Дослідження феномена заміщення (замісної діяльності)

Незадоволені потреби (і квазіпотреби) як наслідки незавершених дій можуть задовольнятися через дію, яка заміщує, тобто нагадує незавершену діяльність або яка є похідною від неї. Якщо потяги залишаються нереалізованими, то, згідно з Фрейдом, „доля потягів" залежить від здатності їх переключення на інші, соціально бажані форми активності (що характеризує сублімацію) або на зміщення активності потягу з недоступного об'єкта на інший, який здатний замінити його.

Схема експериментального дослідження замісної діяльності (діяльності, яка заміщує іншу діяльність) була такою: ставився бар'єр (у вигляді переривання дії), що не давало змоги розрядитися напруженню. Але коли М.Овсянкіна, призупиняючи виконання завдання, створювала умови, за яких обстежуваний міг за власним бажанням його завершити, то тепер йому відразу ж пропонувалося інше завдання з метою встановити, чи буде воно мати замісну цінність (тобто чи буде заміщувати попередню діяльність). Якщо піддослідний знову займеться за власною ініціативою завданням, яке він був змушений залишити, то, очевидно, що замісна цінність другого завдання незначна, і навпаки. На основі того, чи відновлювалась робота над перерваним завданням, оцінювали замісний характер наступної діяльності.

Учнями К.Левіна були встановлені фактори, які визначають „силу" замісної діяльності (діяльності, яка заміщує попередню діяльність):

1) схожість між першою діяльністю і замісною;

2) часовий інтервал між двома діяльностями: цінність замісної діяльності тим більша, чим менший часовий інтервал між двома діяльностями;

3) привабливість замісної діяльності;

4) високий ступінь складності першої діяльності;

5) соціальні і особистісні фактори.

Отже, крім схожості, на силу замісної діяльності впливає і рівень складності завдання, а також співвідношення валентностей (привабливості) перерваної і замісної дії. Якщо валентність (цінність, привабливість) замісної дії є нижчою за валентність перерваної, то замісна цінність цієї дії буде обмеженою або нульовою; і навпаки, чим більша валентність другої діяльності, тим більшою є і її замісна сила.

Основою для пояснення феномена заміщення була модель особистості, а саме її постулати про вирівнювання рівня напруження між сусідніми областями внаслідок відносної проникності кордонів між ними. Виходячи з цього, слід сподіватися, що розрядка напруженої системи відбудеться насамперед через завершення більш схожої дії. Якщо область А — це напружена система, то напруження переходить у сусідню область В. Рівні напруження вирівнюються. Різниця в напруженні знову збільшиться, якщо область В після.завершення дії повністю розрядиться. Але в результаті відбудеться зменшення напруження в області А.

Коли виконання другого завдання заміщало виконання першого (і піддослідний не повертався до першого), то, виходячи із теорії поля, це означало, що розрядка енергії і напруження другої динамічної системи приводила і до розрядки першої. Базуючись на цих експериментах, К.Левін обґрунтував положення, що квазіпотреби (заряджені системи) можуть знаходитися в стані комунікації (зв'язку) одна з другою; за таких умов енергія з однієї системи переходить в іншу. Це положення щодо комунікації квазіпотреб (заряджених систем) визначає здатність до заміщення і характеризує рівень розвитку особистості. К.Левін вважав, що для розвинутої (диференційованої) психіки дорослої людини є характерним високий ступінь комунікації квазіпотреб. А розумове відсталі діти в експериментах Малер і Ліснер значно менше задовольнялися замісною діяльністю і поверталися до незавершених завдань частіше, ніж нормальні.

У розумово відсталих дітей напружені системи не взаємодіють між собою.

Виходячи із моделі особистості, можна дати таке пояснення замісної діяльності: якщо одна система особистості пов'язана з першим завданням, а інша — із другим, то ефективність заміщення залежить від динамічного зв'язку двох цих систем. Динамічна межа, яка відокремлює ці дві системи (області) у випадку схожості завдань, слабка, і дифузія напруження легко проходить з однієї області в іншу. Можна стверджувати, що ці області напруження (коли завдання схожі) до певної міри інтегруються в одне ціле, кордони між двома системами слабкі, і якщо одна із областей розряджається, то розряджається й інша система.

В експериментах Малер перерване завдання закінчували в уяві. Як з'ясувалося, що і такий спосіб завершення міг виступати як спосіб задоволення квазіпотреби: люди, як правило, не поверталися до перерваної дії. Таким чином, недосяжність цілі може викликати символічне заміщення (в термінології К. Левіна, заміщення в „ірреальній сфері").

Що стосується ступеня напруження системи, то експериментальні дослідження свідчать, що сила напруження також значною мірою визначає ефективність заміщення.