Безпека посудин,працюючих під тиском.

Посудиною, що працює під тиском, називають герметично закриту ємкість, призначену для ведення хімічних, теплових та інших технологічних процесів, а також для зберігання і транспортування газоподібних, рідких та інших речовин. Межею посудини є вхідний і вихідний штуцери. До числа посудин, працюючих під тиском, належать котли, балони, цистерни, бочки. Посудини, працюючі під тиском, виготовляють зварними або литими на підприємствах, які мають дозвіл Держгірпромнагляду. На заводі на поверхню посудини наносять паспортні дані. Після виготовлення всі посудини підлягають випробуванню пробним тиском.

При експлуатації найбільш частими причинами аварій та вибухів посудин є: перевищення гранично допустимого тиску, порушення температурного режиму, втрата ними механічної міцності.

Посудини, працюючі під тиском, через можливість вибуху є обладнанням підвищеної небезпеки, тому експлуатувати їх необхідно відповідно до Правил будови і безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском

. Для управління роботою та забезпечення безпечної експлуатації посудини обладнують приладами для вимірювання тиску і температури, запобіжними пристроями, запірною арматурою та, при необхідності, показниками рівня рідини.

На посудинах для вимірювання тиску встановлюють манометри, перевірка яких з опломбуванням або тавруванням здійснюється на рідше одного разу на рік. Не рідше одного разу на 6 місяців на підприємстві перевіряють показання робочих манометрів за контрольним; результати перевірки записують у журнал. Манометр повинен мати червону межу поділки, відповідну дозволеному робочому тиску у посудині.

Запобіжні клапани бувають пружинні та важільно–вантажні. Тиск настроювання запобіжних клапанів повинен дорівнювати робочому тиску у посудині або перевищувати його, але не більше ніж на 25%. Робоче середовище, вихідне із запобіжного клапана, слід відводити у безпечне місце. Запобіжні клапани перевіряють не рідше одного разу на 6 місяців або одного разу на рік залежно від виду посудини, на яку вони встановлені. При проведенні періодичних перевірок запобіжний клапан після випробування і тарування повинен пломбуватись.

Замість запобіжних клапанів можуть бути використані запобіжні пластини, які розриваються при тиску в посудині, який перевищу робочий не більше ніж на 25%.

Посудина, що працює під тиском, який менший за тиск джерела її живлення, повинна бути обладнана автоматичним редуцюючим пристроєм для зниження тиску газу. Камера низького тиску редуктора повинна мати манометр і пружинний запобіжний клапан, відрегульований на відповідний дозволений тиск у місткості, в яку перепускається газ. Такі пристрої-редуктори є, наприклад, в автосатураторах.

Запірну арматуру встановлюють на трубопроводах, якими до посудини підводяться або від неї відводяться рідини, пари чи гази. Установка запірної арматури між посудиною і запобіжним клапаном не допускається. Не можна встановлювати запірне пристосування на трубах, що відводять газ або пару від запобіжних пристроїв.

Між посудиною з надзвичайно небезпечною або високонебезпечною речовиною, а також з пожежо- або вибухонебезпечним середовищем і насосом (компресором) встановлюють зворотний клапан, що автоматично закривається під дією тиску з посудини.

При необхідності контролю рівня рідини у посудинах, що мають межу розділу середовищ, застосовуються покажчики рівня. Окрім покажчиків рівня, на посудинах можуть бути встановлені звукові, світлові та інші сигналізатори і блокування за рівнем.

58. Іонізуючі випромінювання.

Іонізуюче випромінювання - в ​​найзагальнішому сенсі - різні види мікрочастинок та фізичних полів, здатні іонізувати речовину. У більш вузькому сенсі до іонізуючого випромінювання не відносять ультрафіолетове випромінювання і випромінювання видимого діапазону світла, яке в окремих випадках також може бути іонізуючим. Випромінювання мікрохвильового і радіодіапазонів не є іонізуючим.

