Тема 1: Правові та організаційні основи охорони праці

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З дисципліни

«ОСНОВИ О ХОРОНИ ПРАЦІ»

 

 

Запоріжжя – 2011

 

Тема 1: Правові та організаційні основи охорони праці

 

Тема 2: Управління охороною праці

Атестація робочих місць.

 

Атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.

 Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначається наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.

Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Атестація робочих місць передбачає:

установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;

санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці;

комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідальність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам;

установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;

обгрунтування віднесення робочого місця до категорії із шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці;

визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах;

складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників;

аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обгрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків N 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.

Контроль за якістю проведення атестації, правильністю застосування списків N 1 і 2 виробництв, робіт, професій посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, пільги і компенсації, покладається на органи Державної експертизи умов праці.

 

 

5. Комісія з питань охорони праці.

Комісія є постійно діючим консультативно-дорадчим органом. Метою створення Комісії на підприємстві є забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

 

          Рішення про доцільність створення Комісії, її кількісний та персональний склад приймається трудовим колективом на загальних зборах (конференції) за поданням роботодавця і професійної спілки.

На підставі цього Типового положення за участі представників кожної сторони розробляється Положення про комісію з питань охорони праці підприємства, яке затверджується ухвалою загальних зборів (конференції) трудового колективу.

          Комісія формується на засадах рівного представництва осіб від роботодавця (спеціалісти з безпеки, гігієни праці та інших служб підприємства) та професійної спілки, а у разі її відсутності - уповноважених найманими працівниками осіб.

Основними завданнями Комісії є:

захист законних прав та інтересів працівників у галузі охорони праці; підготовка на основі аналізу стану безпеки та умов праці на виробництві рекомендацій роботодавцю та працівникам щодо профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань, практичної реалізації принципів державної політики в галузі охорони праці на підприємстві; узгодження через двосторонні консультації позицій сторін у вирішенні практичних питань у галузі  охорони праці для забезпечення поєднання інтересів роботодавця та трудового колективу, кожного працівника, запобігання конфліктним ситуаціям на підприємстві; вироблення пропозицій щодо включення до колективного договору найбільш важливих питань з охорони праці, визначення достатніх асигнувань на Комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці та ефективний контроль за цільовим витрачанням цих коштів;      захист прав та інтересів потерпілих працівників під час розгляду питань щодо призначення їм страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; надання додаткових пільг і компенсацій згідно з положеннями колективного договору за рахунок роботодавця.          Комісію очолює голова, який обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу. На засіданні Комісії обирається заступник голови та секретар Комісії.

Не допускається обирати головою Комісії роботодавця.

На посаду секретаря може бути обраний працівник служби охорони праці.

 

          Члени Комісії виконують свої обов'язки на громадських засадах. У разі залучення до окремих перевірок вони можуть увільнятись від основної роботи на передбачений колективним договором строк із збереженням за ними середнього заробітку.

          Комісія здійснює свою діяльність на основі планів, що розробляються на певний період (квартал, півріччя, рік) і затверджуються головою Комісії.

          Комісія проводить засідання в міру необхідності, але не рідше одного разу на квартал.

          Рішення Комісії оформлюється протоколом і має рекомендаційний характер.

У випадку незгоди роботодавця з рішенням Комісії він повинен надати протягом 5 днів з дня одержання зазначеного рішення письмове аргументоване пояснення.

          Комісія раз на рік звітує про виконану роботу на загальних зборах (конференції) трудового колективу.

 

 

Системи вентиляції

Система вентиляції являє собою комплекс пристроїв, що забезпечують повітрообмін у приміщенні, тобто видалення з приміщення забрудненого, нагрітого, вологого повітря і подача в приміщення свіжого, чистого повітря.

По зоні дії вентиляція буває загальнообмінна, при якій повітрообмін охоплює все приміщення, і місцева, при якій обмін повітря здійснюється на обмеженій ділянці приміщення.

