Роль національного банку на ринку ЦП

1. Вирішує питання про доцільність випуску нових боргових зобов’язань;

2. Визначає умови їх обігу;

3. Забезпечує стабільність курсу державних ЦП;

4. Впливає на розмір резервів комерційних банків;

5. Визначає стан кредиту та грошового обігу країни.

VIII. Згідно з законом України „Про товарну біржу” її засновниками і членами не можуть бути тільки державні органи, що покликані контролювати біржову діяльність. Біржа діє на основі статуту, в якому визначено: найменування, місцезнаходження і склад засновників, предмет і цілі діяльності біржі, види фондів та їх розміри, що утворюються біржею, органи управління, тощо.

Фондова біржа може бути створена не менш як 20 засновниками. Ними можуть бути ті торговці ЦП, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності за ЦП і за умови внесення ними до статутного фонду не менше 500 грн. На українських товарних біржах переважно укладаються угоди на реальний товар, тоді як в світі близько 95% - ф’ючерси.

 

 

Тема 13. Трудові відносини та ринок праці

1 Ринок праці як сфера забезпечення зайнятості населення

2 Види, форми і системи оплати праці

3 Зайнятість і безробіття та його основні форми. Рівень безробіття

4 Напрямки і методи державного регулювання ринку праці

5 Профспілки та їх діяльність із захисту інтересів робітників

I. Зайнятість населення забезпечується на національному ринку праці, де формуються і діють сукупний попит і сукупна пропозиція робочої сили. Через те, що ринок праці є економічною формою взаємовідносин між носіями робочої сили і роботодавцями, то зайнятість населення може здійснюватись тільки на ньому.

Головними суб’єктами ринку праці є:

· Наймані працівники, які формують обсяг, структуру та співвідношення попиту і пропозиції робочої сили;

· Роботодавці – суб’єкти власності на засоби виробництва;

· Посередники.

Ринок праці забезпечує функціонування ринкової економіки на засадах дії закону попиту та пропозиції, його функції:

· Сприяння через сферу обігу перерозподілу робочої сили між галузями та сферами виробництва;

· Забезпечення роботою населення, яке пропонує свою робочу силу на ринку праці;

· Зведення продавців і покупців робочої сили (працівників і роботодавців;

· Регулювання попиту і пропозиції робочої сили відповідно до суспільної потреби в конкретному виді праці та формує ціну робочої сили;

· Стимулювання конкуренції між працівниками за робочі місця, а між роботодавцями – за кваліфікованих носіїв робочої сили та професійну і територіальну мобільність осіб найманої праці;

· Інформування найманих працівників і роботодавців про ситуацію на ринку праці, тобто кількісний і якісний склад вільних робочих місць, розміри заробітної плати для конкретних посад, пропозицію робочої сили та її професійну структуру, інші аспекти зайнятості і соціально-трудових відносин.

Розгортання науково-технічної революції породило зростання попиту на висококваліфікованих фахівців. Водночас, існує потреба у використанні праці малокваліфікованих працівників. Відмінності у співвідношенні попиту і пропозиції робочої сили за професійно-кваліфікованими, галузевими і статево-віковими групами породили поділ праці на ряд сегментів. Вони відрізняються ступенем забезпеченості робочими місцями, їх надійністю, якістю та рівнем оплати праці (Рис. 2).

Рис.2 Основні сегменти сучасного ринку праці.

Внаслідок цього формуються два ринки праці. Перший з них представлений висококваліфікованими працівниками, що забезпечує їх повну зайнятість. Основна частка на цьому ринку належить представникам нових спеціальностей, які зайняті в галузі високих технологій і характеризується функціональною гнучкістю. Другий ринок представлений в основному фахівцями середньої та низької кваліфікації, працівниками галузей, що зазнали структурної перебудови, частково зайнятими, тимчасовими працівниками, надомниками, безробітними. Гнучкість досягається переважно за рахунок кількісних коливань, що зумовлюють нестійку зайнятість.

