Європейський союз і європейська інтеграція України

Найважливішим партнером України став Європейський Союз - двигун прогресу й розвитку на континенті Старого Світу, більшість установ якого розташовані в Брюсселі, а меншість — в Страсбурзі і Люксембурзі.

Ідея створення подібного широкого європейського об'єднання з'явилася у 1946 р. після пропозиції про організацію "об'єднаних держав (штатів) Європи". В 40 - 50-х роках було створено декілька важливих міжнародних організацій, що свідчило початок процесу європейської інтеграції в галузях господарства, культури та освіти. Серед них: Організація економічної співпраці та розвитку [ОЕСD] (1948р.); Рада Європи (1949). Дві наступні - Об'єднання європейського господарства та Європейське об'єднання по атомній енергії (1957) - у 1967р. створили інституційні рамки Європейської Спільноти, яка у 1993 р. отримала назву Європейський Союз, який ми надалі позначатимемо ЄС.

У склад ЄС входять 15 країн: Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Люксембург, Ірландія, Іспанія, Італія, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, В цілому організація охоплює 370 млн. жителів. У 1992 р. був підписаний трактат про ЄС, згідно якому постав новий статус - громадянин Союзу. Розпочавши з угод про торгівлю вугіллям і сталлю, учасники ЄС створили цілісний та урівноважений європейський ринок. Зняття кордонів зробило можливим вільний приплив людей, товарів та послуг на території усієї європейської спільноти.

У даній міжнародній організації діють чотири основні інституції: Рада Європейського Союзу (Рада Міністрів), Європейський Комітет, Європейський Парламент і Трибунал Справедливості, а також Європейська Рада. Сутністю Союзу стала дуже тісна співпраця в усіх галузях життя, у тому числі - освітній, на розвиток якої ЄС щороку виділяє великі ресурси.

У 1971р. відбулась перша зустріч міністрів освіти ЄС, яка чітко визначила напрями європейської освітньої політики. З 1976 р. Рада міністрів освіти ЄС затверджує першу освітню програму, сконцентровану на 6 темах:

1) створення відповідних умов для отримання загальної та професійної освіти емігрантам та їх дітям;

2) краще взаємне пізнання європейських освітніх систем, розвиток освітньої компаративістики (порівняльної педагогіки);

3) накопичення фундаментальної документації та статистики (для цього була створена система ЕІRYDICE);

4) співпраця у галузі вищої школи;

5) розвиток навчання іноземним мовам;

6) рівність шансів у доступі до усіх форм шкільництва.

Пізніше до даної програми було долучено проблему підготовки молоді до професійної діяльності для боротьби з безробіттям. Важливими освітньо-політичними документами ЄС стали "Ухвала про свободу виховання у Європейській Спільноті'(1984) та "Декларація основних прав і свобод" {1989). У цих нормативних документах акцентується вимога забезпечення усім дітям та молоді права на виховання і навчання. Стосовно вищої освіти у країнах ЄС існує меморандум (1991), скерований на вирішення регіональних проблем, оцінку і врахування ринку праці, змін демографічних умов, мобільності працівників тощо. Звернута увага на

роль культури в європейській інтеграції, на нові вимоги до вищої школи. Виділена проблематика дистанційного навчання та відкритої освіти, які стають все більш актуальними.

До сучасних пріоритетів ЄС відносяться: обмін учителями, визнання професійних кваліфікацій, професійна освіта та дистанційне навчання, вища освіта й підвищення якості навчання.

Вагомим напрямом діяльності ЄС стає "європейський вимір навчання". Європейськість стає важливою педагогічною категорією. Йдеться передусім про те, щоб учнівська та студентська молодь пізнавала європейську спільноту не лише як інституційний, економічний та політичний простір, але і як людську спільність, взаємозв'язану прагненням побудови нового інтегрованого суспільства.

