Тема 1: сутнісна характеристика та принципи функціонування      малого бізнесу

Економіка малого бізнесу

Конспект лекцій

для студентів спеціальності „Економіка підприємства”

денної та заочної форм навчання 

 

ВСТУП

 

Метою вивчення дисципліни “Економіка малого бізнесу” є формування у майбутніх спеціалістів знань, вміння і навичок в питаннях управління бізнесом малих підприємств. У процесі вивчення предмету студенти набувають теоретичних знань і практичних навиків у сфері ведення підприємств малого бізнесу, а саме: торгівельних підприємств, підприємств громадського харчування, підприємств побутового обслуговування, підприємств туристичного обслуговування та готельного господарства. При вивченні даної дисципліни передбачено вивчення складу, структури, змісту та порядку складання й подання фінансової, податкової та статистичної звітності підприємств. Особлива увага приділяється фінансовій звітності, яка є основою створення системи розкриття інформації про результати роботи підприємств України для зовнішніх користувачів.

Завданням вивчення курсу „Економіка малого бізнесу” є отримання студентами:

- знань теоретичних основ організації, функціонування і особливостей управління бізнесом малих підприємств;

- вмінь використовувати основні теоретичні положення при визначенні основних економічних показників діяльності малих підприємств;

- навичок самостійної роботи щодо специфіки ведення малого бізнесу, написання рефератів, оформлення звітів по практичних роботах;

- знань основних законодавчих та нормативних документів, які регламентують звітність підприємств, знань змісту, структури і порядку складання всіх форм звітності, які подають підприємства;

- розуміння економічної сутності показників звітності, їх місце і роль в оцінці економічної діяльності підприємства;

- навиків заповнення будь-яких форм звітності, забезпечення достовірності їх даних і використання останніх для прийняття відповідних управлінських рішень.

Предметом вивчення економіки малого бізнесу є особливості бізнесу малих підприємств, фактори його розвитку, основи державного регулювання, малих підприємств, технологія та економічний механізм його управління.

У відповідності до кваліфікаційної характеристики знань майбутніх випускників університету з фаху “Економіка підприємства” в результаті вивчення дисципліни студенти повинні знати:

- методологічні аспекти здійснення процесу створення малого підприємства;

- особливості діяльності малих підприємств;

- правові аспекти регулювання діяльності суб’єктів малого бізнесу;

- способи приватизації об’єктів малого бізнесу.

В результаті вивчення дисципліни студенти повинні вміти:

- вдосконалювати техніку управління діяльністю малих підприємств;

- розробляти організаційні структури управління в сфері малого бізнесу;

- вирішувати проблеми функціонування малих підприємств.

Навчально-тематичний план вивчення дисципліни

„Економіка малого бізнесу”

Назва теми

1. Сутнісна характеристика та принципи функціонування малого бізнесу 2. Економіка торгівельного підприємства 3. Економіка підприємств громадського харчування 4. Економіка підприємств побутового обслуговування 5. Економіка підприємств туристичного обслуговування та готельного господарства 6. Інформаційне забезпечення малого бізнесу

Тема 1: Сутнісна характеристика та принципи функціонування      малого бізнесу

 

1.Роль та місце малого бізнесу в системі підприємництва.

2.Організаційно-економічні форми малого бізнесу та функціонально-правовий статус його діяльності.

3.Особливості діяльності підприємця в малому бізнесі.

4.Державна підтримка та регулювання діяльності підприємств малого бізнесу.

 

За формами обслуговування:

- з індивідуальним обслуговуванням покупців;

- за методом самообслуговування;

- реалізація товарів за зразками, каталогами, поштою.

За рівнем цін:

- підприємства з достатньо низьким рівнем цін, що орієнтуються на малозабезпечені верстви населення;

- підприємства із середнім рівнем цін, що обслуговують різні групи споживачів;

- підприємства з найбільш високим рівнем цін та відповідним рівнем
обслуговування для покупців з високими доходами;

6) за характером місцезнаходження:

- підприємства, що розміщенні в місцях загальноміського значення, на транспортних магістралях, вокзалах, в центральному діловому районі, житловій зоні, районному торгівельному центрі, центрі мікрорайону, місцях відпочинку тощо.

