Тема 13. Організаційно- технічний розвиток

План

1.Завдання та зміст плану організаційного і технічного
розвитку підприємства. Система показників плану, методика їх розрахунку.

2. Планування інвестицій та визначення прибутковості
об'єктів інвестування.

3. Джерела фінансування організаційно - технічного розвитку підприємства.

Завдання та зміст плану організаційного і технічного
розвитку підприємства. Система показників плану, методика їх розрахунку

Однією з головних умов успішного функціонування будь-якого підприємства в умовах конкурентного ринку є впровадження у вироб­ництво досягнень науково-технічного прогресу (НТП), тобто його ма­теріалізація у новітні види продукції, сучасні методи організації вироб­ництва і менеджменту, застосування нової техніки та технологій.

З метою інтенсифікації використання матеріально-технічних і тру­дових ресурсів, постійного підвищення технічного рівня виробництва, оновлення продукції та забезпечення її конкурентиоздатності на рин­ку, на підприємствах розробляють систему планів науково-технічного розвитку та планів удосконалення організації виробництва і управ­ління.

Система планів науково-технічного розвитку та планів удоскона­лення організації виробництва і управління складається з таких розді­лів (планів).

 

1. 
   План створення, освоєння нових та поліпшення якості існую­чих видів продукції.
2. 
   План науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт.
3. 
   План впровадження прогресивних технологій, механізації та
   автоматизації виробництва.
4. 
   План удосконалення організації виробництва і управління.
5. 
   План заходів щодо економії матеріалів, палива, енергії.
6. 
   План капітального ремонту та модернізація основних фондів.

Крім зазначених розділів, до складу системи планів науково-технічного розвитку та планів удосконалення організації виробництва і управління включаються також основні показники техніко-економічного рівня виробництва та зведена форма техніко-економічних результатів впровадження заходів НТП на підприємстві.

Вихідними даними для розробки планів науково-технічного розви­тку підприємства є:

- маркетингові дослідження на ринку товарів і послуг; державні - замовлення і господарські угоди на продукцію, що випускається;

- результати завершених науково-технічних робіт та інформація про досягнення науково-технічного прогресу у світі;

- відгуки споживачів та аналіз якості продукції, що випускається;

- ліцензії, патенти, пропозиції раціоналізаторів та винахідників;

- інформація про диспропорції виробничих потужностей, результа­ти атестації робочих місць та аналізу організації виробництва, праці і управління;

- пропозиції виробничих підрозділів, філій, дочірніх підприємств, функціональних служб, робітників і службовців.

Розроблення планів науково-технічного розвитку проводиться, як правило, у два етапи. На першому етапі детально аналізується існую­чий організаційно-технічний рівень виробництва і продукції, що випу­скається, проводиться збір пропозицій від підрозділів і робітників під­приємства щодо удосконалення техніки, технологій виготовлення про­дукції, організації її виробництва. На другому етапі результати прове­деного аналізу та зібрані пропозиції техніко-скономічно обґрунтову­ються, визначається економічна ефективність заходів, призначених до включення у план, джерела фінансування та виконавці.

Розроблені таким чином проекти планів погоджуються з трудовим колективом підприємства і після доопрацювання затверджуються ор­ганами управління підприємством.

Для планування технічного та організаційного розвитку підприєм­ства важливе значення має оцінка досягнутого рівня організації вироб­ництва та продукції, яка випускається. Оцінка здійснюється на основі системи показників, які в комплексі характеризують продукцію, обла­днання, технологію, технічну та енергетичну оснащеність праці, меха­нізацію й автоматизацію, організацію виробництва і праці, управління підприємством.

Організаційно-технічний рівень продукції знаходить своє відобра­ження у техніко-експлуатаційних показниках якості та конкуренто­спроможності, яку в загальному вигляді можна подати формулою:

^ КС = якість + оцінка - обслуговування

Технічний рівень обладнання характеризується такими показника­ми:

- питома вага сучасного (прогресивного) обладнання у загальній кіль­кості:

, (13.1)

де q_n- кількість прогресивного обладнання за технологічними групами;

q- загальна кількість обладнання за групами в цілому.

• 
  середній вік обладнання:

 

, (13.2)

де т - кількість груп обладнання з однаковим віком;

q_i - кількість обладнання в і-й віковій групі;

t_i - вік обладнання і-ї групи.

Під час аналізу, поряд з середнім віком обладнання, є доцільним застосування показника питомої ваги обладнання певного віку у зага­льній кількості: до 5 років, від 5 до 10 і т.д.

Рівень технології, що використовується, характеризують такою сис­темою показників.

- Питома вага прогресивних технологічних процесів:

, (13.3)

де Q_пт обсяг продукції, що виготовляється за допомогою про­гресивних технологічних процесів;

Q - загальний обсяг продукції, що виготовляється.

