Міжнародні екологічні організації

Міжнародне екологічне співробітництво в галузі охорони довкілля розпочалось в 50—60-х роках, коли були досягнуті й підписані перші угоди про охорону вод Світового океану від забруднень нафтопродуктами, про охорону природи й природних ресурсів. Протягом останніх 40 років під егідою ООН було створено десятки органів, центрів і програм з охорони довкілля: 1970 p.— Міжнародна програма МАВ («Людина і біосфера»), яка вбирає близько 15 наукових проектів досліджень для ЗО країн: 1972—ЮНЕП (Програма міжнародного співробітництва з проблем природного середо вища), ВОЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я), МКОСР (Міжнародна комісія з охорони довкілля і розвитку), ЕФОС (Глобальний фонд навколишнього середовища, з 1990 p.);ЮНІСЕФ (Дитячий фонд ООН); АМО (Всесвітня метеорологічна організація) та ін. В останні 20 років проведено кілька дуже важливих міжнародних конференцій, присвячених проблемі охорони довкілля (у Стокгольмі, Тбілісі, Москві), прийнято ряд конвенцій з охорони вод Світового океану, заборони розробки, виробництва і накопичення бактеріологічної зброї, заборони наземних ядерних випробувань, забруднень Балтійського й Чукотського морів та ін.

Експерти ООН вважають, що сьогодні основні міжнародні зусилля у вирішенні глобальної екологічної кризи мають бути спрямовані на:

дослідження першопричин кризи;

боротьбу з її наслідками;

оцінку глобального ризику;

залучення широкої громадськості;

забезпечення засобів правового регулювання;

інвестування в наше майбутнє.

Одним із найважливіших є вирішення питань деморегуляції і впровадження ефективних біотехнологій.

Дуже важливою міжнародною угодою є конвенція ООН 1982 p. з морського права («Хартія морів»), в обговоренні якої брало участь 156 країн, 20 міжурядових і понад 60 неурядових міжнародних організацій. За цією конвенцією держави, які підписали угоду, мають зберігати морське середовище та захищати його від забруднення. Це стосується всіх джерел забруднень незалежно від того, де вони розташовані — на суші або морі. З метою запобігання забруднення морського середовища з джерел, що розташовані на суші, держави зобов'язувалися розвивати своє національне господарство з урахуванням міжнародних стандартів і правил. Аналогічні вимоги поширюються й на морські судна, які плавають під прапорами цих країн.

Для захисту економічних інтересів прибережних держав конвенцією 1982 p. передбачено встановлення в Світовому океані 200-мильних економічних зон. Цим державам надано право на розвідку, розробку та збереження природних ресурсів, які належать до живої та неживої природи, зокрема тих, що знаходяться на дні, в надрах і водах океану, а також право на управління цими ресурсами. Положення конвенції регулюють експлуатацію окремих видів живих ресурсів у економічній зоні.

У «Хартії морів» визначено також вимоги щодо охорони морського середовища під час освоєння ресурсів морського дна поза зонами національної юрисдикції.

Відомою в усьому світі є міжнародна організація Римський клуб, створений у 1968 p. з ініціативи італійського економіста Ауреліо Печчеї. Сьогодні в цю організацію входить близько 80 всесвітньо відомих вчених і діячів різних професій з ЗО країн світу, у тому числі — Д. Медоуз, Б. Коммонер, У. Тоффлер, Б. Гав-рилишин, Сабуро Окіта та ін. Головною метою клубу є вивчення глобальних проблем цивілізації і вироблення шляхів подолання найбільших лихоліть

людства: бідності, безробіття, глобальної екологічної кризи. Щорічно члени Римського клубу готують доповіді, які, як правило, привертають до себе увагу всього світу:

«Межі зростання», «За межами зростання» (Деніс Медоуз, 1975, 1993), «Людство на роздоріжжі», «Ріо — перебудова міжнародного порядку», «Мета для глобального суспільства» та інші (присвячені проблемам відходів, енергії, освіти, організації майбутнього суспільства тощо).

Велике значення для людства мала діяльність Конференції з роззброєння (організована в 1961 р., до якої спочатку входило 18 країн, а сьогодні вже п'ять ядерних і 35 неядерних країн). Вона сприяла розробці й укладанню низки важливих угод в галузі обмеження гонки озброєнь і роззброєння, у підготовці Договорів про заборону ядерних випробувань, про нерозповсюдження ядерної зброї, ліквідацію бактеріологічної зброї.

З 1978 p. діє Конвенція щодо заборони військового негативного впливу на довкілля (сьогодні конвенцію підписали