Судові й адміністративні процедури вирішення трудових спорів. Спеціалізована трудова юстиція

У всіх країнах Заходу для розгляду й вирішення юридичних (індивідуальних і колективних) спорів використаються–суди, а іноді (у США) адміністративні органи У сучасному трудовому праві зарубіжних країн роль судів досить істотна. Шляхом реалізації покладених на них повноважень суди виражають позицію держави в сфері трудових відносин. Суди виступають як органи, що безпосередньо здійснюють розгляд трудових спорів, а також контролюють діяльність примирно–третейської системи.

Установи спеціальної трудової юстиції давно існують на Заході (у Франції, наприклад, – з 1806 р.) і нагромадили досвід, що представляє значний інтерес і для нашої країни.

Урегулювання: трудових конфліктів у рамках судової системи здійснюється в різних формах. Це може бути звернення до судів загальної юрисдикції, у складі яких функціонують спеціальні підрозділи або посадові особи, уповноважені до розгляду трудових справ (наприклад, в Італії, Нідерландах, Польщі); до спеціалізованих судів з обмеженою (Великобританія) або широкою (Німеччина, Франція) юрисдикцією. Спеціалізовані трудові суди функціонують у Великобританії, ФРН, Австрії, Франції, Бельгії, Швейцарії (у деяких кантонах), Швеції. Норвегії, Фінляндії, Канаді (у провінції Квебек), Нові Зеландії, Японії, Ізраїлі. У США, Японії й Канаді (на федеральному рівні та в англомовних провінціях) діють адміністративні органи, що виконують судові функції.

Створення спеціалізованої юстиції в сфері праці є відмітною рисою правового регулювання розгляду трудових спорів у країнах Заходу. Законодавче оформлення цього процесу може бути різним. У деяких країнах норми, що регламентують порядок організації й діяльності трудових судів, включені до складу кодифікованих актів, у тому числі трудових та загальносуспільних (Франція, Угорщина). В інших країнах суди функціонують на основі спеціального законодавства (Німеччина, Польща, Швейцарія). Характерним для нормативного регулювання процесу в рамках трудової юстиції є поєднання актів спеціального законодавства з актами загальної дії. Це стосується, зокрема, питань процесуального характеру. У цьому випадку, як правило, дається відсилання до положень цивільного процесуального законодавства.

Предметом розгляду в судах з трудових справ є трудові конфлікти, як колективні, так й індивідуальні. Однак частіше таким судам підсудні індивідуальні трудові спори (Великобританія, Франція, Італія, Німеччина).

Основу організаційної побудови трудових судів зазвичай становить принцип рівноправності сторін трудового конфлікту. Він виражається в паритетному представництві сторін у складі суду. Йдеться про рівну участь працівників і роботодавців у процесі розгляду спорів як засідателів. На суддів трудових судів поширюються принципи виборності й незалежності. Трудова юстиція може бути побудована за інстанційним принципом (наприклад, у Німеччині система трудових судів складається із судів трьох інстанцій – від місцевого до федерального) або функціонувати лише на одному рівні (наприклад, прюдомінальні суди у Франції є судами нижчої інстанції).

Діяльність трудових судів у більшості країн побудована на принципах тристороннього співробітництва (трипартизму) Судові справи розглядає колегія в складі професійного судді й двох непрофесійних суддів, висунутих профспілками й організаціями підприємців. Такий склад суду покликаний забезпечити всебічний, і неупереджений розгляд спору та справедливе рішення.

Чимале значення має й те, що трудові суди можуть забезпечити кваліфікований розгляд справи, оскільки професійні судді таких судів – юристи, що спеціалізуються в області трудового права, а непрофесійні судді – це практики, що добре орієнтуються в питаннях праці й трудових відносин. Вони легко знаходять спільну мову, і значна частина судових рішень приймається одностайно.

Компетенція трудових судів – це зазвичай юридичні спори (конфлікти права), як індивідуальні, так і колективні. Такі спори вимагають особливо ретельного дотримання судової процедури, всебічності та виваженості оцінок, врахування багатьох формально–юридичних моментів, звернення не тільки до трудового, але й до цивільного, адміністративного та кримінального права. Рішення по цих спорах повинні бути повною мірою легітимними, зокрема, тому, що конфліктуючі сторони не вправі для вчинення тиску один на одного застосовувати такі методи боротьби, як страйки, локаути. Тим більше важливо, щоб рішення виносив досить авторитетний державний орган.

