Організація служб охорони навколишнього природного середовища і система екологічної інформації

Центральним органом державної виконавчої влади, який реалізує державну політику в галузі охорони навколишнього природного се­редовища, є Міністерство навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (Мінекобезпеки України), яке підвідомче Ка­бінету міністрів України.

Мінекобезпеки України проводить державну екологічну, науково-технічну та економічну політику, спрямовану на раціональне викори­стання, збереження та відтворення безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, забезпечення безпеки функціонування та розвитку ядерного комплексу з мирною метою, захист життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовле­ного забрудненням навколишнього природного середовища, досяг­нення стійкого соціально-економічного розвитку та гармонійної взає­модії суспільства і природи.

Адміністрація ядерного регулювання. Вона здійснює органі­заційно-процедурне забезпечення державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки, реалізує покладену на Мінекобезпеки держав­ну політику щодо захисту населення та навколишнього природного середовища.

Управління міжнародних відносин здійснює функції органі­заційного забезпечення міжнародного співробітництва Мінекобезпе­ки України із зарубіжними національними та міжнародними органі­заціями. Здійснює організаційно-правові та процедурні питання щодо реалізації міжнародних угод та підтримання міждержавних стосунків у природоохоронній сфері.

Й Управління науки проводить спільно з НАН України та Дер­жавним комітетом з науки і техніки (ДКНТ), іншими зацікавленими відомствами та науковими установами єдину науково-технічну по­літику, спрямовану на збереження та відтворення безпечного для існу­вання живої та неживої природи навколишнього середовища, забез­печення безпеки функціонування та розвитку ядерного комплексу в мирних цілях.

Юридичне управління. Основні його функції- організація зако­нодавчої роботи з нормативно-правового регулювання використання природних ресурсів, встановлення критеріїв і норм забезпечення еко­логічної та радіаційної безпеки, формування системи права України з цих питань; організація нормативно-правового регулювання діяльності Міністерства тощо.

Управління економіки. В організації економічіаих питань го­ловними напрямками діяльності управління є:

ф підвищення дієвості платні за забруднення навколишнього при­ родного середовища;

ф удосконалення плати за використання природних ресурсів, роз­ ширення бази платежів, уведення механізму їхньої індексації;

Управління регіональної політики і територіального роз­ витку. Надане управління покладаються такі основні обов'язки:

ф виконання доручень уряду щодо вирішення екологічних проблем, які мають регіональне і міжнародне значення, а також; проблеми стабільного територіального розвитку народного господарства;

ф організація розробки і реалізація регіональних екологічних про­ грам для основних природно-господарських мезорегіонів, комплексно­ го їх розвитку;

Й Управління відходів та вторинних ресурсів. Головним зав­данням його діяльності є організація та координація робіт, спрямова­них на використання і зведення до мінімуму негативного впливу на навколишнє природне середовище небезпечних та інших відходів. Управління здійснює державний контроль у сфері утворення, вико­ристання, знешкодження та утилізації відходів як промислового, так і побутового походження. Контролює транскордонні перевезення, особливо екологічно небезпечних вантажів.

 

 

84. Економічний механізм управління природоохоронною діяльністю

Удосконалення методів екологізації економіки здійснюється не тільки шляхом застосування природозберігаючих технологій та формування екологічних обмежень (стандартів), але й внаслідок створення і вдос­коналення системи управління, тобто управлінських процедур (схем, принципів, рекомендацій, прийомів). Вдала управлінська схема, що позитивно себе зарекомендувала, дає змогу впроваджувати її повтор­но у різних регіонах, уникаючи можливих прорахунків. Процедури економічного управлінюї закріплюються і удосконалюються в процесі повторного їх застосування, враховуючи місцеві особливості в ході поширення на інші регіони країни.

