Заглавная страница
Избранные статьи
Случайная статья
Познавательные статьи
Новые добавления
Обратная связь

ТОП 10 на сайте

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Техника нижней прямой подачи мяча.

Франко-прусская война (причины и последствия)

Организация работы процедурного кабинета

Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний

Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Обработка изделий медицинского назначения многократного применения

Образцы текста публицистического стиля

Четыре типа изменения баланса

Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву

Мы поможем в написании ваших работ!

ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Влияние общества на человека

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Практические работы по географии для 6 класса

Организация работы процедурного кабинета

Изменения в неживой природе осенью

Уборка процедурного кабинета

Сольфеджио. Все правила по сольфеджио

Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления

Главная Избранные Случайная статья Познавательные Новые добавления Обратная связь FAQ

Головні школи та теорії світової психології

Стр 1 из 8Следующая ⇒

ББК 88я73

А 56

Альбом схем та основних положень з психології / Уклад.: І.А. Терещенко, В.В. Колісник, Г.О. Славтіч. – Х.: Військ. ін-т ВВ МВС України, 2004. – 95 с.

Видання підготовлено відповідно до програм навчальних дисциплін „Психологія”, „Основи психології та педагогіки”. Його метою є допомога в оволодінні теоретичними положеннями та набутті практичних знань із зазначених вище дисциплін.

Для курсантів, студентів, слухачів курсів підвищення кваліфікації, а також для командирів, офіцерів виховної ланки.

У к л а д а ч і: І.А. Терещенко, ст. викладач, підполковник;

В.В. Колісник, ст. викладач, підполковник;

Г.О. Славтіч, канд. психол. наук, доцент

Розглянуто на засіданні кафедри соціально-гуманітарних наук і рекомендовано до використання в навчальному процесі (протокол № 6 від 7 жовтня 2003 р.)

ЧАСТИНА I

Особистість, її психологічна структура та зміст

Психологія (грецьк. “психо” – душа і “логос” – слово, вчення) – наука про закономірності виникнення й діяльності психіки у людини і вищих тварин, про психічні процеси, які є складниками діяльності та спілкування людей, поведінки тварин.

ГАЛУЗІ ПСИХОЛОГІЇ

Загальна психологія – вивчає загальні закономірності виникнення, функціонування і розвитку психіки людини. Вона розробляє методологічні основи, теорію й методи вивчення психічних і психологічних явищ; є теоретичною базовою наукою, результати дослідження якої використовуються прикладними психологічними дисциплінами, що збагачують її. Педагогічна психологія – вивчає психіку людини у процесі її навчання і виховання, встановлює й використовує закономірності психіки під час оволодіння знаннями, навичками та вмінням. Вона поділяється на: - психологію навчання; - психологію виховання; - психологію вчителя. Інженерна психологія – вивчає процеси та засоби інформаційної взаємодії між людиною і машиною. Соціальна психологія – вивчає закономірності поведінки та діяльності людей, зумовлені фактором об’єднання їх у соціальні групи. Юридична психологія – вивчає закономірності і механізм функціонування людей у сфері регульованих правом відносин. Військова психологія – вивчає закономірності функціонування психіки воїна і соціально-психологічних явищ військового колективу в умовах військової діяльності та бою. Військова психологія поділяється на: - військово-інженерну психологію; - військово-авіаційну психологію; - психологію вищої військової школи; - військово-морську психологію тощо.

Об’єктом психології є, з одного боку, людина, а з іншого – колектив (група).

Предметом психології виступає психіка людини та психологія колективу (групи).

*Примітка. Прийнято вважати, що психологія як самостійна наука була започаткована у 1879 р., коли у Лейпцизькому університеті В. Вундт створив першу у світі лабораторію експериментальної психології.

Етапи дослідження

Шляхи отримання інформації

Через колектив(групу)

Безпосередньо в роботі з людиною

Нетрадиційні

Ізотеричні

Початковий

Анкетування

Аналіз документів

Графологія

Нумерологія

Спостереження

Діагностичний

Тестування

Діагностична бесіда

Фізіогноміка

Астрологія

Тестування

Дослідницький

Соціометрія

Аналіз результатів діяльності

Кінесіка

Хіромантія

Експеримент

Узагальнюючий

Узагальнення незалежних характеристик

Листування

Біоритміка

Лунологія

* Примітка. Сьогодні найбільшого поширення набули різні тестові дослідження. Тести (англ. test – досвід, проба) – це стандартизовані методики, що є серією коротких випробувань (завдань, питань, ситуацій тощо).

МОЖЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Здібності – це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного здійснення певної діяльності й визначають відмінності в оволодінні необхідними для неї знаннями, уміннями та навичками.

