Становлення та основні етапи розвитку економічної теорії.

ПРЕДМЕТ, МЕТОД, ФУНКЦІЇ

Програмні запитання

1. Становлення та основні етапи розвитку економічної теорії.

2. Предмет економічної теорії.

3. Економічні закони і економічні категорії

4. Методи та функції економічної теорії.

5. Економічна теорія та економічна політика.

Основні терміни і поняття:

Економіка. Політична економія. Економічна теорія. Економікс. Мікроекономіка. Макроекономіка. Мезоекономіка. Мегаекономіка. Меркантилізм. Фізіократи. Класична політекономія. Маржиналізм. Неокласицизм. Кейнсіанство. Інституціоналізм. Монетаризм. Предмет економічної теорії. Метод економічної теорії. Економічна категорія. Економічний закон. Наукова абстракція. Економічне моделювання. Економічний експеримент. Функції економічної теорії. Економічна політика.

Тематичні тези

Становлення та основні етапи розвитку економічної теорії.

Витоки економічної думки знаходяться в глибокій давнині і пов’язані з необхідністю людей теоретично усвідомити матеріальні умови свого існування. Перші спроби вивчення окремих сторін економічних процесів відомі ще з праць стародавніх грецьких та римських мислителів (Ксенофонта, Аристотеля, Платона, Катона, Варрона, Коллумелли) а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії. Вони досліджували проблеми ведення домашнього господарства, землеробства, торгівлі, багатства, податків, грошей тощо. Саме Ксенофонт (430 – 354 рр. До н.е.) і Аристотель (384-322 рр. до н.е.) вперше ввели в науковій обіг термін “економія”, що означає мистецтво ведення господарства. Аристотель виділяв два терміни: “економіка” (звичайна господарська діяльність, пов’язана з виробництвом продуктів) і “хрематистика” (мистецтво наживати багатство, робити гроші).

    Економічна наука як система економічних знань про сутність економічних процесів почала складатися лише в ХVІ – ХVІІ ст., коли ринкове господарство почало набувати загального характеру. Основні етапи розвитку економічної науки (з ХVІІ до кінця ХІХ ст.) такі: меркантилізм; фізіократи; класична політекономія, включаючи марксизм і маржиналізм.

У сучасній західній економічній науці існують різні напрями і школи, типологія яких відрізняється як за методами аналізу, так і за розумінням предмета й мети досліджень. Концептуально відрізняються і підходи до вирішення економічних проблем. Однак цей поділ значною мірою умовний, тому всю сукупність сучасних течій і шкіл можна згрупувати у такі чотири основні напрями: неокласицизм, кейнсіанство, інституціоналізм, неокласичний синтез.

Український народ вніс вагому лепту в розвиток економічної науки. У когорті найвідоміших економістів визначне місце належить українським ученим: В. Каразину, С. Десницькому, М. Бадулянському, І. Вернадському, М. Зіберу, С. Подолянському, М. Туган - Барановському, Є. Слуцькому. Найвизначнішою постаттю в цьому ряду є, безумовно, Михайло Туган – Барановський. Його праці з теорії ринку, паперових грошей, теорії криз є надбання економічної науки і принесли їх автору всесвітнє визнання. Великий вклад у теорію економіко-математичних моделей вніс Євген Слуцький.

Предмет економічної теорії.

Предмет економічної теорії надзвичайно складний і багатогранний, оскільки складною, багатогранною і динамічною є сама життєдіяльність людини. Цим пояснюється неможливість короткого і всеохоплюючого визначення предмета, яке було б придатне для всіх етапів розвитку людського суспільства. Економічна теорія, вивчаючи реальні економічні процеси, сама перебуває у постійному пошуку і розвитку. Зрозуміло, що і сам предмет її дослідження змінюється й уточнюється.

Формування предмета економічної теорії представники традиційних шкіл пов’язували з примноженням багатства, економічними законами, виробничими відносинами між людьми, а сучасні західні економісти – з проблемами «рідкісності», «обмеженості ресурсів та ефективності використання їх», «альтернативності вибору» тощо. Жодне з наведених визначень предмета економічної теорії не може претендувати на повне, вичерпне розкриття сутності досліджуваного об’єкта, а відбиває лише певну сторону, грань, зріз проблеми, що досліджується. Тому абсолютизувати якусь одну концепцію, один підхід до визначення предмета економічної теорії є неприйнятним і непродуктивним.

