Засновники граф П. Румянцев-Задунайський

Унікальність- Від будинку прислуги до палацу вів підземний хід; на прикінці ХІХ ст. палац і вся садиба була повністю електрофіковані та мали телефонний зв`язок

Місце знаходження

         Україна, Чернігівсьа область, Ічнянскьий район, с.Качанівка (на території Нацонального історико-культурного заповідника Качанівка)

Палац, який є чільним елементом ансамблю і якому композиційне підпорядковано інші елементи, спорудив 1771 року український будівничий Максим Мосцепанов (Мосципанов) за проектом московського архітекта Карла Бланка. Фахівці, що досліджували палац, опрацьовуючи проект його реставрації, налічують п'ять будівельних етапів:

1771 - 1780-і і роки - зведення палацу й флігелів в архітектурних формах, перехідних від бароко до класицизму;

1808-1824 - перебудова палацу в стильових формах класицизму з добудовою флігелів;

1824-1866 - внутрішні перебудови;

1866-1897 - зведення водонапірної вежі;

1897-1917 роки - обмурування дерев'яних стін палацу цеглою, збільшення габаритів бані, переоздоблення інтер'єрів.

Споруда дійшла до нас у стилістичних формах класицизму з деякими елементами, властивими добі історизму. Вона цегляна, другий поверх дерев'яний, обмурований цеглою. В опорядженні інтер'єрів використано червоне дерево, дуб, природний і штучний мармур, поліхромну метлахську плитку, кольорове скло.

Палац має симетрично-осьову композицію. Він прямокутний у плані з трьома ризалітами з паркового боку. Загальні габарити в плані - 73х21 м. На чоловому фасаді під прямим кутом до центрального корпусу прилягають два одноповерхові флігелі, завдяки яким палац зберігає традиційну подібну форму плану. Центральна частина увінчана півсферичною декоративною банею на високому рустованому циліндричному підбаннику, яка акцентує не тільки головну вісь будівлі, а й композиційну вісь усього паркового ансамблю, що дуже добре показано на хрестоматійно відомому полотні Василя Штернберг а з Національного художнього музею. Ребристу баню увінчує невеликий оглядовий майданчик, огороджений металевими Ґратами. Підбанник має овальні вікна, облямовані профільованими лиштвами. Центральна частина головного фасаду палацу підкреслена глибокою лоджією на два поверхи, обмеженою наріжними пілонами і чотириколонним портиком доричного ордера, що несе антаблемент з тригліфами й розетками в метопах.

Завершується портик складним за композицією ступінчастим фронтоном, до якого прилягає з обох боків парапет-балюстрада, прикрашена вазами. Обабіч центральної частини фронтону - скульптури, а в центрі - барельєфна композиція, обмежена спареними пілястрами, що несуть антаблемент і трикутний фронтон. Стіни головного фасаду декоровані рустом. Віконні прорізи прямокутні, на другому поверсі вони увінчані прямими сандриками й ліпними прикрасами.

Розкрепування головного фасаду акцентовані тридільними вікнами з ліпним і профільованим декором. Під вікнами другого поверху - балюстрада фальшивого парапету. Парковий фасад близький за архітектурним вирішенням до головного, але трактований мальовничіше. У центрі - шестиколонний портик тосканського ордера, увінчаний трикутним фронтоном, у тимпані якого -барельєфне ліплення рослинного характеру. Ризаліти й причілки оперезані колонадою на рівні першого поверху, яка несе основну терасу другого поверху з ажурною металевою огорожею. Їм відповідає балкон другого поверху в межах портика. Ризаліти на рівні першого поверху скруї пені, другого - п'ятигранні.

Розпланування палацу коридорно-анфіладне в центральному корпусі й коридорне у флігелях. Розпланувальна структура заціліла дотепер без значних змін. На першому поверсі центрального корпусу містяться вестибюль і літня зала. Вестибюль має фільончасту обшивку стін. Звідси дерев'яні сходи ведуть до їдальні та лицарської зали, в якій лишилося професійне мальовання плафона початку XIX століття. У палаці збереглися фрагменти старовинного інтер'єру - каміни, дзеркала з мармуровою підставкою, кахляні груби тощо. Палац дуже цікавий як унікальна пам'ятка садибного палацового ансамблю.

 

Шевченківські місця на Укр

Ка́нівський приро́дний запові́дник — створений 1923 року природний заповідник, площею 2027 гектарів, розташований неподалік Канева, на правому березі та заплавних островах річки Дніпра.

Межує безпосередньо з Чернечою горою - місцем поховання Т. Г. Шевченка. Створений на базі Канівською навчально-дослідного лісового господарства. Канівський природний заповідник є структурним підрозділом Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Основні функції заповіднику — охорона еталонних і унікальних природних комплексів лісостепу, збереження біорізноманіття, спостереження за зміною природних процесів.