Діяльність судів з трудових справ призвела до процесуальних нововведень, до формування процедур, які властиві саме трудовій юстиції.

Як правило, трудові суди функціонують на основі звичайних правил, закріплених у ЦПК, тобто розглядають справи на основі змагальності (диспозитивності). Але в цей принцип внесені певні зміни: процедура в трудових судах більш швидка й дешевша, ніж у звичайних судах, що виражається у встановленні ставок судових витрат на низькому рівні (а в ряді випадків і звільнення від їхньої оплати); відсутні деякі формальності, що є властивими цивільному процесу; суди проявляють більшу ініціативу у веденні судового процесу, залученні доказів. Є специфіка стосовно представництва сторін, розподілу обов’язку доказування, оцінки доказів. Велике значення приділяється спонуканню сторін до примирення на всіх стадіях процесу. Мирне вирішення конфлікту є метою трудової юстиції. У ряді країн для цих цілей використовується спеціальна, досудова стадія розгляду, майже повністю позбавлена процедурних формальностей. Трудові суди, нарешті, більш доступні для працівників, ніж звичайні.

Створення трудових судів, активний розвиток трудової юстиції – логічний наслідок визнання автономії трудового права, що сприяє закріпленню й подальшому затвердженню цієї автономії. Специфічні риси трудового права диктують необхідність формування відповідних процесуальних форм і в остаточному підсумку процесуального трудового права. До такого висновку приходять багато фахівців у країнах Заходу.

Для порівняння розглянемо роботу органів трудової юстиції на прикладі окремих країн.

Суди з трудових спорів (Франція). Юрисдикція судів з трудових спорів поширюється на індивідуальні спори між підприємцями й працівниками, що випливають із трудового договору й договору учнівства, а також на позови про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті нещасних випадків на виробництві. Ця юстиція охоплює як приватні, так і націоналізовані підприємства. Поза нею залишаються трудові спори державних чиновників.

Розгляд індивідуальних трудових спорів входить до компетенції спеціалізованих судів – прюдомінальних судів. Ці суди мають у Франції особливу назву – «продюмінальні ради». Ця назва походить від старофранцузької назви людини визнаної мудрості та чесності.

Порядок організації й діяльності зазначених судів регламентований у Трудовому кодексі (книга V, розділ І).

До складу прюдомінальних судів входять представники працівників і роботодавців, що обираються на паритетній основі. Кандидати в судді висуваються відповідно профспілками й об’єднаннями роботодавців. Строк повноважень суддів становить п’ять років. Допускається переобрання суддів на новий строк. Після закінчення строку повноважень члени прюдомінальних судів залишаються на своїй посаді до заміни їхніми правонаступниками (ст. 512–5).

Для розгляду спорів, що виникають на підприємствах різних сфер господарської діяльності, у складі прюдомінального суду утворюється п’ять незалежних секцій: для сфери управління, промисловості, торгівлі й комерційних послуг, сільського господарства, змішаної. У кожну секцію входить по чотири члени від працівників і роботодавців. У свою чергу, кожна секція може складатися із двох і більше палат, у які на паритетних засадах входять представники працівників і роботодавців (по чотири особи від кожної із сторін). Рішення про створення палати приймає президент апеляційного суду за рекомендацією загальних зборів прюдомінального суду (ст. 512–3).

У складі кожної палати створюються дві комісії: з примирення й судової комісії (з судового розгляду). Крім того, кожен суд повинен мати список членів для розгляду справ у перерві між сесіями (ст. 515–1).

До судової комісії входить рівне число членів від роботодавців і працівників (як правило, по два від кожної сторони). З їхнього числа обираються президент і віце–президент, що здійснюють керівництво комісією по черзі.

Функції секретаря суду виконує чиновник, призначуваний префектом. Хоча цей чиновник (зазвичай професійний юрист) має дорадчий голос, його вплив на діяльність суду досить значний.

Право обрання членів прюдомінального суду надано громадянам, що досягли віку 16 років, зайнятим якою–небудь професійною діяльністю, а також недобровільним безробітним (ст. 513–1). Особи, що претендують на посаду прюдомінального судді, повинні відповідати ряду вимог, установлених законом. Згідно ст. 513–2 право бути вибраним мають особи, що досягли віку 21 року та мають французьке громадянство і не вчинили правопорушень, передбачених ст. біб Положення про вибори (не позбавлені виборчих прав). Юридична освіта для суддів не обов’язкова.

