Пошуки моделі соціалістичної системи господарства (політика “воєнного комунізму” та НЕП).

В 1917 - 1921 рр. – для швидкого наближення комунізму, відповідно до Марксових ідей, а також з метою забезпечення міст і Червоної армії зброєю, продовольством та іншими необхідними ресурсами в умовах, коли економіка країни була зруйнована Громадянською війною[418], В.І. Ленін провів наступні економічні реформи, так звану політику «воєнного комунізму».

Основні елементи політики «воєнного комунізму»:

1) Ліквідація поміщицького землеволодіння і приватної власності на землю (Декрет «Про землю» 9.11.1917 р. ) - виникають радгоспи [419], що запроваджувалися більшовиками примусово, шляхом відбирання у селян розділеної ними ж поміщицької землі та реманенту. Запровадження радгоспів, разом із колгоспами, викликало селянські повстання. Дію цього декрету підтвердив Закон «Про соціалізацію землі» від 27.01.1918 року.[420]

2) Націоналізація промисловості (1917-1919 рр.) [421]. На початку Громадянської війни в Росії відбулась «втеча капіталу», в першу чергу іноземного[422], що позначилося на накопиченні нічийних заводів і фабрик. Таким чином націоналізація покинутих підприємств переросла у всеохоплюючу експропріацію[423], що було викликано потребою більшовиків у посиленні своєї диктатури. Рада народних комісарів протягом року прийняла Декрети «Про націоналізацію цукрової промисловості» (2.05.1918 р.), «Про націоналізацію нафтової промисловості» (2.06.1918 р.), «Про націоналізацію флоту» і т.д. До кінця 1919 року всі підприємства (великі, середні, малі) були націоналізовані методом примусової конфіскації із одночасним запровадженням жорсткого централізованого управління.

3) Ліквідація приватних банків та конфіскація вкладів (8.12.1917 р.). Однією з перших дій більшовиків під час Жовтневої революції було збройне захоплення Державного та приватних банків. Вже 8.12.1917 року було прийнято Декрет Ради народних комісарів «Про ліквідацію Дворянського і Селянського земельних банків». Декретом «Про націоналізацію банків» від 14.12.1917 року банківська справа була оголошена державною монополією. Націоналізація банків супроводжувалась конфіскацією вкладів населення.[424]

4) Запровадження жорстко централізованого управління. Створення Вищої ради народного господарства (Декрет ВЦВК і РНК «Про створення ВРНГ», від 15.12.1917 р. ) – органу управління народним господарством і державними фінансами. ВРНГ надаються всі права щодо конфіскації, реквізиції, секвестрування, примусового синдикування різноманітних галузей та інших заходів у сфері виробництва, розподілу і державних фінансів. Засобами реалізації цих завдань є розробка загальних норм і планів регулювання економічного життя країни.

5) Монополія на зовнішню торгівлю. В кінці грудня 1917 року ВРНГ зобов’язала Народний комісаріат торгівлі і промисловості контролювати зовнішню торгівлю. В квітні 1918 року зовнішню торгівлю оголошено державною монополією.

6) Продовольча диктатура. Більшовиками були продовжені хлібна монополія та продрозкладка, введені ще в часи Тимчасового уряду. Так, 9.05.1918 року Декретом «Про державну монополію хлібної торгівлі» було підтверджено заборону приватної торгівлі хлібом. Вже 13.05.1918 року Декретом ВЦВК і РНК «Про надання народному комісару продовольства надзвичайних повноважень по боротьбі з селянською буржуазією, що ховає хлібні запаси та спекулює ними» були встановлені основні засади продовольчої диктатури. Метою продовольчої диктатури була централізована заготівля і централізований розподіл продовольства, боротьба з кулацтвом. Законом було в становлено норми душового споживання для селян (12 пудів зерна, 1 пуд крупи і т.д.), аналогічні до попередніх, утверджених Тимчасовим урядом. Решта понаднормативної продукції вилучалась на користь держави по встановленим державою (дуже низьким) цінам. Одночасно було створено Продовольчо-реквізіційну армію (Продармію) Наркомпрода, що складалась із озброєних продзагонів. Всезростаюча потреба забезпечення продовольством міських жителів та Червоної Армії на практиці вилилось у селянські повстання на Україні, Поволжі, Кубані, Сибіру, Тамбовщині та голодомор 1921-1923 рр., оскільки у селян забирали не лише лишки, а майже все. В містах була введена карткова система отримання продовольства, яка за продуктовими наборами поділялася на 4 розряди[425].

7) Примусова трудова повинність. Прийнятий 10.12.1918 року Кодекс законів про працю встановив трудову повинність для всіх громадян, згідно з якою заборонялись самовільний перехід на іншу роботу, прогули; встановлювалась жорстка трудова дисципліна та широко використовувалась система неоплачуваної добровільно-примусової праці у вихідні та свята («суботники», «недільники»).

