Сучасні нові погляди на сутність самоменеджменту

Наукове осмислення проблеми самоменеджменту у вітчизняній управлінській і соціологічній літературі бере початок у середині 90-х рр. XX ст. В одній із перших публікацій на цю тему В. Карпічевим зроблена спроба "введення в проблему" самоменеджменту, висунуто на обговорення деякі аспекти моделі самоменеджменту. Трохи раніше термін "самоменеджмент" ввів Л. Зайверт, керівник Інституту раціонального використання часу в Німеччині. Інтерес до цієї проблеми не випадковий. Він зумовлений логікою розвитку управлінських знань.

Самоменеджмент як новий напрям у традиційному менеджменті виник у результаті його психологізації та соціологізації у відповідь на суспільну потребу в більш повному використанні та розвитку творчого потенціалу працівника. Самоменеджмент в управлінні розуміють як послідовне і цілеспрямоване використання керівником ефективних методів, прийомів і технологій самореалізації та саморозвитку свого творчого потенціалу.

Більшість описаних у літературі концепцій самоменеджменту побудовані на стрижневій ідеї, навколо якої формується система методик і прийомів роботи над собою щодо реалізації цієї ідеї. У концепції Л. Зайверта це економія свого часу; у концепції М. Вудкока і Д. Френсіса - подолання власних обмежень; у концепції В. Андреєва — саморозвиток творчої особистості; у концепції А. Хроленко - підвищення особистої культури ділового життя; у концепції Б. і X. Швальбе - досягнення особистого ділового успіху.

Кожен з концептуальних підходів у комплексі з методиками їх реалізації може використовуватися для самооцінювання та саморозвитку ділових якостей працівника, підвищення ним свого ділового потенціалу, що збільшить шанси і перспективи успішного просування службовими сходами. Однак самоменеджмент ділової кар'єри має будуватися на основі розуміння сутності самої ділової кар'єри, знання соціально-психологічних механізмів її здійснення і, перш за все, адаптивно-розвивального механізму.

Згідно з концепцією Л. Зайверта, самоменеджмент виконує ряд певних функцій, у вигляді яких представлене щоденне прийняття рішень, різних завдань і проблем. Функції перебувають у певній взаємозалежності та зазвичай реалізуються в такій послідовності:

1)      встановлення цілей (аналіз і формування особистих цілей);

2)      планування (розробка планів і альтернативних варіантів своєї діяльності);

3)      прийняття рішень (прийняття рішень з майбутніх справ);

4)      реалізація та організація (складання порядку денного й організація особистого трудового процесу для здійснення поставлених завдань);

5)      контроль (самоконтроль і контроль підсумків; у разі необхідності - коректування цілей).

6)      інформація та комунікація (пошук і обмін інформацією, здійснення комунікаційних зв'язків, необхідне на всіх етапах процесу самоменеджменту).

Переваги оволодіння мистецтвом самоменеджменту полягають у такому: виконання роботи з меншими витратами часу, краща організація праці; менше поспіху і стресів; більше задоволення від роботи; активна мотивація праці; зростання кваліфікації; зниження завантаженості роботою; скорочення помилок при виконанні своїх функцій; досягнення професійних і життєвих цілей найкоротшим шляхом.

Цілі для керівника та керованої ним організації мають важливе значення. Вони є точкою відліку планування діяльності й закладені в основу побудови організаційних відносин, на них будується система мотивації. Крім того, цілі є точкою відліку в процесі контролю й оцінювання результатів діяльності певних працівників, підрозділів та організації в цілому.

У теорії сучасного менеджменту виокремлюються певні вимоги до цілеутворення:

1)      цілі слід чітко формулювати;

2)      цілі мають бути реалістичними, гнучкими, мати реальні терміни виконання, передбачати перевірку результатів діяльності;

3)      кожну мету варто розробляти, орієнтуючись на результат, а не на процес діяльності;

4)      необхідно чітко визначати умови та фактори, від яких залежать цілі;

5)      перевіряти, регулювати процес реалізації мети необхідно і загалом, і через досягнення конкретних цілей.

Коли визначені цілі, то перед керівником постає питання розробки планів і альтернативних варіантів своєї діяльності. Серед загального кола питань, пов'язаних з організацією праці керівника, особливого значення набуває планування робочого часу. Керівникові дуже важливо визначити свої найголовніші завдання, планувати свій час так, щоб займатися перспективними питаннями, а не тільки вирішенням поточних завдань.

При вивченні стану проблеми раціонального управління робочим часом керівника навчального закладу було використано міні-тест за Л. Зайвертом. Основні змістовні характеристики тесту спрямовані на виявлення того, якою мірою керівник планує свій час або перебуває під владою зовнішніх обставин, не складає список пріоритетів і не дотримується його.

Підсумки результатів дослідження дають змогу констатувати, що 53% керівників намагаються планувати свій час і досягають деяких цілей, якщо дотримуються розставлених пріоритетів, 32% керівників намагаються це зробити, але не завжди достатньо послідовні в досягненні успіху. У 15% керівників можна визначити гарний самоменеджмент. Вони можуть бути взірцем раціонального використання свого часу.

Таким чином, за даними нашого дослідження, 85% керівників навчальних закладів потребують використання самоменеджменту як засобу управління робочим часом.

Самоменеджмент — це самоуправління людиною своєю життєдіяльністю і діяльністю для досягнення поставлених цілей. Під самоуправлінням розуміють системну діяльність із самоорганізації людиною своїх життєвих функцій, що забезпечують реалізацію внутрішніх потенцій, спрямованих на досягнення певного результату за оптимального використання її внутрішніх ресурсів з урахуванням зовнішніх чинників.

