Предтечі класичної політичної економії

 

6.1. Вільям Петті.

6.2. П. Буагільбер

6.3. Фізіократи: Кене, Тюрго

 

Тема 6. ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ПРОВІДНИХ КРАЇН СВІТУ в XIX — на початку XX ст.

1. Промисловий переворот.

2. Індустріалізація

3. Особливості аграрного розвитку

4. Міжнародні економічні відносини

5. Економічні причини Першої світової війни.

 

1. Промисловий переворот.

Промисловий переворот — це перехід від мануфактури до великого машинного фабрично-заводського виробництва. У соціальному плані головну роль почали відігравати фабриканти та люди найманої праці. Завершення промислового перевороту знаменувало остаточну перемогу індустріальної цивілізації над аграрною (феодалізмом).

Першою його здійснила Великобританія в останній третині XVIII ст. — середині XIX ст.

Значні кошти вкладалися в промисловість. Вони забезпечували застосування винаходів, їх швидке поширення.

Винайдено парову машини у 1769 p.

Зміни у засобах транспорту та зв'язку: поліпшені сухопутні шляхи, знайдено спосіб твердого покриття.

У перші десятиліття XIX ст. з'явилися машинобудівні заводи з виготовлення обладнання для текстильних, паровозобудівних підприємств. У 50—60-х роках XIX ст. істотною ознакою машинобудування став випуск засобів виробництва. Промисловий переворот завершився.

Обсяг промислового виробництва протягом першої половини XIX ст. зріс у 4 рази. Значно розвинулась легка промисловість (бавовняна промисловість давала 1/3 англійського експорту. У вугільній, металургійній, машинобудівній індустрії Великобританія зайняла панівне становище у світі - в 1840 p. її частка у світовому промисловому виробництві досягла 45%.

Головною особливістю промислового перевороту у Франції був його порівняно затяжний характер. Почався він пізніше, ніж у Великобританії (1805—1810 pp.), а завершився у кінці 60-х років XIX ст. Протягом 1804—1814 pp. уряд активно підтримував французьку промисловість і торгівлю, прагнучи створити для неї найбільші переваги.

Промисловий переворот у Німеччині почався з великим запізненням— у 30-х роках XIX ст. Це пояснювалось політичною роздробленістю німецьких земель, пануванням феодальної системи землеволодіння.

На початковому етапі істотні зміни відбувалися в легкій і гірничій промисловості.

Промисловий переворот у Німеччині завершився в 50— 70-х роках XIX ст. після революції 1848—1849 pp. Його характеризують такі економічні показники: продукція важкої промисловості, виплавка чавуну, споживання бавовни зросли у 3 рази, видобуток вугілля — у 4, потужність парових двигунів — у 9 разів, протяжність залізниць — у 3 рази.

Початковий етап американської промислової революції виявився лише після англо-американської війни 1812—1815 pp. в текстильній галузі, на транспорті, з’явилися шосейні дороги, перший у світі пароплав.

Інтенсивна механізація, нестача і дорожнеча робочої сили стимулювали швидке впровадження винаходів. У 50-х роках XIX ст. в промисловості США запанувала фабрична система. Обсяг промислової продукції з 1827 по I860 р. збільшився в 8 разів.

В 60—80-ті роки завершився промисловий переворот на всій території США. З'явилися нові галузі: електротехнічна, гумова, нафтодобувна та нафтопереробна.

Отже, промисловий переворот, що почався в останній третині XVIII ст. і завершився в 60—80-х роках XIX ст., охопив Великобританію, США, Німеччину, Францію, інші європейські країни. Було сформовано аграрно-промислове господарство, створено економічні передумови для утвердження індустріальної цивілізації.

 

2. Індустріалізація

Із завершенням промислового перевороту почався процес індустріалізації. Основним його змістом були структурні зрушення в національних господарствах окремих країн, внаслідок яких з'являлись нові та модернізувалися старі галузі виробництва, змінювалась їхня роль в економіці, тобто частка у виробництві ВНД і національного доходу. Завершення індустріалізації забезпечувало перевагу промисловості над сільським господарством, важкої індустрії над легкою. Машинне виробництво перемогло в усіх галузях господарства. Відбувалися зміни в організації та управлінні виробництвом. Провідне місце належало системі акціонерного підприємництва. Торговий і промисловий капітал поступався першістю фінансовому.