8) Відмирання грошей та перехід до прямого товарообігу. Самоліквідація товарно-грошових відносин по мірі розвитку радянської економіки мала відбутися на основі абсолютного знецінення грошей, чому сприяли емісійне фінансування державних видатків (інфляційне знецінення грошей), зневаги до грошей внаслідок використання недорогоцінного паперу для їх виготовлення.

Результати політики «воєнного комунізму»:

1) масові селянські повстання (внаслідок конфіскації реманенту та примусового залучення в колгоспи і радгоспи);

2) голодомор 1921-1923 років (внаслідок вилучення продуктових запасів);

3) еміграція («втеча мізків і капіталу»);

4) інфляція та товарний дефіцит;

5) моральне і фізичне зношення капіталу.

Ці та інші наслідки, зокрема післявоєнна виробнича та інфраструктурна розруха, численні демографічні втрати внаслідок вбивств, епідемій призвели до рішення про припинення політики «воєнного комунізму» внаслідок неможливості реалізації її основної місії – побудови комунізму революційним шляхом (було прийнято 21 березня 1921 року на Х З’їзді Російської комуністичної партії більшовиків одночасно із запровадженням Нової економічної політики). З докладу Леніна на Х З’їзді РКП (б) про заміну розкладки натуральним податком (15.03.1921 р.): «Країна знаходиться у крайній ступені пауперизму, розорення, перевтомлення та виснаження….потрібно економічно задовольнити середнє селянство і піти на свободу обороту, інакше владу пролетаріату не втримати…Цей оборот є стимулом для селянина, бо він буде старатися за свій власний інтерес, оскільки з нього не візьмуть все, а лише податок з обороту.

Таким чином на Х З’їзді було оголошено про запровадження тимчасової довгострокової НЕПу, основною метою якої визнавалось допущення ринкових відносин з метою зняття соціальної напруги, укріплення соціальної бази радянської влади у вигляді союзу робітників і селян, убезпечення від подальшої соціально-економічної розрухи, вихід з кризи та відбудова господарства, забезпечення сприятливих умов для побудови соціалізму, відновлення нормальних зовнішньополітичних зв’язків та подолання міжнародної ізоляції.

Основні елементи нової економічної політики:

1) Заміна продрозкладки продподатком [426] (21.03.1921 р.). Надання селянам права вільного розпорядження сільськогосподарськими надлишками, оренди землі і найму робочої сили. Зменшення податкового тягаря на село, а також прийняття Земельного кодексу РРФСР (30.10.1922 р.) з одного боку позитивно вплинуло на розвиток с/г сфери. З іншого боку, підвищені ставки продподатку для так званих куркулів не дозволяли селянам розгорнути виробництво на повну потужність, що призвело до усереднення норм виробітку аграрної продукції.

2) Запровадження ринкових методів господарювання наряду з використанням механізмів державного стратегічного планування [427]:

2.1. Денаціоналізація дрібних державних підприємств та розвиток малого бізнесу (1921-1924 рр.):

- встановлено та спрощено дозвільний порядок відкриття торгівельних закладів, підприємств дрібного бізнесу, в тому числі із збільшенням дозволеної кількості найманих працівників на 10 чол., тобто до 20 осіб (липень 1921 р.);

- законодавчий захист приватної власності (Декрет «Про основні приватні майнові права, визнані РРФСР, ті, що під охороною закону та захищені судами РРФСР», 22.05.1922 р.);

- право будь-якому громадянину організувати свій бізнес (промислові і торгові підприємства), закріплене у Громадянському Кодексі СРСР (почав діяти з 1.01.1923 р.);

- розвиток кооперації всіх форм і видів (особливо у збутовій, постачальницькій та кредитній сферах), створення кооперативного законодавства;

- скасовано трудові армії, обов’язкову трудову повинність, зрівнялівку у зарплаті, обмеження на зміну місця роботи.

2.2. Денаціоналізація великих державних підприємств – передача державних підприємств у довгострокову оренду, утворення радянських трестів[428] та синдикатів[429], які переводились на госпрозрахунок [430].

2.3. Введення іноземної концесії (01.01.1923 р.) на ті об’єкти, фінансувати які держава була не в змозі, це дозволяло іноземним інвесторам на основні укладення концесійних угод тимчасово користуватися матеріально-технологічною базою Радянського Союзу.

2.4. Затвердження державного стратегічного плану «Про електрифікацію РРФСР» (23.12.1921 р.) строком на 10 років – план розвитку не лише електроенергетики, а й всієї економіки (заклав основи індустріалізації країни), з використанням податкових пільг і державних кредитів (передбачав побудову 30 електростанцій, транспортних магістралей країни).

