Навчально-методичне забезпечення лекційного курсу дисципліни «охорона праці в галузі»

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО КУРСУ ДИСЦИПЛІНИ «ОХОРОНА ПРАЦІ В ГАЛУЗІ»

для всіх спеціальностей

 

 

Укладачі:

к.с.-г..н., доц. А. О. Аннамухаммедов

к.б.н., ас. Л. А. Васільєва

ас. Н. В. Буханевич

 

Затверджено

на засіданні кафедри охорони праці

та цивільної безпеки

протокол № 11 від 24.06.2013 р.

 

 

Житомир – 2013

ЗМІСТ

 

 

Вступ …………………………………………………………………………… 3

Лекція 1. Міжнародні норми і законодавство України в галузі

  охорони праці. ……………………………………………………… 4

Лекція 2. Травматизм та професійні захворювання у галузі. ………………18

Лекція 3. Гігієна праці, виробнича санітарія. Основні заходи пожежної

   профілактики. ……………………………………………………....37

Лекція 4. Державний нагляд і громадський контроль за станом охорони

 праці. Соціальне страхування від нещасного випадку та      

 професійного захворювання. ………………………………………46

 

ВСТУП

 

 

Лекційний курс дисципліни «Охорона праці в галузі» включає чотири лекції з тем: Міжнародні норми і законодавство України в галузі охорони праці; Травматизм та професійні захворювання у галузі; Гігієна праці, виробнича санітарія. Основні заходи пожежної профілактики; Державний нагляд і громадський контроль за станом охорони праці. Соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання.

Кожна лекція містить тему, мету, план, визначені професійна спрямованість,  дидактичні засоби, переліки основних понять, питань для самостійного вивчення, питання для самоаналізу та самоперевірки, список літератури (основної, додаткової, інтернет-ресурсів) і текст.

 

 

Лекція 1

Тема: Міжнародні норми і законодавство України в галузі

Охорони праці

Мета: сформувати у майбутніх спеціалістів знання про стан безпеки праці, стан охорони праці у світі та Україні, соціальне партнерство в охороні праці; формувати здатність та готовність до врахування положень законодавчих та нормативно-правових актів з охорони праці при виконанні виробничих та управлінських функцій.

Професійна спрямованість: даний матеріал сприятимеформуванню у майбутніх спеціалістів готовності виконувати і контролювати вимоги охорони праці в організації.

Основні поняття: охорона праці, безпека праці, соціальне партнерство, соціальний діалог, соціальна відповідальність, законодавчі, нормативно-правові акти з охорони праці в галузі.

План

1. Стан безпеки праці у світі та Україні.

2. Соціальне партнерство (соціальний діалог) в охороні праці.

3. Міжнародні норми соціальної відповідальності.

4. Міжнародні організації у сфері охорони праці.

5. Соціальний діалог в Україні.

6. Законодавчі та нормативно-правові акти з охорони праці в галузі.

Питання з теми, що виносяться на самостійне опрацювання

1. Стандарт SA 8000 «Соціальна відповідальність».

2. Міжнародний стандарт ISO 26000 «Настанова по соціальній відповідальності».

3. Директиви ЄС з охорони праці. Рамкова директива 89/391/ЄС «Про введення заходів, що сприяють поліпшенню безпеки та гігієни праці працівників».

4. Планування і контроль стану охорони праці.

5. Організаційна та функціональна структури СУОПГ.

Рекомендована література

Базова література

1. Гогіташвілі Г. Г., Карчевські Є.-Т., Лапін В. М. Управління охороною праці та ризиком за міжнародними стандартами: Навч. посіб. – К.: Знання, 2007. – 367 с.

2. Жидецький В. Ц., Джигирей В. С., Мельников О. В. Основи охорони праці. — Львів: Афіша, 1999.

3.  Катренко Л.А., Кіт Ю.В., Пістун І. П. Охорона праці. Курс лекцій. Практикум: Навч. посіб. – Суми: Університетська книга, 2009. – 540 с.

4. Катренко Л.А., Пістун І.П. Охорона праці в галузі освіти: Навч. Посібник. – Суми: Університетська книга. 2001.

5. Основи охорони праці: Підручник / За ред. проф. В.В.Березуцького – Х.: Факт, 2005. – 480 с.

6. Протоєрейський О. С, Запорожець О. І. Охорона праці в галузі: Навч. посіб. – К.: Книжкове вид-во НАУ, 2005. – 268 с.