За масштабами діяльності:

- підприємства загальнонаціонального рівня, що здійснюють просування товарів від виробників до торгівельних підприємств по всій країні;

- підприємства регіонального рівня, що здійснюють закупівлю товарів у крупних оптовиків чи в місцевих виробників та доводять їх до будь-яких оптових чи роздрібних покупців регіону.

Графік беззбитковості

Розподіл витрат на постійні та змінні лежить в основі методу, який широко поширений в економіці. Вперше він був запропонований у 1930 р. інженером Уолтером Раутенштраухом як спосіб планування, набув слави під назвою графіка критичного обсягу виробництва, або графіка беззбитковості (рис. 19).

Графік беззбитковості в різних його модифікаціях широко використовується в сучасній економіці. Безперечною перевагою цього методу є те, що з його допомогою можна швидко отримати досить точний прогноз основних показників діяльності підприємства при зміні умов на ринку.

При побудові графіка беззбитковості передбачається, що не відбувається змін цін на сировину та продукцію за період, на який здійснюється планування; постійні витрати вважаються незмінними в обмеженому діапазоні обсягу продажів; змінні витрати на одиницю продукції не змінюються при зміні обсягу продажів; продажу здійснюються достатньо рівномірно.

При побудові графіка по горизонтальній осі відкладається обсяг виробництва в одиницях виробів або у відсотках використання виробничої потужності, а по вертикальній - витрати на виробництво і дохід. Витрати відкладаються з підрозділом на постійні (ПОІ) і змінні (ПІ). Крім ліній постійних і змінних витрат, на графіку відображаються валові витрати (ВІ) і виручка від реалізації продукції (ВР).

Точка перетину ліній виручки і валових витрат являє собою точку беззбитковості (К). Ця точка цікава тим, що при відповідному їй обсязі виробництва і продажів (В _кр ) у підприємства немає ні прибутку, ні збитків. Обсяг виробництва, відповідний точці беззбитковості носить назву критичного. При обсязі виробництва менше критичного підприємство своєї виторгом не може покрити витрати і, отже, результатом його діяльності є збитки. Якщо обсяг виробництва і продажів перевищує критичний, підприємство отримує прибуток.

 

Обсяг мінімального чистого прибутку розраховується за формулою:

,

де: Кмрр – обсяг вкладеного капіталу, грн.;

МРР – мінімальний рівень рентабельності капіталу, %;

Сп – частка прибутку, що сплачується в бюджет у вигляді податкових платежів, %.

Точка „мінімальної рентабельності” розраховується за формулою:

.

Визначення поточних витрат.

 

Витрати – це виражені в грошовій формі затрат виробничих факторів, необхідних для здійснення підприємством всіх видів діяльності.

Основним видом діяльності торгівельних підприємств є організація та обслуговування у формі витрат обігу, які є важливою складовою поточних затрат підприємства.

 

Затрати, що включаються до витрат обігу	Фінансові витрати
Економічні затрати		Затрати на закупівлю товарів
Поточні затрати			Капітальні вкладення в розширення відтворення основних фондів
Сукупні затрати

 

 

Рис. 1. Структура затрат торгівельного підприємства

 

Доходи та прибутки.

Отримання доходів (виручки) від реалізації товарів свідчить про те, що продукція торгівельного підприємства знайшла свого споживача, що вона відповідає вимогам та попиту ринку за ціною, якістю, іншими технічними, функціональними характеристиками та властивостями.

Отримання доходів створює основу для самофінансування підприємства за умови, що їх розмір достатній для покриття витрат підприємства з реалізації товарів та ін. видів діяльності, виконання зобов’язань перед бюджетом та утворення чистого прибутку.

Найбільшу питому вагу в доходах торгівельного підприємства займають доходи від основної торгівельної діяльності, які називаються валовим доходом.

В зв’язку з тим, що в торгівлі нова споживча вартість на створюється, дохід від реалізації товарів являє собою плату за надання торгівельно-посередницької послуг, яка становить частину виручки торгівельного підприємства.