Головні питання, що вирішуються на державному рівні, такі:

Ф розроблення та впровадження методологічного, нормативно- методичного та організаційно-правового забезпечення (розроблення політики регулювання ядерної безпеки, проведення державної еколо­ гічної експертизи, формування економічного механізму природокори­ стування, регулювання використання природних ресурсів та запобі­ гання забрудненню навколишнього природного середовища, ліцензу­ вання екологічно небезпечних видів діяльності);

ф держави а політика щодо зон надзвичайних екологічних ситуацій;

ф регулювання і організація використання ресурсного потенціа­ лу державного значення;

ф встановлення державних нормативів якісного стану природ­ них ресурсів;

ф формування та використання позабюджетних фондів охоро­ ни довкілля;

ф державний контроль і відповідний вплив за дотриманням при­ родоохоронного законодавства;

Ф організація взаємодіїМінекоресурсів України з іншими міністер­ ствами та відомствами стосовно виконання вимог природоохорон­ ного законодавства;

Ф проведення єдиної науково-технічної політики щодо охорони, раціонального використання та відновлення природних ресурсів;

ф організація і проведення державної політики щодо збережен­ ня біорізноманіття;

Ф забезпечення екологічної безпеки як складової національної без­ пеки;

Ф реалізація міжнародних угод та підтримання міждержавних стосунків у природоохоронній сфері;

Ф прийняття державних рішень з урахуванням екологічних ви­ мог (організація моніторингу, впровадження інформаційних техно­логій, ведення обліку забруднень, прогнозування тощо);

Ф удосконалення екологічної освіти та виховання.

Державне управління в сфері охорони довкілля здійснює Кабінет Міністрів України, державна адміністрація, виконавчі комітети місце­вих Рад народних депутатів, а також спеціально уповноважені дер­жавні органи. До останніх належить Мінекоресурсів України. До спе­ціально уповноважених державних органів також належать:

-ф- органи з охорони навколишнього природного середовища і ви­ користання природних ресурсів (обласні управління екологічної без­ пеки, міські та районні екологічні інспекції, які входять до системи управління Мінекоресурсів України);

•ф- міські та районні санітарно-епідеміологічні станції Міністер­ ства охорони здоров 'я України;

-ф- органи з використання та охорони водних ресурсів Державно­ го комітету України з водних ресурсів;

Певну роль відіграють у охороні довкілля громадські природоохо­ронні обєднання. Вони самостійно розробляють і пропагують власні природоохоронні програми, створюють фонди охорони природи, здійснюють разом з державними органами управління у галузі охоро-

ни довкылля.

 

 

85. Міжнародні природні ресурси таспівробітництво у галузі охорони навколишнього

Природного середовища

Природоохоронні проблеми не мають національних кордонів. Че­рез державні кордони повітряними масами перекидаються десятки тисяч тонн забруднюючих речовин, зокрема сірчаний ангідрид - дже­рело кислих дощів. Транскордонні ріки, котрі протікають по території кількох держав (зокрема, Дунай, Тиса), також є джерелами переки­дання забруднень з однієї країни до іншої. Промислово-виробнича діяльність суміжних країн тією чи іншою мірою впливає на стан при­роди: захворювання лісів, забруднення морів і земельних ресурсів шляхом випадання з димових труб заводів канцерогенних речовин. Широке використання в промисловості та у побуті фреонів руйнує озонний шар всієї планети. Неефективне та наднормативне вирубу­вання лісів, нафтове забруднення Світового океану та масове спалю­вання органічного гіалива (транспортними засобами) є причиною порушення газового балансу в атмосфері, збільшення вмісту в ній вуг­лекислого газу, а це призводить до зниження вмісту кисню, що в перс­пективі може зумовити глобальну зміну клімату та інші негативні на­слідки. Таким чином, екологічні міжнародні проблеми вимагають міжна­родного співробітництва в їх вирішенні. Переважна більшість природ­них ресурсів, таких як вода, копалини, ліс, тепло, опади тощо, розпо­діляються вкрай нерівномірно і без взаємовигідного обміну ними жод­на країна світу, навіть найбільша і найбагатша, не може нормально роз­виватись.