II А. Сміт: „Низькою зарплатою можна розорити найбагатшу державу”. Заробітна плата виражає ринкову вартість робочої сили. Слід розрізняти індивідуалізовану та усуспільнену частини ЗП. Перша виступає в формі трудового доходу, який отримує найманий робітник в обмін на свою працю у відповідності до укладеного з підприємцем договору. Друга надходить у розпорядження найманих робітників через механізм розподілу із СФС.

Основні функції заробітної плати.

1. Відтворювальна.

2. Стимулююча.

3. Соціальна.

4. Регулююча.

5. Оптимізаційна.

 

Номінальна – заробіток працівника у грошовій формі за певний проміжок часу;

Реальна – кількість матеріальних благ та отриманих послуг, які може придбати та оплатити працівник на грошову суму з метою задоволення своїх потреб і потреб членів сім’ї після вилучення з неї податків, інших відрахувань.

Показник реальної ЗП визначається за наступною формулою:

,                де ЗП_Р – реальна заробітна плата;

                                                 ЗП_Н – номінальна заробітна плата;

                                                     ІСЦ – індекс споживчих цін.

III. Згідно прийнятої системі обліку робочої сили занятим вважається той, хто виконує оплачувану роботу, а також той, хто має роботу, але в даний час не працює з приводу хвороби, відпустки чи страйку.

Безробіття – соціально-економічне явище, коли частина економічно активного населення не може застосувати свою здатність до праці у виробництві матеріальних благ, наданні послуг або підприємницькій діяльності. Тоді нормальне здійснення процесу відтворення робочої сили порушується.

Безробітні – працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до бажаної роботи.

Безробітні у визначенні МОП – особи віком 15-70 років зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості, які одночасно відповідають трьом умовам: не мали роботи (прибуткового заняття); протягом останніх чотирьох тижнів шукали роботу або намагалися організувати власну справу; впродовж найближчих двох тижнів не були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за плату за найом або на власному підприємстві.

Кількість безробітних – абсолютний показник безробіття, який характеризує його розміри. Або відношення кількості безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, до працездатного населення працездатного віку називається рівнем зареєстрованого безробіття (у відсотках). Але цей показник досить неточно визначає фактичний рівень безробіття, оскільки фіксує лише зареєстрованих безробітних. Тому зараз рівень безробіття визначається:

де   U – чисельність безробітних;

      Е – кількість тих, хто працює;

      U_Е – рівень безробіття.

Для регулювання зайнятості населення, зменшення рівня безробіття велике значення має визначення рівня безробіття. Існує два його види:

1. добровільне, пов’язане з вільним волевиявленням особи, яка входить до складу робочої сили, утриматись від пропозиції праці за неприйнятних для неї умов;

2. вимушене, не пов’язане з вільним волевиявленням особи, яка входить до складу робочої сили, а зумовлене чинниками, що перебувають поза її вибором.

З огляду на неоднозначність впливу безробіття на соціально-економічний розвиток суспільства, безробіття становить небезпеку для економіки в тому разі, коли воно помітно перевищує природний рівень. Дослідження Артура Оукена показали, що існує залежність між рівнем безробіття і падінням ВВП – якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1%, то відставання обсягу ВВП щодо його потенційного можливого обсягу становить 2,5%.

де   U – фактичний рівень безробіття;

      β – коефіцієнт чутливості ВВП до циклічного безробіття;

      U^* – природнийрівень безробіття;

      Υ – фактичний обсяг ВВП;

      Υ^* – потенційний обсяг ВВП.

IV Для забезпечення державного регулювання необхідно чітко розуміти структуру та характер ринку праці. Залежно від рівня розвитку ринкових відносин, характеру взаємодії соціальних партнерів ринок праці може бути:

1. нерегульований ринок праці

2. фрагментний (частковий) ринок праці

3. організований ринок праці

V Окрім природних талантів та рівня освіти і кваліфікації на ціну праці впливають профспілки, що пояснює недосконалість конкуренції на ринку праці..