По способі переміщення повітря з приміщення й у приміщення вентиляція розділяється на природну і механічну.

При природній вентиляції повітрообмін здійснюється завдяки виникаючої різниці тисків зовні й усередині будинку. Різниця тисків обумовлена насамперед тепловим напором, що виникає через те, що більш тепле повітря в приміщенні має меншу щільність, чим більш холодне повітря зовні приміщення. У результаті більш тепле повітря приміщення піднімається нагору і віддаляється з приміщення через витяжні труби, а його місце займає свіжий, більш прохолодне і чисте повітря, що надходить у приміщення через вікна, двері, кватирки, фрамуги, щілини. Механічна

вентиляція - вентиляція, у якій повітря подається в приміщення і віддаляється з нього по системах вентиляційних каналів з використанням спеціальних механічних побудників вентиляторів. Механічна вентиляція може бути: 1) приточний, при якій повітря вентилятором подається в приміщення; 2) витяжний, при якій повітря віддаляється з приміщення; 3)приточно-витяжний, при якій свіже повітря подається в приміщення, а забруднене повітря віддаляється з приміщення. Механічна вентиляція буває загальнообмінної і місцевий. Загальнообмінна вентиляція призначається для створення і підтримки необхідних параметрів повітряного середовища у всьому обсязі робочої зони приміщень. Місцева вентиляція характеризується тим, що з її допомогою забруднених повітря віддаляється безпосередньо з зони виділення шкідливих речовин.

Електрострумом

Основними факторами, визначаючими ступінь ураження електрострумом є:сила струму, протікаючи через людину; час дії: шлях протікання.

Шляхи протікання струму. Небезпечні ураження електрострумом залежить від шляху протікання струму через тіло людини, так як шлях визначає долю загального струму, який проходить через серце. Найбільш небезпечний шлях «права рука ноги". Потім за ступенями зниження небезпеки йдуть:.,ліва рука ноги", „рука рука", «.ноги ноги".

Час дії електроструму. Чим довше протікає струм через людину, тим він небезпечніше. Крім того, з витіком часу зростають негативні наслідки дії струму на організм.

Частота струму. Найбільш небезпечний струм промислової частоти 50 Гц. 3і зростанням сили струму небезпека ураження збільшується. Розрізняють три критерії дії

Електроструму на людину.

1)Пороговий відчутний струм (відчуття подразнення, легке покачування) 0,5-1,5 мА при змінному струмі і 5,7 мА при постійному струмі (широко використовується в промисловості та побуті).

2)Пороговий відпускаючий (струм, який викликає при проходженні через тіло людини нездолані судорожні скорочення м'язів руки, якою зажатий провідник) 10- 15 мА при змінному струмі і 50-80 мА при постійному струмі; 3)Пороговий фібриляціонний струм 100 мА при змінному струмі і З00 мА при постійному струмі (неритмічні скорочення серця, воно перестає працювати як насос, що перекачує кров).

3. Поміщення для безпеки ураження електрострумом бувають:

1. 
   Приміщення з підвищеною небезпекою;
2. 
   Особливо небезпечні приміщення:
3. 
   Приміщення без підвищеної небезпеки.

Приміщення з підвищеною небезпекою

характеризуються наявністю в них одної із слідуючих умов, створюючих підвищену небезпеку; сирості (відносна вологість повітря перевищує 75%). високої температури (температура повітря перевищує 35*С), струмопровідного пилу (вугільної, металевої).

^ Особливо небезпечні приміщення

Характеризуються наявністю високої відносності вологості повітря (100%) чи хімічно активного середовища, чи одночасної наявності обох умов.

^ Приміщення без підвищеної небезпеки. Це приміщення, в яких відсутні всі зазначенні вище умови. Небезпека ураження струмом існує всюди, де використовуються електроустановки. Тому приміщення без підвищеної небезпеки не можна назвати безпечними.

4. Перша допомога складається з двох етапів: визволення потерпілого від дії струму і надання йому першої допомоги.