7. Русаловський А. В. Правові та організаційні питання охорони праці: Навч. посіб. – 4-те вид., допов. і перероб. – К.: Університет «Україна», 2009. – 295 с.

8. Ткачук К. Н., Халімовський М. О., Зацарний В. В. та ін. Основи охорони праці: Підручник. – 2-ге вид., допов. і перероб. – К.: Основа, 2006. – 444 с.

Допоміжна література

1. Конвенція МОП 187 «Про основи, що сприяють безпеці й гігієні праці».

2. Міжнародний стандарт SA8000: 2001 «Соціальна відповідальність». SAI SA8000: 2001 Social Accountability International.

3. Міжнародний стандарт ISO 26000:2010 – «Настанова по соціальній відповідальності». ISO 26000: 2010 (Draft) Guidance on Social Responsibility.

Інформаційні ресурси

1. http://www.dnop.kiev.ua ‑ Офіційний сайт Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляду).

2. http://www.mon.gov.ua ‑ Офіційний сайт Міністерства освіти і науки України.

3. http://www.iacis.ru ‑ Официальный сайт Межпарламентской Ассамблеи государств–участников Содружества Независимых Государств (МПА СНГ).

4. http://base.safework.ru/iloenc ‑ Энциклопедия по охране и безопасности труда МОТ.

5. http://base.safework.ru/safework    ‑ Библиотека безопасного труда МОТ.

6. http://www.nau.ua ‑ Інформаційно-пошукова правова система «Нормативні акти України (НАУ)».

 

Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Політика зайнятості

У центрі політичних інтересів держав-членів ЄС перебуває питання зайнятості. Високий рівень зайнятості визнано головним елементом винайдення шляхів розв’я­зання найбільш нагальних національних проблем, скажімо, старіння населення, стабільність пенсійного забез­печення, конкурентоспро­мож­ність чи соціальна єдність.

Політика оплати праці

Питання заробітної плати вирішу­ється шляхом колективних переговорів або індивідуально, на рівні підприємства.

Національний соціальний діалог допомагає роботодавцям і працівникам у веденні переговорів про підвищення рівня заробітної плати на галузевому або виробничому рівні з урахуванням національних інтересів. Більшість держав з перехідною економікою, зокрема й Україна, досі застосовують дещо традиційніші методи – щорічні генеральні угоди, які часто-густо є переліком поставлених цілей і не представляють реальних, узгоджених між урядом та соціальними партнерами стратегій.

Соціальний захист

громадяни, що працюють, мають право на адекватний до одержаного доходу соціальний захист та соціальне забезпечення в разі втрати заробітку, що настає в результаті соціального ризику. Громадянам, які не працюють, не мають засобів до існування, гарантоване право на соціальну допомогу в розмірі прожиткового мінімуму.

Трудове законодавство

Усі країни-кандидати для вступу до Євросоюзу провели реформування трудового законодавства для узгодження з нормами ЄС та для його більшої адаптації до змінних потреб ринків праці. Така адаптація є постійним процесом, у якому мають брати активну участь соціальні партнери.

Безпека та гігієна праці

В ЄС близько 50% міжнародних норм МОП, прийнятих Міжнарод­ною конфедерацією праці, так чи інакше стосуються охорони здоров’я.

Права людини

Принцип 1: Комерційні компанії повинні забезпечувати та поважати захист прав людини, проголошених на міжнародному рівні.

Принцип 2: Комерційні компанії повинні забезпечувати, таку власну діяльність, яка б не сприяла порушенню прав людини.

Принципи праці

Принцип 3: Комерційні компанії повинні підтримувати свободу зібрань і дієве визнання права на колективні угоди.

Принцип 4: Комерційні компанії повинні сприяти викоріненню примусової праці.

Принцип 5: Комерційні компанії повинні сприяти ефективному викоріненню дитячої праці.

Принцип 6: Комерційні компанії повинні сприяти викоріненню дискримінації у сфері зайнятості та працевлаштування.

Екологічні принципи

Принцип 7: Комерційні компанії повинні дотримуватися превентивних підходів до екологічних проблем.

Принцип 8: Комерційні компанії повинні ініціювати поширення екологічної відповідальності.

Принцип 9: Комерційні компанії повинні стимулювати розвиток і розповсюдження екологічно чистих технологій.