Забороняється членство в більш ніж одному прюдомінальном суді.

Член прюдомінального суду, звільнений з посади, не може бути згодом знову вибраний або перевибраний на цю посаду (ст. 514–4).

Закон установлює ряд додаткових гарантій в області правового регулювання праці працівників, вибраних до прюдомінальних судів. Такі особи, зокрема, вправі жадати від своїх роботодавців надання їм можливості для здійснення функцій як суддів. Час, витрачений ними на виконання обов’язків члена суду, включається в робочий час за місцем їхньої основної роботи й ураховується при визначенні тривалості оплачуваної відпустки, виплат по лінії соціального забезпечення на підприємстві. Відсутність зазначених працівників на підприємстві не може слугувати підставою для скорочення їм заробітної плати або допомог.

У тому випадку, якщо член прюдомінального суду за місцем своєї основної роботи зайнятий у безперервному виробництві або на змінній роботі, йому повинен бути наданий такий режим роботи, що гарантував би перерви для відпочинку (ст. 514–1).

Забороняється звільнення працівника, що є членом прюдомінального суду, з підстав, пов’язаних з виконанням ним функцій судді.

Як уже було зазначено, що до компетенції прюдомінальних судів входять будь–які спори між роботодавцями й працівниками, що випливають із трудових правовідносин.

Юрисдикція прюдомінальних судів поширюється на державні й приватні підприємства. Справи, пов’язані із трудовими відносинами державних службовців, прюдомінальними судами не розглядаються.

Крім того, компетенція прюдомінальних судів не поширюється на спори, стосовно яких законом установлений інший порядок розгляду. Зокрема, йдеться про справи з виплат у рамках системи самодопомоги, допомоги із зайнятості в сільському господарстві, трудових спорів на морському транспорті. У цьому випадку компетентні органи встановлюються відповідно Кодексом соціального забезпечення, Сільськогосподарським кодексом, Морським кодексом.

Прюдомінальні суди вправі виносити рішення зі спорів, що входить до їхньої компетенції, незалежно від суми позову. Вони дають висновок з будь–якого питання, переданому адміністративними органами.

В основі діяльності прюдомінальних судів лежить процедура примирення сторін трудового конфлікту.

На першій стадії розгляду позов подається до комісії з примирень, де робиться спроба в закритому засіданні вирішити спір миром. Стадію примирення здійснює суд, до складу якого входять на паритетних засадах судді від обох сторін.

На стадії примирення судді спонукують сторони дійти згоди. Успішний результат примирної процедури призводить до однобічної відмови від позову або до компромісу між сторонами, що припускає взаємну відмову від вимог або взаємні поступки. Примирення фіксується в протоколі, що має чинність судового рішення.

У випадках, спеціально перерахованих у законі, комісія з примирення може виносити обов’язкові рішення по суті спору (при відмові підприємця видати працівникові трудову книжку, ознайомити його із платіжною відомістю тощо.).

У випадку, якщо сторони не досягли примирення, справа переходить до судової комісії. На цій стадії здійснюється розгляд справи по суті з викликом свідків, оцінкою доказів тощо.

Судова комісія складається принаймні із двох суддів, по одному від кожної зі сторін. Обов’язкова присутність секретаря суду.

Процес у суді з трудових спорів будується на правилах, установлених у ЦПК. Однак є ряд особливостей: безплатна, проста, швидка, в основному усна процедура, особлива активність суддів у проведенні дослідження доказів. Засідання судового бюро відкрите. Участь адвокатів необов’язкова. Працівників можуть представляти профспілки, делегат персоналу, колеги по роботі, родичі.

У процесі судового розгляду суд проводить розслідування, що включає вислуховування сторін й їхніх представників, свідків, обстеження місця роботи, аналіз висновку експертів. Зазвичай призначається суддя–доповідач, що після вивчення всіх аспектів справи представляє доповідь і рекомендації про шляхи рішення справи. Роль судді–доповідача досить велика, і його думка значною мірою визначає рішення суду.

