У сфері раціонального використання природно-ресурсного потенціалу:

сприяння забезпеченню екологічно збалансованого стану навколишнього природного середовища країни та розвитку окремих регіонів; економічно та екологічно обґрунтоване використання невідновлюваних та ефективне відтворення відновлюваних природних ресурсів; мінімізація шкоди, яка завдається довкіллю під час видобутку корисних копалин; рекультивація земель, порушених у процесі розробки родовищ корисних копалин; формування екологічної мережі, збереження та відтворення природного біорізноманіття; розвиток екологічно чистих сільськогосподарських технологій, збереження та відтворення природної родючості ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення; удосконалення ринкових механізмів регулювання у сфері природокористування; вжиття заходів щодо запобігання та припинення всіх видів незаконного використання природних ресурсів, у тому числі браконьєрства.

У міждержавних стосунках:

проведення активної міжнародної політики; поглиблення інтеграції в європейську та світову економічні системи, активізація участі у міжнародних організаціях.

3.  «Модернізація» в загальному плані означає процес оновлення,осучаснення, тобто набуття менш розвиненими суспільствами низки ознак, характерних для більш розвинених суспільств, що, в свою чергу, передбачає масштабні, цілеспрямовані перетворення в усіх основних сегментах соціальної системи (в економічній, правовій, політичній сферах, соціальних відносинах, культурі, системі освіти). Будь-яка політична модернізація не можлива без реформування і модернізації політичної системи країни, а політ. конкуренція має змінити курс влади на політ. модернізацію. Важливим показником модернізаційного потенціалу політичної системи є її відкритість. Відкритість - це характеристика, яка визначає ступінь сприйняття системою та її окремими складними компонентами зовнішніх імпульсів, мірою проникнення до неї ззовні будь-якої «речовини». Ступінь відкритості та ступінь гнучкості системи є взаємозалежними показниками, які характеризують здатність країни до М.. Якщо систему характеризують як закриту, то до чинників, які формують її закритість(відповідно і не демократичність) відносять авторитарність, боротьбу за владу як самоціль, відсутність демократичної політичної культури, правову неврегульованість діяльності опозиції, а головне – недемократичні механізми рекрутування еліти (переважання системи гільдій над антрепренерською системою,пріоритет принципів клановості, клієнталізму, значення фінансового і соціального статусу над особистісними та професійними якостями,вузькість соціальної бази рекрутування). Як наслідок, знижується вертикальна мобільність,сповільнюються процеси циркуляції еліти, гальмуються модернізаційні процеси. Ще одним негативним чинником, що не сприяє демократичним змінам, є слабка партійна структурованість еліти. Значення її кланово-корпоративістської приналежності, як правило, домінує над партійністю. Партійність розглядається не як демократичний засіб представництва інтересів, а як інструмент досягнення тактичних, кон’юнктурних, партикулярних або особистих інтересів. Також важливим чинником модернізації є забезпечення широкої участі громадян у політичному житті. Забезпечувати її покликані політичні партії та групи за інтересами, модернізаційний потенціал яких обумовлений їх функціями. Найважливішою серед них є функція структуризації політичного життя, завдяки якій суспільство постає як певна система організованих інтересів. Важливе значення має також функція соціальної інтеграції, що дає змогу партіям та групам інтересів виконувати, з одного боку, роль посередників, єднальної ланки між громадянами і владою, а з іншого — сприяти спілкуванню представників різних верств населення.

4.- 83 Виклики стабільності та загрози демократії: проблеми сталого розвитку

Термін „сталий розвиток” був вперше використаний в 1987 р. в доповіді Комісії ООН „Наше спільне майбутнє”.

Всесвітній самміт ООН, скликаний у Ріо-де-Жанейро в 1992 р. з метою розв'язання економічних, соціальних та екологічних проблем, окреслив концепцію сталого розвитку - новітню ідеологію суспільно-господарської динаміки, вироблену 179 країнами світу, в тому числі й Україною.