Антикорупційні принципи

Принцип 10: Комерційні компанії повинні протидіяти будь-яким формам корупції, включаючи здирництво.

В Україні Глобальний Договір був започаткований у квітні 2006 року. Зараз кількість учасників Глобального Договору в Україні перевищує 130, які заснували національну мережу з метою поширювати ініціативи корпоративної соціальної відповідальності в Україні, обміну досвідом, освіти та спільних дій.

Можна навести основні принципи корпоративної соціальної відповідальності, якими керуються компанії:

1. Виробництво якісної продукції та послуг, які необхідні для суспільства.

2. Безумовне виконання законодавства: податкового, екологіч­ного, праці.

3. Ефективне ведення бізнесу, який орієнтований на створення додаткової економічної вартості та підвищення конкурентоспро­мож­ності в інтересах власників та суспільства.

4. Розбудова сумлінних та взаємовигідних відносин зі всіма заінтересованими сторонами.

5. Дотримання міжнародних угод та використання рекоменда­цій міжнародних стандартів.

6. Використання ресурсозберігаючих технологій, забезпечення екологічної безпеки виробництва.

7. Надання ефективних робочих місць з достойним рівнем оплати праці та соціальних пільг.

8. Забезпечення безпеки праці.

9. Сприяння усесторонньому професійному розвитку та підвищенню кваліфікації працівників.

10. Врахування очікувань суспільства та загальноприйнятих етичних норм в діловій практиці.

11. Внесок в формування громадянського суспільства проведення партнерських програм, соціальних та благодійних проектів.

Соціальні програми компанії – добровільна та послідовна діяльність в соціальній, економічній та екологічній сферах. Соціальні програми носять системний характер, пов’язані з місією та стратегією розвитку бізнесу та спрямовані на задоволення запитів різних заінтересованих сторін.

 

Соціальний діалог в Україні

Соціальний діалог - процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.

Соціальний діалог здійснюється на принципах:

законності та верховенства права;

репрезентативності і правоможності сторін та їх представників;

незалежності та рівноправності сторін;

конструктивності та взаємодії;

добровільності та прийняття реальних зобов'язань;

взаємної поваги та пошуку компромісних рішень;

обов'язковості розгляду пропозицій сторін;

пріоритету узгоджувальних процедур;

відкритості та гласності;

обов'язковості дотримання досягнутих домовленостей;

відповідальності за виконання прийнятих зобов'язань.

 

Соціальний діалог здійснюється на національному, галузевому, територіальному та локальному (підприємство, установа, організація) рівнях на тристоронній або двосторонній основі.

До сторін соціального діалогу належать: на національному рівні - профспілкова сторона, сторона роботодавців, сторона органів виконавчої влади (Кабінет Міністрів України);

 

Соціальний діалог здійснюється між сторонами соціального діалогу відповідного рівня у формах:

обміну інформацією;

консультацій;

узгоджувальних процедур;

колективних переговорів з укладення колективних договорів і угод.

Для участі у міжнародних заходах, в тому числі конференціях Міжнародної організації праці, кожна сторона соціального діалогу на національному рівні самостійно визначає повноважних представників.

З метою сприяння застосуванню міжнародних трудових норм та національним заходам, що стосуються діяльності Міжнародної організації праці, Кабінет Міністрів України проводить консультації на національному рівні з іншими сторонами соціального діалогу, суб'єктами яких є репрезентативні всеукраїнські об'єднання профспілок та репрезентативні всеукраїнські об'єднання організацій роботодавців.

Лекція 2

План

Професійне вигорання.

Питання для самостійного вивчення

1. Розслідування професійних захворювань.

2. Основні технічні та організаційні заходи щодо профілактики травматизму та професійної захворюваності в галузі.

3. Виявлення, оцінка та зменшення ризиків небезпечних подій.

Рекомендована література

Базова література

1. Гогіташвілі Г. Г., Карчевські Є.-Т., Лапін В. М. Управління охороною праці та ризиком за міжнародними стандартами: Навч. посіб. – К.: Знання, 2007. – 367 с.

2. Жидецький В. Ц., Джигирей В. С., Мельников О. В. Основи охорони праці. — Львів: Афіша, 1999.

3.  Катренко Л.А., Кіт Ю.В., Пістун І. П. Охорона праці. Курс лекцій. Практикум: Навч. посіб. – Суми: Університетська книга, 2009. – 540 с.