Океан є зручним транспортним шляхом, що зв'язує країни та кон­тиненти, він забезпечує сприятливі умови для відпочинку та туризму.

З шельфів морської зони постійно збільшується видобуток корис­них копалин, зокрема нафти, сірки, золота тощо. В перспективі є мож­ливість добувати фосфорити, кам'яне вугілля та інші ресурси¹.,

Значення Світового океану як сховища води постійно зростатиме. Морська вода містить понад 60 хімічних елементів. При зменшенні цих елементів на суші доведеться їх видобувати з морських запасів, при цьому особливо заслуговує на увагу здатність морських організмів до концентрації цих речовин у своїх тілах.

Найбільші проблеми постають при сумісному використанні запасів риби та мігруючих тварин і птахів, адже вони знаходяться під охоро­ною на території однієї країни, стають об'єктом промислу на тери­торії іншої.

Ця проблема водночас є екологічною і економічною., оскільки краї-на-споживач отримує додатковий прибуток за рахунок того, що краї-на-охоронець витрачає кошти на охорону і відмовляється від здобичі заради збереження гаснучого виду. Це призводить до політичної на­пруженості у стосунках між країнами. Недопущенню таїких конфліктів має сприяти прийняття відповідних двосторонніх угод.

Вирішення наведених проблем можливе лише на базі міжнародно­го співробітництва, здійснюваного на двосторонній і багатосторонній основах. Формою такого співробітництва є організація наукових і прак­тичних зустрічей, створення міжнародних організацій, які б коорди­нували спільні зусилля з охорони природи та укладання офіційних договорів і угод з цих проблемних питань.

У межах міжнародного співробітництва в галузі охорони навколиш­нього природного середовища мають вирішуватися найбільш складні глобальні проблеми і конкретні проекти. До їх числа слід віднести спільні інженерні та технічні розробки з питань охорони атмосфери від промислових викидів, запобігання забрудненням під час сільсько­господарських робіт, збереження дикої флори і фауни, створення за­повідників тощо.

З громадських організацій велику роботу щодо охорони довкілля проводить Greenpeace - Зелений Світ, з котрою співпрацюють пред­ставники громадськості і нашої країни. И головним завданням є недо­пущення радіоактивного забруднення біосфери. Ця організація утво

рена у 1971 р. в Північній Америці. Вона діє у ЗО країнах світу. Україна

до неї приєдналась у 1990 р.

Важливими документами в міжнародних природоохоронних відно­синах є Всесвітня Хартія охорони природи, котра проголосила та взя­ла під свій захист право всіх форм життя на виживання. Зокрема прий­нята:

• S Конвенція про заборону воєнного та ворожого використання засобів впливу на природне середовище;

■ S Декларація про оточуюче людину середовище, котра є зведен­ ням основних принципів міжнародного співробітництва;

• S Конвенція про біологічну різноманітність;

■ S Конвенція про зміну клімату;

• S Конвенція про боротьбу зі спустелюванням.

Особливе значення має головний документ, прийнятий ЮНСЕД, (Програма ООН з навколишнього середовища, створена у 1973 р.) -«Порядок денний на XXI століття» - всесвітній план дій з метою ста­лого розвитку, під котрим слід розуміти таку модель соціально-еконо­мічного поступу суспільства, коли життєві потреби людей будуть за­довольнятись з урахуванням прав майбутніх поколінь на життя в здо­ровому та невиснаженому природному середовищі. Науковці стверд­жують, що досярнєння сталого розвитку неможливе без більш спра­ведливого використання ресурсів природи, боротьби з бідністю, з одного боку, та неприпустимими розкошами - з іншого. Отже, еколо­гічна проблематика все частіше виходить на перше місце в міжнарод­них відносинах.

Україна, отримавши незалежність своєї держави, вже з перших днів бере активну участь у міжнародних природоохоронних заходах та реа­лізації екологічних програм і проектів.

Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природ­ного середовища займає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України.

Україна поетапно інтегрується в світовий економічний простір, забез­печуючи гідний рівень економічної та екологічної безпеки. Нині українські вчені підтримують ділові стосунки з низкою країн Європи і світу. Спільни­ми силами ведуться досліджеига екосистеми Карпат, Полісся, Чорного моря, розробляються заходи щодо збереження рекреаційних ресурсів, рідкісної флори і фауни.

 

86. Економічний механізм охорони природного навколишнього середовища

Охорона навколишнього природного середовища на сучасному етапі розвитку суспільства стає головним фактором, від якого залежа­тиме стратегія його майбутнього, тобто здоров'я людини і добробут, зміцнення нації як держави, її могутність.

Нинішній стан навколишнього природного середовища вимагає по­всякденної уваги у збереженні його, головне - запобігати погіршенню цього стану, тобто в жодному разі не збільшувати шкідливого антроцо-генного впливу. Недопущення впливу шкідливих факторів на стан дов­кілля може забезпечити надійний економічний механізм охорони на­вколишнього середовища. У зв'язку з цим важливим завданням дер­жави є створення таких умов діяльності підприємств, при яких вони були б змушені займатися природоохоронною діяльністю; матері­ альна зацікавленість у реалізації заходів у цій галузі

Перший шлях стосується механізму адміністративного впливу, який базується на встановленні норм, стандартів, правил природокорис­тування та відповідних планових показників підприємств з охорони навколишнього природного середовища і відповідному контролі за хо­дом їх виконання.

Економічний механізм охорони природного середовища містить низку інструментів впливу на матеріальні інтереси підприємств, орга­нізацій та окремих працівників.

Одним із дієвих елементів економічного механізму охорони навко­лишнього природного середовища є лімітування природокористуван­ня. Тривалий час природокористування в країні було безкоштовним. Підприємства використовувапи землю, воду, інші природні ресурси, забруднюючи навколишнє природне середовище, і за це не платили, тобто використовували безкоштовно. Це сприяло посиленню забруд­нення навколишнього природного середовища, безвідповідальності за нанесення шкоди та зумовлювало нераціональне використання природних ресурсів.

Одним із методів економічного управління є фінансування, тобто виділення коштів на чітко визначені природоохоронні заходи. Для цьо­го використовують різні джерела фінансування: бюджетні кошти, власні кошти підприємств, банківські кредити та різні екологічні фонди.

Як економічний метод управління використовують матеріальне сти­мулювання - забезпечення зацікавленості і вигідності для підприєм­ства та його працівників природоохоронної діяльності. При цьому передбачається застосування не лише заохочування, але й відповідаль­ності у вигляді покарань.

До заохочувальних заходів зараховують:

x встановлення податкових пільг (сума прибутку, з котрого стя­гується податок, зменшується на величину, що повністю або част­ково відповідає природоохоронним видаткам);

_х звільнення від оподаткування екологічних фондів та природо­охоронного майна;

де 11 _т - плата за наднормативне використання ресурсів природи; П_шс. - плата за наднормативне забруднення навколишнього се­редовища;

Пщ> ~~ ^тата за розташування відходів у навколишньому сере­довищі;

Ш — штрафи за екологічні порушення; Д_о — додаткове оподаткування.

При даній сетуації підприєм ству вигідніше вкласти кошти на реаліза­цію заходів щодо охорони навколишнього середовища. По-перше, підприємство вносить свій внесок у недопущення забруднення навко­лишнього природного середовища. По-друге, підприємство в цілому заощаджує власні кошти, які могли б бути виплачені з прибутку на різно­манітні штрафні виплати і санкції.

При розробці заходів щодо стимулювання за результатами приро­доохоронної діяльності слід передбачати стимулювання і для окремих відповідальних працівників підприємства, які безпосередньо беруть участь і організовують виконання цих заходів.

