Характеристика негативних емоційних психічних станів

Паніка – це прояв масового страху перед реальною або надуманою загрозою, стан періодичного переляку, жаху, що наростають. Паніку можна класифікувати за масштабами, глибиною охоплення, тривалістю та деструктивними наслідками.

Фрустрація являє собою своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності у стані безнадійності, втрати перспективи. Розрізняють такі різновиди фрустрації, як агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани.

Ажитація виявляється у нестримному бажанні втекти, сховатися, не бачити та не чути.

Ступор. У людей зі слабкою нервовою системою підвищення рівня адреналіну в крові викликає параліч м’язів. Ступор виявляється в тому, що людина застигає на одному місці або стає вкрай нерухомою, повільною. Це відбувається тому, що м’язи стискаються, їх кровозабезпечення істотно погіршується.

Запаморочення свідомості виражається у провалах пам’яті (людина не пам’ятає того, що робила), алогічності мислення, емоційному надмірному збудженні. Зовнішньо все це виглядає як непослідовні або нераціональні агресивні дії відносно до джерела, психічної напруженості, страху.

Емоційна холодність. Людині важко встановити близькі та дружні стосунки з оточуючими, їй стають недоступними радість, любов, творчий підйом.

Агресивність, напади люті. Людина схильна застосувати силовий тиск на оточуючих, коли хоче домогтися свого, навіть якщо мета не є життєво важливою.

Порушення пам’яті та концентрації уваги. Людина відчуває труднощі, коли треба на чомусь зосередитись або пригадати якусь конкретну інформацію. Деякий час концентрація може бути найкращою, але тільки з’явиться якийсь стресовий чинник, як людина вже не може зосередитися.

Депресія. Після травматичного стресу у стані депресії людина доходить до крайньої межі відчаю, коли здається, що немає сенсу ні в чому. Це відчуття супроводжується апатією та негативним ставленням до життя, думками про самогубство.

Загальна тривожність з’являється на фізіологічному рівні (ломота у спині, спазми шлунка, головний біль), у психічній сфері (постійне занепокоєння без певної причини, несвідоме передчуття дійсної чи уявної небезпеки).

Неконтрольовані спогади. У пам’яті людини несподівано спливають, наприклад, страхітливі сцени війни. Ці спогади можуть викликатись як під час сну, так і в іншій ситуації. Наяву вони зазвичай виникають, коли оточуюча ситуація якимось чином нагадує обставини бою, війни: образи, запах, звуки.

Безсоння. Труднощі з засинанням та переривчастий сон. Людину відвідують нічні кошмари, тому вона боїться заснути та знову побачити страхіття. Регулярне недосипання, що призводить до крайнього виснаження, доповнює картину посттравматичного стресу.

Почуття провини носить характер нав’язливих неконтрольованих думок. Воно виникає найчастіше з приводу того, що людина вижила або залишилася неушкодженою, а її друзі загинули або були скалічені.

 

ПСИХОЛОГІЧНА ПІДГОТОВКА

 

Психологічна підготовка – це спрямований за змістом комплексний процес щодо формування у особистості стійкої психічної загартованості, позитивної мотивації до ефективної практичної діяльності в реальних умовах виконання службового завдання.

Психічна готовність – це націленість і змобілізованість психіки особистості на подолання конкретних майбутніх труднощів службового завдання, що забезпечують результативність і якість виконання поставлених завдань адекватно до їх складності, значущості та важливості.

Духовний потенціал – стійкість психіки особистості до стрес-факторів, що виникають під час виконання службового завдання, його потенційна психічна готовність до виконання службового обов’язку.

Сукупність узгоджених, скоординованих і взаємопов’язаних за цілями, завданнями, місцем, часом та об’єктом видів психологічного впливу визначають як психологічну операцію.

Система психологічних операцій складає психологічну війну – діяльність спеціальних органів, що спрямована на цивільне населення і військовослужбовців для досягнення певних політичних, а також суто воєнних цілей.

Психологічний вплив – це цілеспрямований та узгоджений за змістом процес втручання у психічні сфери особистості з метою зміни мотиваційних установ щодо реагування людини на оточуючу її дійсність.