Здібності – реалізовані в діяльності потенційні можливості особистості.

Задатки – анатомо-фізіологічне підґрунтя здібностей. Умови реалізації задатківяк здібностей: діяльність, активна взаємодія з навколишньою дійсністю, навчання та виховання.

Під задатками розуміють певні морфологічні і функціональні особливості воїна як природні передумови розвитку здібностей.

Видатні індивідуальні здібності в одній чи кількох галузях діяльності називають талантом, а людей, що їх мають, – талановитими.

Найвищий щабель розвитку здібностей, що виявляються у творчій діяльності, результати якої мають історичне значення в житті суспільства, в розвитку науки, літератури, мистецтва, називають геніальністю.

Загальними називаються здібності, які певною мірою виявляються в усіх різновидах діяльності – у навчанні, праці, грі, розумовій діяльності тощо.

Спеціальні здібності виявляються у спеціальних різновидах діяльності.

Знання – категорія, що відображає істотні моменти зв’язку між пізнавальною діяльністю і практичними діями особистості.

Навичка – психічне утворення, завдяки якому особа спроможна виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної та нервово-психічної енергії.

Уміння – використання особою наявних військово-професійних знань і навичок для вибору та здійснення прийомів дій відповідно до поставленої мети.

ПСИХІЧНІ СТАНИ

КОНФЛІКТ

Конфлікт – це суперечності, які виникають між людьми, колективами у процесі їх спільної діяльності через нерозуміння або протилежність інтересів, через відсутність згоди між двома або більше сторонами.

Внутрішньоособистісний конфлікт відбувається всередині індивіда і часто за природою є конфліктом цілей або конфліктом поглядів. Конфліктом цілей внутрішньоособистісний конфлікт стає тоді, коли людина вибирає і намагається досягти взаємовиключних цілей.

Міжособистісний конфлікт утягує двох або більше індивідів, якщо вони сприймають себе такими, що знаходяться в опозиції один до одного із позиції цілей, схильностей, цінностей або поведінки.

Внутрішньогруповий конфлікт – це, як правило, сутичка між частинами або всіма членами групи, що впливає на групову динаміку і результати роботи групи в цілому. Часто внутрішньогруповий конфлікт виникає в результаті зміни балансу сил у групі: зміна керівництва, поява неформального лідера, розвиток груповщини і т.п.

Міжгруповий конфлікт являє собою протистояння або сутичку двох і більше груп в організації. Таке протистояння може мати професійну, соціальну або емоційну основу. Звичайно такі конфлікти носять інтенсивний характер і при неправильному управлінні ними не дають жодній із груп виграшу. Перехід міжгрупового конфлікту в чуттєво-емоційну стадію руйнівно діє не тільки на втягнені в нього групи, але і на організацію в цілому і на кожного учасника окремо.

Внутрішньоорганізаційний конфлікт частіше за все асоціюється з протистоянням і сутичками, які виникають на ґрунті того, як були спроектовані окремі роботи або організація в цілому, а також на ґрунті того, як формально розподілена влада в організації.

КЛАСИФІКАЦІЯ КОНФЛІКТУ

За обсягом конфлікти вирізняють широкі, які стосуються інтересів великих груп військовослужбовців, та локальні, що не виходять за межі інтересів конфліктуючих сторін.

За керівництвом: керовані (регульовані) та некеровані (нерегульовані).

Орієнтуючись на часовий фактор, конфлікти поділяють на короткострокові (вони можуть мати вибуховий характер), довгострокові, разові та повторні.

За кількістю учасників виділяють певні різновиди конфліктів: особистість-особистість, особистість-група; дві або більше груп одного військового колективу.

За джерелом виникнення конфлікти бувають: об’єктивні та суб’єктивні, істинні та хибні.

За формою вираження: вербальні та невербальні аспекти конфліктної взаємодії, внутрішні й зовнішні, організаційні та неорганізаційні, навмисні й спонтанні тощо.

За типом структурних взаємовідносин: конфлікти за вертикаллю (між начальником та підлеглим) і за “горизонталлю”, коли в них втягнені військовослужбовці на рівнозначних посадах.

За силою емоційного впливу на учасників конфлікту: сильні, які стосуються соціального статусу особистості, її гідності, престижу, і слабкі, які не стосуються основних принципів існування особистості.

За його результативністю: позитивний та негативний.

Усю сукупність причин конфліктів можна поділити на такі групи:

Ø Причини, які мають соціально-психологічний характер.

Ø Причини, які мають організаційний характер.

Ø Морально-етичні причини.

