Громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України

Дане питання регулюється Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р.

Громадянство України - це стійкий, необмежений у просторі правовий зв’язок фізичної особи з Українською державою, заснований на юридичному визнанні державою цієї особи громадянином України, внаслідок чого особа і держава набувають взаємних прав й обов’язків в обсязі, передбаченому Конституцією та законами України.

Ознаками громадянства як певного зв’язку особи з державою є:

    1) правовий характер;

    2) необмеженість у просторі й часі;

    3) максимальний характер взаємних прав та обов’язків.

    Підстави набуття громадянства України:

1. за народженням;

2. внаслідок усиновлення;

3. внаслідок поновлення у громадянстві;

4. внаслідок установлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

5. за територіальним походженням;

6. внаслідок прийняття до громадянства;

7. внаслідок установлення над дитиною опіки чи піклування;

8. внаслідок установлення батьківства;

9. на підставі перебування у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

10. за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

    Умовами прийняття до громадянства України є:

    отримання дозволу на постійне проживання в Україні;

    володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування;

    визнання і дотримання Конституції та законів України;

    зобов’язання припинити іноземне громадянство або неперебування в іноземному громадянстві;

    безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п’яти років;

    наявність законних джерел існування.

    До обставин, що полегшують прийняття до громадянства України, відносять: отримання статусу біженця чи притулку в Україні; перебування у шлюбі з громадянином України; наявність фізичних вад (сліпі, глухі, німі); визначні заслуги перед Україною, державний інтерес для України.

    До обставин, що перешкоджають прийняттю до громадянства України, відносять: вчинення злочину проти людства чи здійснення геноциду; засудження в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину; вчинення на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким злочином.

Підстави припинення громадянства України:

1. Внаслідок виходу з громадянства України (репатріація). Вихід із громадянства України здійснюється за ініціативою особи, яка виїхала на постійне проживання за кордон і подала відповідне клопотання на ім’я Президента України.

З метою скорочення випадків апатризму Закон передбачив умову, за якої допускається вихід із громадянства України, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України.

2. Внаслідок втрати громадянства України. Під втратою громадянства звичайно розуміють автоматичне припинення громадянства за певних умов. Закон України «Про громадянство України» (ст. 19) передбачає, що громадянство України втрачається:

1) якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави;

2) якщо іноземець набув громадянство України і не подав у порядку, передбаченому законом, документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього;

3) якщо іноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обов’язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство;

4) якщо особа набула громадянство України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;

5) якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави.

За всіх зазначених обставин, окрім випадків, коли особа набула громадянство України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, громадянство України не втрачається, якщо внаслідок цього громадянин України стає особою без громадянства.

Від втрати громадянства слід відрізняти позбавлення громадянства, тобто примусове позбавлення громадянства особи, яка набула його за народженням (денаціоналізація), або примусове позбавлення громадянства натуралізованої особи (денатуралізація). Конституція України (ст. 25) та Закон України «Про громадянство України» (ст. 2) забороняють позбавляти громадянства України.

3. За підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Повноваження органів та організацій, які беруть участь у вирішенні питань громадянства. У вирішенні питань громадянства беруть участь такі органи й організації:

1. Президент України: ухвалює рішення і видає укази відповідно до Конституції України і Закону України «Про громадянство України»; визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання ухвалених рішень; затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.

2. Комісія з питань громадянства при Президенті України: розглядає заяви про прийняття до громадянства України, вихід із громадянства України та подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президентові України щодо задоволення цих заяв та подань.

3. Органи МВС України: ведуть облік осіб, які набули громадянство і припинили громадянство України; постановляють рішення про оформлення набуття громадянства України й видають відповідні документи; приймають заяви з питань громадянства, перевіряють їх та надсилає Комісії.

 

 

4. Конституційно-правовий статус іноземців в Україні

Поняття «іноземець» у нормативних актах і правовій літе­ратурі вживається у двох значеннях.

У широкому значенні до іноземців відносять як осіб, котрі не перебувають у громадянстві України і є громадянами (підда­ними) іншої держави або держав, так і осіб, яких жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадяни­ном (тобто осіб без громадянства, або апатридів (аполідів).