Економічна теорія – творча наука, яка постійно збагачується новими знаннями, предмет її дослідження розширюється й уточнюється. Розкриття предмету економічної теорії полягає не в протиставленні, а у взаємозбагаченні й науковому синтезі різних концепцій. Виходячи з цього, можна так визначити предмет економічної теорії.

Економічна теорія – це суспільна наука, яка вивчає закони розвитку економічних систем, діяльність економічних суб’єктів, спрямовану на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів, з метою задоволення своїх безмежних потреб.

Разом з еволюцією визначення предмета еволюціонувала і назва економічної науки.

 

Мал. 1.1. Еволюція назви економічної науки.

Еволюція термінів «економія», «політична економія», «економікс», «економічна теорія» об’єктивно зумовлена розквітом самої економічної науки і об’єкта її дослідження – економічної системи.

Економічна теорія в широкому розумінні включає такі розділи: основи економічної теорії (політекономія), мікроекономіка, мезоекономіка, макроекономіка, мегаекономіка.

Економічна теорія залежно від функціональної мети поділяється на позитивну та нормативну економічну теорію. Позитивна економічна теорія досліджує фактичний стан економіки, економічну дійсність такою, якою вона є. нормативна економіка являє собою сукупність суб’єктивних суджень про те, як повинна функціонувати економіка, що для цього потрібно зробити.

Основні терміни і поняття:

Потреби. Класифікація потреб. Ієрархія потреб. Корисність. Гранична корисність. Ресурси. Виробництво. Праця. Капітал. Підприємницькі здібності. Результативність і ефективність виробництва. Взаємозамінність ресурсів. Виробничі можливості суспільства. Крива виробничих можливостей. Поставлені витрати виробництва. Екстенсивний і інтенсивний шляхи зростання.

Тематичні тези

Тематичні тези

Основні терміни і поняття:

Поділ праці, спеціалізація, перший суспільний поділ праці, другий суспільний поділ праці, третій суспільний поділ праці, міжнародний поділ праці, суспільне виробництво, натуральне виробництво, товарне виробництво, просте і розвинуте товарне виробництво, товар, споживна вартість, мінова вартість, вартість товару, конкретна праця, абстрактна праця, гроші, функція міри вартості, функція засобу обігу, функція платежу, функція нагромадження, функція світових грошей, ліквідність, валюта, банкноти, монета, готівка, безготівкові гроші, електроні гроші, емісія грошей, грошовий обіг, паперові гроші, грошовий чек, грошова система.

Тематичні тези

Товар та його властивості.

Товар – це продукт праці, що задовольняє певну потребу людини і вироблений для обміну. Розглядаючи сутність товару, необхідно чітко відокремити одну його сторону від іншої, проаналізувати кожну з них. При цьому аналіз слід починати з його речового змісту, зі споживної вартості. З цього погляду товар є насамперед, річ, яка завдяки своїм властивостям задовольняє певні людські потреби. При цьому йдеться про задоволення потреб не самого товаровиробника, а інших осіб, тобто ця властивість виявляється як суспільна споживна вартість. Іншою властивістю товару є мінова вартість. Мінова вартість – це видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого. Кожний окремий товар можна обмінювати на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей.

Якщо різні товари обмінюються у певних пропорціях, це означає, що між ними є щось спільне, яке робить їх співмірними, а саме: вони є продуктами праці. Саме та обставина, що різні споживні вартості є результатом праці взагалі, незалежно від її конкретної форми, тобто витрат енергії, розуму, нервів тощо формує вартість товару. Остання виявляється при обміні.

З цього можна зробити висновок, що в умовах суспільного поділу праці люди, займаючись певним видом діяльності, для того щоб задовольняти свої різнобічні потреби, мають прирівнювати між собою різні види праці та обмінюватися товарами. Суспільна праця, яка втілена в товарах і виявляє себе через обмін їх, є вартістю товару. Вартість – внутрішня властивість товару. Мінова вартість є зовнішнім виявом вартості, який здійснюється через обмін одного товару на інший.