Важлива риса процесу в судах – активна участь профспілок. У рамках прюдомінальної юстиції профспілки виконують наступні функції: надають юридичну допомогу працівникам і здійснюють їхнє представництво; порушують від імені працівників індивідуальні позови у спорах, пов’язаних із застосуванням і тлумаченням колективних договорів. У випадках, спеціально передбачених у законі, вони здійснюють втручання в судовий процес від свого імені в колективних інтересах професії, а також у ряді випадків на підтримку індивідуальних вимог працівників, якщо в індивідуальному спорі зачіпається і колективний інтерес. У даних випадках профспілка виступає захисником інтересів окремого працівника, причому останній не повинен оформляти доручення: досить, що він попереджений про бажання профспілки представляти й відстоювати його права та не заперечує проти цього. Захищаючи колективний інтерес, профспілка може навіть діяти незалежно від доручення конкретного працівника.

Надання таких процесуальних повноважень профспілці досить важливим для працівників і розширює, конкретизує захисну функцію профспілок, роблячи її більш ефективною.

Рішення в суді приймається більшістю голосів. Якщо ж голоси розділились порівну, призначається нове слухання справи в тій же судовій комісії під головуванням судді цивільного суду. Його голос стає вирішальним.

При ціні позову що не перевищує 3 500 фр. рішення суду є остаточним. Якщо ж ця ціна становить вище вказаної кожна зі сторін вправі протягом одного місяця звернутися зі скаргою до апеляційного суду з питань як фактів, так і права. В апеляційному суді справа розглядається професійними суддями в спеціалізованій соціальній палаті заново, але з урахуванням рішення прюдомінального суду.

Апеляційний суд проводить свої засідання в складі не менш трьох суддів, з яких один виконує функції голови. У роботі суду в обов’язковому порядку бере участь прокурор. Участь адвоката необов’язкова.

У принципі апеляція припиняє рішення прюдомінального суду, однак судді можуть віддати розпорядження про попереднє виконання рішення (незважаючи на наявність апеляції) на прохання сторони або за власною ініціативою. Апеляційний суд підтверджує рішення суду або його скасовує.

Рішення апеляційного й прюдомінального суду в першій інстанції (при ціні позову, що не перевищує 3 500 фр.) можуть бути оскаржені протягом двох місяців до Касаційного суду на тій підставі, що допущено порушення закону або перевищення повноважень суду. Касаційний суд не розглядає справу по суті, а перевіряє правильність застосування до нього закону нижчими судами. Оскарження не припиняє виконання рішення. Касаційний суд не вправі змінити рішення нижчого суду, а може тільки затвердити його (повністю або частково) або скасувати у зв’язку з порушенням закону й направити справу на новий розгляд в інший суд нижчої інстанції. На стадії касації трудові справи розглядаються професійними суддями в соціальній секції цивільної палати Касаційного суду (цю секцію іноді називають соціальною палатою) при участі двох прокурорів.

Хоча в 1979 р. створення судів з трудових спорів стало обов’язковим, реально вони існують далеко не скрізь. Усього функціонує близько 300 таких судів. Вони охоплюють своєю юрисдикцією шосту частину країни (40% населення) і приблизно третину загального числа найманих робітників.

У тих випадках, коли відсутній прюдомінальний суд або спір не входить до його юрисдикції (за територією або предметом), індивідуальні трудові конфлікти розглядають звичайні цивільні суди або адміністративні суди.

Згідно ст. 501 ЦПК судові рішення, за загальним правилом, підлягають виконанню з моменту набуття ними законної сили. Виняток становлять наступні випадки:

– надання боржникові пільгового строку для виконання відповідного рішення;

– негайне виконання рішення до вступу його в чинність. Це може відбуватися або в спеціально обговорених в законі випадках (зокрема, для забезпечення збереження майна –предмета спору), або за розсудом суду (ст. 515 ФЦК).

Виконання здійснюється тільки на підставі виконавчого листа, що складається за особливою формою, запропонованої Декретом від 12 червня 1947 р.

Примусове виконання можливо після належного повідомлення боржника про винесення рішення. У судовій практиці це положення ЦПК (ст. 503) одержало тлумачення, відповідно до якого штраф за прострочення боржником виконання судового рішення нараховується з моменту такого повідомлення, а не з моменту винесення рішення.

Вказаний штраф накладається на розсуд суду. Розмір штрафу також повністю залежить від судового розсуду; він може бути збільшений або знижений у ході виконання.

