Фактори, що впливають на продуктивність праці

 

Фактори зміни показника – це сукупність усіх рушійних сил і причин, що визначають динаміку цього показника. Відповідно фактори підвищення продуктивності праці – це вся сукупність рушійних сил і причин, що приводять до збільшення продуктивності праці. Оскільки підвищення продуктивності праці має велике значення і для кожного підприємства окремо, і для суспільства в цілому, вивчення факторів і пошук резервів збільшення стає найважливішою задачею економічної теорії і практики. Крім того, на рівень і динаміку продуктивності праці впливають також умови, в яких протікає процес праці. Вони або підсилюють дію того чи іншого фактора (якщо вони сприятливі), або послабляють його. Наприклад, природно-кліматичні умови істотно впливають на результати праці і її продуктивність у сільському господарстві. Суспільні умови, пов'язані з формами власності на засоби виробництва і з виробничими відносинами, також можуть певним чином відбитися на продуктивності праці.

Усі фактори, що впливають на продуктивність праці, можна поділити на дві групи.

Перша група включає фактори, що діють у напрямку підвищення продуктивності праці, поліпшення організації праці і виробництва та соціальних умов життя трудящих. Другу групу становлять фактори, що негативно відбиваються на продуктивності праці: несприятливі природні умови, погана організація виробництва і праці, напружена соціальна обстановка.

За сферою виникнення і дією фактори підвищення продуктивності праці поділяються на:

§ внутрішньовиробничі - ті, що виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства чи організації;

§ галузеві і міжгалузеві, які пов'язані з можливістю поліпшення кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництв на рівні всієї галузі чи декількох спільних галузей народного господарства;

§ регіональні - це фактори підвищення продуктивності праці, характерні для даного регіону;

§ загальнодержавні - це такі фактори, що спричиняють підвищення продуктивності праці у всій країні (наприклад, підвищення освітнього рівня населення, раціональне використання трудового потенціалу).

На рівні окремого підприємства чи організації усі фактори можна поділити на внутрішні і зовнішні. Перші включають рівень технічної озброєності підприємства, ефективність технології, енергооснащеність, організацію праці і виробництва, дієвість систем стимулювання, навчання кадрів і підвищення кваліфікації, поліпшення структури кадрів і ін., тобто все те, що залежить від колективу підприємства і його керівників. До зовнішніх факторів слід віднести: зміни асортименту продукції і її трудомісткості в зв'язку зі зміною державних замовлень чи попиту та пропозиції на ринку; соціально-економічні умови в суспільстві і регіоні; рівень кооперації з іншими підприємствами; надійність матеріально-технічного постачання, природні умови і т. п. Внутрішні і зовнішні фактори можна розглядати також за принципом рівня регулювання, тобто ті, які може регулювати суб'єкт, що хазяює (управління, організація, трудові відносини, кваліфікація і мотивація персоналу, техніка і технологія, умови праці, інновації й ін.), і ті, що знаходяться поза сферою регулювання суб'єкта, що хазяює (політична ситуація в країні й у світі, рівень розвитку ринкових відносин, конкуренція, науково-технічний прогрес, загальний рівень економічного розвитку, якість і кількість трудових ресурсів країни, культура, моральність, соціальні цінності, наявність природних багатств, розвиток інфраструктури й ін.).

За своїм внутрішнім змістом і сутністю усі фактори прийнято поєднувати в три основні групи:

1) матеріально-технічні, пов'язані з рівнем розвитку техніки і технології, впровадженням у виробництво наукових відкриттів і розробок, удосконалюванням знарядь і засобів праці;

2) організаційні, обумовлені організацією виробництва, праці і управління;

3) соціально-економічні, пов'язані зі складом працівників, рівнем їхньої кваліфікації, умовами праці і побуту, відношенням працівників до власності, ефективністю стимулювання праці і зацікавленістю в кінцевих результатах виробництва, тобто з усім, що стосується людини і її ставлення до праці.

Матеріальною основою підвищення продуктивної сили праці і її продуктивності є розвиток науки, техніки і технології, впровадження у виробництво їхніх досягнень, тому група матеріально-технічних факторів звичайно розглядається як провідна і визначальна.

До матеріально-технічних факторів зростання продуктивності праці відноситься підвищення технічної й енергетичної озброєності праці на основі безупинного розвитку науково-технічного прогресу. Головними напрямками науково-технічного прогресу у виробництві є: механізація виробництва з переходом до автоматизації; збільшення одиничних потужностей машин і устаткування з підвищенням енергооснащеності праці; електрифікація виробництва; хімізація виробництва в ряді галузей промисловості і сільському господарстві; створення принципово нових технологій, що забезпечують інтенсифікацію виробництва і різке скорочення витрат живої праці; зниження матеріалоємності продукції й економія матеріальних ресурсів; поглиблення спеціалізації машин і устаткування. Важливе значення має освоєння нових могутніх джерел енергії –. атомної, внутрішньоядерної, геотермальної, космічної.