Визначивши, що продукт праці стає товаром лише за наявності двох сторін – споживної вартості та вартості, слід вказати, що причина цієї двоїстості полягає у втіленій у товарі праці, яка також має двоїстий характер. Споживну вартість створює конкретна праця (праця столяра, слюсаря, архітектора тощо), а вартість – абстрактна (витрати людської енергії).

3. Гроші: виникнення, сутність та функції.

 Гроші - це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

Гроші виникають з появою та розвитком товарно-грошових відносин. На різних етапах історичного розвитку в різних країнах і місцевостях роль загального еквівалента виконували найбільш ходові продукти (сіль, бавовняні тканини, мідні браслети, коні, мушлі, сушена риба, хутра). Однак торгівля, що розвивалась, не могла брати до уваги різні місцеві еквіваленти. Тому з часом ця роль закріпилася за дорогоцінними металами: сріблом і золотом. Отже, історично гроші виникли як особливий товар, що виконує роль еквівалента, тобто вимірювача вартості всіх товарів.

Економічна сутність і роль грошей розкривається в їхніх функціях. Гроші виконують п’ять функцій: міра вартості, засіб обіг, засіб платежу, засіб заощадження (нагромадження), світові гроші.

Міра вартості - це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни.

Засіб обігу - це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг.

Засіб платежу - це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.

Засіб нагромадження - це функція, в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення.

Світові гроші - це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Існують дві основні форми грошей: готівка та безготівкові. Готівка включає паперові гроші та розмінні монети.

Основні терміни і поняття:

Ринок. Ринкова система. Суб’єкти ринкової економіки. Об’єкти ринкової економіки. Ринкові і суспільні блага. Переваги ринку. Недоліки ринку. Функції ринку. Структура ринку. Інфраструктура ринку. Функції інфраструктури ринку. Цінні папери: акції, облігації, векселі, варанти, ваучери, сертифікати, коносаменти. Біржі. Торговельно-промислові палати. Торговий дім. Магазин. Ярмарок. Маркетинг. Консалтинг. Аудиторська фірма.

Тематичні тези

Суть та функції ринку.

Ринок є результат природно історичного процесу розвитку товарного виробництва, яке обумовлене суспільним поділом праці і відособленням суб’єктів господарювання.

При мірі розвитку товарного виробництва розвивається і ускладнюється як сам ринок, так і розуміння його економістами.

Ринок багатогранний, тому вивчати його можна з різних сторін. Саме цим пояснюється наявність в економічній літературі множини визначень ринку.

З точки зору купівлі-продажу ринок розглядається як сфера взаємодії попиту і пропозиції, виробника і споживача.

З точки зору організації економіки ринок називають суспільною формою функціонування економіки.

З позиції учасників ринку його визначають як форму суспільного зв’язку між суб’єктами господарювання.

В якості узагальнення можна сказати, що Ринок – це система організаційно-економічних відносин, яка здійснюється через купівлю-продаж у всіх ланках відтворення: в сфері виробництва, розподілу, обміну, споживання.

    Сутність ринку найбільш повно проявляється в його функціях:

регулююча – регулює виробництво товарів і послуг за рахунок розширення або звуження попиту й пропозиції.

стимулюючу – спонукає виробників товарів до зниження витрат, підвищувати їх якість, впроваджувати нову техніку.

розподільчу – встановлює необхідні відтворювальні пропорції, забезпечує збалансованість економіки

санаційну – очищає економічне середовище від неконкурентноспроможних господарств і підтримує найефективніші.

інформаційну – інформує про стан справ в економічному житті.

інтеграційну – робить економіку єдиним цілим, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв’язків.

Ринок має переваги (+) і недоліки (-).

Позитивними рисами ринку є:

- гнучкість і високе пристосування до змінних умов;

- оперативне використання нових технологій;

- незалежність виробників і споживачів і прийняття рішень;

- відсутність дефіциту товарів і послуг і т.п.

