Дослідження взаємності (норми відплати і помсти)

Самовиправдання агресивних дій

Про- і антисоціальна агресія

Інструментальна та ворожа агресія

Ситуативні фактори агресивної поведінки

Вплив телебачення на агресивність

Агресія (лат. aggressio, від aggredior-нападаю) — специфічна форма дій людини, що характеризується демонстрацією переваги в силі або використанням сили у ставленні до іншої людини або групи осіб, яким суб'єкт намагається заподіяти шкоду. Агресивна поведінка розрізняється за інтенсивністю і формою прояву: від демонстрації неприязні і недоброзичливості до словесних образ (вербальна агресія) і використання грубої фізичної сили (фізична агресія).

Теорії агресії

Розглянемо найбільш відомі теорії міжособистісної агресії: теорії потягів, теорію соціального научіння, теорію Л.Берковітца і фрустраційну теорію агресії.

Теорії потягів

З. Фрейд ввів у свою теорію у вигляді „потягу до смерті" самостійний агресивний потяг. Фрейд, обговорюючи питання запобігання військових конфліктів, вказував на інстинктивні прагнення до руйнування, вважаючи безплідними спроби призупинити цей процес. На його думку, завдяки суспільному прогресу цьому антисоціальному прагненню можна лише надати більш адекватної і нешкідливої форми розрядки.

Схожого розуміння дотримувався і К.Лоренц. Він стверджував, що в організмі тварин і людини постійно накопичується енергія агресивного потягу, причому накопичення відбувається доти, доки в результаті впливу відповідного пускового подразника ця енергія не розрядиться.

Фрустраційна теорія агресії.

Фрустрація (від лат. frustratio - розлад планів, крах надій) -психічний стан, що виникає внаслідок реальної або уявної перешкоди на шляху досягнення мети. Проявляється фрустрація у відчутті гнітючого напруження, тривоги, відчаю, гніву.

Згідно з цією теорією, агресія — це результат фрустрацій, розчарування внаслідок неможливості подолання перешкод, перепон, які виникають на шляху цілеспрямованих дій суб'єкта. Доллард і Міллер у 1939 висунули положення, згідно з яким індивідуум, якому заважають діяти, відчуває тим більше розчарування і фрустрацію, чим більше він прагне до досягнення мети. Його реакція на перешкоди виражається тоді в агресивних діях щодо того об'єкта (суб'єкта), котрий чинить йому перепони. Тобто, згідно з цією теорією, агресія викликається фрустрацією. Доллард стверджував, що, по-перше, агресія завжди є наслідком фрустрації і, по-друге, фрустрація завжди спричиняє агресію.

Зв'язок між болем і агресивністю був виявлений Азріним в експерименті з пацюками. Дослідник встановив також, що чим сильнішим був струм і чим частіше його пропускали, тим сильнішою була і агресивна реакція.

Але, незважаючи на те, що ці гіпотези дають змогу пояснити багато фактів, цілком очевидно, що не всі реагують агресією на фрустрацію чи біль і що агресивність не обов'язково пов'язана з цими чинниками

Теорія соціального научіння

А.Бандура центральне місце відводить научінню шляхом спостереження за зразком. На його думку, більшість особливостей нашої поведінки розвивається в основному шляхом наслідування моделей. Учений вважає, що коли вихователі дитини (батьки, вчителі) виявляють агресивність, то і дитина, наслідуючи їх, стане агресивною. Якщо ж модель (інша людина, яка є зразком для дитини) буде покарана за свою агресивність, це зменшить прояви агресивності у дитини. Таким чином, агресивність — продукт звичайного научіння. Вона розвивається, підтримується або зменшується внаслідок спостереження сцен агресії і врахування ЇЇ очевидних наслідків для агресивної людини.

Навіть якщо діти і не втілюють відразу зразки (моделі) агресивної поведінки в дію, вони їх, як правило, засвоюють.

Прикладом цього може бути такий експеримент А.Бандури. Дітям показали фільм, герой якого проявляв вербальну (мовну) агресію. Далі він в одному випадку карався, в іншому — винагороджувався, в третьому — його поведінка не викликала ніякої реакції. Після цього дітей ставили в ситуацію, котра надавала їм можливість відтворити поведінку, яку вони спостерігали. У тих випадках, коли кіногерой схвалювався, наслідування мало місце частіше, ніж тоді, коли він карався. Потім побачену в фільмі поведінку дітям запропонували відтворити якомога точніше і обіцяли винагороду за це. І діти, котрі перед цим стримувались від повторення агресивної поведінки взірця (моделі), цього разу отримали максимальні показники. Це свідчить про достатнє засвоєння і включення в репертуар потенційних дій даної форми агресивної поведінки. Слід зазначити, що хлопчики проявляли більшу готовність наслідувати агресивного персонажа, ніж дівчатка.

А.Бандура встановив, що батьками надагресивних дітей із відносно благополучних сімей є люди, які не терплять проявів агресії вдома, але, незважаючи на це, схильні спонукати, схвалювати (і таким чином підкріплювати) агресивні прояви своїх дітей за межами дому. Батьки можуть також самі бути зразком агресивності.