Виконання рішень судів віднесено до виняткової компетенції посадових осіб – судових виконавців при касаційних судах (ст. 1 Ордонанса від 2 листопада 1945 р.).

Останні призначають і відзивають виконавців.» При касаційному суді функціонують вісім виконавців. До осіб, які можуть бути призначені судовими виконавцями, законом висуваються такі вимоги, як наявність французького громадянства, нездійснення вчинків, що суперечать суспільної моралі, або потягли за собою накладення адміністративного або дисциплінарного стягнення, або іншим способом компрометуючого кандидата на посаду.

Безпосередньому виконавцеві конкретного судового рішення на його прохання всі інші судові виконавці, що діють при судах повинні надавати допомогу. Крім того, підтримка надається й комісарами (посадовими особами прокуратури), які зобов’язані забезпечити виконання тієї частини рішення, що торкається публічного порядку. На запит заінтересованих фізичних осіб комісари вправі приєднатися до судового виконавця для спільного виконання рішення, видати розпорядження про безперешкодний допуск у приміщення або інакше забезпечити виконання.

Строк виконання в законі не визначений; він установлюється в конкретному рішенні або визначається на розсуд суду.

Великобританія. Трудові спори розглядаються судами загальної юрисдикції, а також спеціальними органами, створеними для розгляду трудових конфліктів. Такими органами є Центральний Арбітражний Комітет і промислові трибунали.

Центральний Арбітражний Комітет (далі – Комітет) був створений в 1975 р. як правонаступник Промислового Суду й Промислового Арбітражу в якості постійно діючого арбітражного органу. Свою діяльність Комітет здійснює від імені Корони, однак не підкоряється жодному з міністрів, будучи незалежним органом, що діє на підставі Закону «Про захист трудових відносин» 1975 р.

У складі Комітету можуть бути утворені два, три й більше відділення, кожне з яких вправі розглядати трудові спори самостійно.

До кожного відділення входять головуючий і два члени Комітету. Голова Комітету, його заступники та члени призначаються Міністром торгівлі й промисловості Великобританії (далі – Міністр) на строк до п’яти років. Кандидатури попередньо обговорюються Міністром зі Службою Консультацій, Примирень й Арбітражу, що може запропонувати своїх кандидатів.

Член Комітету повинен мати стаж роботи в сфері виробництва або досвід роботи з представлення інтересів організацій роботодавців або її працівників. Закон не вимагає, щоб члени Комітету мали юридичну освіту або були професійними юристами.

Строк повноважень членів Комітету визначає Міністр (але не більше п’яти років). Будь–хто із членів Комітету вправі достроково покинути свій пост, письмово повідомивши про це Міністра.

У свою чергу. Міністр може відкликати будь–якого члена Комітету у випадку виникнення обставин, що перешкоджають нормальному виконанню ними своїх обов’язків (наприклад, хвороба, неспроможність, інвалідність тощо.).

Служба Консультацій, Примирення й Арбітражу забезпечує роботу Комітету, надаючи все необхідне технічне оснащення й персонал.

Засідання Комітету або його відділень веде голова Комітету, під час відсутності голови – його заступник, під час відсутності заступника (або заступників) – будь–хто з членів Комітету (за рішенням всіх присутніх членів):

Промислові трибунали Англії, Уельсу й Шотландії засновані Законом «Про трибунали й розслідування» 1971 р. Ці органи розглядають трудові спори, що виникли на відповідній території.

До складу Промислових трибуналів входять три члени, призначувані Лордом–Канцлером зі списку осіб, наданого Міністром праці.

Кандидатури членів Промислового Трибуналу підлягають обговоренню з відповідними посадовими особами королівства та тих територій, де будуть діяти трибунали.

Систему промислових трибуналів очолює президент, призначуваний Лордом–Канцлером. Зі списку осіб, що мають стаж юридичної роботи не менш семи років, призначаються голови окремих трибуналів. Члени трибуналів відбираються зі списку осіб, складеного Міністром праці за узгодженням із профспілками й об’єднаннями роботодавців. Члени трибуналу повинні мати досвід роботи щодо представлення інтересів роботодавців і працівників. Будь–хто із членів промислового трибуналу може покинути свій пост, письмово повідомивши про це Лорда–Канцлера. Але полишення поста члена трибуналу не позбавляє його перспективи нового призначення на цю посаду.