Європейський вимір освіти - це:

• потреба зміцнення у молоді почуття європейської своєрідності;

• краще розуміння цінностей європейської цивілізації і основ, на якій громадяни Європейської спільноти здійснюють свій розвиток. В першу чергу, це ознайомлення з засадами демократії, повага до прав людини, толерантність та солідарність як результат кращого пізнання "інших";

» підготовка молоді до участі в суспільному та господарському розвитку Союзу, усвідомлення його корисності;

«збагачення знань про історичні, культурні та господарські аспекти країн-членів ЄС.

Європейський освітній вимір - це також прагнення до визначення школі нової ролі по відношенню до емігрантів та етнічних меншин, пошуки плюралістичної та міжкультурної моделі навчання. Європейський освітній вимір виступає у більшості документах ЄС та все більше тяжіє до збагачення змісту шкільних програм знаннями, які сприяють усвідомленню себе як громадянина Європи. Ця тематика представлена в історії, географії, громадянському вихованні, предметах іноземних мов тощо. Наша інтеграція в ЄС можлива лише через врахування і використання цих рекомендацій. З огляду на виключну важливість цього питання, наведемо перелік визначальних пріоритетів сучасної освітньої політики Європейського Союзу.

1. Рівність освітніх шансів по відношенню до:

1) дітей інших національностей, мов, вірувань, емігрантів;

2) учнів, фізично або розумове неповноцінних;

3) статі;

4) охорони життя та здоров'я учнів.

2.    Підвищення якості навчання через:

1) реформи навчальних програм;

2) відмова від енциклопедизму;

3) використання новітніх досягнень науки і техніки;

4) реформи системи професійної орієнтації та порадництва. 3. Моделювання сучасної системи підготовки вчителів, основи якого становлять:

1)академічне навчання;

2)творча, інноваційна постава;

3) підвищення та перевірка знань, а також удосконалення вмінь учителя в процесі безперервної освіти.

4. Виховання європейця як "громадянина світу", яке охоплює:

1)виховання для миру і демократії;

2)вивчення іноземних мов;

3) релігійна, расова, і суспільна толерантність відповідно до Конвенції Прав Людини;

4)побудова європейської та інформаційної мережі;

5)обмін молоддю.

Зауважимо, що держави-члени ЄС зберігають свою автономність й специфічність, а тому не поспішають уніфікувати освітні системи. Прагнення до окреслення освітніх стандартів і нострифікацію (порівняння) дипломів слід визнати за слушне з погляду на передбачувану міграцію молоді, можливості навчання в одній з європейських країн та продовження отримання освіти в іншій або пошуки праці поза рідною країною. Тому створення єврорегіонів повинно сприяти виникненню ринку праці як європейського ринку.

4.3. РАДА ЄВРОПИ - "ПОЛІТИЧНА СОВІСТЬ" КОНТИНЕНТУ

Рада Європи (РЄ) істотно відрізняється від Європейського Союзу за цілями і методами діяльності, хоч розташована у Страсбурзі поряд з інституціями ЄС. Вона була створена у 1949 р. для правової й освітньої співпраці серед країн-членів. Освітні проблеми належать до головних завдань Ради від початку її існування. Спільним для обох об'єднань є орієнтація на вироблення узгоджених концепцій в освітній політиці за умови збереження особливостей та специфіки окремих освітніх систем країн-членів. Правовою основою освітніх починань РЄ забезпечує Європейська культурна конвенція.

Проблемами освіти в Раді Європи займається Рада культурної співпраці, яка проводить дослідницьку діяльність, зокрема в наступних сферах:

- моделей навчання учня і вчителя;

- аналізу цілей та змісту навчання, особливо початкового;

- демократизації життя у Європі, захисту прав людини;

- мультимедіальних мовних курсів;

- дистанційної освіти;

- створення європейської мережі навчальних програм для дорослих.