Негативні сторони ринку:

- нескінченна циклічна природа, нестабільність;байдужість до виробництва суспільних благ;

- неспроможність урегулювання зовнішніх ефектів економічної діяльності.

- байдужість до вирішення соціальних проблем.

- неспроможність подолати монополізм в економіці.

Ринок є найбільш ефективною формою організації економіки, але він не завжди і не у всьому здатний забезпечити саморегулювання і рівновагу економічної системи

Недосконалість ринку має компенсуватись відповідними функціями держави.

 

Структура ринку.

Ринок має певну структуру.

Структура ринку – це внутрішня будова окремих елементів ринку.

Економічна структура визначається:

- формами власності (державна, приватна, колективна, змішана);

- структурою товаровиробників (державні, приватні, орендні і т.п.)

- особливостями сфери товарного обігу;

- рівнем приватизації і роздержавлення в країні;

- видами торгівлі, що використовуються в країні.

Структуру ринку класифікують за різними критеріями, найважливішими з яких є наступні:

За економічним призначенням об’єктів ринкових відносин: предметів споживання і послуг; засобів виробництва; нерухомості; науково-технічних розробок та інформації; фінансовий (капіталу, фондовий; валютний; праці (робочої сили).

За ступенем зрілості ринкових відносин: розвинений; ринок, що формується; з різним ступенем обмеження конкуренції (монопольний, олігопольний).

Відповідно до чинного законодавства: легальний (офіційний); нелегальний (тіньовий).

За адміністративно – територіальною ознакою: місцевий; національний (внутрішній); світовий.

За галузевою ознакою: автомобільний, зерновий і т.п.

За характером продаж: оптовий та роздрібний.

4.Інфраструктура ринку.

Інфраструктура ринку – це комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку.

    Будова інфраструктури ринку дуже складна. Вона включає в себе такі основні підсистеми:

організаційно-технічна: товарні біржі; оптові ринки; аукціони, торговельно-промислові палати; сервісні центри; опціони; ярмарки; транспортні комунікації; ріелтерські фірми; земельні аукціони.

фінансово-кредитна: банки, фондові біржі; фінансові небанківські інститути (страхові компанії, інвестиційні та інші фонди), ощадні каси, ломбарди і ін.

державно-регулятивна (законодавче регулювання ринкових відносин): біржі праці (служби зайнятості); ліцензування; оподаткування; митна система; державні фонди для сприяння діловій активності тощо.

Науково-дослідне та інформаційне забезпечення: науково-дослідні установи з вивчення ринкових проблем; консалтингової компанії; інформаційні центри та агентства; рекламні агентства; спеціальні навчальні заклади; юридичні контори; рекламні агентства і т. ін.

Функції інфраструктури ринку:

Правове та економічне консультування підприємств, захист їхніх інтересів у державних та інших структурах;

Страховий захист підприємницької діяльності;

Забезпечення фінансової підтримки і кредитування підприємств;

Підвищення оперативності ефективності, роботи суб’єктів ринку;

Створення умов для ділових контактів підприємців;

Сприяння матеріально-технічному забезпеченню і реалізації товарів та послуг;

Регулювання руху робочої сили;

Здійснення маркетингового, інформаційного та рекламного обслуговування.

Тематичні тези

Тематичні тези

1. Сутність, суб’єкти та значення конкуренції.

Конкуренція (лат. concurrentia – змагання, суперництво) – боротьба між товаровиробниками за вигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків; механізм стихійного регулювання пропорцій суспільного виробництва. Конкуренція є об’єктивним економічним законом розвинутого товарного виробництва, дія якого є для товаровиробників зовнішньою примусовою силою для підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, збільшення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва, форм і систем заробітної плати тощо.

Конкуренція корисна для суспільства: стимулює раціональне використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, примушує виробників постійно поновлювати асортимент, пильно стежити за науково-технічними новинками й активно впроваджувати їх у виробництво. Результати такого суперництва оцінюють самі споживачі, під час купівлі віддаючи перевагу тим чи іншим товарам.

У ринковій економіці конкуренція виконує чимало функцій: сприяє розподілу ресурсів, взаємодії попиту і пропозиції, формуванню ринкових цін, стимулює зниження витрат виробництва й запровадження нових видів продукції.

