України напередодні Першої світової війни.

Географічне положення України в Європі перетворило її в політичний театр Світової війни.
По-перше, через Україну проходив російсько-австрійський кордон, який з початком війни став фронтом; по-друге, через її територію пролягав найближчий шлях з Німеччини і Австро-Угорщини на Кавказ, в Іран та Індію; по-третє, Україна була вигідним плацдармом для наступу Росії на Балкани і Туреччину.

Особливістю України, як майбутнього театру воєнних дій, була політична невлаштованість і внутрішня нестабільність, викликані бездержавним становищем. Серед населення і політиків України не зникло бажання створити власну національну державу, об'єднати в межах цієї держави Схід і Захід. Але ці прагнення суперечили інтересам європейських держав, які бачили Україну у своєму складі. Таким чином, навколо України накопичилося багато міжнародних суперечностей, які в комплексі з нерозв'язаними проблемами українського суспільства становили «українське питання».

Авсьро-Угорщинамала намір приєднати до своїх володінь олинь і Поділля.Німеччина прагнуластворити у ході війниПангерманський союз,включивши до нього і Україну.Росія планувала приєднати до імперії Західну Україну,зокрема Східну Галиччину, Північну Буковину й Закарпаття.Румунія також мала наміри приєднати до себе українські землі Бесарабії й частину Буковини.

43 Визначте причини революційних подій 1917 р. та завдання які прагнуло вирішити українське
суспільство. Головною передумовою наростання революційних процесів стала загальна соціально-економічна криза. Напочатку 1917 р. став очевидним розвал промисловості, транспорту, сільського господарства. Голова державної думи М.Родзянко писав царю: ”Становище Росії катастрофічне і водночас глибоко трагічне...” Фантастично зросла заборгованість Росії країнам Антанти. Тільки відсотки за борги перевищували весь довоєнний річний бюджет.За економічною кризою насунулась політична. Масове зубожіння населення викликало незадоволеність царською владою. 8 березня (23 лютого) 1917 р. у Петрограді почалися масові протестні акції. Населення столиці Російської імперії вимагало від влади підвищити життєвий рівень та припинити війну. До цих виступів приєднались солдати Петроградського гарнізону, які чекали відправлення на фронт. 12 березня (27 лютого) повсталі створили Петроградську раду робітничих і солдатських депутатів. 15 березня (2 березня) російський цар Микола ІІ зрікся престолу і влада перейшла до Тимчасового уряду. В Росії перемогла Лютнева демократична революція. Влада перейшла до Тимчасового уряду. Крах російський монархії призвів до лібералізації суспільно-політичного і культурного життя. Всі мешканці Росії отримали основні права і свободи, а також індивідуальні національно-культурні права. Втягнутою в революцію опинилась і Наддніпрянська Україна.Тимчасовий уряд передав владу у губерніях і повітах у руки новопризначених комісарів. На місцях стали створюватись нові органи влади - громадські ради та їх виконавчі комітети. За соціальним складом у них переважали представники торговельно-промислової буржуазії та інтелігенція, за партійним – більшість складали кадети.Водночас з органами влади Тимчасового уряду в Україні, так само як і в Росії, стали виникати місцеві ради робітничих і солдатських депутатів. У першій половині березня 1917 р. їх нараховувалось в Україні 43, вони переважно створювались у промислових районах. Їх засновниками були в основному загальноросійські соціалістичні партії есерів і соціал-демократів.У багатьох містах Наддніпрянської України відгуком на російську революцію стали багатотисячні демонстрації під національними синьо-жовтими прапорами. Демонстранти вийшли на вулиці Києва, Полтави, Одеси, Харкова, Чернігова з транспарантами “Автономію Україні”, “Хай живе федеративна республіка”, “Вільна Україна у вільній Росії”.Проте, в Україні були і більш радикально налаштовані політичні сили, які вимагали самостійності. Вони так само брали участь у маніфестаціях під гаслами “Хай живе самостійна Україна”, “Самостійна Україна з гетьманом на чолі”.Національна ідея гуртувала різні соціальні верстви українського народу. В умовах наростаючої демократизації для українського суспільства з’явився шанс відновити свою державність. В Україні наростала національно-демократична революція.