При визволення людини від дії струму необхідно вимкнути рубильник, щоб не надходив струм, а якщо він розташований далеко, то провід перерубати сокирою з дерев'яною ручкою.

Міри першої допомоги залежать від самопочуття потерпілого. Якщо він у свідомості і до цього доволі довгий час знаходився під дією струму, йому необхідно забезпечити повний спокій до прибуття лікаря.

При відсутності СВІДОМОСТІ, але збереження дихання, необхідно потерпілого рівно і зручно покласти на м'яку поверхню, розтягнути пояс, одяг і забезпечити приток свіжого повітря. Слід дати понюхати нашатирний спирт, побризкати водою, розтирати і розігрівати тіло. При відсутності при знаків життя дихання. серцебиття. пульсу до прибуття лікаря робити штучне дихання і масаж серця.

Система протипожежного та противибухового захисту спрямована на створення умов обмеження розповсюдження і розвитку пожеж і вибухів за межі осередку при їх виникненні, на виявлення та ліквідацію пожежі, на захист людей та матеріальних цінностей від дії шкідливих та небезпечних факторів пожеж і вибухів.

Обмеження розповсюдження та розвитку пожежі, загалом, забезпечується:

потрібною вогнестійкістю будівель та споруд; (вогнестійкість конструкції - це здатність конструкції зберігати несучі та (або) огороджувальні функції в умовах пожежі. Нормована характеристика вогнестійкості основних будівельних конструкцій називається ступенем вогнестійкості.

Ступінь вогнестійкості будівель та споруд залежить від меж вогнестійкості будівельних конструкцій та меж поширення вогню по них.

Межа вогнестійкості конструкції – показник вогнестійкості конструкції, який визначається часом від початку вогневого випробування за стандартного температурного режиму до втрати несучої здатності, цілісності або теплоізолювальної здатності.)

використанням негорючих матеріалів для внутрішнього оздоблення приміщень;

використанням антипіренів і вогнегасних сумішів та ін.

Захист людей у разі пожежі є найважливішим завданням всієї системи протипожежного захисту. Вирішення цього завдання становить велику складність, оскільки має власну специфіку та здійснюється іншими шляхами, ніж захист будівельних конструкцій чи матеріальних цінностей.

Вимушений процес руху людей з метою рятування називається евакуацією. Евакуація людей із будівель та споруд здійснюється через евакуаційні виходи. Шляхом евакуації є безпечний для руху людей шлях, який веде до евакуаційного виходу.

Евакуаційний вихід – це вихід з будинку (споруди) безпосередньо назовні або вихід із приміщення, що веде до коридору чи сходової клітки безпосередньо або через суміжне приміщення. Виходи вважаються евакуаційними якщо вони ведуть із приміщень:

першого поверху безпосередньо назовні або через вестибуль, коридор, сходову клітку;

будь-якого поверху, крім першого у коридор, що веде на внутрішню сходову клітку або сходову клітку, що має вихід безпосередньо назовні або через вестибуль, відокремлений від прилеглих коридорів перегородками із дверима;

у сусіднє приміщення на тому ж поверсі, яке забезпечене виходами.

Ширина шляхів евакуації в світлі повинна бути не менша 1 м, висота проходу - не менша 2 м. Улаштування гвинтових сходів на шляхах евакуації не допускається. Між маршами сходів необхідно передбачати горизонтальний зазор не менше 50 мм. Двері на шляху евакуації повинні відкриватися за напрямком виходу з приміщення.

Для своєчасного здійснення заходів з евакуації людей, включення стаціонарних установок пожежегасіння, виклика пожежних, тощо, вибухопожежонебезпечні об’єкти обладнуються системами пожежної сигналізації, запуск яких може здійснюватись автоматично або вручну.

До складу будь-якої системи пожежної сигналізації входять пожежні сповіщувачі, приймальний прилад та автономне джерело електроживлення.

Пожежний сповіщувач це пристрій для формування сигналу про пожежу. В залежності від способу формування сигнали ПС бувають ручні та автоматичні.