4. Катренко Л.А., Пістун І.П. Охорона праці в галузі освіти: Навч. Посібник. – Суми: Університетська книга. 2001.

5. Основи охорони праці: Підручник / За ред. проф. В.В.Березуцького – Х.: Факт, 2005. – 480 с.

6. Протоєрейський О. С, Запорожець О. І. Охорона праці в галузі: Навч. посіб. – К.: Книжкове вид-во НАУ, 2005. – 268 с.

7. Русаловський А. В. Правові та організаційні питання охорони праці: Навч. посіб. – 4-те вид., допов. і перероб. – К.: Університет «Україна», 2009. – 295 с.

8. Ткачук К. Н., Халімовський М. О., Зацарний В. В. та ін. Основи охорони праці: Підручник. – 2-ге вид., допов. і перероб. – К.: Основа, 2006. – 444 с.

Допоміжна література

1. НПАОП 0.00-8.24-05 "Перелік робіт з підвищеною небезпекою". Наказ Держнаглядохоронпраці від 26.01.2005 р. N 15.

2. Перелік робіт, де є потреба у професійному доборі. Наказ МОЗ України та Держнаглядохоронпраці України від 23.09.94 р. N 263/121.

3. ДСТУ 2293-99 "Охорона праці. Терміни та визначення основних понять".

Професійне вигорання

Уперше термін «вигорання» був введений американським психіатром X. Дж. Фреденбергером у 1974 році для характеристики психічного стану здорових людей, що знаходяться в інтенсивному і тісному спілкуванні з клієнтами для надання їм професійної допомоги. Спочатку під «згоранням» розумівся стан знемоги з відчуттям власної марності, потім воно стало змістовно неоднозначним і багатокомпонентним, що, на думку Є.П. Ільїна, і викликало значні утруднення в його вивченні. До 1982 року в англомовній літературі було опубліковано понад тисячу статей, присвячених проблемі «емоційного згорання». Первісна кількість професіоналів, яких відносили до особливо підданих емоційному згорянню, були незначно: співробітники медичних установ і різних благодійних організацій. Шваб Р. розширює групу професійного ризику: це насамперед педагоги, поліцейські, тюремний персонал, політики, юристи, менеджери. Професійне згорання - це «синдром фізичного й емоційного виснаження, включаючи розвиток негативної самооцінки, негативного відношення до роботи і втрату розуміння і співчуття стосовно іншої людини»; це «не утрата творчого потенціалу, не реакція на нудьгу, а реакція виснаження, що виникає на тлі стресу, викликаного міжособистісним спілкуванням» (Маслач К.). Таким чином, професійне згорання є стресовою реакцією, яка виникає внаслідок довготривалих професійних стресів середньої інтенсивності.

В даний час визначають близько 100 симптомів, пов'язаних зі згоранням. Як правило, у психологічних і медичних дослідженнях виділяються три групи симптомів професійного згорання: фізичні, поведінкові і психологічні.

До фізичних симптомів відносять втому, почуття виснаження, надмірну сприйнятливість до змін показників зовнішнього середовища, часті головні болі, астенізацію, розлад шлунково-кишкового тракту, надлишок чи недолік ваги, задишку, безсоння і т.д.

До поведінкових і психологічних симптомів професійного згорання відносять відсутність позитивної мотивації професійної діяльності; негативні установки стосовно своєї роботи; зневажливе ставлення до виконання своїх обов'язків; зниження загальної працездатності; зниження рівня творчої активності; перевага почуття розчарування, образи, почуття провини, незатребуваності; легко виникаюче почуття гніву; підвищену дратівливість; ригідність психічних процесів; підвищене почуття відповідальності; відчуження; загальну негативну установку на життєві перспективи; збільшення обсягу вживання психостимуляторів (тютюн, кава, алкоголь, ліки)

Серед симптомів, що виникають першими, можна вирізнити загальне почуття втоми, вороже ставлення до роботи, загальне невизначічіс почуття занепокоєння. Педагог може легко впадати в гнів, дратуватися і почувати себе розбитим, приділяти багато уваги деталям і бути налаштованим надзвичайно негативно до усіх людей. Гнів, який він відчуває, може призвести до розвитку підозрілості. І Іедагог може думати, що співробітники хочуть його позбутися, відчувати професійну «незалученість, узагальнивши існуючі визначення феномену згорання, виділили три головних компоненти цього стану:

1) емоційне чи фізичне виснаження, що виявляється у відчуттях емоційної перенапруги й у почутті спустошеності, вичерпаності своїх емоційних ресурсів;

2) деперсоналізація, пов'язана з виникненням байдужого, негативного і навіть цинічного відношення до людей, що оточують людину в процесі його професійної діяльності; контакти з оточуючими людьми стають для нього знеособленими і формальними;

3) знижена професійна продуктивність (редукування особистісних досягнень), що виявляється в зниженні оцінки своєї компетентності (у негативному сприйнятті себе як професіонала), невдоволенні собою, зменшенні цінності своєї діяльності, негативному відношенні до себе як до особистості.

Кондо К., що працює над проблемою диференціювання стану визначає емоційне згорання як дезадаптованість особистості до робочого місця через надмірне навантаження і неадекватні міжособистісні відносини. Цьому відповідає і дане їм образне тлумачення: "згоранню» піддані ті, хто працює жагуче, з особливим інтересом; довгий час допомагаючи іншим; вони починають почувати розчарування, тому що не вдається досягти гою ефекту, якого очікували; така робота супроводжується надмірною втратою психологічної енергії, приводить до психосоматичної втоми й емоційного виснаження і як результат занепокоєння, роздратування, гнів, знижена самооцінка на фоні прискореного серцебиття, задишки і т.д.

Професійне згорання особистості розглядається з погляду наявності трьох рівнів і трьох стадій. Так, особистість, піддану згоранню першого ступеня, характеризують помірні, ситуативні ознаки цього процесу. Симптоми виявляються в легкій формі і виражаються в надмірній турботі про себе. На другій стадії згорання симптоми виявляються більш регулярно, носять більш затяжний характер, сутужніше піддаються корекції. Симптоми третьої стадії згорання є хронічними, близькими до депресивних станів. Російський вчений В.В. Бойко розробив власну класифікацію симптомів, що супроводжують різні компоненти професійного згорання. Створена ним «Методика діагностики рівня емоційного згорання» дає змогу оцінити прояви синдрому за дванадцятьма основними симптомами, що зазвичай супроводжують три компонента професійного згорання.

Перший компонент - «напруження» - характеризується відчуттям емоційної виснаженості, втоми, викликаної власною професійною діяльністю. Він знаходить вияв у таких симптомах, як:

1) переживання психотравумючих обставин – людина сприймає умови роботи та професійні міжособистісні стосунки як психотравмуючи;

2) незадоволеність собою;

3) «загнаність у кут» - відчуття безвихідності ситуації, бажання змінити роботу чи професійну діяльність взагалі;

4) тривога і депресія - розвиток тривожності у професійній діяльності, підвищення нервовості, депресивні настрої.

Другий компонент - «резистенцій» - характеризується надмірним емоційним виснаженням, що провокує виникнення та розвиток захисних реакцій, які роблять людиною емоційно закритою, відстороненою, байдужою. На такому тлі будь-яке емоційне залучення до професійних справ та комунікацій викликає у людини відчуття надмірної перевтоми. Це знаходить вияв у таких симптомах, як:

1) неадекватне вибіркове емоційне реагування - неконтрольований вилив настрою на професійні стосунки;

2) емоційно-моральна дезорієнтація розвиток байдужості у професійних стосунках;

3) розширення сфери економії емоцій емоційна замкненість, відчуження, бажання згорнути будь-які комунікації;

4) редукція професійних обов'язків - згортання професійної діяльності, прагнення якомога менше часу витрачати на виконання професійних обов'язків.

Третій компонент - «виснаження» - характеризується психофізичною перевтомою людини, спустошеністю, нівелюванням власних професійних досягнень, порушенням професійних зв'язків, розвитком цинічного ставлення до тих, з ким доводиться спілкуватися з робочих питань, розвитком психосоматичних порушень. Тут виявляються такі симптоми як:

1) емоційний дефіцит - розвиток емоційної не чуттєвості, мінімізація емоційного внеску у роботу, автоматизм та спустошення людини при виконанні професійних обов'язків;

2) емоційне відчуження;

3) особисте відчуження (деперсоналізація);

4) психосоматичні та психовегетативні порушення погіршення фізичного самопочуття, розвиток таких психосоматичних та психовегетативних порушень як розлади сну, головні болі, проблеми з артеріальним тиском, шлункові розлади, загострення хронічних хвороб тощо.

