Форми розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами

Зовнішньоекономічний договір повинен містити умови, що визначають порядок здійснення розрахунків (Положення № 201 «Положення про форму ЗЕД контрактів»). Форму розрахунків суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності вибирають самостійно. Надалі уповноважені банки, через які здійснюються розрахунки, контролюють пра­вомірність списання валюти з рахунка клієнта (п. 1 гл. З розд. III Правил № 281 «Правила торгівлі іноземною валютою», п. 4.4 Положення № 82 «Положення про оформлення та надання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах, заяв про придбання або продаж іноземної валюти або банківських металів уповноваженим банкам та іншим фінансовим структурам і прядок їх виконання»).

Необхідно враховувати, що інвалюта, придбана для здійснення розра­хунків з нерезидентами, повинна бути використана за призначенням, ука­заним у заяві на придбання інвалюти, протягом 5 робочих днів з моменту її зарахування на валютний рахунок (п. З розд. IV Правил № 281). Якщо така умова не виконується, банк продає валюту на МБВБ і зараховує от­риману від продажу національну валюту (гривні) на поточний рахунок резидента.

Найбільш поширеними формами розрахунків за ЗЕД-контрактами є:

- оплата за рахунком, яка може здійснюватися до (авансовий платіж) або після відвантаження товару;

- документарний акредитив;

- інкасо;

- розрахунки у вексельній формі.

Оплата за рахунком

Розрахунки з нерезидентом здійснюються за допомогою подання до упов­новаженого банку платіжного доручення.

Документарне інкасо

Суть цієї форми розрахунків полягає в такому:

- продавець передає в банк документи, що надають покупцеві право на отримання та митне оформлення відвантаженого товару, і доручає банку (інкасове доручення) передати документи покупцеві на сплату за постав­лений товар;

- покупець, ознайомившись з документами, здійснює платіж, тобто ви­куповує документи, що дають йому право розпоряджатися товаром.

Документарний акредитив

Суть документарного акредитива полягає в тому, що оплата вартості товару здійснюється одночасно з початком поставки товару.

Умови розкриття акредитива (отримання платежу продавцем) повинні бути застережені у ЗЕД-контракті.

Основні види документарних акредитивів подані в табл. 1.2.4.1.

Таблиця 1.2.4.1 -   Види документарного акредитива

Вид документарного  акредитива	Характеристика
Покритий	Передбачає завчасне резервування коштів платника в сумі акредитива на спеціальному рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку
Непокритий	Не передбачає завчасного перерахування валюти акредитива на спецрахунок. У цьому випадку для забезпечення акредитива можуть бути оформлені: - кредит; - кредитна лінія; - гарантії третіх осіб на користь банку-емітента; - застава; - поручництво тощо. Акредитив може бути відкритий і без будь-якого забезпечення, якщо це визначено внутрішнім положенням уповноваженого банку-емітента (п. 1.6 розд. II Положення № 514 «Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами у розрахунках за зовнішньоекономічними договорами»)
Відкличний	Може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього узгодження з продавцем
Безвідкличний	Умови акредитива можуть бути змінені тільки зі згоди продавця. Якщо акредитив підтверджений виконуючим банком, то для внесення змін до його умов або для його анулювання необхідна також згода виконуючого банку
Підтверджений	Інший банк доповнює (підтверджує) платіжне зобов'язання банку-емітента. Використовується у випадку, коли продавець не упевнений у платоспроможності банку-емітента
Непідтверджений	Не містить такого зобов'язання
Трансферабельний (переказний)	Отримувач акредитива може дати вказівку банку повністю або частково переказати кошти, що надійшли на акредитив, на рахунок третьої особи. Такий акредитив відкривається, як правило, коли отримувач акредитива є посередником (за договором комісії або доручення) і хоче швидко розрахуватися з постачальником, переадресувавши йому платежі

 

Порядок здійснення розрахунків за допомогою документарного акреди­тива регламентується Положенням № 514, а також Уніфікованими прави­лами № 500 «Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів» в частині, що не суперечить законодавству України (з ураху­ванням міжнародної банківської практики та особливостей, визначених Положенням № 514).

Здійснення розрахунків за допомогою документарного акредитива Розглянемо механізм здійснення розрахунків за імпортним контрактом за допомогою покритого непідтвердженого акредитива. Виконуючим та авізуючим банком є банк продавця.

1.    Покупець-резидент у встановлений у контракті термін:

- направляє своєму банку заяву про відкриття акредитива на користь продавця на певну суму і на застережений у контракті термін (разом із заявою подається оригінал і копія контракту);

- подає в банк доручення на перерахування коштів для забезпечення покриття акредитива.

2.    Банк покупця відкриває акредитив у банку продавця.

3.    Банк продавця повідомляє продавця про відкриття акредитива на його користь.

4.    Продавець відвантажує товар на адресу покупця і пред'являє в банк товаросупровідні документи, перелік яких наведений у контракті та в умо­вах акредитива. Документи повинні бути подані до закінчення терміну дії акредитива.

5.    Банк продавця:

- перевіряє відповідність пред'явлених документів установленим ви­могам і здійснює платіж на користь продавця;

- пересилає отримані товаросупровідні документи банку покупця.

6.    Банк покупця:

- списує кошти зі спецрахунка покупця;

- передає покупцеві документи.

При складанні контракту, що передбачає акредитивну форму розра­хунків, необхідно брати до уваги таке: у контракті слід передбачити оптимальні:

- перелік документів, що подаються для розкриття акредитива;

- вимоги до оформлення документів, оскільки під час виконання акредитива внесення змін до переліку документів, що подаються, забиратиме багато часу і потребуватиме додаткових витрат.