Якщо профспілка вбачає свою мету в максимізації зайнятості, відповідно буде зменшуватися ставка заробітної плати. Оскільки є два сектори економіки: охоплений профспілкою і не охоплений нею, то, як правило, профспілковий сектор вирішує свої проблеми за рахунок найманих працівників, котрі не є членами профспілки. Як правило, ті наймані працівники, які не знайшли собі роботи в секторі, охопленому профспілкою, знаходять собі роботу в секторі, де профспілки немає. Тиск профспілок змусив роботодавців об’єднатися у спілки підприємців з метою створення противаги на ринку праці.

Крива пропозиції робочої сили індивідуального працівника матиме наступний вигляд.

На ринку недосконалої конкуренції коли рівень зарплати нижче точки перетину кривих граничних витрат і граничного доходу, профспілки під погрозами страйку можуть домогтися одночасного збільшення і заробітної плати і чисельності зайнятих. (E₁, до Е₂)

 

 

Тема 14. Система розподілу доходів та джерела їх формування

1 Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин

2 Функції домогосподарства

3 Доходи домогосподарства, їх формування і розподіл

4 Використання доходів домогосподарства

5 Заощадження домогосподарств та їх роль в економіці

6 Вплив бідності і малозабезпеченості на економічний і соціальний розвиток

І Визначальною умовою переходу до ринкової економіки є формування суб’єктів ринкових відносин. Надзвичайно важливе місце у ринковій системі належить домашнім господарствам.

Домашнє господарство – економічний суб’єкт, який складається з одного або більшої кількості індивідів, що спільно здійснюють господарську діяльність і мають спільний бюджет.

Домашні господарства країни – сукупність усіх приватних господарств, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб.

ІІ Сутність домогосподарства розкривається через функції, які вони виконують в економічному розвитку суспільства:

· Домогосподарства є постачальниками на ринок ресурсів, серед них послуги чинників виробництва.

· Провідною функцією домогосподарств виступає споживання.

· Домогосподарства для того, щоб придбати нові споживчі блага, повинні певну частку отриманих доходів заощаджувати.

Схематично входження домогосподарств в економічний кругообіг у ринковій системі зображено на рис.1.

ІІІ В економічній теорії доходи класифікують за різними критеріями. Згідно цих узгоджених напрямів виокремилися кілька основних критеріїв (рис. 2).

З цієї позиції на особливу увагу заслуговують критерії доходів, які мають економічне підґрунтя. Тобто, джерела формування, напрями отримання, способи і напрями використання так чи інакше стосується економічного середовища, незалежно від характеру або масштабу економічного суб’єкта чи іншого, з наведених вище критеріїв (Рис. 3).

Серед наведених видів доходів переважають доходи, чия природа домогосподарства і підприємства або фірми. Які потім трансформуються через об’єднання у доходи суспільства. Тому важливого значення набувають доходи, які характеризують діяльність підприємства: валовий дохід, що дорівнює виторгу від реалізованих товарів і послуг розраховується наступним чином:

                                                                                    1.1

де TR – валовий дохід, гр.. од.,

P – ціна одиниці виробленого товару (послуги), гр.. од.,

Q – кількість реалізованих товарів (послуг), од.

Таким чином PQ – виручка від реалізації продукції.

Середній дохід, що дорівнює валовому доходу, поділеному на кількість реалізованих товарів і послуг розраховується наступним чином:

                                                                                    1.2

де АR – середній дохід, гр.. од.,

P – ціна одиниці виробленого товару (послуги), гр.. од.,

Q – кількість реалізованих товарів (послуг), од.