У рішеннях Ріо наголошено на необхідності запровадження нових концепцій багатства та економічного зростання, що вимагає створення адекватних функцій управління та системи показників. Передбачені документами Ріо організаційні заходи включають розробку відповідної звітності для здійснення економічного аналізу та контролю за станом навколишнього природного середовища.

На жаль, результати виконання рішень Ріо через 9 років після їх ухвалення є незадовільними як в Україні, так і в інших країнах-учасницях Самміту. Вказані концептуальні завдання залишаються невирішеними, національні концепції та стратегії сталого розвитку - незатвердженими, а на практиці має місце навіть погіршення економічних, соціальних та екологічних умов у багатьох країнах та регіонах, про що наголошувалося на 19-й Спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку (1997 р.), присвяченій підведенню підсумків виконання рішень Ріо.

Відтак запровадження аналізу процесів сталого розвитку обумовлює необхідність радикального перегляду існуючих парадигм господарювання й менеджменту та їх інформаційного забезпечення.

Одним із аспектів зміна сучасної економічної парадигми на нову є поділ економічних знань на фізичну та політичну економію. Така структура економічної науки та врахування схожостей і розбіжностей між вказаними складовими є важливою з міркувань методології аналізу процесів сталого розвитку.

Концепція сталого розвитку. Вчені і політики визнали, що для того, щоб уникнути всесвітньої кризи в умовах глобалізації,перетворення світу у всеохоплюючий ринок, потрібно спільними зусиллями приборкати ринкові стихії, як це вдалось зробити в соціальних державах. Сталий розвиток має різні виміри: культурний, людський, соціальний, економічний, екологічний, політичний, духовно-етичний. Політологія відіграє в дослідженні сталого розвитку провідну роль, так як від політичної волі і політичних рішень залежить практична реалізація цієї концепції. Політологи мають врахувати труднощі і перешкоди на шляху переходу до нової цивілізаційної моделі розвитку. Сталий розвиток як нова цивілізаційна модель розвитку необхідна не лише для виживання окремого народу, але і виживання всієї цивілізації.Управління сталим розвитком на національному рівнімає відбуватись з використанням політичних можливостей, які мають сучасні національні держави. Сьогодні одні вчені вважають, що людство може вберегти себе від самознищення лише обмеживши споживання, інші – покладають надії на культуру, яка допоможе справитись з існуючими проблемами. Перехід до сталого розвитку вимагає подолання ряду труднощів. Одна з основних перешкод – це відсутність культури, яка б сприяла сталому розвитку. Світове співтовариство не тільки має усвідомити існування небезпеки для всього людства і необхідності спільно вирішувати глобальні проблеми, але і знайти шляхи їх вирішення. Розвиток в масштабах всього світу має бути соціально орієнтованим. Поки що рано говорити про „всесвітнє”, „глобальне”,„корпоративне” громадянство. Хоча існування такого громадянства означало б залучення всіх жителів планети до управління суспільними справами. Нині зростання кількості неурядових організацій, які намагаються сприяти утвердженню гуманізму в планетарному масштабі.

На такій теоретико-методологічній основі з'являється можливість окреслення підходів до розв'язання найважливішої проблеми, порушеної Конференцією в Ріо - зміни нераціональних структур споживання та виробництва, які не забезпечують сталості розвитку, особливо промислово розвинутих країн, надмірні вимоги та марнотратний стиль життя яких є основною причиною деградації довкілля в усьому світі.

У контексті розв'язання досліджуваної проблематики можуть бути запропоновані відповідні методологічні підходи, системи показників та масиви інформації для підготовки:

тематичної доповіді з питань сталого розвитку з метою її подання Президентом України до парламенту одночасно з Посланням 2002 року;

Доповіді Президента України на черговому Всесвітньому самміті ООН, присвяченому 10-й річниці з часу ухвалення документів Ріо;

"пакета" ініціатив Президента України з питань сталого розвитку для їх оприлюднення та поширення Україною як офіційних документів ООН.

Провідною ідеєю пропонованих ініціатив має стати консолідація суспільств та інтегрування світового співтовариства на антиенропійних засадах з метою гарантування безпеки прийдешніх поколінь.