 

ВИДИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ НА ОСОБИСТІСТЬ

 

· інформаційно-психологічний – за допомогою слова;

· психогенний:

- фізичний вплив на мозок – порушується нормальна нервово-психічна діяльність;

- шокуючий вплив екстремальної ситуації на свідомість – неспроможність раціонально діяти;

· психоаналітичний – впливна підсвідомість терапевтичними засобами, особливо у стані гіпнозу або глибокого сну;

· нейро - лінгвістичний – зміна мотивації шляхом уведення у свідомість спеціальних лінгвістичних програм;

· медикоментозний – впливна психіку за допомогою медичних препаратів, хімічних і біологічних речовин;

· психотропний – передача інформації через позачуттєве (несвідоме) сприйняття.

 

ПРЕДМЕТАМИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ Є ТАКІ СФЕРИ ОСОБИСТОСТІ:

¨ Потрібнісно-мотиваційна – знання, переконання, ціннісні орієнтації, хотіння, бажання, потяги.

¨ Інтелектуально-пізнавальна – відчуття, сприйняття, уява, уявлення, пам’ять і мислення.

¨ Емоційно-вольова – емоції, почуття, настрій, вольові процеси.

¨ Комунікативно-поведінкова – характер і особливості спілкування, взаємодія, міжособистісне сприйняття.

 

ДІАГРАМА ЕФЕКТИВНОСТІ ВІДПРАЦЮВАННЯ СЛУЖБОВОГО ЗАВДАННЯ

ЗАЛЕЖНО ВІД ТЕРМІНУ ЙОГО ВИКОНАННЯ

 

 

 

 

ДІАГРАМА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОНАННЯ СЛУЖБОВОГО ЗАВДАННЯ

ЗАЛЕЖНО ВІД ЧАСУ ДОБИ

 

 

Ефективність – це якісна та кількісна характеристика результатів діяльності.

Працездатність – це фізіологічний стан організму людини, її забезпеченість енергією, що спроможна реалізуватися в конкретних результатах.

Дієздатність – це стан психіки людини, що дозволяє їй реалізувати свою працездатність в ефективній діяльності та виявляється у конкретних результатах.

 

КОМПОНЕНТИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Мета:

· підвищення ефективності службової діяльності;

·  виявлення та попередження негативного впливу на виконання службових завдань;

· профілактика та попередження професійної та соціальної деформації;

· попередження відхилень у поведінці;

· корекція міжособистісних відносин;

· психологічна допомога.

Суб’єкти:командири (начальники), штаби, органи ВР та служби ГУ ВВ МВС України, управлінь ТРК, з’єднань та військових частин, підрозділи психологічного забезпечення МВС України.

Об’єкти: особистість та колектив.

Принципи: науковості, комплексності, правомірності, діяльнісного підходу, об’єктивності, активності та безперервності, гуманізму.

Вимоги: професіоналізм, ефективність, своєчасність, відповідальність посадових осіб за результати, дотримання етичних та правових норм.

Напрямки:

· психологічне супроводження під час виконання службових обов’язків;

· забезпечення бойової (оперативної) підготовки;

· профілактика професійної та соціальної деформації;

· вивчення та професійний психологічний відбір;

· освіта та консультування, робота з сім’ями;

· прогнозування ефективності управлінської діяльності;

· психогігієна умов військової діяльності.

 

ПСИХОЛОГІЧНА СТІЙКІСТЬ ДОСЯГАЄТЬСЯ ЗНАННЯМ ОСОБИСТІСТЮ:

u труднощів різних ситуацій службової діяльності;

u дій імовірного противника та способів протидії;

u тактики своїх військ і власних дій;

u методів керування своїми психологічними станами з появою труднощів при виконанні службового завдання.

ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ ДОСЯГАЄТЬСЯ:

 

u ствердженням почуття впевненості в своїх силах;

u мотивацією до подолання труднощів;

u формуванням високих фізичних здібностей;

u своєчасним доведенням змісту службової діяльності при екстремальних умовах.

ШЛЯХИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ:

 

u формування мотиваційних основ службової діяльності;

u інформування про особливості вирішення завдань, необхідність і можливості подолання пов’язаних із цим труднощів;

u залучення особи до активних практичних дій в обстановці, наближеній до реального виконання службового завдання;

u озброєння службовця навичками та вміннями саморегуляції своїх психічних станів;

u навчання методиці самомобілізації на виконання поставлених завдань.

 

ЧАСТИНА II

 

 

ГРУПА ТА КОЛЕКТИВ.

КОНФЛІКТ

 

 

 

 

 

 

 

Група – це деяка сукупність людей, яка розглядається з погляду соціальної, виробничої, економічної, побутової, професійної, вікової їх спільності.

Соціальнігрупи –це стійкі спільності з визначеною кількістю людей, включених у типові для них види діяльності й пов’язаних між собою системою налагоджених відносин, регульованих загальними інтересами, цінностями і нормами.