Згідно Маслач К., професійне згорання може виявлятися у виді трьох стадій. На першій стадії згорання спостерігаються, як правило, симптоми фізичного й емоційного виснаження. Для другої стадії характерні всі набори симптому. Заключна стадія, повне професійне згорання, що, згідно Маслач К., виявляється рідко, характеризується повною втратою інтересу до професії і життя в цілому. Причому, на думку автора, цілком професійно згоріла людина відновиться вже не зможе настільки серйозні зміни відбуваються з усіх сферах його "Я». Основними факторами, що визначають розвиток синдрому професійного згорання, на думку більшості сучасних вчених, є особистісний, рольовий і організаційний фактори (у Кондо К. відповідно: індивідуальний, соціальний і «характер роботи і професійного оточення»). Швидкість виникнення професійного згорання, насамперед, залежить від особистісних особливостей фахівця, експериментальні дослідження підтверджують, що нетовариськість, сором'язливість, емоційна нестійкість, імпульсивність, реактивність і агресивність є корелятами швидкого розвитку професійного згорання особистості (Ільїн Є.П.). У різних експериментальних дослідженнях, де випробовуваними виступали педагоги і психотерапевти, отримані значимі кореляції між рольовою конфліктністю, рольовою невизначеністю і згоранням (Кюйнарпуу X., Кондо К.). До рольового фактора згорання вчені відносять наявність тих ситуацій, у яких спільні дії в більшій мірі не погоджені, коли відсутня інтеграція зусиль, а присутня конкуренція, у той час як продукт професійної діяльності залежить від злагодженості дій. При аналізі рівнів згорання було виявлено, що робота в ситуації розподіленої відповідальності, де сильно виражений «колегіальний початок», обмежує розвиток незважаючи на те, що робоче навантаження може бути істотно вище (Кондо К.).

До організаційного фактора розпитку професійного згорання відносять особливості професійної діяльності особистості: згорання особистості гієно зв'язане з тим, що робота може бути багатогодинною, не оцінюваною належним чином, зміст якої тяжко виміряти, яка вимагає виняткової продуктивності чи відповідного тренування, чи з тим, що характер керівництва з боку керівництва не відповідає змісту роботи. Особливе значення для розвитку професійного згорання особистості має соціально-психологічний клімат колективу, стиль керівництва, чіткість організаційної структури колективу, особливості розподілу функціональних обов'язків серед працівників і т.д.

Таким чином, вкрай важливим для соціального педагога є усвідомлення сутності феномену професійного згорання для здійснення профілактики, ранньої самодіагностики та самокорекції даного негативного психологічного явища.

Серед психологічних технологій профілактики та подолання синдрому професійного згорання педагогів найбільш ефективними є самі ті, що зорієнтовані на самостійне використання фахівцями конкретних прийомів на певних фазах протікання професійного стресу. Наприклад, наступні техніки можуть сприяти ефективній профілактиці даного синдрому:

1) аналіз власної професійної ситуації, що полягає в когнітивній оцінці ситуації професійної діяльності (виявлення стрес-факторів, аналіз власної стресової толерантності) через ідентифікацію сигналів, які попереджують про стрес: втомлений вигляд, байдуже ставлення до життя, хворість; неадекватне сприйняття гумору, роздратованість, недружелюбність, недовірливість; велика кількість помилок через неуважність, знижені кількісні та якісні показники роботи, нечіткий, незв'язний характер усних або письмових доповідей та ін.;

2) оволодіння релаксаційними навичками (прийомів зменшення напруження, розслабленості);

3) розвиток вміння керувати власним часом через визначення основних цілей та завдань власної професійної діяльності на певний період; складання розкладу виконання справ; навчання говорити «ні»; делегування своїх повноважень, доручення завдань іншим та ін.;

4) свідома організація дозвілля, створення умов для реалізації власного хобі; заняття спортом;

5) доцільна організація робочого простору, робочого місця з врахуванням принципів психогігієни та психопрофілактики;

6) турбота про здорове збалансоване харчування;

7) створення групи соціальної підтримки (соціальна підтримка - це почуття причетності, почуття того, що тебе приймають та люблять таким, яким ти є, а не тому, що ти можеш що-небудь зробити для когось), до якої можуть увійти друзі, члени сім'ї, колеги, з якими є духовна єдність, для організації спільного позитивного проводження часу;

8) використання «тайм-аутів», тобто відпочинку від роботи та інших навантажень.