Граничний дохід – приріст валового доходу від продажу додаткової одиниці реалізованих товарів чи послуг розраховується наступним чином:

                                                                              1.3

де МR – граничний дохід, гр.. од.,

ΔR – приріст валового доходу, гр.. од.,

ΔQ – приріст обсягу реалізованих товарів (послуг), од.

У процесі розподілу дохід домогосподарств набирає форми:

· Заробітна плата.

· Прибуток.

· Відсоток.

· Рента.

· Орендна плата.

У вивчені проблем відносин розподілу виділяють:

1. функціональний.

2. особистий.

ІV З’ясовуючи сутність і структуру доходів домогосподарств, слід проаналізувати їх використання або витрати. Згідно з законом Ангеля, зі зростанням доходів домогосподарства частка його витрат на продукти харчування зменшується, частка витрат на придбання непродовольчих товарів та комунальні послуги змінюється мало, а частка витрат на задоволення культурних та інших нематеріальних благ зростає. Ця зміна витрат породжується тим, що різноманітні життєві блага мають для людей неоднакову цінність.

Дохід, що залишився в розпорядженні домогосподарства після сплати особистого прибуткового податку до бюджету, витрачається на споживання і заощадження.

Споживання домогосподарства – витрати на придбання споживчих благ для задоволення власних потреб. У вартісній формі – сума грошових коштів, яка витрачається домогосподарствами на придбання різноманітних товарів та послуг.

Дослідженнями впливу зміни доходу домогосподарств на споживання встановлено, що споживання рухається в тому ж напрямку, що і дохід. Однак поточне споживання залежить не тільки від рівня доходу, але й від так званої граничної схильності до споживання.

Гранична схильність до споживання – відношення будь-якої зміни у споживанні до тієї зміни в доході, яка його викликала, тобто:

де МРС – гранична схильність до споживання;

ΔС – приріст або зміна обсягу споживання;

ΔΥ – приріст або зміна обсягу доходу.

Згідно з «основним психологічним законом», величина граничної схильності до споживання перебуває між нулем і одиницею.

Якщо МРС дорівнює нулю (МРС=0), то весь приріст доходу буде заощаджуватися, бо заощадження – та частина доходу, яка не споживається. Якщо МРС буде дорівнювати одиниці (МРС=1), то весь приріст доходу буде витрачений на споживання.

V Та частина доходу (Υ), що залишається невикористаною при витратах на поточні споживчі потреби (С), є заощадженнями (S).

Заощадження – економічний процес, пов'язаний із забезпеченням в майбутньому власних потреб домогосподарства.

Основним чинником, що визначає рівень заощаджень – дохід домогосподарства:

Однак заощадження залежить не тільки від доходу домогосподарства, але й від граничної схильності до заощадження (МРS):

де МРS – гранична схильність до заощадження;

ΔS – приріст або зміна обсягу заощадження;

ΔΥ – приріст або зміна обсягу доходу.

Якщо споживання та заощадження в сумі дають величину доходу домогосподарства (С+S=Υ), тоді сума граничної схильності до заощадження та граничної схильності до споживання дорівнює одиниці (МРС+МРS=1). Головним чинником, який впливає на рівень споживання і рівень заощадження, є дохід домогосподарства.

VІ Про рівень життя населення свідчить не тільки рівень сімейних доходів, а й напрямки їх використання. Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим прожиткового мінімуму, який має дві форми прояву:

1. фізіологічний мінімум.

2. соціальний мінімум.

Чим бідніша країна, тим більша частка сімей, що проживають у межах фізіологічного мінімуму. Найважливіше значення для забезпечення фізіологічного життя людини має харчування. Чим вища частка затрат на харчування у загальній структурі витрат домогосподарства, тим нижчий його добробут. Отже, структура витрат домогосподарства є важливим показником економічного розвитку. Прожитковий мінімум розділяє домогосподарства на дві умовних групи – забезпечених і малозабезпечених. Велика частка малозабезпечених у структурі суспільства зумовлює деградацію суспільства, оскільки не задовольняються культурні потреби домогосподарств. «Здичавіле» суспільство не здатне забезпечити економічний розвиток. Проте воно легко кероване і здатне відмовитися від більшості демократичних прав і свобод в обмін на завіряння у покращенні життя «вже завтра». Але досягти покращення життя у суспільстві можливе лише за умови, що знизиться частка малозабезпечених домогосподарств, що не вигідно для тих хто декларує покращення «вже завтра».