 

 

87.Екологічна оцінка господарської діяльності як інструмент екополітики

Будь-яка діяльність господарювання вимагає екологічного обґрун­тування з метою оцінки впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище.

Система екологічної оцінки (ЕО) передбачуваної діяльності сьогодні використовується практично в усіх країнах світу й у багатьох міжна­родних організаціях як необхідний випереджуючий інструмент еко­логічної політики. Екологічна оцінка заснована на простому принципі: легше виявити і запобігти негативним для навколишнього середови­ща наслідкам діяльності на стадії планування, ніж знайти і виправля­ти їх на стадії здійснення. Отже, екологічна оцінка має бути зосеред­жена на всебічному аналізі можливого впливу запланованої діяльності на навколишнє середовище і використанні результатів цього аналізу для запобігання чи пом'якшення екологічного збитку. Такий підхід є актуальним по мірі поширення уявлень про сталий розвиток, оскіль­ки він дозволяє враховувати разом з економічними екологічні фактори вже на стадії формування цілей планування і прийняття рішень по здійсненню тієї чи іншої діяльності.

Екологічна оцінка може розглядатися з різних точок зору. З одного боку, - це процес, що носить науково-технічний і інженерний харак­тер, змістом якого є прогноз впливів і наступне прийняття планових чи проектних рішень.

Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС) і екологіч­на експертиза є складовими частинами системи екологічної оцінки. До основних видів екологічної оцінки відносять:

^, екологічну оцінку проектів, незалежно від галузі й видів вироб­ ничої діяльності;

Щг стратегічну екологічну оцінку -розробку планів розвитку те­ риторії чи галузей господарства, програм, політик, стратегій тощо.

Системи екологічної освіти спочатку на проектному, а потім і на стра­тегічному рівнях міцно ввійшли в законодавства більш як сотні країн і низки міжнародних організацій. Згідно з визначенням процес екологіч­ної оцінки включає:

Принцип превентивності означає, що екологічна оцінка про­водиться до прийняття основних рішень з реалізації намічуваної діяль­ності і її результати використовуються при підготовці і прийнятті рішень.

Принцип комплексності - це загальний розгляд і врахування факторів впливу намічуваної діяльності і пов'язаних змін у всіх при­родних середовищах, а також і у соціальному середовищі. Цей прин­цип грунтується на уявленні про те, що розподіл навколишнього се­редовища на компоненти (повітря, вода, грунт) є спрощенням реаль­ної ситуації.

Принцип демократичності відбиває той факт, що екологічна оцінка не зводиться тільки до науково-технічного дослідження, а є інструментом прийняття взаємоприйнятних рішень

Відсутність принципу демократичності, закритість і непрозорість процесу ухвалення рішення часто призводить до негативних наслідків. У результаті нерідко страждає об'єктивність екологічної оцінки.

При здійсненні будь-якого великого проекту його екологічні аспек­ти стосуються різноманітних інтересів суспільства в цілому, чисель­них організацій, соціальних груп і окремих громадян. Узгодження інте­ресів з цими сторонами при плануванні намічуваної діяльності ста­новить одне з найважливіших завдань екологічної оцінки.

Зацікавленими сторонами в процесі екологічної оцінки можуть бути і державні органи, зокрема спеціалізовані агентства та органи місце­вого саімоврядування. Як правило, державні органи представляють інтереси суспільства в цілому чи населення визначеної території в сфері своєї компетенції, зокрема при видачі дозволів чи погоджень". Дер­жавні організації, беручи участь у процесі консультацій, можуть слу­жити джерелом інформації, необхідної для використання екологічної оцінки.Рішення про проведення екологічної оцінки в основному прий­мається безпосередньо ініціатором діяльності на основі чинного зако­нодавства та інших правил. Однак у більшості випадків екологічна оці­нка запроваджується органами охорони навколишнього середовища, залучаючи до участі зацікавлені сторони і громадськість.