Тісний зв'язок Ради Європи з Європейським Союзом сприяв появі спільних видань-рекомендацій для країн-учасників. В рекомендаціях сформульовано пропозиції стосовно ознайомлення учнів та студентів з правами людини. Звернута увага на підготовку вчителів, особливо надання їм необхідних знань і формування вмінь, пов'язаних із викладанням прав людини. Дуже корисним виявився спільний проект створення Європейського Освітнього Тезаурусу - спеціалізованого словника офіційних термінів зі сфери освіти і культури на багатьох мовах. Серед слов'янських країн першою свою версію цього Тезаурусу створила Польща, а його відсутність в Україні гальмує нашу співпрацю з Європою внаслідок термінологічних неузгодженостей.

Між Радою Європи і Європейським Союзом існують і відмінності у підході до освітніх проблем. Раймонд Вебер, директор зі справ культури й освіти в Раді Європи, стверджує: "В той час, коли Союз займається передусім гармонізацією, ми (Рада Європи) хочемо зберегти різноманітність і специфіку". Суттєва різниця між освітніми системами в європейських країнах не є перешкодою у прагненні до інтеграції. "Думаю, - говорить ректор Європейської Академії у Страсбургу Жан-Паул де Гавдемар, - що ніхто насправді не бажає собі якоїсь усталеної схеми, яка була нав'язана. Швидше ми повинні собі задати інше питання: як покращити взаємне пізнання освітніх систем окремих країн, щоб кожна спромоглася навчитися чомусь у іншої, а поза тим також - щоб могла прийняти, чи то на своєму ринку праці, чи в освітній системі, людей, які прибувають з цих інших країн. Ми намагаємося здійснити взаємне визнання дипломів й узгодити тривалість навчання в усіх європейських країнах. Дуже важливим є створення можливості мобільності учасників освітнього процесу, щоб хтось міг почати навчання в одній країні, продовжувати - в іншій, а закінчити -в третій".

Ефективний засіб здійснення таких амбіційних планів - прийняття у 1997 р. спільної Конвенції про визнання кваліфікацій, що стосуються вищої освіти в Європейському регіоні [21]. Нова Конвенція, до якої прилучилася й Україна, створює міцну правову основу для взаємовизнання атестатів і дипломів, сприяє інтеграції нашої освіти в європейський освітній простір.

4.4. ОЕС D - Організація Співпраці і Економічного Розвитку  створена у 1961 р. і розташована у Парижі. Зараз до неї належать 28 країни, в тому числі всі країни-члени Європейського Союзу. Серед нещодавно прийнятих членів -Польща. В структурі ОЕСD знаходиться Освітній Комітет і Центр Досліджень і Освітніх Інновацій. ОЕСD займається:

- опрацюванням звітів у справі пропонованих стратегій освіти;

- експертним оцінюванням освітніх систем на замовлення зацікавлених країн;

- плануванням розвитку освіти згідно з економічними тенденціями. Останнім часом у сфері інтересів є програма так званих "нових

інформаційних технологій", пов'язаних із розвитком безперервної освіти.

Зауважимо, що статистичні матеріали з освітньої сфери цієї організації є особливо повними і різноманітними. Тільки вона намагається отримати дані про вплив освіти на життєвий успіх, суспільне й фінансове становище вчителів, точний розподіл повноважень на всіх рівнях освітніх адміністративних драбин тощо.

Аналіз політики цієї організації у сфері освіти й культури свідчить, що подібно до названих нами раніше ЮНЕСКО, ЄС і РЄ, вона намагається сприяти вихованню свідомих громадян Європи і світу з власним і неповторним національним корінням, які керується ідеєю поваги і дотримання прав людини.

Варто зауважити, що ми вказали не всі наявні міжнародні організації, які діють у сфері освіти. Наприклад, Світовий Банк  останніми роками фінансує велику кількість робіт з дослідження людського потенціалу, НАТО (Організація Північноатлантичної угоди) вбачає перспективи зміцнення миру й безпеки не лише розширенням своїх географічних кордонів (як відомо, Польща вступила в НАТО, черга - України), а й у сприянні розвитку освіти, в першу чергу, громадянської й демократичної. НАТО через польські структури частково взяла участь у появі даної книги - надавши кошти на стажування у Польщі й накопичення матеріалів першому з авторів.