Метод фокальних об’єктів (МФО)

Суть його полягає у перенесенні властивостей одного предмета на інший. Фокальним (лат. focus – осередок) називають об’єкти, що перебувають у фокусі, в центрі уваги. Використовуючи метод фокальних об’єктів, слід дотримуватись такого алгоритму роботи:

1. Обираємо об’єкт для якого або з яким необхідно придумати щось нове, змінити його.

2. Обираємо будь-які слова (іменники), що ніяк не пов’язані зі словом у фокусі. Це і є слова-стимули. Їх може бути 4-5 слів. Для вибору цих слів дітям можна пропонувати картинки, іграшки, яскраві предмети.

3. Дати 5-7 визначень до кожного з вибраного слова-стимула (Який він (вона, воно, вони)?). Можна також обрати дієслова, що характеризують дії слів-стимулів. Можна інтегрувати і обирати іменники і дієслова одночасно. Це слова-помічники.

4. Дібрані ознаки співставляють до слова у фокусі; Розглядають отримані словосполучення та асоціативні ідеї.

5. Обираємо з отриманих асоціативних ідей самі цікаві та розвиваємо їх далі.

6. Коли потрібне або цікаве словосполучення знайдено, надати фокальному слову відповідних якостей. Для цього ввести до фокального об’єкта не властиві йому елементи, які зумовлюють його видозміну.

7. Якщо у ході роботи не знайшли цікавого варіанту, то можна перейти до анти ознак слів-стимулів або збільшити кількість слів-стимулів і знову отримати словосполучення для асоціативних ідей. При цьому важлива роль належить ведучому гри, який вміло активізує та спрямовує думки учасників.

Наприклад: слово у фокусі – крокодил.

1 варіант: Слово-стимул 1– літак.

Слова-помічники 1: пасажирський; блискучий; гуде, літає, світиться.

Слово-стимул 2– яблуня.

Слова-помічники 2: квітуча; зелена; дає тінь, плоди.

Завдання: скласти казку (розповідь) про фокальний об’єкт, використовуючи знайдені визначення. “Жив на Півночі крокодил. Так, так, він жив на Півночі, тому що прилетів туди з Африки. Це був незвичайний крокодил: шкіра його була блискуча і зелена, вкрита квіточками, вона світилась і грала на сонці. Щотижня пасажирський літаючий крокодил перевозив звірів у відпустку: кенгурят і мавпочок на Північ – померзнути, а білих ведмедів і тюленів до Африки – погрітися. Всі любили цього крокодила, тому що до Африки він привозив холодне смачне морозиво. Ласуючи ним, звірята ховалися у тіні крокодила. А на Північ він віз квіти, смачні фрукти. Всім було добре, а найкраще – крокодилові. Він був потрібний усім”.

2 варіант: Слово-фокус: крокодил.

Слова-стимули – літак, яблуня, книга, життя.

Складається таблиця зі слів-стимулів та прикметників до них, тобто, слів-помічників:

Літак	Яблуня	Книга	Життя
пасажирський	квітуча	захоплююча	цікаве
блискучий	зелена	дорога	довге
великий	густа	товста	веселе
комфортабельний	плодовита	зачитана	яскраве

Далі співставляються слово у фокусі – крокодил – зі словами-помічниками – прикметниками і підбираються можливі за змістом та темою словосполучення.

Крокодил	Крокодил	Крокодил	Крокодил
пасажирський	квітучий	захоплюючий	цікавий
блискучий	зелений	дорогий	довгий
великий	густий	товстий	веселий
комфортабельний	плодовитий	зачитаний	яскравий

Наприклад, пасажирський крокодил – можна скласти історію про крокодила, який перевозив звірів через річку; блискучий крокодил – крокодил –модник, який постійно натирався різними кремами і що з того сталося (хімія); веселий крокодил – постійно сміявся, проводив концерти для друзів, розигриші і т.ін.

Метод мозкового штурму

Відомий і під такими назвами, як мозкова атака, брейнстормінг, брейн-ринг, облога мозку, метод обміну думками тощо, застосовується для отримання нових ідей. Використання цього методу сприяє подоланню психологічної інерції, продукуванню максимальної кількості нових ідей у мінімальний термін.

МШ, як один із популярних методів психологічної активізацій колективної творчої діяльності, запропонований американським підприємцем і винахідником Алексом. Осборном у 1951 році, хоча він почав розроблятися на рубежі 30-х – 40-х років.

Цей метод використовують у роботі зі старшими дошкільниками та молодшими школярами, а також із педагогами під час семінарів-практикумів. З дітьми мозковий штурм може виникнути незаплановано під час розв’язання пізнавального завдання, гри-заняття тощо. Особливість його полягає в тому, що діти у процесі обговорення самі коригують, аналізують висловлені ідеї.