Основні джерела доходів від продажу товарів:

- торгівельна надбавка до ціни придбання товарів;

- торгівельна знижка з продажної ціни товару.

За економічною природою торгівельні надбавки та знижки являють собою ціну на послуги торгівельного підприємства.

Різниця між ціною продажу та купівлі товарів на різних стадіях реалізації товару являє собою дохід торгівельного підприємства з одиниці реалізованого товару.

Валовий дохід торгівельного підприємства формується як різниця між виручкою від реалізації товарів та сумою оплати постачальникам закуплених товарів.

Рівень валових доходів відображає частку ціни торгівельних послуг в ціні товару:

,

де ВД – обсяг валового доходу; 

ТО – товарообіг.

 

Оптова ціна підприємства		Акциз-ний збір	ПДВ
Собівар-тість	Прибу-ток
Відпускна ціна підприємства				Витрати обігу	Прибу-ток	ПДВ
				Надбавка оптової торгівлі			Витрати обігу	Прибу-ток	ПДВ
Відпускна ціна оптового підприємства							Торгівельна надбавка роздрібного торгівель-ного підприємства
Роздрібна ціна реалізації

 

Рис. 2. Структура роздрібної ціни товару

 

Обсяг доходів торгівельного підприємства від реалізації товарів залежить від кількості реалізованих товарів (К), ціни їх закупівлі (Цз) та ціни реалізації (Цр):

ВД=(Цр – Цз) × К,

              або               ВД=ТО – ОЗ = Цр × К – Цз × К

де ТО – обсяг товарообігу підприємства;

ОЗ – обсяг закупівлі товарів (оплата товарів постачальникам за цінами закупівлі).

Основні резерви зростання доходів:

1. Зниження ціни закупівлі товарів.

2. Підвищення ціни реалізації товарів.

3. Зростання обсягів реалізації.

Валовий дохід торгівельного підприємства утворюється в основному за рахунок торгівельних надбавок. Вони встановлюються в %-х до цін, за якими товар закуповується у виробника (відпускна ціна промисловості) чи в посередників (оптова ціна).

Торгівельна надбавка призначена для покриття витрат обігу (затрат торгівлі на реалізацію товарів), сплати податків і зборів та утворення прибутку торгівельного підприємства.

В торгівлі прибуток визначається як різниця між доходом підприємства і його поточними витратами:

П = ВД – ПДВ – ВО,

де ВД – валовий дохід від реалізації товарів;

ВО – витрати обігу.

Залежно від розмірів прибуток підприємства характеризується як мінімальний, цільовий або максимальний. Такі види прибутку пов’язані з визначенням обсягів діяльності, досягнення яких обумовлює знаходження підприємства в зоні збитковості, беззбитковості або прибутковості.

                                                                     

                                                                         ВД

               ВД,                                                                                    Загальні витрати

                ВО                                                      Зона

                                                                         прибутковості

                                                                               

                                   Точка

                          беззбитковості                                    

                                                                                                                 Зміни витрати

                                                                

                                                                                                                 Постійні витрати

                                                                                

                                                                                                                 

 

 

                                                                          

                                                т. А                                                              Товарообіг

 

Рис. 3. Визначення точки беззбитковості торгівельного підприємства

 

Підприємство може мати обсяги діяльності, при яких доходи від реалізації менший за витрати. Але сума збитків може бути по розміру менша, ніж постійні витрати. В такому разі підприємство вигідніше функціонувати, ніж нести збитки в розмірі постійних затрат.

Беззбитковості підприємство досягає при таких обсягах діяльності, коли при інших рівних умовах доходи від реалізації дорівнюють загальній сумі витрат обігу:

ВД = ВО

; ,

де ВД, Р вд  – валовий дохід в абсолютній сумі та його рівень у відсотках до товарообігу.

 

Товарообіг, відповідно, буде дорівнювати:

 

За точкою беззбитковості підприємства при умові зростання обсягів діяльності входить в зону прибутковості. Величина прибутку, як цільова функція діяльності підприємства, може бути: мінімальною, нормальною, необхідною.

