Учення Цицерона про державу та право

З позицій природного права вчення про державу, закон і права людей дуже грунтовно розробив давньоримський політичний діяч, оратор, письменник Марк Тулій Цицерон (106-43 pp. до P. X.). Розробляв він його в контексті власної мети - створення нової, універсальної за методом і змістом, римської за духом, філософії, з якої, на його переконання, повинна була розпочинатися світова філософія взагалі. Саме Ця ідея була провідною в усіх працях Цицерона. Поміж творів Цицерона збереглися (незважаючи на уривки) 58 судових і політичних промов, 19 трактатів (частково в діалогічних формах) з риторики ("Про оратора", "Брут", "Оратор" та ін.), політики ("Про державу", "Про закони"), теоретичної та практичної філософії ("Тускуланські розмови", "Про обов'язки", Про межі добра і зла", "Про природу богів" тощо) і понад 800 листів ("До Аттики", "До близьких" та ін.).

За Цицероном, держава та право виникають не безпідставні •&. внаслідок загальної вимоги природи, зокрема, впливаючи і на волі людини. В роботі "Про державу" він говорить, що остання ґрунтуєш на людському розумі та справедливості й виникає в результат] досягнення народом спільності інтересів і згоди щодо питані права. Причиною утворення держави є охорона власності^ Основу права становить справедливість, основна вимога якої не шкодити іншим і не посягати на чужу власність.

Найкращою формою держави Цицерон вважав "мішану¹ що об'єднала б елементи демократії, аристократії та монархії, Саме така форма, на його думку, здатна забезпечити міцністі держави та правову рівність її громадян.

У своїх працях Цицерон сформулював основні принципі справедливого врядуванпя: "влада делегується народом, функції нує тільки на основі закону та може бути виправданою лише моральними чинниками, керує державою доброчинна людина, котра опанувала знання про державу та право й застосовує їх на практиці". Мислитель також виділив основні риси ідеального громадянина: прагнення до пізнання істини; справедливість! велич духу; дотримання приписів законів; така людина не чинить нікому зла та не зазіхає на чужу власність.

Цицерон вважав, що в основі права — притаманна природі} справедливість, якає одвічною незмінною та невід'ємною власти! вістю природи загалом, й живої природи зокрема. Відповідно, під "природою", як джерелом справедливості та права, він розуміві увесь космос, увесь довколишній фізичний і соціальний світ, форми! людського спілкування та співжиття, а також власне існування,] що охоплює її тіло та душу, зовнішнє й внутрішнє життя.

Значення цієї справедливості в аспекті прав людини полягає! в тому, що вона, за Цицероном, віддає кожному своє та зберігає! рівність. Стверджуючи це, мислитель, насамперед, вів мову про правову рівність людей, а не про урівноваження їхньога майнового становища. Порушення недоторканності приватной та державної власності Цицерон розумів як зневагу й порушення справедливості та права.

Цицерон вважав, що право встановлюється не рішеннями та постановами людей, а природою. Воно виникло раніше^ за державу та писані закони. Тож закони, що ухвалюються людьми, не повинні порушувати встановленого порядку в природі.

Відповідність або невідповідність людських законів природі (й природному праву) постають у Цицерона як критерій і мірило їхньої справедливості чи несправедливості. Саме керуючись цим, філософ стверджував, що несправедливі закони або інші постанови, ухвалені людьми, заслуговують на те, щоб називатися законом не більше, ніж рішення розбійників, прийняті за їхньою загальною згодою.

За Цицероном, справжній закон - це розумне положення, що відповідає природі, поширюється на всіх людей, категорія постійна, вічна, котра закликає до виконання обов'язку, наказує, забороняє, утримує від злочинних діянь. Цей "справжній закон" -загальний для всіх людей, для яких він Бог, творець і суддя. Кожного, хто, нехтуючи людською природою, свавільно не під­коряється закону, Цицерон характеризує як втікача від самого себе, котрий неминуче зазнає великої (Божої) кари, навіть якщо йому вдасться уникнути звичайного людського покарання.

Цицерон, усіляко звеличуючи політичну та правову активність громадян, підкреслював, що при захисті прав і свобод грома­дян узагалі не може бути інтересів приватних осіб.