Невід'ємною частиною історії заповідника є життя і творчість великого вченого, історика, археолога, краєзнавця, фундатора Українського історичного музею академіка Миколи Федоровича Біляшівського. У двох невеликих меморіальних кімнатах музею представлено багато оригінальних документів про життя і творчість ученого. На одній із гір заповідника — Княжій — в результаті археологічних розкопок академік М. Ф. Біляшівський у 1892 році відкрив залишки літописного міста Родня — одного з перших міст східних слов'ян. Під час пізніших розкопок на території нинішнього заповідника було виявлено поселення скіфів і полян. Важливою передумовою створення заповідника була також і потреба захисту Тарасової (Чернечої) гори від ерозійної руйнації шляхом вилучення із господарської діяльності навколишніх земель.

Тара́сова гора́ або Черне́ча гора́ — гора в місті Канів, складова частина Шевченківського національного заповідника «Тарасова гора», місце поховання українського поета Тараса Шевченка.

Тарасова (Чернеча) гора — складова частина Канівських гір і Мошенського плато, що розтягнулось на 70 км вздовж Дніпра. Ця гора — одна з найвищих у Каневі. Вона являє собою заокруглений прибережний виступ з дуже крутими схилами між двома ярами — Меланчиним потоком і Крутим ярком, який одмежовує гору зі сходу.

З північного сходу і з півночі гора межує з Дніпровою долиною, а на півдні вона переходить в тилову гору, яка двома пагорбами підноситься значно вище Тарасової і огороджується з півдня правим відгалудженням яру Меланчиного потоку Гнила Круча і на північному схилі закінчується крутими порізаними схилами.

Шевченко і гора

Новітня історія Чернечої гори розпочалася 22 травня 1861 року, коли на ній поховали Тараса Шевченка. Канівці перейменували гору на Тарасову.

Влітку 1884 року за народні кошти на Тарасовій горі збудували перший народний музей Кобзаря — Тарасову світлицю, впорядкували його могилу і встановили монументальний чавунний пам'ятник-хрест за проектом академіка архітектури Віктора Сичугова.

10 червня 1918 року Рада Міністрів Української Держави визнала могилу Тараса Шевченка національною власністю.

Сучасного вигляду Шевченківський меморіал набув влітку 1939 року зі встановленням на могилі Кобзаря бронзового пам'ятника (скульптор Матвій Манізер, архітектор Євген Левінсон) і спорудженням літературно-меморіального музею (архітектори Василь Кричевський і Петро Костирко).

Музейний ансамбль доповнив гранітний комплекс сходження (1977) і відтворена 1991 року «Тарасова світлиця» — перший народний музей Тараса Шевченка.

ХХ століття

У 1914 році, коли виповнювалося 100 років від дня народження Шевченка, царський уряд спеціальним циркуляром заборонив святкувати цей ювілей. У березні всі охочі почали з'їжджатися в Канів до могили поета. Але доступу на Тарасову гору не було. ЇЇ оточили жандарми, підсилені сотнею козаків. Навіть на могилі Шевченка лежали жандарми з гвинтівками напоготові.

У 1923 роцi академiк Володимир Рiзниченко внiс пропозицiю про створення Державно-нацiонального Заповiдного Парку на Тарасовiй горi. На думку вченого, охорона Шевченкової могили вимагала насамперед охорони навколишньої природи. Лише насадженням лiсiв можна було зупинити розмивання та руйнування ярiв, якi загрожували горі. З проектом вчених, якi пiдтримали Рiзнеченка, ознайомився уряд i прийняв рiшення створити біля Канева два заповiдники: науково-освiтнiй на Тарасовiй горi та природничий — в районi сусiднiх гiр.

15 серпня 1941 року німецькі війська зайняли Канів. Серед іншого, вони пограбували державний заповідник «Могила Тараса Шевченка» — збитків було завдано на 300 тисяч карбованців. У спустошених залах музею німці влаштували казарму для солдат, а потім перетворили його в концтабір. Після війни заповідник відновили.

31 травня 1964 року на Тарасовій горі підбувся багатотисячний мітинг, на якому виступив Голова Ради Міністрів УРСР Іван Казанець. На мітингу були присутні керівники партії та уряду Радянської України, учасники міжнародного форуму діячів науки і культури — посланці 43 країн світу, представники республік Радянського Союзу та всіх областей УРСР. Учасники свята поклали на могилу 150 вінків та посадили на Тарасовій горі 150 пам'ятних дубків.

 

Гетьманські столиці