Оцінки

Потреби

ЗІТКНЕННЯ

КОНФЛІКТУЮЧИХ

ПОЗИЦІЙ

Оцінки

Потреби

ДИНАМІКА

ЗРОСТАННЯ

НАПРУЖЕНОСТІ У ВЗАЄМОВІД-

НОСИНАХ

СТИЛІ РОЗВ’ЯЗАННЯ КОНФЛІКТУ

(сітка Томаса-Кілмена)

Стиль конкуренції використовується тоді, коли опонент намагається насамперед задовольнити свої інтереси всупереч інтересам інших, примушуючи їх приймати корисні для нього рішення.

Цей стиль слід застосовувати у таких ситуаціях:

- наслідок дуже важливий для вас, і ви робите велику ставку на власне вирішення проблеми, що виникла;

- ви володієте достатнім авторитетом для прийняття рішення, і є очевидним, що пропоноване вами рішення – найкраще;

- рішення необхідно прийняти швидко, і ви маєте досить влади зробити це;

- ви відчуваєте, що у вас немає іншого вибору і що вам нічого втрачати;

- ви знаходитесь у критичній ситуації, яка вимагає миттєвого реагування;

- ви повинні не дати зрозуміти групі людей, що вони перебувають у скрутному стані у той час, як ви повинні повести їх за собою;

- ви повинні прийняти нестандартне рішення, але зараз необхідно діяти і у вас достатньо повноважень для цього кроку.

Стиль ухилення використовується, коли опонент не відстоює свої права, не співпрацює ні з ким для знаходження рішення проблеми або просто ухиляється від розв’язання конфлікту.

С итуації, в яких рекомендується застосовувати стиль ухилення:

- надвелика напруженість;

- ви відчуваєте необхідність послаблення напруження;

- наслідок не дуже важливий для вас;

- ви вважаєте, що рішення настільки тривіальне, що не варто витрачати на нього сили;

- у вас важкий день, а вирішення цієї проблеми може принести додаткові неприємності;

- ви не можете або не хочете вирішувати конфлікт на свою користь;

- ви бажаєте виграти час, можливо, для того, щоб отримати додаткову інформацію, чи щоб заручитися чиєюсь підтримкою;

- ситуація досить складна;

- ви відчуваєте, що вирішення конфлікту потребує надто багато від вас зусиль;

- у вас мало влади для вирішення проблеми або для її вирішення бажаним способом;

- ви відчуваєте, що в інших більше способів вирішити цю проблему;

- намагання вирішити проблему негайно – небезпечне, оскільки відкриті обговорення конфлікту можуть лише погіршити ситуацію.

Стиль пристосування від попереднього стилю відрізняється тим, що опоненти діють разом, при цьому один із них пасивний у розв’язанні ситуації та згодний робити те, чого прагне інший опонент: він не відстоює своїх інтересів, поступається перед опонентом.

Н айбільш характерні ситуації, в яких рекомендується стиль пристосування:

- вас не особливо турбує те, що трапилося;

- ви бажаєте зберегти мир і добрі стосунки з іншими людьми;

- ви вважаєте, що краще зберегти гарні стосунки з іншими людьми, ніж відстоювати власні інтереси;

- ви розумієте, що результат набагато важливіший для іншої людини, ніж для вас;

- у вас мало влади чи шансів перемогти;

- ви вважаєте, що інша людина зможе отримати з цієї ситуації корисний урок, якщо ви поступитеся її бажанням, навіть погоджуючись із тим, що вона робить чи вважає, що здійснює помилку.

Стиль співпраці найтяжчий, проте він дає змогу виробити рішення, яке цілком задовольняє обидві сторони. Тут обидва опоненти активно беруть активну участь у розв’язанні конфлікту та відстоюють свої інтереси. Однак при цьому вони намагаються співпрацювати один з одним.

Рекомендується застосовувати у наведених нижче ситуаціях:

- вирішення проблеми дуже важливе для обох сторін, і ніхто не бажає повністю цього уникати;

- у вас тісні, тривалі й взаємозалежні стосунки з іншою стороною;

- ви маєте час попрацювати над проблемою, що виникла (це гарний привід для вирішення конфліктів на основі перспективних планів);

- ви та інша людина поінформовані у проблемі, і є бажання обох сторін вирішити конфлікт;

- ви та ваш опонент бажаєте поставити на обговорення деякі ідеї та попрацювати над виробленням рішення;

- ви обидва здатні викласти сутність своїх інтересів і вислухати один одного;

- обидві сторони, втягнуті у конфлікт, мають рівну владу чи не помічають різницю у положеннях, для того щоб на однакових правах шукати рішення проблеми.

Стиль компромісу від стилю співпраці відрізняється тим, що компроміс досягається на більш поверхневому рівні. Опоненти не шукають прихованих потреб, як у випадку застосування стилю співпраці. Тут обидві сторони роблять невеликі поступки своїми інтересами, щоб задовольнити їх частково.