 

Тема 15. Процес виробництва і нагромадження капіталу

1 Визначення сутності категорії «капітал»

2 Загальна формула руху капіталу.

3 Основний і оборотний капітал. Постійний і змінний капітал.

4 Капітал як економічні відносини.

5 Амортизація. Фізичне і моральне зношування основного капіталу.

І. Різні економічні школи по-різному визначають суть капіталу.

Теоретичне осмислення сутності капіталу

Трактування сутності капіталу	Прихильники
Ототожнення капіталу з грошима	меркантилісти
Ототожнення капіталу із засобами с.-г. виробництва, поєднання, яких з природою забезпечує приріст чистого продукту	фізіократи
Капітал як частина призначених для подальшого виробництва запасів, від яких очікують отримати дохід	А. Сміт (1723 – 1790)
Капітал – фактор виробництва (уречевлені матеріальні блага, засоби виробництва), який сприяє створенню та перерозподілу національного доходу	Ж. Б. Сей (1767 – 1832)
Капітал – попередньо нагромаджений запас продуктів минулої праці, призначених для виробництва (заощадження, які споживаються у процесі виробництва)	Дж. С. Міль (1806 – 1873)
Капітал – само зростаюча вартість (вартість, що приносить додаткову вартість); виробничі відносини капіталістичного способу виробництва, засновані на експлуатації та монопольному привласненні капіталістами неоплаченої праці найманих робітників	К. Маркс (1818 – 1883)
Капітал – сукупність проміжних продуктів, що створюються на окремих стадіях «непрямого шляху» виробництва. Акцент на зв’язку дохідності капіталу з властивостями часу	Е. Бем-Беверк (1851 – 1919)
Капітал – сукупність речей, що формують передумови виробництва. Головна його властивість – здатність приносити дохід, який залежить від продуктивності факторів виробництва та відносної рідкісності, що випливає з тягаря утримання	А. Маршалл (1842 – 1924)
Капітал – фундаментальна основа виробництва, запас виробничих благ, які володіють фізичною продуктивністю	Дж. Б. Кларк (1847 – 1938)
Капітал – багатство, здатне приносити дохід. Перетворення багатства на капітал зумовлено перевищенням доходу від капіталовкладень над банківським відсотком	Дж. М. Кейнс (1883 – 1946)
Капітал – «фонд купівельної сили», що служить для придбання засобів виробництва, здатних забезпечити науково-технічний прогрес суспільства	Й. Шумпетер (1883 – 1950)
Капітал – дисконтований дохід, будь-яке благо, яке приносить дохід своєму власникові незалежно від сфери застосування та характеру діяльності	І. Фішер (1867 – 1947)

У традиційному політ економічному визначенні капітал (від лат. – capitalis – головний) має такі властивості:

· обмеженість;

· здатність до нагромадження;

· ліквідність;

· здатність до конвертації (постійної зміни форм);

· самозростання.

 

ІІ. Щоб підприємницька діяльність почала здійснюватися, необхідно мати певну величину капіталу у грошовій формі. Його наявність і цілеспрямований рух повинні забезпечити індивідуальне відтворення на рівні якогось конкретного суб’єкта господарювання. Індивідуальне відтворення – це безперервний процес виробничого поєднання факторів виробництва з метою створення товарів і отримання доходів. Вихідним моментом індивідуального відтворення є кругооборот капіталу. Послідовний рух капіталу, протягом якого він проходить три стадії (обігу, виробництва, обігу), набуває трьох функціональних форм (грошової - придбання елементів виробничого капіталу, виробничої - виробництво товару і додаткової вартості, товарної - реалізація товару і одержання додаткової вартості в грошовій формі) і виконує певні функції, називається кругооборотом капіталу. Схематично він має такий вигляд:

Швидкість обороту капіталу вимірюється кількістю оборотів за рік:

n = 360/О_Б,

де: n – кількість оборотів за рік;

360 – кількість днів у році;

О_Б – тривалість одного обороту.