Однак за законодавством України поняття «іноземець» вжи­вається у вузькому значенні, відповідно до якого іноземець — це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадя­нином (підданим) іншої держави або держав. Такий підхід вва­жається найбільш вдалим, оскільки за своїм статусом іноземці та особи без громадянства відрізняються тим, що:

1)  особи без громадянства не користуються захистом з боку будь-якої держави;

2) у іноземця стан перебування у громадянства певної дер­жави є постійним, тоді як у особи без громадянства — тимча­совим.

У ст. 26 Конституції України ці поняття також розмежову­ються через вживання словосполучення «іноземці та особи без громадянства».

Відповідно до ст. З Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 р. іноземці та особи без громадянства можуть:

1)  іммігрувати в Україну на постійне проживання;

2) прибути для працевлаштування на визначений термін;

3) тимчасово перебувати на її території.

Сукупність прав та обов'язків іноземців, що встановлюєть­ся законодавством держави при обов'язковій відповідності нор­мам міжнародного права, прийнято називати правовим режи­ мом (правовим статусом).

Розрізняють такі види правових режимів іноземців.

Національний режим означає надання іноземним громадя­нам майже того самого обсягу прав, що й громадянам держави, що випливає зі змісту ч. 1 ст. 26 Конституції України, цитовано вище. Застереження щодо реалізації іноземцями окремих прав (здебільшого політичних) не вважаються дискримінаційними, оскільки спрямовані на забезпечення національної безпеки дер­жави.

До основних прав і свобод іноземців та осіб без громадянства Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без гро­мадянства» відносить:

—право на інвестиційну та підприємницьку діяльність;

—право на трудову діяльність;

—право на відпочинок;

—право на охорону здоров'я;

—право на соціальний захист;

—право на житло;

—майнові та особисті немайнові права;

—право на освіту;

—право на користування досягненнями культури;

—право на участь в об'єднаннях громадян;

—право на свободу совісті;

—право на рівні з громадянами України права і обов'язки у шлюбних і сімейних відносинах;

—право на недоторканність особи, житла, невтручання в осо­бисте і сімейне життя, таємницю листування, телефонних роз­мов і телеграфних повідомлень, повагу до їх гідності нарівні з громадянами України.

Іноземці та особи без громадянства обкладаються податка­ми і зборами відповідно до законодавства України та міжнарод­них договорів України.

До іноземців та осіб без громадянства можуть застосуватися специфічні види стягнення, які не застосовуються щодо грома­дян України:

1) скорочення терміну тимчасового перебування на території України (ст. 24 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»);

2) добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства (ст. 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»);

3) примусове повернення іноземців та осіб без громадянства (ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»);

4) примусове видворення за межі України (ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

У зв'язку зі зростанням міграційних потоків в Україну особ­ливої аткуальності набуло питання щодо конституційно-право­вого регулювання статусу біженців.

       Україна приєдналася до Конвенції про статус біженців 1951 р. та до Протоколу, що стосується статусу біженців 1966 р. Крім того, в Україні діє Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту від 08.07.2011 р. Відповідно до ст. 1 цього Закону біженець — особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси,   віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Новелою для вітчизняного конституційного законодавства є конституційно-правове регулювання правового статусу закор­донних українців.

Відповідно до ст. 12 Конституції України Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

Задля розвитку цієї норми було ухвалено Закон України «Про правовий статус закордонних українців» від 04.03.2004 р., відповідно до якого закордон­ ний українець — це особа, яка є громадянином іншої держави або особою без громадянства, а також має українське етнічне по­ходження або є походженням з України.

У законодавстві зарубіжних країн (наприклад, Російської Федерації) є також така категорія осіб, як вимушені пересе­ленці. Ними називають тих громадян країни або інших осіб, які постійно проживають на її території, які внаслідок стихійного лиха, військових дій тощо залишили місце свого постійного про­живання і прибули на нове місце проживання, але в межах те­риторії цієї ж країни.

З огляду на періодичне виникнення надзвичайних ситуацій в окремих регіонах України, з нашої точки зору, така категорія потребує свого законодавчого закріплення у вітчизняному за­конодавстві з метою врегулювання обсягу прав і свобод, якими повинні користуватися зазначені особи, та забезпечення їх на­лежних гарантій.

Тема 5.