Промислове піднесення США у кінці XIX — на початку XX ст. найяскравіше виявилося у будівництві залізниць, їх протяжність збільшилася у 8 разів.

Німеччина за обсягом і темпами промислового виробництва зайняла друге місце у світі та перше в Європі (висока продуктивність праці і відносно низька заробітна плата).

Франція відставала від США, Німеччини, Великобританії (втрати в франко-пруській війні, переважаючий розвитком легкої промисловості, низький технічний рівень виробництва, експорт капіталів).

З 70-х років XIX ст. відносно швидкими темпами почало розвиватися господарство Японії. Цьому сприяли буржуазна революція 1868 p. і реформи (було ліквідовано політичну роздробленість країни, декларовано рівність всіх підданих, свободу вибору професій і діяльності, торгівлі, імміграції населення, запроваджено єдині грошову та податкову системи, відмінено цехи та гільдії, дозволялися іноземні інвестиції).

Перші фабрики виникли в бавовняній промисловості, що працювали в основному на індійській сировині. Ремесло зберігалося у шовківництві. Будувалися заводи з переробки сільськогосподарської сировини. У 70—80-х роках почали використовувати пару.

 

3. Особливості аграрного розвитку

Для європейських аграрних відносин у XIX — на початку XX ст. визначальним було збереження великого землеволодіння.

Сільське господарство Великобританії розвивалось на фермерській основі. Фермери орендували у лендлордів землю, використовували найману робочу силу.

Англійські фермери поліпшували агротехніку і агрокультуру. Поширилися сівозмінна система, травосіяння. Широко застосовували парові плуги, машини, дренажні роботи, використовували мінеральні добрива.

У Франції селянське господарство залишалося провідною галуззю економіки (в ньому було зайнято 40 % населення, а в промисловості — 36 %). Порівняно з іншими європейськими країнами рівень розвитку сільського господарства був низьким.

Для Німеччині характерною була поступова ліквідація феодально-кріпосницьких відносин. Основна частина селян перетворилася на наймитів із наділом та орендарів. У Німеччині на той час було два типи розвитку аграрних відносин. Для східних районів характерним був юнкерський шлях аграрної еволюції. У північних та південно-західних районах і в Баварії розвивалися селянські та фермерські господарства. (Юнкери – поміщики, які мали землі).

У США перша половина XIX ст. — це період утвердження фермерського господарства як пануючої форми землеволодіння.

Ліквідація рабства в ході Громадянської війни. Акт про гомстеди (поселення), прийнятий у 1862 p., активізували зростання аграрного сектора економіки. Гомстед-акт давав право кожному громадянину США після сплати 10 дол. реєстраційного збору отримати 160 акрів землі, що ставали власністю після п'яти років проживання на ній, обробітку та забудови.

Для сільського господарства зерновий напрям був визначальним. Переважала бавовна. Важливе місце займало молочне і м'ясне тваринництво.

Для розвитку сільського господарства Японії велике значення мала земельна реформа 1872—1873 pp. Було анульовано феодальне право і утверджено буржуазну власність на землю. Перед війною Японія була аграрно-індустріальною країною, 60 % населення якої займалося сільськогосподарським виробництвом.

 

4. Міжнародні економічні відносини

У першій половині XIX ст. сформувався світовий ринок. Зовнішня торгівля набула світового характеру. Формувалися світовий кредитний та валютний ринки. Внаслідок масової міграції трудових ресурсів виник міжнародний ринок праці. Отже, склалася система міжнародних економічних відносин як результат взаємодії всієї сукупності світових господарських зв'язків. Основними чинниками цього процесу були розвиток великої машинної індустрії, утворення колоніальної системи, міжнародний поділ праці, що розподілив світ на промислово розвинені й економічно відсталі країни.

Основою формування світового ринку став міжнародний поділ праці (МПП) зі спеціалізацією окремих країн у виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку.

Характерною ознакою зовнішньоекономічних відносин був імпорт сировини з колоніальних країн, оскільки найрозвиненіші країни, за винятком США, були мінімально забезпечені сировиною.

З кінця XIX ст. для зовнішньої торгівлі характерною була тенденція зростання протекціонізму і встановлення монопольних цін.

З розвитком міжнародної торгівлі, починаючи з 70-х років, дедалі більшого значення набув експорт капіталу. Найбільшими експортерами були Великобританія, Франція, Німеччина, Бельгія, Швейцарія, Голландія,