ІІІ. Відповідно до способу перенесення вартості на створений продукт капітал у виробничій формі поділяється на основний та оборотний.

З метою визначення джерел додаткової вартості (m) капітал поділяється на постійний і змінний:

К_ав = c + v,                         де К_ав – капітал авансований.

К_дійсн = К_ОСНі´А_і^/ + К_ОБі´n_і,    де n_і – кількість обертів і-го капіталу;

А_і^/ – норма амортизації і-го елементу.

W = c + v + m

Дані види капіталу мають спільну матеріально-речову основу, що розкривається у наведеній схемі 3.

IV У єдності двох сторін капіталу – його речового змісту і суспільної форми – визначальна роль належить характеристиці суспільної форми, тобто відносинам власності. Тому капітал не річ, а суспільне відношення, притаманне певній суспільно-історичній формації; економічне відношення, яке втілене в речах та надає їм специфічного суспільного характеру.

Засоби праці, певні блага не завжди були капіталом, знаряддям експлуатації. Таку роль вони не виконували у первісному, рабовласницькому суспільстві. Його зародки виникли у феодальному суспільстві, де земля, засоби виробництва виконували роль засобу експлуатації лише частково. В умовах цього суспільства розвивається лихварський капітал, коли гроші в руках лихваря стають знаряддям привласнення частини праці дрібного товаровиробника, а також торговельний капітал. Системою виробничих відносин капітал стає лише за капіталізму. Для перетворення грошей у капітал необхідний ряд соціально-економічних та організаційно-технічних передумов. По-перше, наявність розвиненого ринку засобів виробництва та ринку робочої сили, що дає змогу потенційному підприємцю-капіталісту вступити у відносини щодо купівлі факторів виробництва; по-друге, за відсутності або недостатній кількості для організації підприємницької діяльності хоча б одного з цих факторів підприємець має можливість звернутись до послуг таких інститутів ринку, як комерційні банки, трасти, інвестиційні фонди, лізингові компанії, служби зайнятості тощо.

Отже, перетворення грошей на капітал супроводжується виникненням економічних відносин з різними суб’єктами господарювання. Відносини з останніми дають змогу підприємцю-капіталісту отримувати необхідні йому товари у вигляді засобів виробництва, різноманітних послуг, а також робочу силу. Носіями є індивіди, котрі в більшості випадків не є власниками засобів виробництва, отримують кошти для існування не від власної підприємницької діяльності, а від використання їх здатності до праці іншими, через її найом за відповідну плату.

V Процес переносу вартості основного капіталу протягом його служби на вартість виробленого товару називається амортизацією (від лат. Amort – безсмертний). Щорічні амортизаційні відрахування, які утворюють амортизаційний фонд, здійснюються за спеціальними нормами, які у кожній країні встановлюють державні органи.

         

де: А^/ – норма амортизації; 

А – річна сума амортизаційних відрахувань;

ПВ_ок – первісна вартість основного капіталу.

З урахуванням затрат на ремонт обладнання та ліквідаційної вартості основного капіталу формула набуває наступного вигляду:

де: ПВ_ок – первісна вартість основного капіталу,

А^/ – норма амортизації,

Р – затрати на ремонт,

Д – затрати на демонтаж

Л – ліквідаційна вартість капіталу,

п – нормативний строк служби капіталу.