Під мінімальним розуміється прибуток, розмір якого після сплати податків задовольняє уявлення власників підприємства про мінімальний рівень рентабельності на вкладений капітал (рис. 4).

Кількісно мінімальний рівень рентабельності відповідає рівню середньої процентної ставки банків по депозитам, що складає на даний момент часу. Це зумовлено тим, що власник підприємства не зацікавлений інвестувати кошти в створення (функціонування) підприємства, якщо чистий прибуток за результатами підприємства менший за суми процентів, які б він міг одержати від зберігання своїх грошових коштів у банку.

Розрахунок мінімального прибутку:

,

де Сп – частка прибутку, що сплачує в бюджет у вигляді податків та обов’язкових платежів, %

МРР – мінімальний рівень рентабельності капіталу, %

К – обсяг інвестованого капіталу, грн.

 

Під нормальним розуміється прибуток, який відповідає нормі прибутку на капітал (НПК), що в середньому склалась на ринку:

,

де К – капітал підприємства;

НПК – нормальний рівень прибутковості, %.

 

Під необхідним розуміється сума прибутку, яка відповідає потребам підприємства в коштах на виробничий та соціальний розвиток, що утворюються за рахунок прибутку після сплати податків.

Для того, щоб отримати максимальний прибуток, підприємство має визначити доцільність нарощування обсягів діяльності, а з іншого – розрахувати обсяг діяльності, що дозволяє одержати максимально можливий прибуток.

Підприємство має сенс продовжувати функціонування, якщо при досягнутому обсязі діяльності його дохід перевищує зміні витрати. Підприємству слід припинити свою діяльність або шукати нові напрямки діяльності, якщо сумарний дохід від продажу не перебільшує змінних витрат (або хоча б не дорівнює їм).

                                                                       Валовий дохід (ВД)

ВД,              Сума доходів, витрат                                                               Витрати ВО                                                                                                              з мінімальним

прибутком

                                                                                                                                                                                             

                                                                       

           Точка мінімального рівня прибутку                                         Загальні витрати (ВО)

 

                                                                                                                        Змінні витрати

                                                                                                    (ВО зм.)

 

 

Пмін                                                                                                  Постійні витрати

                                                                                                                               (ВОпост.)

 

                                                                                            Мінімальний прибуток

                                                                                                                      (П мін.)

Пмін

                                                   Тбеззб.     Тммр                        Товарообіг

 

Рис. 4. Розрахунок мінімального прибутку та мінімальної рентабель-ності торгівельного підприємства

Планування прибутку торгівельного підприємства.

 

Планування прибутку являє собою процес розробки системи заходів по забезпеченню його формування в необхідному обсязі та ефективного використання у відповідності із завданнями розвитку підприємства в майбутньому періоді.

Для обґрунтування суми валового доходу торгівельне підприємство повинно розрахувати план товарообігу по окремих товарах та товарних групах, розробити для себе цінову політику, в якій має визначити певну тенденцію руху цін та рівня торгівельних надбавок.

Планова сума валового доходу від реалізації товарів визначається:

;

де Тпл.і – запланований обсяг товарообігу по і-тій товарній групі;

Сі – запланований рівень торгівельної надбавки по і-тій групі, в % до обороту.

 

Планова сума чистого прибутку торгівельного підприємства визначається за формулою:

ЧПпл. = ВДпл – ПДВ – ВОпл + Пнд.пл ± СДВпл – ПП

 

де ВОпл – планова сума витрат обігу, грн.

Пнд.пл – планова сума прибутку від неторговельної діяльності.

СДВпл – планове сальдо позареалізаційних доходів та витрат, грн.

ПП – податок на прибуток, грн.

 

Сума валового прибутку, що необхідний підприємству для задоволення власних потреб та виконання зобов’язань перед бюджетом з виплатою податку на прибуток, визначається за формулою:

,

де С_ПП – ставка податку на прибуток, %.