Під малою групою розуміється нечисленна за складом група, члени якої об’єднані загальною соціальною діяльністю і знаходяться в безпосередньому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення емоційних відносин, групових норм і групових процесів.

Інтегративність – ступінь єдності, злитості, спільності членів групи один з одним (відсутність інтегративності – роз’єднаність, дезінтеграція).

Мікроклімат визначає самопочуття кожної особистості у групі, її задоволеність групою, комфортність перебування у ній.

Референтність – ступінь прийняття членами групи групових еталонів.

Лідерство – ступінь ведучого впливу тих чи інших членів групи на групу в цілому в напрямку здійснення групових завдань.

Інтрогрупова активність – ступінь активізації групового складника, його особистостей.

Інтергрупова активність – ступінь впливу даної групи на інші групи.

Спрямованiсть групи – соціальна цінність її мети, методів діяльності, ціннісних орієнтацій і групових норм.

Організованість – реальна здатність групи до самоуправління.

Інтелектуальна комунікативність – характер міжособистісного сприймання і налагодження взаєморозуміння. 

Емоційна комунікативність – міжособистісні стосунки емоційного характеру, переважаючий емоційний настрій групи.

Вольова комунікативність – здатність групи протистояти труднощам і перешкодам, її стресостійкість, надійність в екстремальних умовах.

Людина з самого народження потрапляє до певної групи, яка відіграє свою роль у становленні та розвитку особистості.

Група-конгломерат – це сукупність певної кількості людей (осіб), які раніше не були між собою знайомі й опинилися в одному простоpі в один і той же час.

Асоціація – особи об’єднані спільною метою, але не всі однаково сприймають її, діяльність групи здійснюється, хоча дії її членів ще нескоординовані та відокремлені.

Група-кооперація характеризується чітко вираженою єдністю дій членів групи, спільністю поглядів на основні її цінності, прагненням до них.

 

 

 

Мала група розпочинається з “діади”. Визначаючи верхню кількісну межу малої групи, слід виходити з відповідності вимогам реалізації її суспільної функції.

Лабораторні групи – це спеціально створені групи для виконання експериментальних завдань у лабораторних умовах.

Звичайні природні групи – групи, що функціонують у реальних життєвих ситуаціях.

  Формальні групи становлять собою елементарні осередки соціальної організації, виникнення яких зумовлено необхідністю реалізації відповідних організаційних функцій.

Неформальні зароджуються стихійно, мимовільно, як усередині організованих груп, так і поза ними, у процесі спілкування людей, що є результатом взаємних емоційних переваг останніх.

Референтна група – це група, норми та цінності якої індивід поділяє, співвідносячи з нею свої настанови.

За характером контактів між членами групи виділяють первинні (безпосередні контакти) і вторинні (немає безпосередніх контактів) групи.

За рівнем розвитку виділяють колективи (високий рівень розвитку) й асоціації, корпорації та дифузнігрупи (низький рівень розвитку).

 

 

 

 

Мала група має свою структуру, що включає:

 

¨ композиційну підструктуру, тобто сукупність соціально-психологічних характеристик членів групи, надзвичайно значущих із погляду складу групи як цілого.

¨ підструктуру міжособистісних переваг, тобто прояв сукупності реальних міжособистісних зв’язків її членів, існуючих між людьми симпатій і антипатій, котрі спочатку дуже швидко фіксуються за допомогою методу соціометрії.

¨ комунікативну підструктуру – сукупність позицій членів малої групи в системах інформаційних потоків, що існують як між ними самими, так і зовнішнім середовищем, що відбиває, крім цього, концентрацію в них того або іншого обсягу різноманітних зведень і знань.

¨ підструктуру функціональних відносин – сукупність прояву різноманітних взаємозалежностей членів малої групи, що є наслідком спроможності ними грати визначену роль і виконувати визначені обов’язки.

 

 

Колективний настрій – складний загальний емоційний стан, сукупність співпереживань, які значною мірою визначають спрямованість, орієнтацію, характер психічних проявів як окремих осіб, так і колективу в цілому.

Громадська думка відображає наявність у групі (колективі) спільного розуміння важливих для неї речей та явищ.

Традиції являють собою визначені правила, норми, стереотипи поведінки, дій і спілкування людей, додержання яких стало суспільною необхідністю кожного члена групи.

Взаємовідносини у групі – це різні види стосунків особистості та мікрогруп у формі розподілу внутрішньогрупових ролей та обов’язків.

