Ситуативні фактори агресивної поведінки

Докладно проаналізуємо ту роль, яку відіграють у мотивації агресії такі фактори:

1) намір, що приписується нападникові;

2) очікування помсти за вчинену агресію;

3) ключові подразники, які сприяють агресії;

4) задоволення в результаті досягнення мети агресії;

5) самооцінка (почуття провини);

6) оцінка з боку інших людей.

• Приписування (атрибуція) намірів.

Коли суб'єкт бачить, що інший збирається на нього напасти або завадити йому, то вирішальною виявляється та обставина, чи приписуються цьому іншому агресивні наміри і ворожі щодо себе плани. Для початку агресії часто буває достатньо одного лише знання того, що інший має ворожі наміри, навіть коли нападу з боку іншого ще не було. Разом з тим, коли супротивник заздалегідь просить вибачення за агресивну дію, то дуже часто гніву й агресії не виникає взагалі. Цей ефект базується на різній атрибуції мотивації, тобто на приписуванні одного суб'єкта іншому ворожих або невинних намірів. Як тільки суб'єкт вирішить, що інший має намір йому нашкодити, і виникає гнів, то змінити після цього таку установку можна лише з великими труднощами.

Якщо ж суб'єкт зробив висновок, що поганих намірів інший не мав, що трапилася помилка, то гнів, бажання помсти і прагнення до агресії-відповіді можуть швидко минути.

Наприклад, у дослідженні Малліка підставний учасник експерименту заважав дітям завершити роботу і тим самим одержати обіцяну винагороду. Після того як діти отримали можливість покарати цю людину, зменшення агресивності не спостерігалося, І навпаки - вона відразу ж зникла, щойно їм повідомили, що причиною перешкод, які чинив цей піддослідний, була його невмілість.

• Очікування помсти за агресивну поведінку.

Очікування помсти за агресивну поведінку, тобто передбачення можливості відповіді на власну агресію також агресією з боку супротивника, має важливе значення в мотивації агресії. Такі очікування визначаються принципом помсти, що дає змогу сподіватися на відновлення справедливості.

Якщо проти людини вчинено агресивні дії, то вона здійснює принцип помсти, навіть коли ймовірність помсти у відповідь велика.

Виняток із цього правила Шортел спостерігав тільки в ситуації сильної загрози, коли той, кого карали, мав можливість надсильної помсти (ударом, інтенсивність якого вдвічі переважала максимальну). У таких випадках суб'єкти, які карали, вдавалися до струму слабшої інтенсивності порівняно з тим, котрим вони користувалися при відсутності можливості надсильного удару у відповідь.

Зниження агресивності спостерігається також у випадку, коли обидва супротивники мають можливості надсильної помсти і ними не користуються, тобто коли існує "рівновага страху". Ця ситуація дещо нагадує стратегію паритету наддержав, які володіють ядерною зброєю.

• Ключові подразники, котрі сприяють агресії.

Берковітц у своїй теорії агресії припустив, що наявність відповідних агресії ключових подразників (наприклад, зброї) може підвищити інтенсивність агресивної дії. Коли в лабораторному приміщенні знаходиться зброя, то агресивність учасників експерименту буде збільшуватися, але лише за умови наявності у них агресивної мотивації. Тобто, щоб ключові подразники (зброя, ніж тощо) сприяли виникненню агресивної поведінки, повинен бути відповідний мотиваційний стан.

Але бувають випадки, коли навіть при актуалізованій агресивній мотивації сприйняття зброї не стимулює агресію або навіть стримує її. Це трапляється тоді, коли людина вважає зброю занадто небезпечною і передбачає небажані наслідки. Але й окрім цього випадку, ефект зброї спостерігається далеко не завжди. Він відсутній і тоді, коли у піддослідного виникає підозра, що зброю зумисне підклали як засіб, який стимулює агресію.

Про існування ефекту зброї (тобто про посилення агресії під впливом ключових подразників) свідчить і кримінальна статистика: між кількістю вогнепальної зброї, котра знаходиться на руках у населення певного регіону (штату), і частотою вбивств існує тісний причинний зв'язок.

• Задоволення результатом агресії.

Людині, котра була об'єктом агресії (і тепер думає про помсту), безпосереднє задоволення приносять будь-які реакції жертви, які виражають її страждання (насамперед, реакції, що свідчать про біль). Якщо агресія базується на принципі помсти, то найбільше задоволення дасть сприйняття болю лише певної сили. Таке сприйняття страждань іншої людини знижує агресивну мотивацію майже до нульового рівня і одночасно закріплює агресивну поведінку в аналогічних ситуаціях. Заподіяння незначного болю не повністю задовольнить суб'єкта і збереже залишкову агресивну тенденцію. А занадто сильний біль викличе почуття провини і тенденцію до компенсації заподіяної шкоди.