 

Процес планування прибутку торгівельного підприємства повинен завершуватись комплексного ув’язкою його суми з системою показників: валовим доходом (ВД), витратами обігу (ВО), обсягом товарообігу (Т).

Сума валового доходу, що необхідна підприємству для отримання запланованої суми валового прибутку, покриття витрат обігу та сплати ПДВ:

 

де С_ПДВ – ставка ПДВ, %.

 

Запланована сума витрат обігу торгівельного підприємства:

де ВОпост.ф. – фактична сума умовно-постійних витрат обігу підприєм- ства в звітному році, грн.

Тпл – обсяг товарообігу в плановому році, грн.

   Рзм.ф – рівень умовно-змінних витрат обігу в звітному році, %.

 

Плановий обсяг товарообігу є завершальним показником в комплексній увязці показників, що забезпечують для підприємства необхідну суму прибутку:

 

де Рт.н.пл. – середній рівень торгівельної надбавки в плановому році, у % до роздрібного товарообігу.

Таким чином, використовуючи отримані дані, плановий обсяг товарообігу буде дорівнювати:

Планування виробничої програми та товарообігу.

Для розрахунку виробничої програми підприємств громадського харчування використовують наступні методи:

1. Розрахунок виробничої програми для порівняно постійного контингенту споживачів.

2. Розрахунок виробничої програми для підприємств із змінним контингентом споживачів.

3. Метод, що базується на розрахунку пропускної здатності обіднього залу та рівня її використання.

4. Метод, що базується на розрахунку виробничої потужності та рівня її використання.

5. Метод, що базується на розрахунку та прогнозуванні питомої ваги перших, других, третіх і холодних страв в їх загальній кількості.

6. Метод, що базується на розрахунку та прогнозуванні коефіцієнтів комплексності (розрахунок проводиться по других та третіх стравах).

Аналіз витрат.

Основне завдання аналізу витрат підприємств громадського харчування полягає у виявленні шляхів, можливостей і резервів скорочення витрат і розробка заходів щодо оптимізації витрат.

Аналіз витрат спрямований на виявлення можливостей підвищення ефективності роботи підприємств громадського харчування. Боротьба підприємств за максимально високі прибутки відбувається в процесі використання наявних ресурсів шляхом створення умов ефективного їх використання. Вивчення витрат дозволить дати правильну оцінку прибутку, показати резерви його збільшення та рентабельності підприємства.

При аналізі витрат необхідно розрахувати та дослідити зміну витрат по продукції власного виробництва і по покупних товарах.

1. Розрахунок рівня витрат по власній продукції:

,

де РВ – рівень витрат виробництва та обігу на підприємстві громадського харчування в базовому році, %;

А – коефіцієнт витратомісткості продукції власного виробництва в порівнянні з витратомісткістю покупних товарів;

   Д_вп – базова питома вага продукції власного виробництва в загальному обсязі товарообігу, %.

 

2. Сума витрат по продукції власного виробництва:

В_вп = (Т_вп  РВ_вп ) / 100,

 

де Т_вп – товарообіг продукції власного виробництва.

 

3. Рівень витрат по покупних товарах:

 

РВ_пт = РВ_вп / А.

4. Сума витрат по покупних товарах:

В_пт = Т_пт  РВ_пт / 100.

 

Значний вплив на витрати підприємства громадського харчування здійснює зміна товарообігу, при цьому знижуються товарні запаси, зменшуються витрати, проценти за кредит, що призводить до зменшення витрат виробництва та обігу.

На витрати виробництва та обігу підприємств громадського харчування великий вплив здійснює зміна структури товарообігу і перш за все – його частки в загальному обсязі продукції власного виробництва і покупних товарів. За даними наукових досліджень встановлено, що витратомісткість виробництва і реалізації власної продукції (А) в 2,1-2,2 рази вища, ніж реалізація покупних товарів. Тому збільшення в товарообігу питомої ваги продукції власного виробництва призводить до підвищення рівня витрат підприємства громадського харчування, і навпаки.

Вплив зміни товарообігу на рівень витрат вимірюється за допомогою коригуючого коефіцієнта:

.