Основні ознаки колективу:

· наявність у групі людей з єдиними суспільно-корисними цілями та завданнями;

· практична взаємодія людей у процесі сумісної діяльності та звісна завершеність функцій цієї діяльності;

· компактне об’єднання людей на певній території зі своїми органами керівництва;

· часова стійкість об’єднання людей;

· визначена організаційна структура з відповідними взаємовідносинами між людьми, у тому числі й взаємовідносинами керівництва та підлеглості;

· чіткий розподіл праці та суспільних функцій між членами групи.

Трудовий колектив – це високоорганізована сукупність людей, яка формується на добровільних засадах для виконання завдань, покладених на них за напрямком трудової діяльності.

 

 

 

 

Взаємовідносини (міжособистісні відносини) у малій групі – це суб’єктивні зв’язки, що виникають у результаті взаємодії членів групи і супроводжуються різноманітними емоційними переживаннями індивідів, що беруть у них участь.

Суспільно-політичні взаємовідносини – це такі взаємовідносини, що виникають і функціонують у процесі підготовки і проведення суспільних та інших заходів у групі.

Службові взаємовідносини – це взаємовідносини, що складаються у процесі спільної фахової діяльності членів малої групи при рішенні різного роду завдань, досягненні важливих для її членів цілей.

Позаслужбові взаємовідносини – це відносини, що складаються між членами малої групи поза їх службовою (фаховою) діяльністю: у часи дозвілля, у процесі спільного відпочинку і т.д.

 

Однією з форм взаємовідносин у колективах є стихійно виникаючі мікрогрупи як із позитивною, так і негативною спрямованістю.

 

 

 

Групові устремління – це цілі, завдання, потреби, мотиви (інтереси, цінності), що лежать в основі поведінки і спільних зусиль членів малої групи.

Цілі – це найбільш значущі для групи предмети, явища, завдання й об’єкти, досягнення і володіння якими складають сутність її діяльності.

Потреби – це те, чого група та її члени потребують.

Мотивами для малої групи виступають спонукальні сили спільної діяльності її членів, що змушують їх займатися тією або іншою діяльністю, заради якої цілі, як правило, й об’єдналися. У системі спільної діяльності членів малої групи устремління виконують визначені функції:

- ціннісно-нормативну,що свідчить про можливість групових устремлінь відбивати запити всіх членів групи;

- організаційно-функціональну, у ході реалізації якої групові устремління виступають як засіб організації всередині міжгрупової взаємодії;

- індивідуально-мотиваційну, що фіксує особистісний зміст, значущість спільної діяльності для членів малої групи.

 

 

 

 

 

 

Групова думка – це сукупність оціночних суджень, у яких виражається загальне або переважне ставлення членів малої групи до визначених фактів, подій або явищ, що мають місце як усередині неї, так і за її межами.

Групова думка виступає показником розвиненості групи, згуртованості, ефективності спільних зусиль її членів, а в деяких випадках й ідеологічної спрямованості її психології.

Групова думка виконує визначені функції:

¨ інформаційну, що показує на якому етапі свого розвитку знаходиться мала група, яка її згуртованість, який характер взаємовідносин між її членами і т.д.;

¨ функцію впливу, за допомогою якої здійснюється вплив на всіх членів групи в інтересах спільної діяльності, формуванні загальних думок і суджень і т.д.;

¨ оцінну, за допомогою якої члени групи виражають своє ставлення до тих або інших подій і явищ, що відбуваються всередині малої групи і поза нею.

У процесі свого формування і розвитку групова думка проходить такі етапи:

- на першому етапі члени групи безпосередньо переживають конкретну подію, висловлюють свої особисті судження і ставлення до неї;

- на другому – члени малої групи обмінюються своїми уявленнями, поглядами, оцінками і почуттями, і ці стосунки стають об’єктом групового обговорення, перетворюючись поступово на загальну точку зору;

- на третьому етапі здійснюється формування чіткої й ясної групової позиції з предмета обговорення, що приймається всіма членами групи.

 

Групові настрої – це складні емоційні стани, загальний емоційний настрій членів групи, сукупність переживань, які опанували ними у визначений період, що значною мірою визначають спрямованість, орієнтацію і характер усіх проявів психології групи й окремих її членів.

До групових настроїв відносять:

¨ спільні переживання конкретних подій, фактів;

¨ подібні емоційні стани, що опанували на певний час групою або її частиною;

¨ стійкий настрій емоцій і почуттів, що опосередковують дії і поведінку всіх членів групи.