Особливу загрозу для здоров’я людей та існуванню природних біоценозів становить забруднення біосфери радіоактивними речовинами, які небезпечні своїм іонізуючим випромінюванням. Розрізняють іонізуюче випромінювання природного і штучного походження. У різних регіонах Землі рівень природної радіації сильно різниться, збільшуючись у десятки й сотні разів у районах родовищ уранових руд, радіоактивних сланців тощо. До зон підвищеної радіоактивності в Україні належать Жовті води, Кіровоградська область, Хмельник, Миронівка, Полісся та ін. Сьогодні основними джерелами радіоактивного забруднення біосфери є джерела антропогенного походження: випробовування ядерної зброї, аварії на атомних електростанціях, підводних човнах та виробництвах радіоактивних матеріалів тощо. Радіація — це потік різних видів випромінювання, які утворюються в процесі радіоактивного розпаду і взаємодіють з навколишнім середовищем. Кожний вид радіонуклідів розпадається з певною швидкістю, яка характеризується періодом напіврозпаду — часом, протягом якого число атомів даного радіонукліду зменшується вдвоє.Для вимірювання ступеня радіаційної небезпеки використовують такі показники: експозиційну дозу, поглинену дозу та еквівалентну дозу, які вимірюються певними одиницями.Основними шляхами надходження радіоактивних речовин до людського організму є: дихальні шляхи, кишково–шлунковий тракт і шкіра. Найнебезпечнішим вважається потрапляння радіоактивних ізотопів через верхні дихальні шляхи, звідки вони попадають у шлунок і в легені. Через неушкоджену шкіру резорбція в 200–300 разів менша, ніж через травний канал, і не відіграє суттєвої ролі, за винятком ізотопу водню — тритію, який легко потрапляє через шкіру.

Додаткове внутрішнє опромінення можливе у випадку надходження радіоактивних речовин під час споживання забруднених харчових продуктів.

Іонізуюче випромінювання має високу біологічну активність. Залежно від дози опромінення та низки інших умов воно здатне негативно впливати на людину вплоть до її загибелі. Біологічна дія радіоактивного випромінювання полягає в ушкодженні; іонізації або збудженні молекул (у тому числі ДНК), загибелі клітин, виникненні мутацій.

У природі іонізуюче випромінювання зазвичай генерується в результаті спонтанного радіоактивного розпаду радіонуклідів, ядерних реакцій (синтез і індукованеподіл ядер, захоплення протонів, нейтронів, альфа-часток та ін), а також при прискоренні заряджених частинок в космосі (природа такого прискореннякосмічних частинок до кінця не зрозуміла). Штучними джерелами іонізуючого випромінювання є штучні радіонукліди (генерують альфа-, бета-і гамма-випромінювання), ядерні реактори (генерують головним чином нейтронне і гамма-випромінювання), радіонуклідні нейтронні джерела, прискорювачі елементарних частинок (генерують потоки заряджених частинок, а також гальмівне фотонное випромінювання), рентгенівські апарати (генерують гальмівнерентгенівське випромінювання).Найбільш значимі наступні типи іонізуючого випромінювання: короткохвильове електромагнітне випромінювання (рентгенівське і гамма-випромінювання), потоки заряджених частинок: бета-частинок (електронів і позитронів), альфа-часток (ядер атома гелію-4), протонів, інших іонів, мюонів та інші, а такожнейтронів

 

59. Очищення атмосфери.