 

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

 

 

Нормативно-правові акти:

1. Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР.

2. Митний кодекс України від 13.03.2012 року № 4495-VI.

3. Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI.

4. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 року № 8073-Х.

5. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 року № 2341-ІІІ.

6. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 року № 4651-VI.

7. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року № 435-IV.

8. Господарський кодекс України від 16.01.2003 року № 436-IV.

9. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 року №1798-ХІІ.

10. Кодекс адміністративного судочинства від 06.07.2005 року № 2747-IV.

11. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 року № 959-ХІІ.

12. Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ.

13. Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 року № 3206-VI.

14. Закон України «Про митний тариф України» від 05.04.2001 року № 2371-ІІІ.

15. Закон України «Про прикордонний контроль» від 5 листопада 2009 року № 1710-VI.

16. Закон України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» від 2 грудня 2010 року № 2735-VI.

17. Закон України «Про загальну безпечність нехарчової продукції» від 2 грудня 2010 року № 2736-VI.

18. Закон України «Про транзит вантажів» від 20 жовтня 1999 року № 1172-XIV.

19. Закон України «Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України» від 4 листопада 1999 року № 1212-XIV.

20. Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» від 22 грудня 1998 року № 330-XIV.

21. Закон України «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» від 22 грудня 1998 року № 332-XIV.

22. Указ Президента України Про Міністерство доходів і зборів України від 18 березня 2013 року № 141/2013.

23. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 21 травня 2012 року № 428.

24. Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил: Постанова Верховного Суду вiд 03.06.2005 № 8.

 

Навчальна література:

 

25. Бойко В.М., Багрій–Шахматов Л.В., Попов Г.В. Історія митної справи. – К.: Видавець Вадим Карпенко, 2002. – 50 с.

26. Гайворонський Є.П. Контрабанда культурних цінностей: кримінологічна характеристика, детермінація та запобігання: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. юридична акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2009. – 19 с.

27. Гребельник О.П. Основи митної справи: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 600 с.

28. Данелюк В.І. Адміністративно-правові засади контролю за посередницькою діяльністю в галузі митної справи: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Дніпропетр. держ. ун-т внутр. справ. – Д., 2011. – 20 с.

29. Додін Є.В. Адаптація законодавства України про кримінальну та адміністративну відповідальність за порушення митних правил до міжнародних правил, норм та стандартів // Митна справа. – 2008. - №1. - С. 3-11.

30. Додін Є.В. Митна злочинність // Митна справа. – 2010. - № 3. – С. 17-29.

31. Додін Є.В. Поняття та зміст митної справи // Митна справа. – 2004. - № 4. – С. 11-17.

32. Дукова Н.М. Адміністративно-правовий статус митної варти: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Нац. ун-т "Одес. юрид. акад.". – О., 2011. – 18 с.

33. Дьомін Ю.М., Дьоміна С.Ю., Железняк Н.М. та ін. Митне право України.: Навч. пос. / За заг. ред. Юлдашева О.Х. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 232 с.

34. Жорин Ф. Л. Правові основи митної справи в Україні (конспект курсу лекцій з програмних тем): Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001.

35. Іващук І.О. Митний контроль за переміщенням об’єктів інтелектуальної власності // Фінанси України. – 2003. – № 2. – С. 70–76.

36. Іщенко Ю.В.; Чабан В.П.; Дорогих В.М.; Пастух І.Д.; Горбач О.В.; Столбовий В.М. Митне право України: навч. посіб. / Київ. нац. ун-т внутр. справ. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 296 с.

37. Коломоєць Т.О. Штрафи як різновид санкцій майнового характеру у сфері митної справи. // Митна справа. 2002. – № 3. - С. 22-27.

38. Кунєв Ю.Д. Правова організація діяльності митної служби України: теоретичні та методологічні основи: автореф. дис.... д-ра юрид. наук: 12.00.07 / Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2010. – 37 с.

