Етапи та напрями розвитку (періодизація) ІЕтаЕД.

Важливою проблемою ІЕ та ЕД є її періодизація. Під періодизацією розуміється певна класифікація фактів (факторів), яка дозволяє зрозуміти внутрішню логіку розвитку господарської діяльності, причини змін одного типу господарювання іншим.

В першій половині 19 ст. з¢являється періодизація Ф.Ліста, в основу якої покладено переважаючий тип господарської діяльності людства. Відповідно до цього він виділив 5 періодів:

1. мисливський;

2. скотарський (випас пастухами худоби);

3. землеробський;

4. землеробсько-мануфактурний;

5. землеробсько-мануфактурно-торговий.

В основі періодизації Б. Гільдебранта лежить пануючий спосіб обміну й він поділив історію на три етапи:

1. натуральне господарство;

2. грошове господарство;

3. кредитне господарство.

Дуже близько до нього був К.Бюхер, який поділив історію господарського буття людства на:

1. натуральне господарство;

2. муніципальне (міське) господарство;

3. грошове господарство.

Історія людства за К.Марксом ділиться на три етапи та п¢ять суспільно-економічних формацій:

- докласове суспільство (первісно-общинний лад);

- класове суспільство (яке поділяється на рабовласницький, феодальний та капіталістичний лад);

- безкласове суспільство (комуністичний лад, першим етапом якого є соціалізм).

Цілком інший принцип покладено у періодизацію Л.Мечнікова, який поділив історію людства за основними шляхами, які забезпечували обмін (торгові шляхи):

1. річковий;

2. середземноморський;

3. океанічний період.

Досить популярною є схема періодизації У. Ростоу, яка базується на рівні технологічного розвитку суспільства (теорія стадій економічного зростання), якому на кожному етапі відповідає «провідна ланка в економіці»:

1. Традиційне суспільство – провідною ланкою є сільське господарство;

2. Стадія підготовки до зсуву (злету), коли поступово промисловість починає випереджати сільське господарство;

3. Стадія зсуву – провідною ланкою стає промисловість;

4. Індустріальна стадія – провідною ланкою стає виготовлення засобів виробництва;

5. Стадія масового споживання – провідною ланкою є виробництво предметів масового споживання;

6. Стадія пошуку якості життя – провідною ланкою є сфера послуг.

Сьогодні в Україні вивчається курс економічної історії світу та України, де для періодизації її вибрано таку схему:

- господарські форми первісної доби та перших цивілізацій (від найдавніших часів - V ст. н. е.)

- господарські форми доби Середньовіччя (6 – 15 ст.)

- господарські форми періоду формування індустріального суспільства (16 – перша половина 19 ст.);

- господарські форми індустріального та постіндустріального суспільства (друга половина 19 – початок 21 ст.).

 

У розвитку економічної думки можна виділити такі основні періоди з відповідними напрямами всередині них:

1) докласична економічна думка, яка охоплює економічну думку Стародавнього Сходу (Китай, Індія, Вавилон, Єгипет), античності (стародавні Греція та Рим) та середньовіччя. Також сюди входить економічна думка періоду меркантилізму;

2) класична політична економія — В. Петті, П. Буагільбер, школа фізіократів на чолі з Ф. Кене; А. Сміт, Д. Рікардо, Т. Р. Мальтус, Ж. Б. Сей, Ф. Бастіа, У. Н. Сеніор, Дж. Ст. Мілль;

3) альтернативні класичній школі напрями економічної думки, — історична школа, марксистська економічна теорія та економічні концепції соціал-демократії;

4) неокласичний напрям економічної теорії — виникнення та розвиток маржиналізму: австрійська (К. Менгер, Ф. Візер, О. Бем-Баверк), лозанська (Л. Вальрас, В. Парето), кембриджська (А. Маршалл) та американська (Дж. Б. Кларк) школи;

5) основні напрями економічної думки XX — початку XXI ст. — виникнення та еволюція інституціонального напряму і кейнсіанства, еволюція неокласичного напряму та економічний неолібералізм, економічні теорії неоконсерватизму.