Нині самоменеджмент можна розглядати як засіб, шанс, чинник успішної життєдіяльності і діяльності кожної людини.

У розвитку самоменеджменту можна виділити три етапи:

перший - пов'язаний з досвідом окремих людей, які методом проб і помилок перевіряли ефективність різних прийомів у техніку особистої роботи. Почавшись у древні часи, він триває й у наші дні в житті кожної людини. Данило Гранін у повісті "Це дивне життя" залишив нам яскравий приклад "нагромадження особистого досвіду" героєм книги біологом А.Любищевим;

другий - зобов'язаний поділу праці в цій області. Спеціалізація, що є його наслідком, привела до розвитку таких здатностей, як тренування пам'яті, раціональне читання й т.д. Сьогодні поділ праці в самоменеджменті продовжують заглиблюватися. Поряд із уже традиційними розділами, що стали (ділова телефонна розмова й т.п.) пропонуються такі розробки, як керування своїми емоціями, мистецтво слухати співрозмовника2 і ін. Безсумнівний вплив на цей етап розвитку самоменеджменту зробив прогрес у технічних і гуманітарних науках;

третій - обумовлений систематизацією знань у техніку особистої роботи. Він полягає у визначенні необхідних відділів цієї науки й побудові з них взаємозалежного цілого. Можливо, однієї з перших робіт такого роду є книга визнаного класика менеджменту Пітера Друкера "Ефективний керуючий".

У самоменеджменту є певне коло правил і функцій:

Постановка цілей.

Значення постановки цілей. Постановка цілей – це вираження у вигляді чітких намірів і в точних формулюваннях наших інтересів, потреб чи задач, що допомагає зорієнтувати дії і вчинки на ці цілі і на їх виконання. Для цього ціль повинна описувати кінцевий результат, а не ті дії, які необхідно виконати. Навіть найкращий спосіб роботи безнадійний, якщо керівник заздалегідь чітко не позначив те, до чого він прагне. Постановка цілі - безумовна передумова планування, а отже, і успіху - полягає в точному знанні того, що, коли, у яких масштабах треба досягти. Усвідомлення своїх цілей дуже часто означає значну самомотивацію для роботи, тому що ціль дає ясне уявлення про те, у якому напрямку необхідно рухатися.

Постановка цілей – це тимчасовий процес, оскільки протягом діяльності підприємства може з'ясуватися, що ті чи інші параметри змінилися, а це приводить до необхідності перегляду цілі. Для самоменеджменту фундаментальне значення має усвідомлення того, куди менеджер хоче прийти і куди він потрапити не хоче (але куди його хочуть привести інші). Якщо у керівника існує усвідомлена ціль, то туди ж спрямовані і всі неусвідомлені сили керівника, тобто цілі служать концентрації сил на важливих напрямках. “Випадкові успіхи гарні, але рідкі. Заплановані успіхи краще, оскільки вони керовані і трапляються частіше”.

Знаходження цілей. Для того, щоб домогтися успіху необхідно правильно вибрати цілі. У кожної фірми, у кожного менеджера є одна основна, найважливіша ціль, що розбивається на безліч невеликих проміжних цілей нижчого рівня, досягнення яких забезпечує досягнення цілі більш високого рівня і, у кінцевому рахунку, вищій цілі. Потрібно встановлювати ясні погоджені між собою цілі, що можуть бути звернені в безпосередні дії, щоб їх можна було безпосередньо планувати. Чітко визначені, зафіксовані на папері цілі автоматично здобувають обов'язковий характер, спонукають до постійного аналізу, повторному огляду і ревізії.

Ситуаційний аналіз. Являє собою свого роду реєстр особистих ресурсів (засобів для досягнення цілей) і дозволяє з'ясувати, що варто заохочувати (сильні сторони) і над чим ще треба працювати (слабкі сторони).

Шляхом аналізу своїх здібностей менеджер визначає, що узагалі він може зробити, тобто яким особистим потенціалом для досягнення своїх цілей він розташовує. З іншого боку, менеджер повинен ясно уявляти собі свої слабості, щоб уникати дій, що можуть сприяти прояву подібних «якостей», або вжити заходів до рятування від цих недоліків. Допомогти в цьому може складання балансу своїх найбільших невдач і поразок і виділення, наслідком відсутності яких якостей вони були. «Знати свої слабості – значить зміцнювати свої сильні сторони».

Формулювання цілей. Установка термінів утілення цілей і формулювання бажаних результатів. Це остання ступінь при постановці цілей, коли формулюються конкретні з практичних цілей для наступної стадії планування.

Не можна брати на себе занадто багато, щоб не загрузнути в невиконаних справах. Варто встановлювати короткострокові цілі, погоджені з досягненням довгострокових глобальних цілей.

Концепція самоменеджменту перекривається з концепцією особистісно творчого навчання. Під самоменеджментом розуміється поведінковий ресурс підвищення ефективності управління. Менеджмент проявляється як самоменеджмент одночасно у вигляді особистої тектології (саморозвитку менеджера як індивіда й професіонала) і у вигляді роботи менеджера в специфічних умовах переваги самоорганізації. Самоменеджмент навчання - це спосіб рішення головного завдання навчання: створення умови для того, щоб освітній процес став творчістю особистості, саме здійснююче своє навчання. Він побудований на розумінні того факту, що майбутнє людини й суспільства залежить не від кількості знань, а від рівня культури, від здатності до орієнтації й ефективної діяльності людини в невідомих і нестандартних ситуаціях.