На правах промислового трибуналу діють комітети з відновлення на колишнє місце роботи осіб, що пройшли службу в армії. Комітет складається із професійного юриста й двох представників роботодавців і працівників. Всі члени комітету призначаються Лордом–Канцлером із числа осіб, рекомендованих Міністром праці.

До компетенції Центрального Арбітражного Комітету входить: розгляд спорів, що стосуються умов праці, розподілу трудових обов’язків між працівниками, трудової дисципліни, умов колективних й індивідуальних трудових договорів; спорів з питань членства працівника в профспілках, діяльності представників профспілкових організацій на підприємстві; спорів з визначення процедури вирішення трудових конфліктів. Більшу частину позовів, розглянутих Комітетом, становлять позови, пов’язані з установленням або зміною умов праці.

До компетенції промислових трибуналів входить: розгляд спорів з питань установлення й зміни умов праці, скарг на неправильне звільнення; відмова у виплаті допомога в зв’язку з вагітністю та пологами; спорів про оформлення трудового договору, про виплату вихідної допомоги з скорочення штатів, спорів, пов’язаних з порушенням закону про рівну оплату за рівну працю тощо.

Суперечки з питань поновлення на раніше займане робоче місце осіб, що відслужили в армії, розглядають спеціальні комітети. Комітети з відновлення мають вузьку спеціалізацію. Вони здійснюють свою діяльність на підставі Закону «Про трибунали й розслідування» 1971 р.

Центральний Арбітражний Комітет самостійно розробляє процедуру розгляду спорів з питань, що входять до його компетенції. За рішенням голови Комітет може проводити закриті засідання, якщо цього вимагають інтереси державної безпеки, а також щоб уникнути нанесення шкоди життю, здоров’ю, репутації й діловій активності фізичної особи.

Рішення, як правило, приймаються колегіально. Однак якщо члени Комітету не приходять до єдиної думки, то голова Комітету вправі одноосібно винести рішення. У цьому випадку він виступає як третейський суддя.

Відсутність будь–кого із членів Комітету при винесенні рішення (при розгляді спору) не тягне недійсності рішення. Порушення порядку призначення в члени Комітету не впливає на обов’язкову чинність рішення і його законність. Положення Закону про арбітраж 1950 р., що стосуються недоліків процедури призначення арбітрів і порядку розгляду спорів, не поширюються на Комітет. Якщо в будь–якої із сторін виникли питання з приводу винесеного рішення, то вона може звернутися за роз’ясненнями до членів Комітету. Комітет виносить рішення після заслуховування представників сторін. Він може розглянути спір під час відсутності сторін, вивчивши всі представлені документи, і повідомити сторони про ухвалене рішення.

Всі рішення, прийняті Комітетом, публікуються спеціальним органом, контрольованим міністром торгівлі й промисловості. Рішення Комітету оскарженню не підлягають. Вони можуть бути лише предметом судового перегляду, тобто сторони вправі перенести свій спір до суду, що може переглянути рішення Комітету.

По закінченні календарного року Служба Консультацій, Примирень й Арбітражу доповідає міністрові торгівлі й промисловості про проведену Комітетом за рік роботі. В свою чергу, Комітет подає звіт про розглянуті протягом року спори.

Промислові трибунали розглядають трудові спори відповідно до процедури, розробленої Лордом–Канцлером разом з Радою Трибуналів. Після консультацій у Раді Лорд–канцлер затверджує процедуру розгляду трудових спорів промисловим трибуналом.

Процедура розгляду спорів трибуналами значно спрощена в порівнянні із правилами цивільного судочинства.

Подача скарги заінтересованою особою є початком процедури розгляду трудового спору. Скарга надсилається секретареві трибуналу. Цей документ повинен бути складений у письмовій формі й містити наступну інформацію:

- прізвище, ім’я й адресу позивача;

- прізвище, ім’я й адресу (або реквізити, якщо це юридична особа) відповідача;

- суть спору або ситуації, що породила скаргу;

- ухвала суду, на підставі якої даний спір був переданий на розгляд трибуналу й визначений як таким, що підлягає розгляду саме трибуналом.