39. Мармилова Т.Д. Підстави та порядок встановлення та реалізації митних пільг та преференцій в Україні: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Одес. нац. юрид. акад. – О., 2010. – 17 с.

40. Митна справа і зовнішньоекономічна діяльність: Збірник нормативних актів – К: 2004.

41. Митна справа в Україні (під редакцією Макочит А. І.): К., 2005.

42. Митне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. В.В. Ченцова та Д.В. Приймаченка / Вид. 2. – К.: Істина, 2008. – 328 с.

43. Митне регулювання в ЄС та Україні: порівняльно-правовое дослідження: Науково-практичний посібник / Мароха В., Олійник Н., Омельченко Н., Полонский О., Ропотан О.; за науковою редакцією А.В. Мазура. – К.: ТОВ «Ніка-Прінт», 2005. – 832 с.

44. Мицак А. Особливості митної політики Речі Посполитої на українських землях у ХІV – ХVІІ ст. // Право України. – 2002. – № 9. – С. 132–134.

45. Назаренко В.М., Назаренко К.С. Таможенное обслуживание внешнезкономической деятельности. М. Зкзамен, 2001.- 768 с.

46. Новікова К.І. Митний тариф в умовах лібералізації регуляторної політики держави: автореф. дис.... канд. екон. наук: 08.00.03 / Класич. приват. ун-т. – Запоріжжя, 2010. – 20 с.

47. Основи митної справи в Україні: підручник / За ред. П.В. Пашка. – К.: Знання, 2008. – 651 с.

48. Основы таможенного дела. Учебник. Под ред. Драганова В.Г. М. Зкономика. 1998. - 687с.

49. Павлов А.П. Литовський статут та Магдебурзьке право: їх роль у розвитку торгівлі і митної справи на Київщині (ХV-ХVІІ cт.) // Право України. – 2003. – № 10. – С. 144–148.

50. Приймаченко Д.В. Адміністративна діяльність митних органів у сфері реалізації митної політики держави: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.07 / Нац. акад. держ. податк. служби України. – Ірпінь, 2007. – 39 с.

51. Прядко О.В. Митні пільги і тарифні преференції: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. – Х., 2008. – 19 с.

52. Российское таможенное право Учебник для вузов. Рук. автор, кол. Гавричидзе Б.Н. М. - Норма, 1997.

53. Спеціальна енциклопедично-довідкова література, література для порівняльно-правового аналізу та законодавство.

54. Таможенное право России Для студентов вузов. Под ред. Тимошенко И.В. Ростов Феникс, 2001.- 512 с.

55. Таможенное право Учебник Отв. Ред. Ноздрачев А.Ф. М: Юрист, 1998.- 576 с.

56. Таможенное право. Учебное пособие. Халипов С.В. М. Изд-во Зерцало-М. 2001.- 272 с.

57. Тропіна О.М. Правові аспекти визначення кола товарів, що містять об’єкти інтелектуальної власності, у митному законодавстві // Право України. – 2003. – № 1. – С. 86–89.

58. Тулянцева І.В. Правове регулювання переміщення культурних цінностей через митний кордон України: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2010. – 20 с.

59. Шишка Р.Б., Сергієнко В.В. Митне право України: Навчальний посібник. Вид. 3-є, доповнене й перероб. – Харків: Еспада, 2004. – 352 с.

60. Шишка Р.Б. Митне право України: Підручник. Київ, 2008. – 320 с.

Internet джерела:

http:// www. minrd.gov.ua/

http://www.president.gov.ua/

http://www.rada.gov.ua/

 

 

¨

 

¨     Наказом МОЗ від 21.05.2007 року № 246 затверджено новий Порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій.

·        Наказом Держнаглядохоронпраці від 26.01.2005 року № 15 затверджено Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з охорони праці.

 

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З дисципліни

«ОСНОВИ О ХОРОНИ ПРАЦІ»

 

 

Запоріжжя – 2011

 

Тема 1: Правові та організаційні основи охорони праці