Водночас конкуренція має і негативні риси: є однією з причин безробіття, прямо чи опосередковано спричиняє нерівномірний розподіл доходів між різними групами населення; призводить до розорення дрібних товаровиробників.

2. Типи конкуренції.

Залежно від режиму конкурентної боротьби розрізняють досконалу і недосконалу конкуренцію. Досконала конкуренція – економічне суперництво між великою кількістю дрібних і середніх підприємств, що виробляють однорідну продукцію, при цьому для входу нових підприємств в галузь та виходу будь-якого підприємства з неї немає жодних перешкод. Жоден продавець або покупець за цих умов не в змозі якимось чином серйозно вплинути на ринкову ціну товару. Цей вид конкуренції є найсприятливішим для оптимального функціонування ринкового механізму. Недосконала конкуренція пов’язана з певним обмеженням вільного підприємництва і виступає у формах монополістичної конкуренції, олігополістичної конкуренції та монополії.

Монополістична конкуренція виникає, коли застосовується широка диференціація продукту, пов’язана або з його особливостями (якість, марка, упаковка), або з місцезнаходженням продавців чи з особливими послугами, що супроводжують продаж товару. Цей вид характеризується великою кількістю виробників і продавців, і купівля продаж не здійснюється за єдиною ринковою ціною.

Для олігополістичної конкуренції характерними рисами є: товари виробляють кілька великих фірм; однорідна або диференційована продукція; взаємозалежність фірм; значний контроль за ціною; значні бар’єри, які перешкоджають входженню нових фірм у галузь.

Монополія характеризується: наявністю в галузі єдиної фірми – чистого, або абсолютного монополіста; відсутністю близьких замінників продукту монополіста; бар’єрами входження на ринок.

Розрізняють також внутрішньогалузеву та міжгалузеву конкуренцію. Внутрішньогалузева конкуренція існує між виробниками певної галузі за найвигідніші умови виробництва і збуту продукції, за отримання максимально можливого в галузі прибутку. Міжгалузева конкуренція виникає між виробниками різних галузей за вищі прибутки та вигідніше застосування капіталу.

Конкуренцію можна класифікувати й за методами її ведення. Так, розрізняють добросовісну (чесну) і недобросовісну конкуренцію, цінову і нецінову. Добросовісна конкуренція – це таке суперництво, при якому дотримуються правових та етичних норм взаємовідносин з партнерами, а недобросовісна включає технічне шпигунство, переманювання фахівців-професіоналів, підкуп працівників підприємства-конкурента, неправдиву рекламу тощо. Що стосується цінової конкуренції, то вона здійснюється маневруванням цінами з метою більш вигідного використання ринкової кон’юнктури. При цьому застосовують монопольно високу ціну, ціну лідера, престижну ціну, психологічну ціну та ін. Нецінова ж конкуренція ґрунтується на технічних перевагах, вищій якості та більшій надійності товару, використанні реклами, ефективних методах збуту тощо.

Тематичні тези

Доходи домогосподарств

Даючи економічну оцінку домогосподарствам, слід проаналізувати не тільки функції, які вони виконують у суспільстві, а і їх сумарні доходи та розподіл.

Головне джерело доходів домогосподарств – це доходи від ресурсів, які домогосподарства постачають суспільному виробництву, або доходи від факторів виробництва. Крім того домогосподарства отримують ще трансфертні платежі – виплати, які відповідають реальному економічному внеску домогосподарства, але не еквівалентні виробничим витратам.

Статистика України виокремлює такі статті доходів населення:

· оплата праці членів сім’ї;

· пенсії, стипендії, допомоги, субсидії, дотації та путівки до санаторно-курортних установ для дорослих і дітей, на утримання дітей у дошкільних закладах;

· надходження від особистого підсобного господарства;

· дохід з інших джерел.

Структура доходів населення за джерелами досить різноманітна і залежить від структури суспільних відносин країни, рівня розвитку продуктових сил. Отже, сукупний дохід домогосподарства це вся сума доходів, які воно отримує в грошовій чи натуральній формі з будь яких джерел. Сукупний дохід домогосподарства не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто нижчий ніж вартість набору товарів і послуг, розрахована за нормами і нормативами споживання і забезпеченості населення першочерговими життєвими засобами.