 

Лекція 3

План

Обладнання робочого місця.

Пожежна безпека.

Питання для самостійного вивчення

1. Вимоги до санітарного контролю за станом повітря робочої зони.
2. Важкість праці: динамічні, статичні навантаження. Напруженість праці.
3. Увага, напруженість аналізаторних функцій, емоційна та інтелектуальна напруженість, монотонність праці.
4. Пожежна безпека технологічного устаткування, електрообладнання, систем опалення, вентиляції.
5. Державний пожежний нагляд.

Рекомендована література

Базова література

1. Гогіташвілі Г. Г., Карчевські Є.-Т., Лапін В. М. Управління охороною праці та ризиком за міжнародними стандартами: Навч. посіб. – К.: Знання, 2007. – 367 с.

2. Жидецький В. Ц., Джигирей В. С., Мельников О. В. Основи охорони праці. — Львів: Афіша, 1999.

3.  Катренко Л.А., Кіт Ю.В., Пістун І. П. Охорона праці. Курс лекцій. Практикум: Навч. посіб. – Суми: Університетська книга, 2009. – 540 с.

4. Катренко Л.А., Пістун І.П. Охорона праці в галузі освіти: Навч. Посібник. – Суми: Університетська книга. 2001.

5. Основи охорони праці: Підручник / За ред. проф. В.В.Березуцького – Х.: Факт, 2005. – 480 с.

6. Протоєрейський О. С, Запорожець О. І. Охорона праці в галузі: Навч. посіб. – К.: Книжкове вид-во НАУ, 2005. – 268 с.

7. Русаловський А. В. Правові та організаційні питання охорони праці: Навч. посіб. – 4-те вид., допов. і перероб. – К.: Університет «Україна», 2009. – 295 с.

8. Ткачук К. Н., Халімовський М. О., Зацарний В. В. та ін. Основи охорони праці: Підручник. – 2-ге вид., допов. і перероб. – К.: Основа, 2006. – 444 с.

Допоміжна література

1. ДБН В.2.5-28-2006 "Природне і штучне освітлення".

2. ДСанПіН 3.3.6.096-2002 Державні санітарні норми і правила при роботі з джерелами електромагнітних полів

3. ДСН 3.3.6.042-99 Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень.

4. ДСН 3.3.6.037-99 Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку.

5. ДСН 3.3.6.039-99 Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації.

6. НПАОП 0.00-1.28-10 Правила охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин. Наказ Держгірпромнагляду від 26.03.2010 р. N 65.

7. Гігієнічні нормативи ГН 3.3.5-8-6.6.1-2002 "Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу". Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 27.12.2001 N 528.

8. Міждержавний стандарт ГОСТ 12.0.003-74 (1999) ССБТ "Опасные и вредные производственные факторы. Классификация".

Пожежна безпека

Щодня в нашій країні виникає більш 100 пожеж, в яких гине 5-6 чоловік. Наносяться значні матеріальні збитки – близько 2,0 млд.грн. на рік. 

Основними причинами пожеж на підприємствах є: порушення пожежний норм і правил у технологічних процесах виробництва; неправильне обладнання систем опалення, вентиляції, електроустаткування; порушення норм і правил зберігання пожежонебезпечних несумісних матеріалів; порушення правил користування електрообладнанням; невиконання протипожежних заходів щодо обладнання пожежного водозабезпечення, влаштування пожежної сигналізації, забезпечення первинними засобами пожежогасіння;  використання відкритого вогню факелів, паяльних ламп, куріння у заборонених місцях; погане знання персоналом протипожежного інструктажу; необережна поведінка та дитячі пустощі з вогнем.