Методи очищення атмосфери визначаються природою забруднювачів. Ряд сучасних технологічних процесів пов'язаний з подрібненням речовин. При цьому частина матеріалів переходить у пил, яка шкідлива для здоров'я і завдає значних матеріальних збитків внаслідок втрати цінних продуктів.Пил, осіла в індустріальних містах, переважно містить 20% оксиду заліза, 15% оксиду кремнію і 5% сажі. Промислова пил включає також оксиди різних металів і неметалів, багато з яких токсичні. Це оксиди марганцю, свинцю, молібдену, ванадію, сурми, миш'яку, телуру. Пил та аерозолі не тільки ускладнюють дихання, але й призводять до кліматичних змін, оскільки відображають сонячне випромінювання і ускладнюють відвід тепла від Землі.Принципи роботи пилоуловлюючих апаратів засновані на використанні різних механізмів осадження частинок: гратаціонном осадженні, осадженні під дією відцентрової сили, дифузійному осадженні, електричному (іонізаційні) осадженні та деяких інших. За способом простежуй пилу апарати бувають сухий, мокрій і електричної основний критерій вибору типу обладнання фізико-хімічні властивості пилу, ступінь очищення, параметри газового потоку (швидкість надходження). Для газів, що містять горючі і ядовятие домішки, краще використовувати апарати мокрого очищення.Однією з особливостей атмосфери є її здатність до самоочищення. Самоочищення атмосферного повітря відбувається внаслідок сухого та мокрого випадання домішок, абсорбції їх земною поверхнею, поглинання рослинами, переробки бактеріями, мікроорганізмами та іншими шляхами. Садіння дерев та кущів сприяє очищенню повітря від пилу, оксидів вуглецю, діоксидів сірки та інших речовин. Найкращі поглинальні властивості стосовно діоксиду сірки має тополя, липа, ясен. Одне доросле дерево липи може акумулювати протягом доби десятки кілограмів діоксиду сірки, перетворюючи його в нешкідливу речовину. Велика роль в очищенні атмосферного повітря належить ґрунтовим бактеріям та мікроорганізмам. При температурі 15—35 °С мікроорганізми переробляють на 1 м2 до 81 т на добу оксидів та діоксидів вуглецю. Однак можливості природи щодо самоочищення мають обмеження, що слід враховувати при розробці нормативів ГДВ.За несприятливих метеорологічних умов, коли викиди із забрудненнями можуть бути шкідливими для здоров´я населення, підприємства повинні знизити викиди шкідливих речовин за рахунок технічних засобів або повної (часткової) зупинки джерел забруднення.Способи очищення викидів в атмосферу від шкідливих речовин можна об´єднати в такі групи:

— очищення викидів від пилу та аерозолів шкідливих речовин;

— очищення викидів від газоподібних шкідливих речовин;

— зниження забруднення атмосфери вихлопними газами від двигунів внутрішнього згоряння транспортних засобів та стаціонарних установок;

— зниження забруднення атмосфери при транспортуванні, навантаженні і вивантаженні сипких вантажів.

Для очищення викидів від шкідливих речовин використовуються механічні, фізичні, хімічні, фізико-хімічні та комбіновані методи.

Механічні методи базуються на використанні сил ваги (гравітації), сил інерції, відцентрових сил, принципів сепарації, дифузії, захоплювання тощо.

Фізичні методи базуються на використанні електричних та електростатичних полів, охолодження, конденсації, кристалізації, поглинання.

у хімічних методах використовуються реакції окислення, нейтралізації, відновлення, каталізації, термоокислення.

60. УМОВИ УРАЖЕННЯ

Аналіз небезпеки електроустановок зводиться до визначення значення струму, котрий протікає через тіло людини при різних можливих варіантах потрапляння її під напругу внаслідок дотику до струмоведучих частин електричних мереж, неструмоведучих частин електроустановок, котрі опинились під напругою при пошкодженні ізоляції, або внаслідок спинення під напругою кроку..Електричні мережі бувають постійного та змінного струмів. Мережі змінного струму бувають однофазові та багатофазові. Найбільш поширені — трифазові мережі змінного струму. За режимом нейтралі трансформатора або генератора трифазові мережі можуть бути з ізольованою або глухозаземленою нейтраллю. Ізольованою називають нейтраль, ізольовану від заземлювального пристрою або приєднану до нього через апарати з великим опором (трансформатори напруги, компенсаційні котушки). Глухозаземленою називають нейтраль, приєднану до заземлювалюного пристрою безпосередньо або через апарати з малим опором (трансформатори струму). Однофазові мережі та мережі постійного струму можуть бути ізольованими від землі, мати заземлений полюс або середню точку.

Величина сили струму, що проходить через тіло людини при її одночасному доторканні до двох точок, між якими існує напруга, тобто при створенні нею замкнутого електричного кола, залежить від:

- схеми під'єднання людини до електричного кола; напруги мережі;схеми мережі;режиму роботи нейтралі мережі;якості ізоляції струмопровідних частин від землі тощо.

Електричні мережі є постійного та змінного струмів (змінного - однофазні та багатофазні, найбільш поширені – трифазні.

Схеми під'єднання людини до електричного кола можуть бути різними. Найбільш характерні:

1) двофазна (двополюсна) - між двома проводами (фазами);

2) однофазна (однополюсна) - між одним проводом (фазою) та землею (за умови, що між мережею та землею є електричний зв’язок).

Петлі проходження електричного струму:

1 петля-шлях проходження(рука-нога). В данному випадку людина може залишитися в живих:

--якщо вона взута у взуття на гумовій підошві.