Прожитковий мінімум використовується для встановлення мінімального рівня доходів сімей, а також мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат і пільг.

Оптимальний споживчий бюджет – вартість набору життєвих засобів, розрахована за нормами і нормативами споживання, які задовольняють розумні раціональні потреби людей.

Даючи економічну оцінку домогосподарства, слід проаналізувати не тільки джерела їхніх доходів, а й розподіл їх між собою. Розподіл доходів дає змогу отримати уявлення про рівень життя в країні, вирішення соціальних проблем, спосіб існування пануючої соціально-економічної системи. Кожному типу суспільства відповідають певні принципи розподілу доходів. Історія знає розподіл за працею, капіталом, власністю, факторами виробництва. У змішаній економіці всі ці форми співіснують, переплітаються, взаємодіють між собою. Їх удосконалення сприяє підвищення суспільного добробуту. У вивченні проблем розподілу доходів зарубіжна економічна наука виділяє два основних підходи: функціональний розподіл доходів та особистий розподіл доходів.

Функціональний розподіл доходів означає, що грошовий дохід країни поділяється на заробітну плату, ренту, процент і прибуток.

Особистий розподіл доходів пов’язаний зі способом, за допомогою якого сукупний дохід суспільства розподіляється серед окремих домогосподарств.

Розуміння функціонального і особистого розподілу доходів є ключовим моментом в оцінці ролі домогосподарств у економіці. Статистичні дані свідчать про значну нерівність розподілу особистих доходів населення. Дане явище посилюється різними причинами: здібності кожної окремої людини, здобуття освіти, види діяльності. Основу для нерівномірного розподілу доходів створюють:

· володіння нерухомістю, засобами виробництва, сільськогосподарськими угіддями тощо;

· становище на ринку;

· інші фактори(щасливий випадок, наявність особистих контактів із членами уряду, сила політичного впливу, дискримінація і т. ін.).

Витрати домогосподарств

Споживання домогосподарства це придбання товарів особистого користування, тобто купівля продуктів харчування, одягу, взуття, меблів, предметів культури і побуту, автомобілів, витрати на соціально-культурні та побутові послуги.

Споживчі витрати можуть бути класифіковані по-різному, наприклад, поділені на товари та послуги.

Витрати на споживання пов’язані з попитом та з такими явищами як ефект доходу, ефект заміщення, споживчий надлишок, максимізація корисності. Якщо грошовий дохід домогосподарства є сталим, то збільшення ціни для нього рівнозначне зменшенню його реального доходу, або купівельної спроможності. Точніше ефект доходу означає вплив зміни ціни на реальний дохід споживачів. Якщо ціна зростає, а грошові доходи залишаються сталими, то реальні доходи домогосподарств зменшуються, і вони купують менше товарів. Навпаки, за зниження цін попиту реальні доходи домогосподарств за сталості їх доходів зростатимуть.

Аналіз споживання вимагає знань про ефект заміни (заміщення). Отже, якщо лосось став дорожчим продуктом харчування, то домогосподарства будуть менше купувати лосося і більше коропа чи ляща. Ефект заміщення полягає в тому, що коли ціна на товар зростає, то споживачі намагаються замінити цей товар іншим, аби отримати бажане за найнижчу ціну.

Домогосподарства чинять так, як і підприємства, коли зростає ціна на певний фактор виробництва змушує їх замінювати дорогі фактори виробництва більш дешевими. Домогосподарства, заміщуючи дорогі товари дешевими, купують задоволення за менші витрати.

Аналіз закону спадної корисності, показує, що існує розрив між загальною корисністю блага і його ринковою вартістю, що виражається додатковою вигодою для домогосподарства, або споживчим надлишком. Ця вигода виникає, бо споживач отримує більше ніж платить у наслідок дії закону спадної граничної корисності. Споживачі платять одну ціну за кожну одиницю продукту. Отже, вони платять за кожну одиницю стільки, скільки коштує остання одиниця.