Норма амортизації складається з двох частин: норми на реновацію (повне відновлення) і норми на капітальний ремонт.

Сума, яка щорічно переноситься на продукт який виготовляється, називається річною сумою амортизації:

Для характеристики фізичного зношення основних виробничих засобів використовується коефіцієнт зношення (К₃),який визначається діленням суми зношення (А) основних засобів до їх первісної вартості (В):

Коефіцієнт придатності основних засобів у загальній вартості:

Методи амортизації:

І. Звичайні методи

1) виробничий метод

,де  - загальний відробіток об’єкта за весь період його експлуатації; Т – загальна кількість років експлуатації об’єкта; А_і – сума амортизації в і-му році; Ф_осн – балансова вартість об’єкта; Л_т – ліквідаційна вартість на останній рік експлуатації об’єкта; П_і – відпрацювання об’єкту в і-му році

2) метод рівномірного прямолінійного списання вартості об’єкта

ІІ. Методи прискореної амортизації

Застосування цього методу дає можливість в перші роки експлуатації об’єкта списувати на амортизацію частину його вартості, яка значно перевищує ту, що є порційною терміну служби.

1) метод суми років:             ,

де S – сума простої арифметичної прогресії від одного до загального числа років „життя” даного об’єкта

2) метод подвоєного зменшування залишку

, де  - сума нагромадженої амортизації об’єкта на початок і-го звітного року; 2А¢ - подвоєна норма щорічної амортизації, яка визначається за методом рівномірного прямолінійного списання;

3) метод зменшеної вартості – для всіх років окрім 1-го амортизація нараховується по відношенню до зменшеної вартості об’єкта.

Специфічні методи амортизації встановлюються в індивідуальному порядку державними органами.

 

 

Тема 16 Витрати виробництва і прибуток

1 Витрати виробництва, їх суть та види

2 Собівартість продукції та її структура.

3 Шляхи зниження витрат виробництва

4 Організація оплати праці

5 Прибуток: сутність, види, показники, теорії

І. Витрати виробництва – витрати ресурсів, що прийняли на ринку вартісну форму.

Витрати – грошовий вираз використання виробничих ресурсів в наслідок якого здійснюється виробництво та реалізація продукції

Таблиця 1

Класифікація витрат виробництва

Ознаки класифікації	Поділ витрат
1.Економічні елементи	1.Економічні елементи витрат
2.Статті собівартості	2.Статті калькуляції собівартості
3.Відношення до технологічного процесу	3.Основні та накладні витрати
4.Склад	4.Одноелементні та комплексні
5.Спосіб віднесення на собівартість продукту	5.Прямі та непрямі витрати
6.За роллю	6.Виробничі та позавиробничі
7.Цілеспрямоване використання	7.Продуктивні та непродуктивні
8.Можливість охоплення	8.Ті, що плануються та ті, що не плануються
9.Відношення до обсягу виробництва	9.Постійні та змінні
10.Періодичність виникнення	10.Поточні та одночасні
11.Відношення до готового продукту	11.Витрати на готову продукцію, та витрати на незавершене виробництво

 

Трансакційні або операційні витрати – витрати у сфері обміну, які пов’язані з передачею прав власності. Категорія трансакційних витрат була введена в економічну науку Рональдом Коузом у 30-і роки і зараз набула широкого розповсюдження. Виділяють кілька форм трансакційних витрат:

1. витрати пошуку інформації.

2. витрати ведення переговорів і укладання контрактів.

3. витрати вимірювання..

4. витрати специфікації і захисту прав власності.

5. витрати опортуністичної поведінки.

І I. Розглянуті зовнішні (наявні) витрати підприємства відбиває такий узагальнюючий показник, як собівартість продукції – грошовий вираз поточних витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції. При цьому необхідно розуміти, що витрати окремого підприємства не тотожні витратам суспільства.

