Господарство та економічна думка Київської Русі.

У період Київської Русі (кінець ІХ – середина ХІІ ст.) прискорилося формування приватної земельної власності. В особі князя формувалася державна власність на землю, що була панівною протягом ХІ – ХІІ ст. Також існувало боярське та церковне землеволодіння.

У ХІ-ХІІ ст. формувалися васальні відносини (князівський і боярський васалітет). Землевласники набули права суду, стягування данини й управління усіма категоріями селянства.

Монголо-татарська навала призвела до колосального винищення українського населення (біля 80 %), руйнації економічного життя та руйнації Київської Русі.

У другій половині ХІV ст. більшу частину українських земель (Чернігово-Сіверщину, Київщину, Поділля, Східну частину Волині) окупувало Велике князівство Литовське, а Галичину і Західну Волинь (Холмщину і Белзщину) загарбала Польща. Закарпаття захопила Угорщина, а Буковина була окупована Молдавським князівством.

Окупація українських земель сусідніми державами призвела до змін у земельних відносинах. Виникла і поступово зростала земельна власність литовських, польських, угорських та молдавських феодалів.

Ремесла і промисли на території України пройшли тривалий шлях розвитку. Найпоширенішими їх видами були: прядіння, ткацтво, обробка шкіри, дерева і каменю. Ремісничого характеру набуло залізоробне, гончарне, ювелірне виробництво.

Центрами ливарної справи були Київ, Львів, Володимир, Галич і Холм.

Високорозвиненим ремеслом було виготовлення прикрас з кольорових і благородних металів.

Високого розвитку набули будівельна справа і архітектура. В українських містах збільшувалася кількість ремісників, які згодом об’єднувалися в цехи. Перша згадка про ремісничі цехи в Україні датується 1386 р., коли була видана цехова грамота для шевців Перемишля.

Відокремлення ремесла від землеробства, концентрація ремісників у поселеннях, розвиток торгівлі призвели до утворення на Русі міст. У VI-IX ст. це були гради (городища)- невеликі укріплення як центри землеробської округи.

У кінці XII століття найбільшим містом був Київ, де проживало біля 100 тис. чоловік.

У XII столітті приблизно 13-15% населення Київської Русі жили в містах.

Монголо-татарська навала призвела до тимчасового занепаду українських міст. Але поступово, протягом XIV-XV вони відродилися.

 

Важливе значення в господарському житті Київської держави мала внутрішня торгівля. З Галичини привозили сіль, яку добували в Карпатах, у Пн. Райони Русі везли зерно.

Внутрішня торгівля переважно велася на торгах, коли в певне місце і час сходилися усі, кому потрібно було продати свій товар або купити вироби інших. Торги існували практично у всіх містах. В Києві їх існувало 8. Починаючи з XII поблизу торгівлі будували храми, киї відали службою мір, збирали мита за користування ними.

Зовнішня торгівля порівняно з внутрішньою, була жвавішою. Вплив Української торгівлі на Чорному морі був дуже великий. Чорне море в період Київської Русі отримало назву «Руського моря». Торгівля з Візантією посідала перше місце в зовнішній торгівлі Києва.

На Візантійський ринок вивозилося у великій кількості мед, віск, хутра, мечі, хліб та ліс. Натомість привозили дорогі тканини, заморську зброю, прянощі, ювелірні вироби з золота, срібла, дорогоцінних каменів.

Письмові джерела подають відомості, що українські купці в X-XII ст. вели жваву торгівлю з Чехією, Польщею, Придунайськими країнами. Вони бували на торгах Франції, Італії і навіть Іспанії.

 

З розвитком торгівлі в Київській державі формувалася грошова система. Давньоруська держава мала власну грошову систему у формі «кунних» грошей, коли за гроші слугували хутра куниці або білки. З огляду на те, що для торгових операцій була потрібна повноцінна і твердіша валюта, ніж «кунна» з часом з’явилися срібні зливки-гривні.

Карбовані монети почали виготовляти в часи Володимира Великого. Карбування монет тривало і за його синів - Ростислава і Мстислава. На одному боці монети був викарбуваний герб Русі-України- тризуб.

У 1113р. на Київській Русі з’явився “Статут про рези(%)”, що є свідченням того, що на той час кредитно-фінансові відносини тут досягли високого рівня розвитку.

 

Економічна думка України за часів середньовіччя зв’язана з добою становлення та розвитку Київської Русі. Видатною пам’яткою соціально-економічної та політичної літератури цієї доби є «Руська правда», «Повість временних літ» (автор ченець Нестор), «Повчання дітям» Володимира Мономаха. Галицько-Волинський літопис ХІІІ ст. розповідає про економічну політику галицьких та волинських князів, які заохочували розвиток ремесел, торгівлі, міст.

Період литовсько-польського панування:

Литовський статут (1529) – основний кодекс законів Великого князівства Литовського: відображав інтереси литовської, польської та української шляхти, закріпивши селян за феодальними маєтками.

У 1557 р. князь литовський затвердив інший спеціальний статут – «Устава на волоки»: земля фільварків і селянські наділи проголошувалися власністю князя і поділялися на волоки – волокова реформа детально регламентувала панщину.

Полемічна література Івана Вишенського. Наголошує на проблемах соціальної рівності, сприяє формуванню самосвідомості українського народу.