Коригуючий коефіцієнт показує, на скільки процентів зміниться рівень витрат, якщо частка продукції власного виробництва збільшиться чи зменшиться на 1%.

Приклад: Рівень витрат виробництва та обігу в ресторані „Глорія” в базовому році склав 52,1%, питома вага продукції власного виробництва в загальному обсязі товарообігу – 67,2%.

Визначити, як зміниться рівень сукупних витрат ресторану в плановому періоді, якщо планується зменшити питому вагу продукції власного виробництва на 7,3%.

Висновок: Із зменшенням частки продукції власного виробництва на 1% рівень витрат зміниться на 0,347% до обороту. Якщо по ресторану відбулось зниження питомої ваги продукції власного виробництва на 7,3%, то це призведе до зменшення рівня витрат на 2,5% до обороту (7,3  0,347).

При аналізі рівня витрат на оплату праці, що включаються у витрати, необхідно враховувати, що трудомісткість виробництва і реалізації продукції власного виробництва приблизно в 3 рази більша, ніж трудомісткість продажу покупних товарів, тому коригуючий коефіцієнт по витратах визнача-тиметься за формулою:

,

де РВ_оп – рівень витрат на оплату праці, у %-х до товарообігу.

Даний коефіцієнт показує, на скільки процентів зміниться рівень витрат на оплату праці, якщо частка продукції власного виробництва збільшиться чи зменшиться на 1%.

       

Незначний вплив на витрати підприємств громадського харчування здійснює зміна у валовому товарообігу частки роздрібної реалізації власної продукції і покупних товарів, так як витратомісткість (А) останньої в 1,8 рази вища за витратомісткість оптового продажу власної продукції.

Вплив даного фактору також розраховують за допомогою коригуючого коефіцієнта:

,

 

де Д_р  – частка роздрібної реалізації у валовому товарообігу, %.

Цей коефіцієнт показує, на скільки процентів зміниться рівень витрат підприємств громадського харчування, якщо частка роздрібного товарообігу збільшиться чи зменшиться на 1%.

Рівень витрат в дрібнороздрібній торгівельній мережі набагато нижчий, ніж в їдальнях, кафе, ресторанах.

Збільшення в товарообігу частки обороту дрібнороздрібної торгівельної мережі на 1% знижує рівень витрат підприємств громадського харчування на 0,15% до обороту.

Використання підприємствами громадського харчування напівфабри-катів зменшує затрати на первинну обробку сировини на 30%, що призво-дить до зниження рівня витрат: при збільшенні частки напівфабрикатів на 1% витрати знижуються на 0,04-10,05% до товарообігу.

Якщо до складу підприємств громадського харчування входять різні структурні підрозділи (їдальні, кафе, ресторани), то зміна частки одних структурних підрозділів в загальному товарообігу призводить до збільшення чи зменшення витрат підприємства.

Наприклад, збільшення в товарообігу підприємства громадського харчування частки ресторану вищої цінової категорії та зменшення частки кафе і їдалень призводить до зростання загального рівня його витрат.

Великий вплив на витрати виробництва і обороту підприємств громадського харчування здійснює покращення використання їх потужності.

Наприклад, збільшення оборотності 1-го місця обіднього залу на 1% забезпечує зниження рівня витрат на 0,02% до обороту.

Планування витрат

Оскільки розмір змінних витрат змінюється в залежності від збільшення або зниження товарообігу, то розмір змінних витрат можна знайти за допомогою коефіцієнта еластичності:

,

де DВ_зм – зміна змінних витрат у звітному році в порівнянні з базовим, грн.

В_зм.баз. – сума змінних витрат базового періоду, грн..

  Т_баз – товарообіг в базовому періоді, грн..

DТ – зміна товарообігу в звітному періоді в порівнянні з базовим, грн.

Темпи приросту суми зміни витрат на прогнозний період:

ТП_зм = К_е × ТП_т,

 

де ТП_т – темпи приросту товарообігу в плановому періоді, %.

Прогнозована величина змінних витрат:

ПВ_зм = В_зм.зв × (ТП_зм + 100) / 100,

де В_зм.зв – змінні витрати звітного періоду.