Домогосподарство як споживач намагається максимізувати свою корисність або величину задоволення, які є наслідком покупки споживчих товарів. Домогосподарство як покупець повинен так упорядкувати своє споживання, щоб кожен окремий товар приносив йому однакову граничну корисність на кожну витрачену гривню. У такій ситуації члени домогосподарства матимуть максимальне задоволення або корисність від закупок товарів.

Головна умова максимального задоволення корисності така: споживач зі сталим доходом за таких ринкових цін досягне максимального задоволення або корисності, якщо гранична корисність останньої гривні, витраченої на певний товар, є такою самою, як і гранична корисність останньої гривні, витраченої на будь-який інший товар. Середня гранична корисність на гривню всіх товарів за стану рівноваги для споживача називається граничною корисністю доходу.

Правилом максимізації корисності керується на ринку кожен споживач, купуючи товари. Дохід, що залишається у розпорядженні споживача після внесення податків та інших виплат, може використовуватися лише двома способами або на заощадження, або на споживання. Заощадження - це та частина доходу домогосподарства, що не сплачується у вигляді податку та не витрачається на купівлю особистого споживання.

 

ТЕМА 2. ПІДПРИЄМНИЦТВО І ПІДПРИЄМСТВО (ФІРМА)

Програмні запитання

1. Поняття підприємницької діяльності та її функції.

2. Організаційно-правові форми підприємств.

3. Капітал та його кру­го­обіг

4. Оборот капіталу. Основний та оборотний капітал

Основні терміни і поняття

Під­при­єм­с­т­во. Пра­во­ві фо­р­ми під­при­єм­с­т­ва. Со­ці­а­ль­но-­еко­но­мі­ч­на ха­ра­к­те­ри­с­ти­ка під­при­ємств. Фу­н­к­ції під­при­єм­с­т­ва. Суть під­при­єм­ни­ц­т­ва та умо­ви йо­го іс­ну­ван­ня. Під­при­єм­ни­ц­т­во в си­с­те­мі то­ва­р­но­го ви­ро­б­ни­ц­т­ва. Під­при­єм­ни­ц­т­во і бі­з­нес. Ети­ч­ні ос­но­ви під­при­єм­ни­ць­кої ді­я­ль­но­с­ті.

Тематичні тези

Основні терміни і поняття:

Витрати суспільства, витрати підприємства, вартість продукції, собівартість продукції, зовнішні витрати, внутрішні витрати, постійні витрати, змінні витрати, граничні витрати, середні витрати, середні постійні витрати, середні змінні витрати, цехова собівартість, виробнича собівартість, повна собівартість, індивідуальна собівартість, середньо галузева собівартість, прибуток, бухгалтерський прибуток, економічний прибуток, прибуток від іншої реалізації, прибуток від позареалізаційної діяльності, балансовий прибуток, засновницький прибуток, чистий (розрахунковий) прибуток, рентабельність, норма прибутку.

Тематичні тези

Тематичні тези

Тематичні тези

Методи розрахунку ВВП

Показник ВВП можна розрахувати трьома методами:

1) за виробленою продукцією (виробничий метод);

2) за витратами (метод кінцевого використання);

3) за доходами (розподільчий метод).

При розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки. Тобто по кожній галузі економіки спочатку розраховується валовий випуск, який потім зменшується на величину проміжного споживання. Отриманий показник характеризує сукупну вартість кінцевої продукції, або додану вартість, створену всіма галузями економіки.

При розрахунку ВВП методом кінцевого використання підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП: домогосподарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість всіх товарів і послуг, спожитих суспільством:

ВВП = Y=C+I+G+NX

де С — кінцеві споживчі витрати домогосподарств на товари і послуги (за винятком витрат на придбання житла);

I — валові приватні внутрішні інвестиції, які містять витрати фірм на: будівництво будинків і споруд, придбання обладнання, машин, механізмів, нових технологій, створення товарно-матеріальних запасів, амортизацію, а також витрати домогосподарств на придбання житла (будинків, квартир тощо).