--якщо вона стоїть на сухій підлозі з резиновою поверхнею.

2 петля-якщо людина своїм тілом замикає двохфазну напругу,петля проходження (рука-серуе-рука),шансів вижити неиає.

3 петля-крокова напруга-це напруга,що виникає між двома точками землі,відстань між якими у чоловіка 1 м,у жінки 0,8 м.

Причини:

1. Доторкання до струму провідних частин,які перебувають під напругою..

2. Доторкання до струму провідних частин,які відключено,але на них є місцева напруга.

3. Ураження напругою в разі попадання людини в поле поширення електричного струму.

 

 

61. Горіння речовин.

Для того щоб виникло і підтримувалось горіння, необхідна наявність паливної речовини, окислювача і джерела енергії для запалювання. Енергія для запалювання може бути у вигляді полум¢я, іскри, випромінювання або тепла від хімічних реакцій, механічного удару, тепла від короткого замикання електролінії, тертя чи різкого стиснення газової суміші.

Неорганізоване і неконтрольоване горіння, в результаті якого знищуються матеріальні цінності, називається пожежею. Температура у вогнищі пожежі досягає 700 - 900°С.

Горючі речовини можуть знаходитись у твердому, рідкому чи газоподібному (пароподібному) стані.

Для можливості горіння в повітрі необхідне певне кількісне співвідношення горючої речовини і повітря, в якому повинен бути достатній вміст кисню.

Горючі матеріали поділяються на:

' легкозаймисті (ЛЗ), які займаються від джерела запалювання незначної енергії (сірник, іскра і т.д.) без попереднього нагрівання;

' важкозаймисті (ВЗ), які займаються від порівняно потужного джерела запалювання або при попередньому нагріванні.

Для ліквідації пожеж в першу чергу треба припинити доступ окислювача (кисню повітря) в зону горіння, охолодити зону горіння, або горючі речовини розвести негорючими чи водою.

Розрізняють такі способи припинення горіння: охолодження, розведення горючих речовин, ізоляція і гальмування реакції горіння.

Спосіб охолодження заснований на зниженні температури верхнього шару до значення, яке не перевищує температуру запалення. Основними середовищами слугують вода і вуглекислотний сніг.

Спосіб розбавлення заснований на різкому зменшенні вмісту кисню повітря в палаючому середовищі за рахунок введення з допомогою спеціальних апаратів і пристроїв негорючих газів, водяної пари.

Спосіб ізоляції – це перекриття доступу кисню в зону горіння за допомогою ізолюючих засобів, якими можуть бути: азбестові, повстяні покривала, пісок, повітряно – хімічна піна, вогнегасні порошки, вибухові речовини (відсікання полум¢я від горючих матеріалів вибухом) і т.ін.Є два основні способи припинення процесу горіння:

а) охолодження горючих речовин або зони горіння:суцільними струменями води;розпиленими струменями води; перемішуванням горючих речовин;

б) ізоляція горючих речовин або окисника (повітря) від зони горіння:шаром піни;шаром продуктів вибуху вибухових речовин;утворенням розривів у горючій речовині;шаром вогнегасного порошку;вогнегасними смугами;

Речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створити умови для припинення горіння, називаються вогнегасними речовинами.

 

62. Безвідходне виробництво.

