Збалансоване використання і відновлення природних ресурсів

Основною цілеспрямованістю Державної програми раціонально­го використання природних ресурсів є принцип дотримання балансу між негативним впливом антропогенної діяльності на об'єкти навко­лишнього природного середовища та їх здатністю до самозбережен­ня і самовідновлення. Раціональне природокористування передбачає відтворення спожитих відновних первинних природних ресурсів і мінімальне споживання невідновних при одночасному мінімальному утворенні неутилізованих відходів, які потрапляють у навколишнє се­редовище.

Державна політика охорони і раціонального використання природ­них ресурсів визначається системою правових, організаційних, еко­номічних та інших заходів, що мають природоохоронний, ресурсозбе­рігаючий та відтворювальний характер.

> Земельні ресурси відіграють найбільш важливу роль у ефек­тивному природокористуванні. Для їх раціонального використання здійснюють інвентаризацію земель, що закріплені за населеними пун­ктами, промисловими підприємствами, установами, організаціями транспорту і зв'язку, оборони, лісового фонду тощо. Визначають площі, що належать до загальнодержавної та комунальної власності, резер­вуються землі для науково-дослідної діяльності та спеціалізованого сільськогосподарського виробництва, природоохоронного рекреацій­ного призначення. Заходами передбачається впровадження ґрунтозахисної системи землеробства. Зокрема, розширення площ безполицевого обробітку ґрунту, щілювання ріллі, смугове розміщення посівів і парів, першопо-чаткове залуження та консервація сильно еродованих та схилових зе­мель. Розробляються проекти землеустрою з контрольно-меліоратив­ною організацією територій, де передбачається створення захисних лісонасаджень, спорудження протиерозійних гідротехнічних споруд.

Важливою проблемою ефективного використання земельних ре­сурсів є поліпшення екологічного стану зрошувальних земель, на яких виникає підтоплення, вторинне засолення, водна ерозія, руйнація природної структури ґрунтів. Нинішній науково-технічний потенціал дозволяє створювати такі технології водокористування, які врахову­ють рівень фізіологічних потреб сільськогосподарських культур, зміни • мікроклімату зрошувальних ділянок та забезпечують відповідні вро­жаї без деградації земель. Для поліпшення балансового меліоратив­ного стану осушених земель потрібно збільшити посіви багаторічних трав до 50 % загальної площі і домогтись до 70 % регулювання систем двостороннього водного режиму.

Атмосферне повітря є не лише життєдайним «буфером» між Космосом і поверхнею нашої планети та носієм тепла і вологи, адже через нього здійснюється фотосинтез і обмін енергії-головні процеси біосфери. Тому антропогенна діяльність повинна ці фактори враховувати і в певній мірі регулювати його використання.

Ø Ресурси флори і фауни. Рекреаційна та заповітна справа. Од­
ним із найбільш важливих ресурсів флори є лісокористування. Стра­
тегія його визначається зростаючими потребами в деревинній сиро­
вині та різким зростанням кліматорегулюючої, захисної, санітарно-
гігієнічної, рекреаЦійно-туристичної та естетичної ролі лісів в умовах
екологічної кризи. Головним визначальним принципом ефективного
використання деревинних ресурсів має стати безвідходне лісокорис­
тування. Значним резервом додаткового одержання сировини є
збільшення використання деревинної біомаси (до 80 % порівняно із
сучасним - 48 %) без шкідливого впливу на родючість ґрунтів та рос­
линні ресурси. Це має забезпечуватися за рахунок створення і широ­
кого впровадження безвідходних та маловідходних технологій. За
підрахунками науковців впровадження в лісопереробному комплексі
ресурсозберігаючих технологій, використання замінників і вторинної
сировини може щорічно економити понад 2,0 млн. м³ деревини.

 

 

93. ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЮВАННЯ І ПЛАНУВАННЯ ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

У наш час в багатьох країнах світу розроблені і діють національні про­грами охорони навколишнього природного середовища і раціо­нального використання природних ресурсів.