G — державні витрати на утримання армії, апарату управління, виплату заробітної плати працівникам державного сектора економіки тощо. Всі державні трансфертні платежі вилучаються з розрахунків, оскільки вони є формою перерозподілу;

NX -- чистий експорт товарів і послуг за кордон. Розраховується як різниця між експортом та імпортом: NX=X-M.

При розрахунку ВВП розподільчим методом підсумовуються всі види факторних доходів, а також два компоненти (амортизаційні витрати й непрямі податки на бізнес), які не є доходами. Іншими словами, розраховуючи ВВП за доходами, потрібно знайти суму таких його складових:

• амортизаційні витрати;

• чисті непрямі податки на бізнес — непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.) за відрахуванням субсидій. З економічної точки зору, це різниця між цінами, за якими купують товари споживачі, та продажними цінами фірм;

• винагорода за працю (цей компонент містить заробітну плату, а також внески підприємств на соціальне страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо);

• рентні платежі — це прибуток, який отримують власники нерухомості:

• чисті проценти — це різниця між процентними платежами фірм іншим секторам економіки та процентними платежами, які фірми отримали від інших секторів: домогосподарств, держави, не враховуючи виплати процентів по державному боргу;

• доход від власності — це чистий прибуток підприємств, які перебувають у приватній власності;

•  прибуток корпорацій — цей компонент, у свою чергу, містить три складові: а) податок на прибуток корпорацій; б) дивіденди акціонерам; в) нерозподілений прибуток корпорацій.

У більшості країн світу найпоширенішими із наведених методів розрахунку ВВП є метод кінцевого використання та виробничий метод. Власне кажучи, вибір того чи іншого методу розрахунку визначається наявністю надійної, вірогідної інформаційної бази.

ТЕМА 6. МАКРОЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ: СУКУПНИЙ ПОПИТ ТА СУКУПНА ПРОПОЗИЦІЯ.

Програмні запитання

1.Сукупний попит.

2.Сукупна пропозиція.

3. Рівновага сукупного попиту і сукупної пропозиції.

Основні терміни і поняття:

Сукупний попит, сукупна пропозиція, реальний обсяг національного виробництва, рівень цін, платоспроможний попит домашніх господарств,  інвестиційний попит, попит держави, попит закордону, ефект заміщення, ефект пропозиції грошей, ефект процентної ставки, ефект багатства, або реальних касових залишків, ефект імпортних купівель, нецінові фактори, кейнсіанський відрізок кривої сукупної пропозиції, взаємозв'язок між сукупним попитом та сукупною пропозицією.

Тематичні тези

Сукупний попит

Для розуміння дії ринкового механізму велике значення має дослідження взаємодії між попитом і пропозицією. На макрорівні вони розглядаються не як попит і пропозиція на окремі товари, а як сукупний попит і сукупна пропозиція. А національний обсяг виробництва і рівень цін визначається взаємодією сукупного попиту та сукупної пропозиції.

Сукупний попит – це реальний обсяг національного виробництва, який готові купити за кожного рівня цін (Р) макроекономічні суб'єкти (споживачі та уряд).

Сукупний попит (АД) можна визначити за формулою обчислення ВНП методом витрат:

ВНП = (АД) = С + І + G + Xn

де С – споживчий попит – платоспроможний попит домашніх господарств на споживчі товари;

I – інвестиційний попит – попит підприємців на засоби виробництва;

G – попит держави на товари та послуги;

Хп – попит закордону.

При цьому, якщо на мікро рівні попит на окремі товари залежить від рівня доходу, ефекту заміщення, то на макрорівні сукупний попит змінюється під впливом інших причин. Так, у даному випадку неможливо пояснити зміни попиту ефектом заміщення тому, що ми вивчаємо сукупний попит на всі товари, коли один товар не може бути замінений іншим. Немає тут і зв'язку з доходом, оскільки збільшення цін товарів не завжди означає зменшення загального номінального доходу країни, хоча твердження, що зі збільшенням попиту ціни підвищуються, лишається вірним.

Графічно сукупний попит зображується кривою АД, яка монотонне спадає (мал. 6.1).

 

 

Мал. 6.1. Крива сукупного попиту (АД):

Р – рівень цін; Q – реальний обсяг виробництва.