Культура усного фахового спілкування

1. Культура ділового спілкування: загальні риси.

2. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування.

3. Функції та види бесід.

4. Співбесіда з роботодавцем.

5. Етикет телефонної розмови. Етичні питання використання мобільних телефонів.

1. Найбільш масовий тип спілкування людей у суспільстві — ділове спілкування. Без нього неможливо обійтися у сфері дипломатичних, адміністративних, правових, економічних, комерційних відносин. Уміння успішно проводити ділові пе­реговори, грамотно і правильно складати діловий документ і чимало іншого сьогодні стало невід'ємною частиною про фесійної культури людини: менеджера, керівника всіх рівнів, референта, службовця. Для досягнення високої результатив­ності практично в усіх видах комерційної діяльності необхід­но володіти певною кількістю знань, відомостей, уявлень про правила, форми і методи ведення підприємницької спра­ви, про принципи ділового спілкування.

Культура ділового спілкування сприяє встановленню і розвитку стосунків Співробітництва і партнерства між ко­легами, керівниками і підлеглими, партнерами і конкурентами, багато в чому визначаючи ефективність цих стосун­ків: чи розвиватимуться вони успішно у напрямку реалі­зації інтересів партнерів або ж виявляться неефективни­ми, а то й зовсім припиняться, якщо партнери не дійдуть згоди і не знайдуть спільну мову.

«Бізнес— це уміння спілкуватися з людьми»,«єдиний спо­сіб налаштовувати людей на енергійну діяльність— це спіл­ кування з ними», — ось думка справжніх керівників та під­приємців. З цього, погляду сучасна людина має володіти наукою ділових стосунків, уміти їх встановлювати і циві­лізовано підтримувати, долаючи протиріччя, вирішуючи конфлікти, беручи на себе в разі потреби роль посередни­ка, повинна вміти скеровувати власну діяльність на ко­ристь інших людей/а так само своєї справи.

Специфічною особливістю ділового спілкування є його регламентованість, тобто підпорядкованість установленим правилам і обмеженням.      

Ці правила визначаються типом ділового спілкування, формою, ступенем офіційності, конкретними цілями і задачами, які стоять перед учасниками діалогу, а також на­ціонально-культурними традиціями і суспільними норма­ми поведінки.

Вони фіксуються, оформляються у вигляді протоколу (дипломатичного, дідового), існують у вигляді загально­прийнятих норм соціальної поведінки, у вигляді етикетних вимог, обмежень спілкування у часі.

У залежності від різних ознак ділове спілкування поді­ляється на:

- усне — письмове (з погляду форми мови);

- діалогічне — монологічне (з погляду одно - чи дво спрямованості потоку інформації між мовцем і слу­хачем);

- міжособистісне  —  публічне (з погляду кількості учас­ників);

- безпосереднє — опосередковане (з погляду наяв­ності чи відсутності пристрою опосередкування спілкування);

- контактне — дистанційне (з погляду положення мов­ців у просторі).

Усі згадані фактори ділового спілкування формують характерні риси ділового мовлення. Ділове письмове спіл­кування має книжне забарвлення: «Орендар зобов'язується нести, повну відповідальність за всі збитки, що він може заподіяти Орендодавцеві внаслідок використання наданих площ не за прямим призначенням відповідно до цього догово­ру...». Ділове усне мовлення вбирає особливості різних стилів, утому числі розмовного: «Шановні добродії! Маю честь запропонувати вам до розгляду доповідь назвою «Банківсь­кі операції з цінними паперами. Скажу відразу: гроші повинні працювати! Хочу навести кілька доказів...»

Монолог у діловому спілкуванні являє собою тривале висловлювання однієї особи. Він відносно безперервний, послідовний і логічний, характеризується певною завер­шеністю, складною структурою.

Діалог призначений для взаємодії між двома або кількома співрозмовниками, причому в обміні інформацією мовні парт­нери можуть мінятися ролями. Діалог є в основному спонтан­ним (не може бути заздалегідь спланований), еліптичним (фрази згорнуті» коротші, ніж у монолозі), експресивним.

Дистанційне, опосередковане спілкування (телефонна розмова, поштове і факсове відправлення, пейджинговий і мобільний зв'язок і.т.-ін.) відрізняється від контактного, безпосереднього підвищеною увагою до інтонаційного за­барвлення мовлення (усне спілкування), стислістю і peгламентованістю, неможливістю використанні жестикуляції і наочності як носіїв інформації.

Володіння всіма жанрами ділового усного і письмово­го спілкування входить до професійної компетенції сучасно­го керівника, менеджера.

Як уже зазначалося, спілкування за формою знакового представ­лення переділяється на усне, письмове та друковане.