44 Дайте характеристику політичних сил, що боролись за владу в Україні у 1918 - 1920 p р. Під час громадянської війни на політичну владу в Україні претендували чотири політичні сили:

- Табір українських сил демократичної орієнтації. В середовищі цього табору можна виділити дві течії. Одна, уособлювана В.Винниченком, схилялася до компромісу з Радянською Росією та Україною вважаючи, що військовий союз з ними спрямований проти Антанти та російських монархістів дозволить зберегти незалежну українську державу. Друга, під керівництвом С.Петлюри, вважала більшовиків і Радянську Україну ворогом №1. У боротьбі за політичну владу національні демократи розраховували на військову допомогу Німеччини та Австро-Угорщини у 1918 р., у 1919 р.- країн Антанти, а у 1920 р.- Польщі. Вони мали і власні збройні сили: українські січові стрільці (УСС), гайдамаки С.Петлюри, а пізніше Українська галицька армія. Взагалі регулярна армія УНР не мала твердих бойових та моральних якостей, тому й зазнала поразки.

- Українські більшовики наприкінці грудня 1917 р. не були основною політичною силою. На виборах до Установчих зборів України за більшовиків проголосували лише 17,3% населення. Українські більшовики не були єдиними. В їх рядах на протязі усього періоду громадянської війни чітко прослідкуються так звані ”праві” (Квірінг, Чудновський), які в часи гетьманату виступали за співпрацю з демократичними українськими партіями. Окрім ”правих” були ще й “ліві” (П’ятаков, Артем, Антонов - Овсієнко), які виступали проти будь-яких компромісів з національними демократами. Вони мали власні збройні сили: робітнича Червона гвардія Донбасу, червоне козацтво під керівництвом В.Примакова та ін. Вирішальне значення у боротьбі за владу мала військова допомога з боку Радянської Росії.- Третьою важливою політичною силою були російські монархісти. Вони фактично становили основу збройних сил гетьмана П.Скоропадського. Добровольчеська армія О.Денікіна у 1919 р. та армія Врангеля у 1920 р. становили основну небезпеку для української державності. Біла гвардія могла в першу чергу розраховувати на військову і політичну допомогу Антанти тому, що боролася за відновлення монархії в Росії.

- Четвертою політичною силою в громадянській війні на Україні виступило селянство, незадоволене політикою монархістів та більшовиків. Найбільш чисельна селянська армія воювала під прапорами ”батька Махна”. В 1919 р. вони виступали на боці Радянської влади проти Денікіна та Петлюри, а в 1920 р.- проти Врангеля та отамана Григор’єва. Він розраховував у цій боротьбі тільки на власні сили, на революційний рух селян.

Політична боротьба 1918-1920 рр. стала трагедією українського народу. Головним підсумком громадянської війни в Україні був прихід до влади більшовиків, національно-патріотичні сили зазнали поразки, а з українською державністю було покінчено.

Перемога більшовиків в Україні пояснюється декількома причинами. По-перше, вони привернули на свій бік українське селянство. По-друге, вони зуміли вчасно виправити помилки у національному питанні, пішовши на компроміс з лівими українськими партіями. По-третє, українським більшовикам допомагала Радянська Росія, в розпорядженні якої були величезні фінансові, людські, промислові і адміністративні ресурси. Також не слід недооцінювати блискуче керівництво і прекрасну організацію більшовиків.

46 Довести на матеріалах з історії рідного краю складність та трагічність ситуації в Україні в роки революції та громадянської війни. До Житомира повідомлення про події в Петрограді доходили із запізненням. Газетні публікації були суперечливими і не відтворювали повної картини подій. Можливо тому останні дні лютого — початок березня пройшли у місті відносно спокійно. Становище почало змінюватися після повідомлення про відречення від престолу Миколи II та створення Тимчасового уряду.Першим у Житомирі встановив зносини з новою владою голова губернського відділення «Союза земств и городов» П П. Свенцицький.2 березня на його ім'я надійшла телеграма від М. В. Родзянка: «Старое правительство не существует. Министр внутренних дел арестован. Власть передана Временному Комитету Государственной Думы под моим председательством. Войска признали власть Временного правительства». Ця телеграма була оголошена П. П. Свенцицьким наступного дня на екстреному засіданні міської думи, скликаної у зв'язку з поваленням самодержавства. За пропозицією міського голови А. Ф. Півоцького дума постановила надіслати М. В. Родзянку вітальну телеграму про підтримку Тимчасового уряду. З березня в Житомирі відбувся ряд зборів і засідань в губернському правлінні, земстві і міському самоврядуванні. Представники адміністрації закликали службовців не залишати робочих місць і продовжувати виконувати свої обов'язки.Перші дні революції пройшли в Житомирі в атмосфері патріотичного піднесення. 9 березня відбулася маніфестація на підтримку Тимчасового уряду. У ній взяли участь юнкери 20-ї школи прапорщиків, бага-точисельний натовп людей. Повідомлення про створення Української Центральної Ради було зустрінуто в Житомирі із щирим піднесенням. Одним з проявівпочатку національного відродження стало відновлення діяльності товариства «Просвіта», перші загальні збори якого відбулися 7 березня 1917 року. Того ж дня було обрано тимчасову Раду. До її складу увійшли І. Любинєцький, В. Тетерук, М. Гніденко та інші, «Просвіта» ухвалила делегувати своїх представників Ф. Закусила та А. Карбовського до міського виконавчого комітету. В умовах русифікованого Житомира «Просвіта» на початковому етапі революції була єдиним осередком, який висловив підтримку українському урядові і надіслав на його адресу привітальну телеграму.