Стиль компромісу найбільш ефективний, якщо:

- обидві сторони мають однаковий рівень влади і взаємовиключні інтереси;

- ви бажаєте домогтися рішення швидко, тому що у вас немає часу, чи тому, що це найбільш економічний і ефективний шлях;

- вас може задовольняти тимчасове рішення;

- інші підходи до вирішення проблеми виявилися неефективними;

- задоволення вашого бажання не має для вас великого значення, і ви у змозі дещо змінити поставлену на початку мету;

- компроміс дозволить вам зберегти стосунки й ви передбачаєте одержати хоча б щось, ніж утратити все.

ББК 88я73

А 56

У к л а д а ч і: І.А. Терещенко, ст. викладач, підполковник;

В.В. Колісник, ст. викладач, підполковник;

Г.О. Славтіч, канд. психол. наук, доцент

ЧАСТИНА I

Особистість, її психологічна структура та зміст

ГАЛУЗІ ПСИХОЛОГІЇ

Об’єктом психології є, з одного боку, людина, а з іншого – колектив (група).

Предметом психології виступає психіка людини та психологія колективу (групи).

ГОЛОВНІ ШКОЛИ ТА ТЕОРІЇ СВІТОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Психіка – це суб’єктивне відображення об’єктивного світу, регулятор поведінки й діяльності людини.

Основні форми прояву психіки людини– психічні процеси, стани, властивості.

До психічних процесів зазвичай відносять емоційно-вольові та пізнавальні.

Психічні стани характеризують тимчасову динаміку психічної діяльності, яка істотно впливає на поведінку особистості (наприклад, тривожність, апатія, схвильованість, стрес, напруженість, несміливість, захват, емпатія та ін.). Це матеріалізовані у певному стані, поведінці прояви почуттів, уваги, мислення.

Психічні властивості – це індивідуально-психологічні особливості людини, за допомогою яких визначають її тип, характер вчинків і мотиви діяльності. До психічних властивостей належать спрямованість, темперамент, характер і здібності.

Біологічна зумовленість - це будова головного мозку особистості, що є передумовою її розвитку.

Соціальний фактор визначає, що тільки в суспільстві можливе формування особистості, за його межами - це неможливо.

Навчання та виховання – цілеспрямований процес впливу на особистість з метою формування у неї певних заздалегідь визначених якостей і властивостей.

Активна трудова діяльність визначає, що особистість формується в діяльність та народжується з неї.

Особистість – це конкретний людський індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями.

Спрямованість особистості – це система домінуючих цілей і мотивів діяльності особистості, які визначають її самоцінність і суспільну значущість. Спрямованість разом із світоглядом є вищими регуляторами поведінки і дій людини.

СПРЯМОВАНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ ВИЗНАЧАЮТЬ ТАКІ ЯКОСТІ:

Потреба – це необхідність, в якій виявляється залежність людини від певних умов, необхідних їй для життя та діяльності. Не зовсім усвідомлена потреба є потягом.

Мотив – це реальне спонукання, яке змушує людину діяти у певній життєвій ситуації, за певних умов. Поширеними мотивами людської активності є інтереси.

Бажання – усвідомлений, але недостатньо сильний мотив. Він часто спрямовується на об’єкти, у досягненні яких людина не зовсім упевнена або необхідність в яких у неї зараз не дуже сильна.

Установка – це неусвідомлюваний особистістю стан готовності до діяльності, за допомогою якої може бути задоволена та чи інша потреба.

Мета діяльності особистості –об’єкт, що може задовольнити потреби особистості.

Погляди – це перехідний ступінь від знань до переконань.

Переконання – це система мотивів особистості, що спонукає її діяти відповідно до своїх поглядів і принципів.

Ідеал – це образ реальної людини або створеного особистістю взірця, яким вона керується в житті протягом певного часу і який визначає програму її самовдосконалення на майбутнє.

Світогляд – це система поглядів та переконань людини щодо оточуючої її об’єктивної дійсності, суспільства, інших людей та самого себе. До психологічної структури світогляду особистості включені філософські, політичні, соціально-економічні, моральні, воєнні, правові та інші погляди, ідеї, переконання. Світогляд є відображенням людиною процесів, які відбуваються навколо неї, в оточуючому її середовищі.

Інтерес – це стійке, вибіркове, емоційно забарвлене прагнення особистості до життєво значущих об’єктів.

Схильність – це спрямованість особистості не тільки на предмет діяльності, але й на саму діяльність. Провідними мотивами, що її визначають, є ідеал та світогляд.

МЕТОДИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ*

Метод –шлях наукового пізнання явищ і процесів об’єктивної дійсності.