У результаті дії матеріально-технічних факторів у багато разів зростає продуктивна сила праці і знижується технологічна трудомісткість продукції.

До організаційних факторів зростання продуктивності праці відноситься організація виробництва на рівні підприємств, галузей і національного господарства в цілому. Велике значення тут мають розміщення підприємств по території, організація транспортних зв'язків як усередині країни, так і з зарубіжжям; спеціалізація підприємств і їхня надійна подальша кооперація; організація матеріально-технічного постачання, енергопостачання, ремонтного обслуговування і т. д. Усередині підприємств найважливішими задачами поліпшення організації виробництва є: підвищення якості планування з урахуванням перспективних потреб ринку, що розвивається; організаційно-технічна підготовка виробництва; своєчасне впровадження нової техніки і технології; модернізація діючого устаткування; забезпечення поточних і капітальних ремонтів і безперебійної роботи машин, механізмів, устаткування, апаратури, а також чітка організація внутрішньозаводського матеріально-технічного постачання.

Особливе місце серед організаційних факторів займає організація праці. Вона тісно пов'язана з організацією виробництва і включає такі напрямки: раціональні поділ і кооперацію праці між різними категоріями, групами працюючих і між окремими виконавцями; організацію й обслуговування робочих місць; поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці з доведенням їх до комфортних, усунення всіляких виробничих шкідливостей і небезпек; підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів; вивчення і системне поширення передових прийомів і методів праці; організацію раціональних, науково обґрунтованих режимів праці і відпочинку; зміцнення трудової і виробничої дисципліни. Велике значення в сучасних умовах мають розвиток бригадної й інших організаційних форм колективної праці, упровадження підрядних, орендних форм організації і стимулювання праці, розвиток багатоверстатного і багатоагрегатного обслуговування в умовах автоматизованого і напівавтоматизованого виробництва. Усі ці напрямки зводяться до системи наукової організації праці.

Організація управління виробництвом також включає ряд важливих напрямків. На рівні управління господарством країни в її задачі входять:

§ створення галузевих і територіальних органів керування підприємствами,

§ забезпечення їхньої ефективної взаємодії,

§ координація роботи підприємств як усередині країни, так і з ближнім зарубіжжям.

На підприємствах задачами організації управління є створення економічної і дієвої управлінської структури, укомплектування всіх підрозділів компетентними керівниками і фахівцями, їхнє правильне розміщення і використання; в економічній сфері – організація внутрішньогосподарського госпрозрахунку, оренди, акціонування підприємств, ефективного стимулювання праці, а також контроль за виробництвом, реалізацією продукції і всіма економічними показниками.

Всі організаційні фактори тісно взаємозалежні і являють собою єдину систему організації виробництва, праці і управління. Неповне використання організаційних факторів, наявність організаційних недоліків відбиваються на використанні робочого часу і через цей екстенсивний показник впливають на продуктивність праці. Усі втрати робочого часу, викликані недоліками в організації праці і виробництва, за інших рівних умов, майже прямо пропорційно знижують продуктивність праці, а скорочення втрат забезпечує її зростання.

Деякі організаційні заходи призводять безпосередньо до зниження трудомісткості. До них відносяться, наприклад, заходи щодо освоєння передових прийомів і методів праці, розширення виробничого профілю і поєднання функцій чи навіть професій та ін.

Важливе місце в системі організаційних факторів займає поліпшення структури кадрів – відносне скорочення управлінського персоналу і збільшення в загальній чисельності промислово-виробничого персоналу питомої ваги виробничих робітників, а в числі останніх - частки основних робітників. Чим вища питома вага виробничих робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, тим вища за інших рівних умов і продуктивність праці в середньому на одного працівника.

Соціально-економічні фактори відіграють важливу роль у формуванні показника продуктивності праці. Значення дії даних факторів обумовлене тим, що і розвиток науково-технічного прогресу, і удосконалювання матеріальної основи виробництва – техніки, технологій, і здійснення різноманітних і нерідко досить складних організаційних заходів відбуваються не самі по собі, під впливом якихось сил природи, а винятково в результаті активної трудової діяльності людей – учасників суспільного виробництва.

До найважливіших соціально-економічних факторів, що впливають на продуктивність праці, відносять усі фактори, що сприяють поліпшенню якості робочої сили. Це насамперед такі характеристики робітників, як рівень кваліфікації і професійних знань, умінь, навичок; компетентність, відповідальність, розумові здібності; адаптованість, інноваційність і професійна мобільність, моральність, дисциплінованість, здатність реагувати на зовнішні стимули і внутрішнє бажання якісно виконувати роботу. До цієї групи факторів також відносять характеристики трудових колективів, такі як трудова активність, творча ініціатива, соціально-психологічний клімат, система ціннісних орієнтацій.