47. Проаналізуйте основні ідеї Універсалів Центральної Ради. За ких історичних обставин вони були прийняі?

6 червня 1917 Центральна Рада прийнла Перший Універсал яий проголосив Україну автономією у складі Росії,відродивши тим самим українську державність.

3 липня 1917 Центральна Рада схвалила Другий універсал у якому висткпила проти «намірів самовільного здійснення автономії України»

7 листопада Центральна Рада прийнла Третій універсал проголосивши утворення Української Народної республіки як автономії у складі Російської республіки, ка повинна стати «федерацією рівних народів»

9(22) січня 1918 Центральна Рада прийнла Четвертий універсалякий проголошував УНР незалежною державою.

 

48 Постать М.Грушевського в історії України. Оцінка діяльності. Період революційних змагань за відновлення української державності на початку XX ст. відкрив цілу плеяду українських політичних і державних діячів, справжніх патріотів, які гаряче і безкомпромісно відстоювали право українського народу на власну державу, побудову її на засадах демократії. Одним з найяскравіших серед них є Михайло Сергійович Грушевський — великий український історик, визначний організатор української науки, публіцист, видатний політичний і державний діяч. Його з повною підставою називають світочем української державності.М. Грушевський народився 17 вересня 1866 р. у місті Холмі в родині педагога-славіста зі старого духівництва. 1890 р. закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. Наукову працю розпочав під керівництвом В. Антоновича. Після захисту магістерської дисертації (1894 р.) очолив кафедру історії Східної Європи Львівського університету. З 1897 р. — голова Наукового товариства ім. Т. Шевченка, редактор «Записок НТШ». 1898 p. M. Грушевський став одним з редакторів заснованого ним спільно з І. Франком «Літературно-Наукового Вісника», який згуртував найкращі українські літературні сили.Політична діяльність М. Грушевського розпочалася в Галичині, де він був одним із засновників національно-демократичної партії ', її діяльність широко розгорнулась у центральній Україні під час революції 1905-1907 pp. Зміст її зводився до набуття Україною автономії у складі пореформеної Російської держави.Ще напередодні революції М. Грушевський значну увагу приділяв питанням суспільно-політичної перебудови Російської імперії. З початком першої російської революції, коли життя само поставило це питання на порядок денний, М. Грушевський активно включився в його обговорення. У статті «Українство і питання дня в Росії», опублікованій у 1905 р., він доходить висновку про те, що розвал російського бюрократично-політичного самодержавства може створити сприятливі умови для того, щоб українство вийшло за межі етнографічної народності, стало політичною й економічною силою[8, c. 16-17].Засади, на яких спочатку домагався перебудови Російської імперії М.Грушевський, мали метою збереження і розвиток усіх народів, що населяли її, а засобом досягнення цією мети були національно-територіальна децентралізації Російської імперії й утворення культурно-національних автономій1.Відстоювати такі основи побудови майбутньої Російської держави було нелегко, оскільки ідею національно-територіальної децентралізації відкидали не тільки керівники російського визвольного руху, які вважали, що малочисельні нації повинні розчинитися в російському народі, а й окремі представники тих народів, що прагнули незалежності чи автономії, а деякі діячі взагалі не вірили в можливість реформування Російської держави.Але, незважаючи на перепони, провід українського національно-визвольного руху багато робив для здійснення своїх ідеалів. В організації політичних виступів українства в 1905-1907 pp. значну роль відіграв М. Грушевський. В своїх численних статтях того періоду він висвітлював актуальні питання, що стояли перед українством, чим намагався вивести українське громадянство з дрібного гуртківства та провінціалізму і вказати йому широкі політичні завдання.Справа не обмежувалася лише постановкою теоретичних проблем. Приїхавши 1906 р. до Петербурга, М. Грушевський за участі місцевої громади, на чолі якої стояли видатні українські діячі і патріоти О. Лотоцький і П. Стебницький, активно включається в роботу з організації Української парламентської громади у складі першого російського парламенту — Державної Думи.До складу громади ввійшло 45 делегатів від України. Головою її став адвокат і громадський діяч з Чернігівщини І. Шраг; серед членів були: В. Шемет і П. Чижевський — від Полтавщини, М. Біляшевський і Ф. Штенгель — від Києва, А. В'язлов — від Волині.