Змістовний  модуль 1.3 Поняття валютних цінностей та операцій з ними

 

1.3.1.Визначення основних понять. Поняття про валютні цінності

1.3.2.Курсові різниці: поняття, порядок визначення та відображення в обліку.

1.3.3.Види рахунків в банках в іноземній валюті.

1.3.4. Порядок відкриття рахунків в іноземній валюті

1.3.5.Порядок відображення операцій в іноземній валюті.

1.3.6.Облік купівлі іноземної валюти

1.3.7.Облік продажу іноземної валюти

1.3.8.Операції з готівковою іноземною валютою та відображення іх в бухгалтерському обліку.

1.3.9.Балансова вартість іноземної валюти.

1.3.1.Визначення основних понять. Поняття про валютні цінності

 

У ЗЕД розрізняють поняття «операції з валютними цінностями» і «операції в іноземній валюті».

Валютні цінності:

1)    іноземна валюта;

2)    платіжні документи і ЦП, виражені в іноземній валюті або банківських платежах.

3)    банківські метали (золото, срібло, метали платинової групи) і монети, виготовлені з дорогоцінних металів.

Операції з валютними цінностями – це операції, об’єктом яких виступає іноземна валюта.

Операції в іноземній валюті – такі господарські операції, вартість яких виражена в іноземній валюті або операції, які вимагають розрахунків в іноземній валюті.

Операції в іноземній валюті пов’язані з:

1)    переходом права власності на валютні цінності, за винятком операції, які відбуваються між резидентами у валюті України.

2)    використовування валютних цінностей в міжнародному обміні як спосіб платежу.

3)    ввезення, переклад, пересилка на території України і висновок, переклад пересилка за межу валютних цінностей.

Валюта звітності  - грошова одиниця України.

Іноземна валюта – інша валюта, окрім валюти звітності.

Національні банки розробляють і затверджують класифікатори іноземних валют, які регулюють режим використовування кожної валюти і ділять її по ступеню конвертованої.

Відповідно до класифікатора іноземних валют України виділяють 3 групи:

1)    вільно конвертовані валюти держав, які без обмежень обмінюються на інші види валют і широко використовуються для здійснення платежів на міжнародних ринках. Курси цих валют встановлюються НБУ (долар, євро, фунти стерлінгів, швейцарські франки…);

2)    вільно конвертована валюта держав, яка не використовується широко для здійснення платежів при міжнародних операціях і не продається на головних валютних ринках миру. Курс цих валют встановлюється НБУ (російський рубель, гривни, індійські рупії, чеські і словацькі крони …);

3)    неконвертовані валюти – курси встановлюються НБУ тільки по окремих видах валют.

Спеціальні права запозичення (СПЗ) - емітуються МВФ для безготівкових записів на рахунках цього фонду і використовуються в операціях центральних банків і фондів.

Валютний курс – курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни.

Розрізняють:

1)    прямі котирування валют– відображається одиниця іноземної валюти в національній валюті 1 $ = 8,0 грн.

2)    непрямі котирування валют – одиниця національної валюти в іноземній валюті 1 грн = 0,125 $

Операції в іноземній валюті відображаються в регістрах бухгалтерського обліку як в національній валюті, так і валюті розрахунків і платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Офіційний курс встановлюється НБУ за наслідками торгів валютними цінностями на міжбанківській валютній біржі (МВБ).

 

1.3.2.Курсові різниці: поняття, порядок визначення та відображення в обліку

 

Операція в іноземній валюті відображається у валюті звітності, тобто перераховуються суми в іноземній валюті в гривни з використанням валютного курсу на дату здійснення операції.

Регулювання обліку курсових різниць стандартом БО № 21 «Вплив зміни валютних курсів».

Якщо на дату здійснення операції або на дату балансу відбувається зміна валютних курсів, виникають курсові різниці.

Курсова різниця – різниця між оцінками однакової кількості іноземної валюти при різних валютних курсах НБУ.

При ведені обліку курсових різниць необхідно виділяти наступні моменти:

1)    природу виникнення курсових різниць

2)    об’єкти обліку

3)    звітний період, в якому були здійснені операції, пов’язані з рухом валютних засобів

4)    розмір балансової вартості іноземної валюти

 

1.    Природа виникнення курсових різниць

Залежно від виду діяльності, в ході яких вона виникає, курсові різниці розділяють на операційні і не операційні. Такий розподіл пов’язаний з виділенням у складі звичної діяльності підприємства операційної, інвестиційної і фінансової діяльності.

Операційна діяльність– основна діяльність підприємства, а також інші види, що не є фінансовою і інвестиційною діяльністю.

Основна діяльність– операції, пов’язані з виробництвом і реалізацією товарів і послуг, які є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частину його доходу.

Інвестиційна діяльність – придбання і реалізація необоротних активів, фінансових інвестицій, що не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів (акції, облігації).

Фінансова діяльність– операції, які приводять до зміни розміру і складу власного і позикового капіталу підприємства. Це визначення з погляду бухобліку.

Приклад – отримання кредиту банку, надання кредиту іншим суб’єктом, виплата відсотків по кредитах.

2.    Об’єкти

Об’єктами, по яких відбувається визначення курсових різниць, є монетарні статті звітності. Це такі статті балансу: про грошові кошти, а також про такі активи або зобов’язання, які будуть сплачені у фіксованій сумі грошових коштів.

Немонетарні статті – статті інші, ніж монетарні.