3) Грошова реформа (1922-1924 рр.) [431]:

3.1. Перший етап грошової реформи:

 - деномінація 1922 р. - Державний банк ввів у внутрішній обіг нові грошові знаки СРСР (так звані радзнаки), які обмінювались на старі рублі у співвідношенні 1 радянський рубль=10 тис. старих рублів.

- введення золотого червонця 1922 р. - Державний банк СРСР ввів в обіг радянський золотий червонець, прирівняний до 10-рублевої золотої монети царської чеканки (імперіалу, вагою 7,74г золота), як засіб платежу у міжнародних розрахунках[432].

- деномінація 1923 р. – Державний банк ввів в обіг нові радзнаки, які обмінювались на радзнаки 1922 року у співвідношенні 1:100, і на старі рублі – 1: 1 млн.

3.2. Другий етап грошової реформи:

- деномінація 1924 року із одночасною забороною емісії радзнаків попередніх зразків (1922, 1923 рр.). – Державний банк ввів в обіг державні казначейські білети в 1,3,5 рублів, забезпечених на 25% - золотом, дорогоцінними металами і валютою інших країн і на 75% - швидко реалізованими товарами та короткостроковими зобов’язаннями, в результаті чого рубль став «твердою»[433] та вільноконвертованою валютою [434]. Так, державний казначейський білет в 1 рубль=50 тис. рублів радзнаків 1923 року=5 млн. радзнаків 1922 року=50 млрд. рублів старого зразка. Крім того, Державним банком чеканились срібні та мідні розмінні монети.

Таким чином було утворено єдину платіжну систему, яка складалась з банківських білетів («червонців»), казначейських білетів (рублів) і розмінних монет (копійок). Між казначейським білетом і банківським білетом встановлювалось співвідношення, яке дорівнювало 1червонець до 10 рублів. Грошовий обіг регулювався Державним банком, який керувався положенням про заборону покриття бюджетного дефіциту грошовою емісією. Вже у 1924 році курс банківського білета СРСР (1 червонець=7,74г золота) став вище офіційного золотого паритету по відношенню до англійського фунта стерлінгів (1 фунт стерлінгів=7,32г золота) та американського долара (1 долар=1,5г золота).

4) Становлення та розвиток кредитно-банківської системи (1921-1923 рр.) – крім Державного банку СРСР як єдиного емісійного банку країни, було створено мережу ощадних кас та банків, що мобілізовували грошові засоби та здійснювали коротко- та довгострокове кредитування економіки (Торгово-промисловий банк, Зовнішньо-торгівельний банк, Центральний сільськогосподарський банк, Центральний банк комунального господарства і житлового будівництва, Електробанк). Загалом до 1.10.1926 року в СРСР налічувалося понад 60 банків.

5) Податкова реформа (1923 р.) – податок на прибуток підприємств встановлювався на рівні 70%, збільшились акцизи на предмети розкоші, що призвело до стабільного бюджетного профіциту [435] і у наступні роки. Разом з тим для реалізації планів широкомасштабної індустріалізації країни, а також з огляду на те, що 80% населення складали селяни, почали використовуватись неподаткові способи поповнення казни, зокрема примусові позики, занижені ціни на с/г продукцію і завищені ціни на промислову продукцію. В результаті цих нововведень селяни перестали продавати продукцію зверх тієї норми, яка потрібна була для сплати продуктового податку, і одночасно відмовлялись купувати промислові товари с/г призначення, що призвело до кризи збуту промислових товарів у 1923 році, заготівельної кризи у 1924-1925 роках (коли продана кількість с/г продукції склала лише 2/3 від очікуваного рівня).

Результати НЕПу:

1) швидкі темпи економічного зростання (в середньому 18% за рік), що дозволило до 1928 року досягти довоєнного рівня економічного розвитку;

2) зростання зайнятості;

3) активізація торгівлі (внутрішньої, зовнішньої);

4) стабілізація та укріплення національної валюти;

5) зниження цін.

Починаючи з другої половини 1920-х років розпочались перші спроби згортання НЕПу (ліквідовувались синдикати в промисловості, адміністративно витіснявся приватний капітал, створювалась жорстка централізована система управління економікою, проводились репресії проти управлінських кадрів), оскільки ідея ринкового регулювання фактично йшла в розріз із соціалістичною ідеологією. З початком першої п’ятирічки (1928 р.) НЕП фактично було скасовано.

Висновки: На початку становлення адміністративно-командної системи господарювання правлячою верхівкою комуністичної партії більшовиків було реалізовано дві абсолютно протилежні економічні політики. Так, в основі першої, політики «воєнного комунізму», лежав принцип швидкого та жорсткого насаджування дирижизму, а в основі НЕПу – сполучення директивних та ліберальних методів господарювання. В результаті успішної реалізації НЕПу та накопичення основних засобів, керівництвом РКП(б) було прийнято рішення про її згортання та повернення до етатизації господарства.