       

Планування експлуатаційної діяльності готелю.

 

При складанні бізнес-планів підприємств готельного господарства особливу увагу слід звернути на розробку плану експлуатаційної діяльності готелю.

План експлуатаційної діяльності готелю – це важливий розділ бізнес-плану, від обґрунтованості якого залежать кінцеві фінансові результати діяльності підприємства.

План експлуатаційної діяльності готелю включає наступні етапи:

1. Розробка експлуатаційної програми.

2. Розробка плану доходів від експлуатаційної діяльності.

3. Розробка плану доходів від додаткових послуг і допоміжних підрозділів.

4. Розробка плану підвищення якості експлуатаційної діяльності готелю.

Результат діяльності готелю – це підготовка, створення відповідних умов для тимчасового проживання та надання проживаючим комплексу платних і безплатних додаткових послуг. Розробка експлуатаційно-фінансового плану починається з розробки експлуатаційної програми, що є важливою складовою плану готелю.

1 етап. Експлуатаційна програма – це кількість місць, що надається для проживання у плановому періоді, тобто обсяг основних послуг у натуральному вираженні. За одиницю вимірювання основних послуг готелю приймають число місце-днів. Від запланованого обсягу послуг залежить їх собівартість, розмір прибутку, сума валових доходів, потреба в матеріальних ресурсах, обігових коштах та інші показники плану.

В процесі розробки експлуатаційної програми визначається ряд показників, що дозволяють дати реальну оцінку можливостям використання номерного фонду готелю:

1) Одночасна місткість, що визначається шляхом множення кількості номерів кожної категорії на число постійних місць у кожному з них.

2) Загальна кількість місце-днів у готелі визначається шляхом множення показника „одночасної місткості” на число календарних днів року, що планується. Отримана кількість місце-днів характеризує можливу пропускну здатність, що має готель.

Практика свідчить про те, що 100% завантаження готелю, виходячи із загальної кількості місце-днів, неможливе тому, що виникають простої, пов’язані з капітальним ремонтом і реконструкцією готелю, поточним ремонтом та іншими об’єктивними причинами.

Число місце-днів простою номерів під час проведення капітального ремонту визначається шляхом множення місткості номерів, що підлягають капітальному ремонту на число днів, необхідних для проведення цього ремонту.

За відсутності таких нормативі (кількості днів на капітальний ремонт) розрахунок проводиться як для капітального ремонту, що виконується господарчим способом. У такому випадку число днів простою визначається шляхом ділення кількості людино-годин, необхідної на весь ремонт, на середню тривалість однієї зміни (8 год.), помножену на чисельність робітників, які задіяні в капітальному ремонті (склад бригади).

Простої номерів у поточному ремонті визначаються на підставі графіків проведення ремонту та нормативного числа днів простою в ньому кожної категорії номерів та їх місткості.

У разі відсутності нормативів простою номерів у поточному ремонті в якості вихідної бази використовуються дані аналізу фактичного простою номерів у поточному ремонті за попередні періоди.

3) Пропускна здатність готелю – визначається як різниця між загальною кількістю місце-днів у готелі та кількістю місце-днів перебування в капітальному ремонті та реконструкції. Цей показник характеризує число місць, можливе для експлуатації впродовж періоду, що планується, з врахуванням технічно-допустимих простоїв місць (капітальний ремонт).

4) Кількість місце-днів, що надаються згідно з планом – характеризує обсяг послуг, що надає готель з врахуванням планових простоїв в результаті поточного ремонту та інших об’єктивних причин. Цей показник визначається як різниця між пропускною здатністю готелю та кількістю місце-днів перебування в простої, пов’язаному з поточним ремонтом та іншими об’єктивними причинами.

5) Коефіцієнт завантаження готелю – показниквикористання можливої пропускної здатності готелю, який визначається за формулою:

,

де М_пл. – кількість місце-днів, що надаються згідно плану;

П_З – пропускна здатність готелю.

Відповідальним етапом планування експлуатаційної програми є аналіз її використання впродовж останніх років і попередніх місяців планового року.