Секретар трибуналу, вивчивши скаргу, і у випадку, якщо трибунал не може (неправомочний) розв’язати питання або спір, викладені в скарзі, або трибунал некомпетентний надати того захисту, про який просить особа, що звернулася зі скаргою, надсилає письмове повідомлення позивачеві із проханням про відкликання або підтвердження ним свого бажання про розгляд скарги по суті.

Скарги реєструються секретарем, а їхні копії розсилаються всім особам, що беруть участь у спорі. До копії скарги додається письмове повідомлення про початок розгляду скарги із вказівкою місця й часу засідання трибуналу. У цьому повідомленні пропонується надати трибуналові всі наявні у відповідача або іншої заінтересованої особи докази по скарзі. Відповідач протягом 14 днів з моменту одержання повідомлення зобов’язаний вступити в процес і надіслати секретареві трибуналу письмове повідомлення про свої наміри (чи згодний він зі скаргою або буде її заперечувати та за якими підставами). Копії всіх отриманих по зареєстрованій скарзі документів розсилаються заінтересованим особам, що не беруть участь у спорі, а також міністрові праці.

Заінтересовані в розгляді скарги особи, які отримали повідомлення про початок процедури розгляду, але не сповістили про свій вступ до процедури розгляду, втрачають можливості брати участь у слуханнях, тобто виступати на слуханнях, заявляти свої вимоги, надавати докази й викликати свідків на підтвердження своєї позиції.

Однак сторона, яка була повідомлена про початок процесу, але не вступила до нього, зберігає право на одержання рішення трибуналу, право звернутися до трибуналу із проханням про продовження строку вступу в процес, право виступати як свідок за викликом трибуналу.

Своїм рішенням трибунал може продовжити строк для вступу в процес, якщо сторона, що пропустила цей строк, у своєму клопотанні приведе переконливі аргументи.

До початку офіційних слухань за скаргою трибунал проводить попередній розгляд скарги: визначає коло осіб, яких буде стосуватись рішення трибуналу або які будуть заінтересовані в рішенні. Поряд із зазначеними в скарзі підставами трибунал вправі залучати як співвідповідачів і інших осіб.

Сторона, що вступила в процес і бажає зробити офіційну заяву із приводу розгляду скарги, повинна довести цю заяву до відома трибуналу не пізніше ніж за сім днів до призначеного дня розгляду скарги.

Як правило, засідання трибуналу проходять у повному складі, але відсутність одного з членів не перешкоджає розгляду спору. У встановлених випадках голова трибуналу може запросити експертів. Якщо трибунал засідає не в повному складі, то голова має вирішальний голос.

Слухання з трудових спорів у трибуналах зазвичай проходять у відкритих засіданнях, у присутності всіх заінтересованих сторін та їхніх представників. Однак процедура розгляду спорів трибуналами передбачає можливість проведення закритих слухань, коли це необхідно із причин забезпечення безпеки держави або будь–якої із сторін.

В ході слухання сторони вправі робити заяви, викладати свої доводи, надавати докази, викликати свідків, допитувати свідків опонента. Трибунал може зажадати від свідків дачі показань під присягою. Такі показання (свідчення) повинні бути належним чином оформлені.

Трибунал на будь–якому етапі процесу може скасувати або припинити розгляд скарги, якщо особа, що подала скаргу, відкличе її. Трибунал також вправі не проводити слухань, якщо всі заінтересовані сторони згодні з умовами й положеннями рішення, яке трибунал припускає винести за скаргою, і письмово повідомили про це.

По закінченні слухань за скаргою трибунал виносить рішення. До нього в обов’язковому порядку включаються всі доводи, на підставі яких трибунал виніс рішення, і підписується головою трибуналу. Якщо мотивувальна частина рішення містить яку–небудь інформацію приватного характеру або відомості, що становлять державну таємницю, то з рішення виключається ця частина й Оформляється окремим документом. На вимогу суду, що здійснює нагляд за діяльністю трибуналів, цей документ надається разом з рішенням. Службовець трибуналу передає винесене рішення секретареві трибуналу, що реєструє його й розсилає копії заінтересованим сторонам і суду (якщо рішення трибуналу винесене за скаргою суду).

Всі скарги й винесені по них рішення реєструються й зберігаються в центральній конторі Промислового Трибуналу. Всі бажаючі можуть ознайомитися з ними без сплати будь–яких зборів.