Усне спілкування - це форма реалізації мовної діяльності за до­помоги звуків, що являє собою процес говоріння. Воно широко засто­совується в різних сферах суспільної діяльності людей.

Фахівці з проблем спілкування чітко визначають найважливіші особливості усного спілкування у порівняння з писемним.

 

№	Усне		Писемне
1	2		3
1.	Первинне		Вторинне
2.	Монологічне, діалогічне, полілогічне		Монологічне
3.	Розраховане на певних адресатів у конкретній ситуації		Найчастіше - з невизначеним адресатом, без урахування ситуації
4.	Непідготовлене заздалегідь (здебільшого)		Попередньо обдумане
5.	Живе, без старанного мов­ного оформлювання		Реальний, дбайливий добір фактів та їх мовне оформлю­вання
6.		Імпровізоване		Докладний і ґрунтовний виклад думок
7.		Інтонація, міміка, жести (невербальні засоби)   засобизасоби)		Відсутність цих засобів
8.		Чітко індивідуалізоване		Поглиблена робота над словами і текстом
9.		Емоційне й експресивне		Редагування думки і форми її вираження
		Повтори, перебивання, повернення до вже сказаного тощо		Самоаналіз написаного, можливість багаторазового переписування і вираження
10.
11.		Обмежене в часі		Можливість перечитування
12.		Особливості комунікативної ситуації		Текстові характеристики

Отже, для усного спілкування визначальним є: безпосередня наяв­ність адресата, замкнена цілісна комунікативна ситуація, складниками якої є комуніканти й текст, невербальні засоби спілкування, інтонація, емоційність та експресивність. Головна складність в оволодінні усним спілкуванням є необхідність і вміння визначити на слух (навіть інту­їтивно) доцільність чи недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мовлення в кожній конкретній ситуації.

2. Усне фахове спілкування відбувається у межах конкретних форм, яким властива особлива організація мовних засобів. В основу виокремлення цих форм покладено різні критерії:

1. За способом взаємодії між комунікантами виділяють:

• монологічне (говорить один учасник спілкування);

• діалогічне (зазвичай розмовляє двоє осіб);

• полілогічне спілкування (розмовляють троє і більше учасників).

2. За кількістю учасників виокремлюють:

• індивідуальне (спілкуються двоє);

• колективне спілкування.

3. З урахуванням каналів комунікації виділяють:

• безпосереднє спілкування («обличчя до обличчя»);

• опосередковане (телефон, радіо, телебачення).

4. Залежно від змісту повідомлення розрізняють:

• побутове (обговорення щоденних проблем);

• наукове (обговорення наукових проблем);

• фахово-ділове (спілкування між людьми як представниками
фахових установ);

• естетичне (передавання естетичної інформації).

Усі ці форми мовленнєвого спілкування істотно різняться між собою і мають свою специфіку. Особливе значення для фахової підготовки мають такі форми мовного спілкування як діалог, монолог і полілог.

Діалог - це форма ситуаційно зумовленого спілкування двох осіб, комунікативні ролі яких упорядковано змінюються (мовець стає адре­сатом, а адресат перетворюється на мовця).

Висловлювання у діалозі називаються репліками (комунікатив­ними кроками).

Діалогічне професійне спілкування завжди прогнозує мету і за­вдання, формується під впливом мотивів фахової діяльності.

Найхарактерніші ознаки діалогу:

• безпосередність словесного контакту двох учасників спілку­вання;

• швидкий обмін репліками без попереднього обмірковування;

• ситуативна залежність реплік;

• можливість імпліцитного способу передачі інформації (репліки
скорочені, нерозгорнуті);

• використання паравербальних засобів (жести, міміка, рухи тіла,
погляд, відстань тощо), що реалізуються візуально;

• зорове й слухове сприйняття учасників діалогу;

• важливість інтонації, тембру, тональності. Інтонація сприяє
формуванню діалогічного контексту.

Монолог - форма мовлення адресата, розрахована на пасивне й опосередковане сприйняття адресатом. Отже, реакція слухача не ма­теріалізується в знаковій формі мови.

Усі форми усного монологічного мовлення можна переділити на дві групи:

· безпосередньо-контактне, або аудиторне монологічне мовлен­ня (мовець і слухач перебувають у прямому контакті, бачать і чують один одного);

· посередньо-контактне, або мікрофонне мовлення (радіо, теле­бачення).

Окреме місце займає внутрішній монолог - мовлення «про себе», міркування, роздуми.

Найважливіші ознаки монологу:

• однобічний характер висловлювання, не розрахований на негай­ну реакцію слухача;

• підготовленість і плановість (лекція, доповідь тощо);

• певна тривалість у часі;

• індивідуальна композиційна побудова значних за розміром
уривків;

• розгорнуті й складні синтаксичні побудови;

• композиційна завершеність і загальна структурна цілісність
висловлювання.