Прикладом практичного здійснення таких програм є про­грама збереження болотних угідь, прийнята канадським урядом у 1991 році. Основними завданнями цієї програми є створення умов природо експлуатації, використання природних ресурсів, територій, земель таким чином, щоб це не призводило до виник­нення збитків та погіршення стану боліт; поновлення і відтво­рення водно-болотних угідь там, де продовжується їх деградація або існування цих територій знаходиться на критичному рівні. Головними критеріями, що визначають напрямки діяльності у короткостроковому періоді, є попередження подальшого знищення цих природних угідь і запобігання шкоди природним ресурсам, у довгостроковому періоді - збільшення кількості і якості ре­сурсів боліт (рибних ресурсів, надання послуг, рекреація, тварин­ний і рослинний світ) з тим, щоб обсяги еколого-економічних збитків було зменшено, а прибутки – збільшено.

Нова за своїм змістом політика збереження природного се­редовища втілюється у формі національних програм, в яких пе­редбачена взаємодія органів державного управління, приватного сектору, науки, фінансових установ. В усіх країнах прийняті кодекси законів про охорону природи і її окремих компонентів, де закріплено функції держави по регулюванню природоохорон­ної діяльності, а також визначені права і обов'язки природо-користувачів. Низку законодавчої піраміди завжди вінчає єдиний генеральний (основний) закон про охорону природи, який ви­значає загальні основи і мету політики і покликаний забезпечу­вати концептуальну однорідність і цілісність законодавчої полі­тики в сфері природокористування. У деяких країнах це два загальних закони:

1. про порушення природної сфери (забруднення, руйнування ландшафтів і т.п.);

2. про охорону рослинного і тваринного світу.

У зарубіжних країнах, крім спеціально уповноважених ор­ганів державного управління, включаючи і галузеві, які несуть відповідальність за стан середовища, створені центральні органи державного управління з високими повноваженнями, що відпо­відають за загальне керівництво в національних масштабах по­літикою в галузі навколишнього природного середовища, за ко­ординацію дій інших зацікавлених юридичних і фізичних осіб, установ і відомств, за участь у міжнародних програмах співробіт­ництва. Такими органами є: у США - федеральне агентство з охорони навколишнього природного середовища, в Японії – управ­ління з охорони навколишнього середовища, у Франції - мініс­терство з якості життя. Крім того, у деяких країнах при урядах створені консультативні органи: в США - Рада по якості навколишнього середовища, в Англії – Постійна королівська комісія по боротьбі з забрудненням навколишнього середовища.

В основу політики охорони навколишнього середовища і фі­нансування природоохоронних заходів покладено принцип нор­мативного якісного стану довкілля, досягнення якого забезпечу­ється або системою норм і стандартів на гранично допустимі рівні антропогенного навантаження, склад забруднень, викидів, скидів, або системою оподаткування підприємств, які допуска­ють порушення установлених вимог природокористування. Оби­два принципи можуть бути органічно поєднані. Регулювання охорони довкілля в зарубіжних країнах супроводжується та під­кріплюється системою економічних важелів стимулювання і адміністративних санкцій.

Держави використовують різноманітні засоби стимулюван­ня приватного капіталу, які заохочують його до виконання но­вих законодавчих норм. У країнах Європейської співдружності загалом налічується понад 200 таких механізмів. Серед них є й такі, як пряма дотація на будівництво та експлуатацію природо­охоронного обладнання, будівництво міських і районних водо­очисних споруд, які звільняють підприємства від надмірних ви­трат; пільгове цільове кредитування приватного сектору; систе­ма податкових пільг.

Паралельно із стимулюванням відпрацьовуються і важелі примусового характеру, які застосовуються до порушників еко­логічних норм і нормативів. У першу чергу - це заборона вироб­ництва будь-яких хімічних речовин, що мають підвищену ток­сичність, вимоги щодо припинення викидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище в містах і районах, де склалась критична ситуація щодо санітарно-гігієнічного стану. У деяких країнах для підприємств, які забруднюють середови­ще, встановлений прогресивний податок за понаднормативні ви­киди забруднюючих і інших шкідливих речовин. Ряд законода­вчих систем передбачає штрафи на випадок недотримання вста­новлених екологічних норм, а в окремих випадках – тюремне ув'язнення порушників законодавства або заборону виробничої діяльності підприємств.