 

ІІІ Собівартість продукції – один з найважливіших показників ефективності діяльності суб’єкта господарювання. Її зниження забезпечує підвищення прибутковості підприємства, а щоб цього досягти, треба визначати напрями зниження собівартості.

Крім того, необхідно чітко усвідомлювати і визначати «слабкі місця» товарно-грошового обігу на підприємстві, аби підвищити стійкість системи виробництва, зберігання, збуту продукції.

I V Функціонування заробітної плати здійснюється шляхом її організації, тобто приведення її складових елементів певну систему.

В економічній системі, що заснована на ринкових відносинах, організація заробітної плати відбувається шляхом:

- державного регулювання;

- тарифно-договірного регулювання через укладання генеральної, галузевих, регіональних тарифних угод та колективного договору на рівні підприємства;

- визначення індивідуальної заробітної плати безпосередньо у трудовому колективі із використанням таких елементів, як тарифна система, нормування праці, форми і методи заробітної плати.

Тарифна система являє собою сукупність нормативів, за допомогою яких здійснюється диференціація заробітної плати залежно від складності і умов праці.

Основними елементами тарифної системи є тарифно-кваліфікаційні довідники, кваліфікаційні довідники посадових керівників, спеціалістів і службовців, тарифні сітки та ставки, схеми посадових окладів.

Розподіл нормування праці повинен здійснюватись за обов’язковим обліком кількості праці, відповідно за безпосередньою участю нормування праці.

Сутність нормування – визначити величину витрат живої праці на виконання певного виду робіт в конкретних техніко-організаційних умовах і встановити на цій підставі міру праці.

Норми праці можуть бути виражені рядом показників, в тому числі норми часу, виробітку обслуговування, чисельності, керівництва, нормованих завдань.

Функції нормування праці:

а) є основою планово-економічних розрахунків поточного, перспективного і прогнозного характеру;

б) вихідна база обліку витрат і результатів виробництва;

в) засіб встановлення рівно напружених норм, забезпечення суспільно необхідної інтенсивності праці;

г) забезпечення оптимізаційного співвідношення між мірою праці та ї оплатою.

V. Основні теорії прибутку:

1. Теорія прибутку меркантилістів.

2. Класична теорія прибутку.

3. Марксова теорія.

4. Сучасні немаркситські теорії

PR=TR-TC

Де TR – загальна виручка;

      TC – загальні витрати.

Основні функції прибутку:

1. Прибуток виступає показником оцінки діяльності фірми (облікова);

2. Регулювання розділу ресурсів;

3. Стимулююча.

Підприємця завжди цікавить на стільки абсолютний розмір прибутку, скільки віддача кожної одиниці зроблених витрат. Ця віддача визначається показником норми прибутку:

, або

Прибуток розподіляється за рядом показників:

1. за розрахунком

2. для створення резервного фонду

3. для створення фонду нагромадження

4. для формування фонду споживання

Розрізняють:

Балансовий прибуток.

Чистий.

Розрахунковий.

Економічний.

Нормальний прибуток.

Бухгалтерські витрати + бухгалтерський прибуток = виручка

Наявні витрати + наявний прибуток = виручка

Економічні витрати + економічний прибуток = виручка

Фактори створення, розподілу та використання прибутку:

1. Утворюючий

2. Взаємовпливаючі фактори

3. Фактори розподілу.

4. Фактори використання

Міжгалузева конкуренція вирівнює галузеві норми прибутку в середню норму прибутку.

Середня норма прибутку виражає економічні відносини між підприємствами різних галузей з приводу розподілу сукупної додаткової вартості. Вона визначається відношенням всієї створеної в суспільстві маси додаткової вартості до всього авансованого в даному році капіталу:

В результаті міжгалузевої конкуренції на рівний капітал припадає рівна маса прибутку. Прибуток на авансований капітал, який отримано у відповідності до середньої норми прибутку називається середній прибуток.

Створення середньої норми прибутку призводить до того, що вартість виробленого товару на