При створенні безвідходних виробництв доводиться вирішувати ряд складних організаційних, технічних, технологічних, економічних, психологічних та інших завдань. Для розробки і впровадження безвідходних виробництв можна виділити ряд взаємозалежних принципів.
Основним є принцип системності. Відповідно до нього кожен окремий процес або виробництво розглядається як елемент динамічної системи - всього промислового виробництва в регіоні (ТПК) і на більш високому рівні як елемент еколого-економічної системи в цілому, що включає крім матеріального виробництва та іншої господарсько-економічної діяльності людини, природне середовище (популяції живих організмів, атмосферу, гідросферу, літосферу,біогеоценози, ландшафти), а також людину і середовище її проживання. Таким чином, принцип системності, що лежить в основі створення безвідходних виробництв, повинен враховувати існуючу і зростаючий взаємозв'язок і взаємозалежність виробничих, соціальних та природних процесів.
Іншим найважливішим принципом створення безвідходного виробництва є комплексність використання ресурсів. Цей принцип вимагає максимального використання всіх компонентів сировини і потенціалу енергоресурсів. Як відомо, практично вся сировина є комплексним, і в середньому більше третини його кількості становлять супутні елементи, які можуть бути вилучені тільки при комплексній його переробки. Так, вже в даний час майже все срібло, вісмут, платинаі платиноїди, а також понад 20% золота отримують попутно при переробці комплексних руд.
Принцип комплексного економного використання сировини в Росії зведений у ранг державного завдання і чітко сформульований у низці постанов уряду. Конкретні форми його реалізації в першу чергу будуть залежати від рівня організації безвідходного виробництва на стадії процесу, окремого виробництва, виробничого комплексу та еколого-економічної системи. Одним із загальних принципів створення безвідходного виробництва є циклічність матеріальних піт кайданів. До простих прикладів циклічних матеріальних потоків можна віднести замкнуті водо-і газооборотние цикли. У кінцевому підсумку послідовне застосування цього принципу повинно призвести до формування спочатку в окремих регіонах, а згодом і у всій техносфери свідомо організованого і регульованого техногенного кругообігу речовини і пов'язаних з ним перетворень енергії. В якості ефективних шляхів формування циклічних матеріальних потоків і раціонального використання енергії можна вказати на комбінування і кооперацію виробництв, створення ТПК, а також розробку і випуск нових видів продукції з урахуванням вимог повторного її використання.
До не менш важливим принципам створення безвідходного виробництва необхідно віднести вимогу обмеження впливу виробництва на навколишнє природне і соціальне середовище з урахуванням планомірного і цілеспрямованого зростання його обсягів та екологічного досконалості. Цей принцип в першу чергу пов'язаний зі збереженням таких природних і соціальних ресурсів, як атмосферне повітря, вода, поверхня землі, рекреаційні ресурси, здоров'я населення. Слід підкреслити, що реалізація цього принципу здійсненна лише в поєднанні з ефективним моніторингом, розвиненим екологічним нормуванням і багатоланковим управлінням природокористуванням.
Загальним принципом створення безвідходного виробництва є також раціональність його організації. Визначальними тут є вимога розумного використання всіх компонентів сировини, максимального зменшення енерго-, матеріало-і трудомісткості виробництва та пошук нових екологічно обгрунтованих сировинних іенергетичних технологій, з чим багато в чому пов'язано зниження негативного впливу на навколишнє середовище і нанесення їй шкоди, включаючи суміжні галузі народного господарства. Кінцевою метою в даному випадку слід вважати оптимізацію виробництва одночасно по енерготехнологічних, економічним та екологічним параметрам. Основним шляхом досягнення цієї мети є розробка нових і вдосконалення існуючих технологічних процесів і виробництв. Одним із прикладів такого підходу до організації безвідходного виробництва є утилізація піритових недогарків - відходу виробництва сірчаної кислоти. заліза.
У всій сукупності робіт, пов'язаних з охороною навколишнього середовища і раціональним освоєнням природних ресурсів, необхідно виділити головні напрямки створення мало-і безвідходних виробництв. До них відносяться комплексне використання сировинних та енергетичних ресурсів; удосконалення існуючих і розробки принципово нових технологічних процесів і виробництв та відповідного обладнання; впровадження водо-і газооборотних циклів (на базі ефективних газо-і водоочисних методів); кооперація виробництва з використанням відходів одних виробництв в якості сировини для інших і створення безвідходних ТПК.

63. Державна політика в галузі охорони праці.

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.
Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:
пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;
комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;
соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;
адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;
використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;
інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях; використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Закон „ Про охорону праці” визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Для того щоб хоч якось виправити ситуацію впершу чергу слід ввести такий механізм управління охороною праці, коли роботодавцям буде економічно не вигідно мати шкідливи і небезпечні умови виробництва (встановлення диференційованих страхових тарифів залежно від стану
охорони праці на підприємствах). Забезпечити надійне фінансування витрат, пов`язаних з виплатою компенсацій працівникам при втраті працездатності, а також пенсій по інвалідності і у випадку смерті годувальника. Організувати надійну систему медичної, професійної та соціальної реабілітації потерпілих на виробництві. Значно підвищити рівень усієї профілактичної роботи щодо запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, посилити контроль за додержанням норм охорони праці на всіх без винятку підприємствах.