнилоп’ять. Зі сходу вонообмеженезаплавоюцієїрічки, а на півдні - їїпритокоюРублянкою. Саме городище неправильноїокруглоїформи з площею 1,25 га. Укріплювалосявоно оборонною системою з двохрядіввалів і ровів. На верхнійчастині валу встановлювавсядерев’янийчастокіл. При будівництвіукріпленьспочатку ставили дерев’янікліті – тараси, якіпотімзасипали землею і глиною, а з внутрішньоїсторониприбудовувалижитла та будівлігосподарськогопризначення. Їх горище засипалося глиною і служило майданчиком, на якому за частоколом стояли під час облоги захисники. По всьому колу будівель мибачимопоєднаннямалихприміщень з печами, а більших - без них. Окремасім‘язаймала два приміщення, в одному з якихбула кухня, а в другому – світлиця. Всього таких жителнараховується 23 - 24, певносаметакакількістьсімей тут проживала. Всередині городища стояли залізоробнамайстерня і кузня, а в цілому центр бувнезабудованим - сюдипід час нападу ворогівзаганяли худобу. Цікаво, що схожа система розміщенняжителбулаще у трипільськічаси. За межами городища буврозташований посад, у якому жили ремісники і селяни. Можливо, вінтежбувоточений валом, але слідівйого не збереглося.Городище займаловисокийлівий берег р. Гнилоп’ять. Зі сходу вонообмеженезаплавоюцієїрічки, а на півдні - їїпритокоюРублянкою. Саме городище неправильноїокруглоїформи з площею 1,25 га. Укріплювалосявоно оборонною системою з двохрядіввалів і ровів. На верхнійчастині валу встановлювавсядерев’янийчастокіл. При будівництвіукріпленьспочатку ставили дерев’янікліті – тараси, якіпотімзасипали землею і глиною, а з внутрішньоїсторониприбудовувалижитла та будівлігосподарськогопризначення. Їх горище засипалося глиною і служило майданчиком, на якому за частоколом стояли під час облоги захисники. По всьому колу будівель мибачимопоєднаннямалихприміщень з печами, а більших - без них. Окремасім‘язаймала два приміщення, в одному з якихбула кухня, а в другому – світлиця. Всього таких жителнараховується 23 - 24, певносаметакакількістьсімей тут проживала. Всередині городища стояли залізоробнамайстерня і кузня, а в цілому центр бувнезабудованим - сюдипід час нападу ворогівзаганяли худобу. Цікаво, що схожа система розміщенняжителбулаще у трипільськічаси. За межами городища буврозташований посад, у якому жили ремісники і селяни. Можливо, вінтежбувоточений валом, але слідівйого не збереглося.

16.Порівняйте особливості суспільно-політичного становища на українських землях під владою Великого князівства Литовського та Королівства польського середни 14 ст. 16 ст. Велике князівство Литовське – прототип феодальної держави

Велике князівство Литовське - держава, що існувала у Східній Європі в 13-18 ст. В 30-40-х рр. 13 ст. князь Міндовґ об'єднав частину литовських племен в державу - Велике князівство Литовське. За Гедиміна (1316-41) відбулося зміцнення територіальної єдності князівства, утвердження спадковості князівської влади. В 14 ст. до складу князівства, увійшли білоруські землі, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина, Чернігівщина. В.к.Л. стало однією з найбільших держав Європи. Це була федерація великої кількості земель, влада в яких знаходилася в руках місцевої знаті під верховенством великого князя. З 1398 р. держава називалась Велике князівство Литовське, Жемантійське і Руське, що відбивало велику роль українських, білоруських і російських земель у його розвитку в 14 ст. Ці землі становили 90% його території, мали великий екон. потенціал. Князівські литовські роди сприйняли їх політичну культуру, закони, звичаї, мову, релігію, зливалися з місцевою аристократією руських земель. Руська еліта в 14 ст. поділяла панівні позиції у В.к.Л. з литовською знаттю.

Політичний та державний устрій В.к.Л. формувався у 15-16 ст. як станово-представницька монархія, влада в якій сконцентрувалася в руках литовської магнатсько-шляхетської верхівки.

Майже до кінця XIV ст. Велике князівство Литовське було своєрідною федерацією земель-князівств, повноцінними, рівноправними суб'єктами якої виступали землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині та Поділля. Збереглася стара система управління, у якій лише руська князівська династія поступилася місцем литовській. Велике Князівство Литовське трактують до кінця ХV ст. федерацією окремих земель під верховенством великого князя Литовського; до початку ХVІ ст. ВКЛ конституційна монархія; з 1501 р. - парламентська шляхетська республіка.

Господарське життя на українських землях під владою Польщі

Наприкінці XIV - першій половині XVI ст. на українських землях розвивалися землеробство, ремесла, торгівля, розбудовувалися старі й виникали нові села та міста. В землеробстві поряд з перелогом і двопіллям поширюється трипілля. З останнім пов'язане угноєння ґрунту та використання плуга і сохи (із залізними лемешами). Трипільна система й плугова оранка здебільшого застосовувалася в господарствах феодалів. У різних місцевостях України рівень розвитку землеробства не був однаковим. У Східній Галичині, на Поділлі, Волині, в центральних районах Київщини застосовувалася трипільна, на Поліссі, Півдні Київщини й Переяславщині - вирубна та перелогова системи.

Крім землеробства, розвивалися тваринництво, городництво, садівництво, бджільництво. Не втрачали важливого значення в господарському житті рибальство і мисливство.

Переробкою сировини займалися у феодальних господарствах. Одним з основних джерел прибутків феодалів було млинарство. Млини переважно були водяними. З XVI ст. поширюється переробка деревини: в господарствах панів вироблялася велика кількість дьогтю, смоли, поташу. Розвинутими промислами на Україні в XV — XVI ст. були також солеваріння та видобування руди на руднях.

 Промисли відігравали значну роль і в селянському господарстві: селяни виготовляли сукно і полотно, гончарний посуд, металеві, дерев'яні предмети для господарського та побутового вжитку тощо.

З розвитком внутрішнього й зовнішнього ринків зростала потреба феодалів в грошах, і частина натуральної данини замінювалася на грошову. З середини XV ст. всі витрати і штрафи вже стягалися грішми.

Наприкінці XIV — у першій половині XVI ст. поглиблювався суспільний поділ праці, розвивалися міські ремесла. Центрами ремісництва були Київ, Львів, Луцьк, Кам'янець та інші міста. Наприклад, у Києві у XV ст. працювали кравці, кушніри, шевці, стригалі вовни, ювеліри-золотарі, зброярі, сідлярі, ковалі, теслярі, винники, пекарі, рибалки та ін.