 

Мозковий штурм є ефективним за дотримання таких правил:

a. Найбільш ефективною є мікрогрупа до 7 осіб. При більшій кількості учасників можна розділити на конкуруючі або доповнюючи команди.

b. Усі учасники стають “генераторами ідей”. Висловлювати можна будь-яку думку, навіть, з першого погляду, безглузду. Заохочувати вільне асоціювання: чим незвичнішою видається ідея, тим вона цікавіша.

c. Заборона на будь-яку критику, як пряму, так і непряму, невербальну.

d. Кількість ідей має бути якомога більшою.

e. Після завершення штурму увесь список ідей перечитується знову. Усі члени мікрогрупи беруть на себе роль критиків, аналізують ідеї з метою знайти сильні та слабкі сторони кожної з них. Обираються лише кращі ідеї, які потім і пропонуються на розгляд загального колективу.

f. Завершити дискусію необхідно її підсумком, тобто визначенням найцікавішої ідеї.

g. У мікрогрупі повинна бути атмосфера товариськості, мажорності. Тому краще, щоб учасники самі обирали членів команди (якщо немає іншої педагогічної задачі).

h. У разі невдачі мозковий штурм через деякий час можна повторити, дещо змінив початкові умови.

Мозковий штурм доцільний і при переході від механічного запам’ятовування до смислового. Найефективніший він під час практичних занять і групових консультацій на етапі пізнання об’єкта, що вивчається, або на етапі формування нових понять про об’єкт вивчення.

Метод синектики

Його творцем є американський психолог Вільям-Джеймс Гордон. Полягає цей метод у створенні групи людей різних спеціальностей задля пошуку творчих рішень шляхом необмеженого тренування уяви і об’єднання несумісних елементів. Такі групи називають синектичними (грец. synektike – об’єднання несумісних елементів). Синектика була розроблена наприкінці 50-х – на початку 60-х років ХХ ст. на основі застосування методу групової генерації ідей (мозкового штурму). У процесі творчості В.-Дж. Гордон виокремлював два його види:

1) не операційний (некерований), основою якого є інтуїція, натхнення;

2) операційний (керований), що ґрунтується на використанні різних аналогій.

Для творчого процесу важливо вміти перетворювати незвичне на звичне і навпаки. Головне – побачити у новій, незвичній ситуації, проблемі щось знайоме, тобто таке, що розв’язується відомими способами. А, як відомо, цілеспрямоване застосування аналогій суттєво підвищує ефективність творчого мислення. За своєю суттю аналогії можуть бути прямими, фантастичними, емпатійними (заснованими на розумінні емоцій, психічних станів іншого, від грец. empathia – співпереживання).

1. Пряма аналогія. Вона означає схожість різних галузей за певними властивостями або відношеннями. Здебільшого її визначають за такими критеріями:

- аналогія за формою. Використовується, коли аналог предмета, який розглядається, містить ті самі ознаки, що й оригінал, або коли новостворений об’єкт зовні нагадує будь-який інший (книга – двері, плитка шоколаду, цеглина тощо);

- компонентна (структурна) аналогія. Встановлюється за схожістю елементів (компонентів) об’єкта. Визначивши його орієнтовану структуру, необхідно знайти об’єкт з аналогічною структурою (сніг – морозиво; вата – хмара; піна – солодка вата);

- функціональна аналогія. Визначивши функції об’єкта, віднаходять об’єкт, якому властиві ці або аналогічні функції. Як правило, шукають у протилежних галузях, наприклад у техніці й природі (машина – кінь, мурашка, віслючок, стоніжка, потяг; вітер – пилосос, вентилятор);

- аналогія за кольором. Добираються об’єкти одного кольору та відтінку. Наприклад, сонце – кульбабка, банан, лимон;

- аналогія за ситуацією та станом явищ і предметів. Наприклад, тиха година – захід сонця, свічка, що догорає;

- аналогія за властивостями, які вимагають відповіді на запитання “Який (яка, яке, які?)”. Наприклад, повітряна кулька (яка?) – гумова: калоші, купальна шапочка;

- комплексна аналогія. Передбачає одночасне використання різних видів прямої аналогії.

2. Фантастична аналогія. До неї вдаються, коли при розв’язанні різноманітних завдань і закріпленні знань необхідно відмовитися від стереотипів, подолати психологічну інерцію, піти невідомим раніше шляхом.

3. Емпатійна аналогія. В її основу покладено принцип ототожнення себе з об’єктом, що розглядається. Розв’язуючи завдання, дитина вживається в образ об’єкта, намагається по-своєму пережити його відчуття. Відтворюючи певний образ, дитина непомітно для себе розкриває характер, свої потаємні бажання, мрії, ставлення до навколишнього світу.

Метод інверсії

Інверсія – один із засобів отримання нової точки зору. Цей метод вимагає свідомого переборення психологічної інерції, відмову від колишніх поглядів на задачу, з тим, щоб подивитись на неї з іншого боку чи позицій. Інверсія в перекладі з латинської – перевертання, переставлення.

Суть інверсії – об’єкт перевернути уверх дном, вивернути навиворіт, поміняти місцями, з горизонтального зробити вертикальним, з вертикального зробити горизонтальним чи поставити під деяким кутом, зупинити рухомі частини й рухати нерухомі.