Охорона і реалізація права власності на нематеріальні активи

Специфіка нематеріальних активів зумовила необхідність розробки механізмів захисту промислової власності, стимулювання розвитку науки і науково-технічної діяльності в Україні, що отримало юридичне закріплення в Законі України "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності", прийнятому Верховною Радою України 13 грудня 1991 р.

Ефективна система захисту інтелектуальної власності стає одним з визначальних напрямів політики міжнародної інтеграції економіки України. 17 листопада 1999 м. Україна приєдналася до Паризької конвенції про охорону промислової власності, а 1 червня 2000 р. ратифікувала Мадридську угоду про міжнародну класифікацію товарів і послуг. Незважаючи на безумовний прогрес в створенні системи захисту інтелектуальної власності, внутрішнє законодавство не в повному об'ємі забезпечує захист і стимулювання створення національної інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність – виключні права на використання в комерційних цілях продукції творчої діяльності (добутків, винаходів, товарних знаків і ін.).

Принцип юридичного захисту об'єктів інтелектуальної власності дуже простий: забороняється використання нематеріальних активів без дозволу їх власника, або їх підробка. Проте форми правового захисту дуже відрізняються між собою залежно від типу активів.

Право власності на винаходи, корисні моделі і промислові зразки засвідчується патентом – це виданий державним органом охоронний документ, що підтверджує право його власника на відповідний об'єкт промислової власності.

Патент забезпечує його власникові:

¾ виняткове право використовувати винахід на власний розсуд;

¾ право забороняти третім особам використовувати винахід без дозволу власника;

¾ можливість передавати на підставі договору право власності на винахід якій-небудь особі, яка стає правонаступником власника патенту;

¾ право дати якій-небудь особі дозвіл на використання винаходу на підставі ліцензійного договору;

¾ право подати в патентне відомство для офіційної публікації заяву про надання якій-небудь особі дозвіл на використання запатентованого винаходу.

У випадку порушення прав власника патенту він може через суд примусово стягувати компенсацію за збитки. Порушенням виключного права вважається несанкціоноване виготовлення, використання, пропозиція продажу чи продаж, інше введення в господарський оборот товарів чи їх компонентів, створених по технічному рішенню, на яке поширюється дія патенту.

Правова охорона знаків для товарів і послуг, вказівки походження товару і фірмового найменування здійснюється на підставі їх державної реєстрації. На зареєстрований знак для товарів і послуг видається посвідчення, яке засвідчує його пріоритет.

Свідоцтво на знак для товарів і послуг і на фірмове найменування забезпечує його власникові: виняткове право користуватися і розпоряджатися знаком на власний розсуд, право забороняти іншим особам використовувати знак без згоди власника, право дати якій-небудь особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знаку на підставі ліцензійного договору.

Правова охорона вказівок походження товару має певні особливості, які полягають в її колективному характері. Це означає, що власник свідоцтва на вказівки походження товару не має виняткового права на його використання і не може давати дозвіл іншим особам на його використання.

Виникнення і здійснення авторського права не вимагає виконання яких-небудь формальностей. Авторові належать як особисті, так і виняткові майнові права на використання твору в якій-небудь формі і яким-небудь чином. Автор також має право дозволяти або забороняти використовувати свій твір іншим особам.

Охорона суміжних прав виконавців, виробників фонограм і організацій радіомовлення повинна здійснюватися без порушення авторських прав.

"Ноу-хау", раціоналізаторські пропозиції, гудвіл, що є власністю підприємства, не мають спеціального правового захисту. Порядок їх захисту визначається керівництвом підприємства. За розголошування інформації об "ноу-хау" і комерційні таємниці передбачається строга відповідальність.

Реалізація права власності на нематеріальні ресурси можлива або через їх використання самим власником, або через надання дозволу такого права іншій зацікавленій стороні. Така передача права використання здійснюється у формі ліцензійної угоди.

Ліцензією називається дозвіл використовувати технічне досягнення чи інший нематеріальний ресурс протягом визначеного терміну за визначену винагороду.

Ліцензійна угода – це договір, відповідно до якого власник винаходу, промислового зразка, корисної моделі (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіатові) ліцензію на використання у визначених границях своїх прав на патенти, "ноу-хау", товарні знаки і т. ін.

У залежності від умов надання ліцензії розрізняють:

1) по підставі видачі:

- добровільні ліцензії - ліцензіар передає дозвіл використання об'єкта права ліцензіатові на основі договору, у якому регламентуються обов'язки сторін, обсяг використання, термін, розміри і порядок виплати винагороди;

- примусові ліцензії - видається на основі рішення компетентного державного органа проти волі власника патенту;

2) у залежності від обсягу переданих прав:

- звичайна - залишає ліцензіатові право особистого використання технічного рішення й укладати ліцензійні угоди з іншими;

- виняткова - усі права виняткового використання об'єкта ліцензії передаються ліцензіатові, але ліцензіар зберігає право особистого використання;

- повна - передбачає перехід до ліцензіата всіх прав використання;

3) в залежності від характеру об'єкта ліцензії:

- патентні (об'єктом є технічне досягнення, захищене патентом);

- безпатентні (об'єктом є незахищені патентами технічні досягнення, ноу-хау, виробничий досвід).

За використання об'єкту ліцензійної угоди ліцензіат виплачує ліцензіару певну винагороду. На практиці використовують декілька видів розрахунків за ліцензію. Найбільш поширені періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди і одноразові виплати.

Періодичні відрахування (роялті) встановлюються у вигляді фінансових ставок до об'єму чистого продажу, до собівартості виробництва або з розрахунку на одиницю ліцензійної продукції.

Одноразова винагорода за право користування об'єктом ліцензійної угоди називається паушальною виплатою. Паушальний платіж є, по суті, фактичною ціною ліцензії. Він здійснюється одноразово і не залежить від майбутніх обсягів чи виробництва збуту ліцензійної продукції.