Дослідження підтверджують зниження агресії в ситуації, коли бачиш страждання жертви. Однак Берон спостерігав також посилення агресії у розгніваних піддослідних. Головними факторами збільшення агресії лід впливом реакції болю жертви (коли бачиш страждання жертви) є:

1) така поведінка жертви, що провокує агресію;

2) сильний гнів людини, котра раніше була об'єктом агресивних дій жертви;

3) звичка до високого рівня агресивності (з чим ми стикаємося, наприклад, маючи справу зі злочинцями, котрі постійно вдаються до насилля).

У цих випадках страждання жертви є ознакою успішності агресивної дії і підкріплює агресивну поведінку.

• Самооцінка.

Самооцінка істотно впливає на агресивність суб'єкта. Рівень самооцінки регулює внутрішньо обов'язкові нормативні стандарти, котрі можуть як заважати, так і сприяти здійсненню агресії. Якщо в результаті несправедливого (на думку жертви) нападу, звинувачення або перешкод було зачеплено почуття власної гідності, то агресія у формі помсти буде спрямована на відновлення гідності людини (С.Фешбах, 1964). У разі занадто високої агресії виникнуть почуття провини, докори совісті, самоосуд, тобто негативна самооцінка. Зменшення агресії під впливом прояву жертвою ознак болю було, можливо, опосередковане процесами самооцінки.

Особистісні стандарти, котрі визначають у сфері агресії, що людина вважає дозволеним і недозволеним, регулюють п агресивні дії неавтоматичне. Щоб стандарти самооцінювального характеру виявлялися дійовими, на них повинна бути спрямована увага суб'єкта, тобто повинен виникнути стан так званої об’єктивації самосвідомості, що спостерігається, коли увага звертається на деякі атрибути себе самого (наприклад, коли людина бачить себе у дзеркалі).

Експеримент Шеєра є прикладом пом'якшення агресії об’єктивацією самосвідомості. У цьому експерименті чоловіки повинні були вдарити струмом жінку, причому над апаратом, за допомогою якого здійснювались електророзряди, у частини експериментованих чоловіків було дзеркало, і вони мали змогу бачити своє відображення. Виявилося, що інтенсивність струму у піддослідних, котрі бачили себе у дзеркалі, була значно меншою, ніж в інших (що повністю відповідало нормі стосунків між чоловіками і жінками, тобто соціальній нормі, що чоловік не повинен використовувати щодо жінки фізичного насилля).

Таким чином, об'єктивація самосвідомості ніби цивілізує людей, спонукає їх більшою мірою дотримуватися вимог моралі, тобто їхні дії починають більше відповідати суспільним і особистісним нормам.

• Оцінка іншими людьми.

У психологічних дослідженнях виявлено значення такої оцінки як дійового мотиваційного стимулу внаслідок передбачення суб'єктом наслідків агресії. Л.Берон в експерименті деяким піддослідним навіював думку, що використання струму високої інтенсивності є ознакою "мужності" і "зрілості". Якщо задавали такий критерій зовнішньої оцінки, то піддослідні, навіть коли вони очікували надсильного удару струмом у відповідь, діяли більш агресивно, ніж представники контрольної групи. Ефект, що збільшує або гальмує агресію, справляє вже сама присутність інших осіб, котрим суб'єкт приписує певне відношення до агресивності. У Бордена в першій частині досліду були присутні спостерігачі, які сприймалися піддослідними або як схильними до агресії (тренер університетського клубу карате), або як пацифісти (противники використання збройної сили в міжнародних відносинах), котрі осуджують її. Якщо за експериментом слідкував "агресивний" спостерігач, то піддослідний діяв більш агресивно, ніж у присутності спостерігача-пацифіста. Як тільки "агресивний" спостерігач пішов, інтенсивність струму знижувалась до рівня, характерного для підгрупи зі спостерігачем-пацифістом (в останньої підгрупи після відходу спостерігача інтенсивність струму залишалася низькою, як і раніше).

В описаних експериментах підставними особами виступали особи, малознайомі реальним піддослідним. Коли ж попередньо їх близько знайомили одного з одним, то надалі агресія зменшувалась. Очевидно, що в цьому випадку значної ваги набували думки щодо оцінки своєї агресивної дії партнером, з яким суб'єкт щойно вів дружню бесіду.