Рішення трибуналу може бути переглянуто, скасовано, змінено за заявою будь–якої із сторін, зробленій протягом 14 днів від дня реєстрації цього рішення. Клопотання про перегляд рішення подається секретареві трибуналу.

Підставою для перегляду винесеного рішення можуть бути наступні обставини:

- рішення було невірно оформлене;

- сторона не одержала повідомлення про засідання трибуналу з розгляду скарги;

- рішення було винесено за відсутності сторони або особи, чиї доводи трибунал зобов’язаний був вислухати;

- поява нових доказів або виявлення нових обставин, які трибунал не міг передбачити при винесенні рішення;

–        інтереси справедливості вимагають перегляду.

Зазначений перелік є вичерпним.

Голова трибуналу одноосібно ухвалює рішення щодо необхідності перегляду. Якщо він не вбачає підстав для перегляду рішення, то відмовляє в розгляді клопотання про перегляд. Якщо клопотання приймається, то справа підлягає новому розглядові трибуналом з урахуванням тих обставин, які стали причиною його перегляду. Результатом розгляду трибуналом клопотання про перегляд рішення є або зміна рішення, або його скасування та призначення нового слухання. Службовець трибуналу передає секретареві або змінене рішення, або постанову про скасування ухваленого рішення та призначення нового розгляду. Секретар, у свою чергу, реєструє передані документи й доводить їх до відома заінтересованих сторін.

Рішення Промислових трибуналів можуть бути оскаржені до Апеляційного Трибуналу з трудових спорів. До його складу входять судді Високого Суду або Апеляційного Суду й додаткові члени трибуналу, які є фахівцями в області виробничих відносин або мають досвід представництва інтересів роботодавців або працівників. Судді призначаються Лордом–Канцлером, а додаткові члени – Королевої за рекомендацією Лорда–Канцлера й Міністра торгівлі й промисловості.

Члени Апеляційного Трибуналу можуть бути призначені на посаду лише за наявності їхньої добровільної згоди. Члени Апеляційного Трибуналу, призначені Королевою, вправі покинути свій пост у будь–який час, письмово повідомивши про своє рішення Лорда–Канцлера та Міністра торгівлі і промисловості.

Лорд–Канцлер після консультацій з міністром торгівлі й промисловості може відсторонити від посади члена Апеляційного трибуналу в наступних випадках:

- відсутності на засіданнях Апеляційного Трибуналу протягом шести місяців підряд без дозволу Президента Апеляційного трибуналу;

- оголошення неспроможним боржником;

- втрати здатності виконувати свої обов’язки внаслідок захворювання;

- в разі нездатності виконувати свою роботу з інших обставин.

Апеляційний Трибунал проводить свої засідання як єдиний орган або за двома і більше підрозділами. Президент приймає рішення з приводу того, як будуть проходити слухання. Процедуру розгляду апеляцій Трибунал має право розробити самостійно, що закріплено в правилах, які регулюють діяльність Апеляційного Трибуналу, затверджуваних Лордом–Канцлером.

Рішення трибуналів і Центрального Арбітражного Комітету підлягають добровільному виконанню сторонами. Якщо одна із сторін ігнорує винесене рішення, то сторона, заінтересована у виконанні рішення, звертається до суду графств, який видає наказ про виконання рішення. Судовий наказ про виконання рішення трибуналу або Комітету направляється на адресу відповідної сторони, якій пропонується виконати це рішення.

Німеччина. Діяльність судів з трудових справ регулюється Законом від 3 вересня 1953 р. «Про трудовий суд» у редакції від 2 червня 1979 р. зі змінами від 26 червня 1990 р.

Система трудової юстиції складається із судів трьох рівнів; місцевого, земельного й федерального.

Нижчою інстанцією є місцеві суди з трудових справ. Вони утворяться на території всіх федеральних земель відповідно до Закону.

До складу судів входять професійні й непрофесійні судді. Перші здійснюють функції голови, другі – засідателів.

Засідателі продовжують працювати на своїй звичайній роботі й періодично призиваються на судові сесії. Більша частина засідателів – це профспілкові функціонери (у тому числі які вийшли на пенсію), а з боку підприємців – менеджери підприємств, їхні власники, функціонери підприємницьких асоціацій. Слід підкреслити, що засідателі (непрофесійні судді) відповідно до законодавства не вважаються представниками сторін, а оголошуються, як і професійні судді, незалежними, що підпорядковуються тільки закону.