Пожежа – це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що розповсюджується в часі і просторі та створює загрозу життю і здоров’ю людей, навколишньому середовищу, призводить до матеріальних збитків. Пожежна безпека — це стан об'єкта, при якому виключається можливість пожежі, а у випадку її виникнення вживаються необхідні заходи щодо усунення негативного впливу небезпечних факторів пожежі на людей, споруди і матеріальні цінності. Протипожежний режим — це комплекс встановлених норм і правил поведінки людей, виконання робіт і експлуатації об'єкта, спрямованих на забезпечення пожежної безпеки. Пожежна безпека на об'єктах народного господарства забезпечується організаційними, технічними заходами і протипожежним захистом. До організаційних заходів належать: розробка правил, інструкцій, інструктажів протипожежної безпеки; організація інструктування і навчання робітників і службовців; здіснення контролю за дотриманням встановленого протипожежного режиму всіма працюючими; організація добровільних пожежних дружин та пожежотехнічних комісій; організація щоденної перевірки протипожежного стану приміщень після закінчення роботи; розробка і затвердження плану евакуації і порядку оповіщення людей на випадок виникнення пожежі; організація дотримання належного протипожежного нагляду за об'єктами; організація перевірки належного стану пожежної техніки та інвентарю.

До технічних заходів належать: дотримання пожежних норм, вимог та правил при влаштуванні будівель, споруд, складів; підтримання у справному стані систем опалення вентиляції, обладнання; улаштування автоматичної пожежної сигналізації систем автоматичного гасіння пожеж та пожежного
водопостачання; заборона використання обладнання, пристроїв приміщень та інструментів, що не відповідають вимогам протипожежної безпеки; правильна організація праці на робочих місцях з використанням пожежонебезпечних інструментів, приладів, технологічних установок.

Лекція 4

План

Питання для самостійного вивчення

1. Держгірпромнагляд.

2. Перелік питань для здійснення планових заходів державного нагляду у сфері охорони праці.

3. Види страхування.

4. Страховий ризик і страховий випадок.

 

Рекомендована література

Базова література

9. Гогіташвілі Г. Г., Карчевські Є.-Т., Лапін В. М. Управління охороною праці та ризиком за міжнародними стандартами: Навч. посіб. – К.: Знання, 2007. – 367 с.

10. Жидецький В. Ц., Джигирей В. С., Мельников О. В. Основи охорони праці. — Львів: Афіша, 1999.

11.  Катренко Л.А., Кіт Ю.В., Пістун І. П. Охорона праці. Курс лекцій. Практикум: Навч. посіб. – Суми: Університетська книга, 2009. – 540 с.

12. Катренко Л.А., Пістун І.П. Охорона праці в галузі освіти: Навч. Посібник. – Суми: Університетська книга. 2001.

13. Основи охорони праці: Підручник / За ред. проф. В.В.Березуцького – Х.: Факт, 2005. – 480 с.

14. Протоєрейський О. С, Запорожець О. І. Охорона праці в галузі: Навч. посіб. – К.: Книжкове вид-во НАУ, 2005. – 268 с.

15. Русаловський А. В. Правові та організаційні питання охорони праці: Навч. посіб. – 4-те вид., допов. і перероб. – К.: Університет «Україна», 2009. – 295 с.

16. Ткачук К. Н., Халімовський М. О., Зацарний В. В. та ін. Основи охорони праці: Підручник. – 2-ге вид., допов. і перероб. – К.: Основа, 2006. – 444 с.

Інформаційні ресурси

1. http://www.social.org.ua   ‑ Офіційний сайт Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

 

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО КУРСУ ДИСЦИПЛІНИ «ОХОРОНА ПРАЦІ В ГАЛУЗІ»

для всіх спеціальностей

 

 

Укладачі:

к.с.-г..н., доц. А. О. Аннамухаммедов

к.б.н., ас. Л. А. Васільєва

ас. Н. В. Буханевич

 

Затверджено

на засіданні кафедри охорони праці

та цивільної безпеки

протокол № 11 від 24.06.2013 р.

 

 

Житомир – 2013

ЗМІСТ

 

 

Вступ …………………………………………………………………………… 3

Лекція 1. Міжнародні норми і законодавство України в галузі

  охорони праці. ……………………………………………………… 4

Лекція 2. Травматизм та професійні захворювання у галузі. ………………18

Лекція 3. Гігієна праці, виробнича санітарія. Основні заходи пожежної

   профілактики. ……………………………………………………....37

Лекція 4. Державний нагляд і громадський контроль за станом охорони

 праці. Соціальне страхування від нещасного випадку та      

 професійного захворювання. ………………………………………46

 

ВСТУП

 

 

Лекційний курс дисципліни «Охорона праці в галузі» включає чотири лекції з тем: Міжнародні норми і законодавство України в галузі охорони праці; Травматизм та професійні захворювання у галузі; Гігієна праці, виробнича санітарія. Основні заходи пожежної профілактики; Державний нагляд і громадський