Полілог - форма спілкування між кількома особами. Полілог характеризується такими ознаками:

• залежність від ситуації, в умовах якої відбувається спілкування;

• високий рівень непідготовленості;

• істотне значення правил ведення полілогу;

• більш-менш однакова участь у спілкуванні всіх учасників.
У межах названих форм і відбувається усне фахове спілкування

3. Серед індивідуальних форм усного професійного спілкування най­більш поширеною є ділова бесіда.

Бесіда - це розмова двох чи більше осіб з метою отримання певної інформації, вирішення важливих проблем.

Бесіда - чи не найскладніший з усіх жанрів усного фахового спіл­кування, оскільки значною мірою це експромт, а для експромту треба мати значний життєвий досвід, величезний запас теоретичних знань, а також досконало володіти мовним етикетом.

Щоб досягти успіху під час бесіди, треба:

• ретельно готуватися до бесіди;

• бути уважним і тактовним до співрозмовника;

• постійно стимулювати у співрозмовника зацікавленість роз­
мовою;

• вміти слухати співбесідника, враховувати його погляди, думки
і докази;

• стежити за реакцією партнера й відповідно корегувати свої дії;

• висловлювати свої думки точно, логічно, переконливо;

• створювати атмосферу довіри, щоби привернути до себе спів­
розмовника.

Для того, щоб бесіда була ефективною, не можна: перебивати співрозмовника;

• різко прискорювати темп бесіди;

• негативно оцінювати особистість співрозмовника;

• підкреслювати відмінність між особою та співрозмовником;

• зменшувати дистанцію.

Залежно від змісту ділові бесіди можуть виконувати різні функції:

• обмін інформацією;

• формування перспективних заходів;

• контроль і координацію певних дій;

• взаємне спілкування під час вирішення актуальних проблем;

• підтримку ділових контактів на різних рівнях;

• пошук, висунення нових ідей;

• стимулювання дій у новому напрямку;

• розв'язання етичних проблем, що виникли під час спілку­
вання.

Існують різні види бесід. Залежно від мети спілкування та змісту бесіди переділяються на:

• ритуальні;

• глибинно-особистісні;

• ділові.

Залежно від кількості учасників виокремлюють такі бесіди:

• індивідуальні;
групові.

Індивідуальна бесіда - це розмова двох осіб, які прагнуть (обоє або один) до досягнення певної мети. Вона сприяє встановленню між співрозмовниками дружніх стосунків, взаєморозуміння, а також стимулює партнерів до взаємовигідної співпраці.

Ділова бесіда - це спілкування між особами з метою встановлення ділових стосунків, вирішення ділових проблем або вироблення правиль­ного підходу до них. Зазвичай предметом обговорення під час ділових бесід є конкретна справа.

Ділова бесіда є цілеспрямованим спілкуванням з передбачуваним або попередньо запланованим результатом. Прикладами таких бесід є: обговорення нових проектів, бесіда з партнером по бізнесу, співбесіда з роботодавцем.

Фахівці з проблем ділового спілкування визначають ті чинники, що надають перевагу бесіді як формі взаємного спілкування:

• можливість диференційованого підходу до предмета обгово­рення з урахуванням поглядів, думок інших з метою прийняття опти­мального рішення;

• швидкість реагування на висловлювання співбесідника з ура­хуванням його зауважень і пропозицій;

• підвищення компетентності співрозмовників за рахунок об­
міну думками;

• усвідомлення єдності позицій у вирішенні проблеми;

• відчуття власної значущості під час вирішення проблеми, отри­мання результату.

Зазвичай бесіда складається з таких етапів:

1. Визначення місця й часу зустрічі (на нейтральній, своїй, чужій
території).

2. Початок бесіди. Він відіграє особливу роль у створенні спри­ятливої атмосфери спілкування. Отже, на початку бесіди передусім
слід заручитися прихильністю свого співрозмовника, тобто справити
приємне враження про себе. Час, відведений на це, досить обмежений,
а тому слід продумати форму вітання, початкову фразу. На цьому етапі
важливе значення мають невербальні форми взаємодії - вираз обличчя,
поза, вітальний жест.

3. Формування мети зустрічі.

4. Обмін думками та пропозиціями.

5. Закінчення бесіди.

Під час бесіди слід триматися скромно, але впевнено. Не варто роз­мовляти уривчасто, ви маєте бути спокійним, чемним, щоби створити психологічно сприятливу атмосферу довіри, доброзичливості.

ДЕСЯТЬ КРОКІВ, ЩО ДОЗВОЛЯТЬ

ПРОВЕСТИ БЕСІДУ УСПІШНО

Ретельна підготовка.

Перед початком бесіди складіть її план, проаналізуйте ситуацію.