- Коефіцієнт технологічної оснащеності:

, (13.4)

де, q_ос - кількість одиниць спеціальної оснастки, що застосо­вується для виготовлення оригінальних виробів;

N _во - загальна кількість оригінальних виробів.

Рівень технічної оснащеності, механізації та автоматизації праці характеризують показники:

 

• 
  Механічна озброєність праці:

, (13.5)

де В_о6 - середньорічна вартість машин і обладнання;

Ч_зч - чисельність робітників, зайнятих у найбільшій зміні.

- Коефіцієнт механізації виробництва:

, (13.6)

де Q_м обсяг продукції, що виготовляється механізованим та автоматизованим способом

Q - загальний обсяг продукції, що виготовляється.

- Коефіцієнт механізації праці:

, (13.7)

де Ч_м - чисельність робітників, зайнятих на механізованих робо­тах;

Ч- загальна чисельність робітників.

Планування інвестицій та визначення прибутковості об’єктів інвестування

Впровадження досягнень науково- технічного прогресу у виробничу дільність підприємств з метою отримання додаткового прибутку, під­вищення ефективності діяльності підприємства, одержання соціально-економічного ефекту, потребує здійснення фінансових вкладень.

Планування інвестицій можна віднести до найважливіших завдань в економічній діяльності підприємства. Від цього залежить не тільки частка підприємства на ринку (його конкурентоспроможність і здат­ність до виживання у конкретних умовах), а іноді й напрям розвитку економіки країни.

Якправило, процес планування фінансових вкладень у розвиток ноу-хау відбувається в два етапи. Перший - це інвестиційний аналіз, в процесі якого приймається рішення щодо доцільності чи недоцільності здійснення фінансування того чи іншого інноваційного проекту шля­хом визначення їх економічної ефективності. На другому етапі прово­диться фінансовий аналіз проекту, який повинен змоделювати й оціни­ти поведінку проекту в процесі його реалізації.

Ефективність реальних інвестицій (інвестиційних проектів) з корот­ким інвестиційним циклом можна визначити, використовуючи метод так званих приведених витрат без урахування чинника часу.

Приведені витрати являють собою суму поточних витрат на вироб­ництво (собівартість) одиниці продукції і питомих капітальних вкла­день, приведених до однакової розмірності в часі відповідно до нормативного коефіцієнта ефективності капітальних витрат:

Нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень роз­раховується залежно від галузі народного господарства, характеру інвестицій і приймає значення в межах 0,08 - 0,25, В Україні набули поширення розрахунки коефіцієнта ефективності як такого, який при­ймається інвестором як норма доходу на капітал і дорівнює різниці між ставкою по банківських депозитах та рівнем інфляції.

Найкращим (економічно вигідним) вважається варіант інвестуван­ня з найменшими приведеними витратами.

Річний економічний ефект від здійснення окремого організаційно-технічного заходу, що зумовлює зниження собівартості продукції, мо­жна розрахувати за формулою:

Е=( П-Е_н К_д)N, (13.8)

де Е - річний економічний ефект від здійснення заходу;

П- додатковий прибуток від реалізації одиниці продукції вна­слідок зменшення її собівартості;

К_д - додаткові питомі капітальні вкладення;

N - річний обсяг продукції у натуральному виразі.

Для визначення ефективності впровадження декількох інвестицій­них рішень з метою вибору найкращого з них, доцільно використову­вати ланцюговий метод (метод попарного порівняння):

де Е_р - розрахунковий коефіцієнт ефективності додаткових капі­таловкладень;

С_і, С _і+1 - собівартість продукції за двома варіантами;

К_і, К_і+1 - капітальні вкладення за двома варіантами.

Більш капіталомісткий варіант інвестиційного рішення буде еко­номічно ефективним, якщо Е_р > Е_н.

При розгляді питань планування впровадження нових та удоскона­лення існуючих технологічних процесів постає питання вибору опти-мальності застосування того чи іншого варіанту. Постановка цього завдання та методика його розрахунку аналогічна варіанту інвестуван­ня - більш ефективним вважається той варіант, технологічна собівар­тість якого є мінімальною, а річний економічний ефект - макси­мальний.

При розрахунку ефективності інвестицій у довгостроковому пері­оді необхідною умовою є врахування можливого знецінення сьогодні­шніх інвестицій у майбутньому, тобто обов'язкове приведення загаль­них величин капіталу і грошових потоків до теперішньої чи майбут­ньої вартості шляхом дисконтування - методу порівняння вартості грошей різних періодів:

Г_м=Г_с(1+Е)^t

де Г _м- майбутня вартість грошей на кінець періоду t.

Г_с - теперішня вартість майбутніх грошей;

Е - постійна норма дисконту, що дорівнює прийнятній для інвес­тора нормі доходу на капітал (як правило, враховується рівень інфляції та інвестиційного ризику, відсоткова ставка по банківських депозитах).