Реставрація настінного живопису

 У ХІІ ст. стіни Кирилівського храму було розписано у техніці фрески, відповідно до тогочасних християнських іконографічних канонів. У ХVІІ ст. фресковий живопис храму був частково поновлений темперними фарбами. У ХVІІІ ст., під час ремонту храму його стіни не розписали, а лише потинькували і побілили. У 80-х рр. ХІХ ст. у церкві здійснювались реставраційні роботи під керівництвом професора Петербурзького університету відомого мистецтвознавця А. Прахова. Тоді ж з-під багатовікових нашарувань тиньку й живопису було відкрито унікальний давньоруський стінопис. Але незабаром фрески поновили олійними фарбами. У 70-х роках ХХ ст. у музеї “Кирилівська церква” проводилися масштабні реставраційні роботи по відкриттю фрески вже з-під шару олійних записів ХІХ ст. Цю складну і копітку роботу під керівництвом П.Редька здійснював колектив реставраторів, до якого входили такі відомі спеціалісти, як О. Лісанєвич, А. Остапчук, О. Коваленко та інші. Завдячуючи їхнім зусиллям, було відкрито понад 800 кв. м. фресок. У місцях, де фреска не збереглася, залишили олійні розписи ХІХ ст.

 

73Почаївська лавра

Почаївська лавра — православний чоловічий монастир (лавра) у Почаєві (Тернопільська область). Найбільша православна святиня Волині й друга, після Києво-Печерської лаври, в Україні.

За легендою, монастир заснували ченці Києво-Печерського монастиря, які втекли від нападу татар в 1240 р. Вперше згадується в 1527 р.

 Почаївська лавра у 1800 р.

У 1597 р. шляхтянка А. Гойська подарувала монастиреві чудотворну ікону Матері Божої, що її привіз на Волинь у 1559 р. болгарський митрополит Неофіт. У 1675 р. завдяки цій іконі турки відступили від монастиря (цій події присвячена дума "Ой, зійшла зоря вечоровая"). Розквіт монастиря пов'язаний з діяльністю ігумена Йова Заліза (1602-51 pp.).

 Почаївська лавра у 2005 р.

З 1713 до 1832 рр. Почаївський монастир був греко-католицьким, належав до Василіянського Чину. Саме у той час монастир був найбільше розбудований, зокрема тоді був збудований головний храм Лаври - Святоуспенський. В загальних рисах проект собору підготував Г. Гофман — архітектор другої половини XVIII ст., родом із Сілезії, представник епохи бароко. Тому його вважали автором. Усю подальшу роботу з будівництва храму здійснювали львівські зодчі та скульптори — брати Петро (помер близько 1780 р.) та Матвій (бл. 1720—бл. 1800) Полейовські. Брав участь і український архітектор Франциск Ксаверій Кульчицький, котрий, крім того, збудував протягом 1771 — 1783 рр. у лаврі трапезну і сформував під Успенським собором терасу з парапетом. Загальна композиція комплексу — терасна, будівлі розміщені на схилах з поступовим підвищенням до головного акценту — Успенського собору. Головний фасад за католицькою традицією прикрашають дві вежі під кутом 45° до головної осі, що підкреслює всефасадність собору — характерну рису українських церков. Загалом композиція з однією центральною банею на восьмерику і двома бічними вежами співзвучна кращим зразкам козацького бароко — соборам Троїцького монастиря в Чернігові та Мгарського монастиря біля Лубен на Полтавщині.З 1730 р. діяла Почаївська друкарня, з якої вийшло 187 книжок.

Споруди

Свято-Успенський собор (1771—82 pp., арх. Г. Гофман)

Троїцький собор (1906—12 pp., арх. А. Щусєв)

келії (1771—80 pp.)

Архієрейський дім (1825 p.)

дзвіниця (1861—69 pp.) висотою 65 м

надбрамний корпус (1835 p.)

Святі монастиря

Почаївська ікона Божої Матері

Преподобний Мефодій Почаївський — перший настоятель і засновник (1220 р.)

Преподобний Йов Почаївський

Преподобний Амфілохій Почаївський

  Храми Почаївської Лаври.

Собор Успіння Божої Матері.

 

З вершини гори до неба піднімається Успінський собор. Його вінчає великий купол. Над центральним входом – ікона Успіння Божої Матері. Храм має хрестоподібну форму. Він розділений на три частини аркадами колон, які вражають живописом і багатством навколишнього.

 Семен Антонович Жук в своїй праці писав: “Дивлячись на красу храму так і хочеться прикликати кожного Євангельськими словами “прийдіть і побачте”, побачите чи не єдиний в нашій країні собор, що так гармонічно розписаний іконами і украшений зображенням. Це і зцілення сліпого брата, поміщиці Гойського Пилипа, і перенесення Чудотворної ікони з замку Гойської на гору в Почаївську, і спасіння хлопця, який впав у криницю, і воскресіння мертвого маля, і вселення біса в жінку Ферлея і граф Потоцький з кучером… У все те, що ми бачимо тут, зрізнилося з Волинню і Святою горою. Тут зображено також грішниця, яка кається, воскресіння сина вдови Наінської, Христос в долі Марфи і Марії… З верху в голубій стрічці, яка охоплює собор, зліва на право золотими буквами – Православний Символ віри. І як звершення на вівтарній стіні зображення Божої Матері в вогняному стовпі.”

Розписував храм на початку ХІХ століття львівський художник Лука Долинський, а через деякий час в 1874р. (після пожежі) відновлювали розпис академік Васильєв з лаврськими іконописцями. Окремі роботи виконував скульптор М. Палієвський. Іконостас виготовлений за проектом академіка Несторова. В ньому 32 ікони, написаних академіками Лавровим, Горбуновим і Васильєвим.

 Собор побудований (1771-1781рр.) на місці старого Почаївського храму, за проектом архітектора Готфріда Гофмана у стилі пізнього барокко. Собор оберігає в собі дві святині Лаври – стопу Божої Матері і її чудотворну ікону.

 

 Церква Великомучениці Варвари.

Храм був побудований і освячений в ім’я великомучениці Варвари в 1887р. як трапезна церква, яка і по цей день служить простою їдальнею для монахів. Вона нероздільно пов’язана з Братським корпусом. Царські Ворота виготовлені умільцями монастиря, ікони написані в Лаврській майстерні. З іконостасом поєднується і весь розпис храму. На стінах зображені сторінки Старого і Нового Завіту. Над вхідними дверима зображений спаситель, який нагадував п’ятьма хлібами і двома рибинами п’ять тисяч чоловік. Богослужіння в цьому храмі служаться тільки в великі свята і в дні Святої Семидесятниці.

 

  Печерна церква

 Видавництво Почаївської Лаври описує її так: “Спустившись по сходах і пройшовши довгий коридор-галерею, на стінах якого зображені всі святі Великої Русі, входимо в Храм Преподобного Іова. Він збудований в 1744р. З правої сторони церкви – вікна, а злівої вхід в кам’яну печеру, де лежать нетлінні мощі Іова і Амфіолохія. При вході в печеру є стародавня ікона преподобного Іова. Там знаходиться мала печера де молився святий Іов. На стінах зображені найважливіші події земного життя і посмертної слави преподобного Іова: його смерть, явлення митрополиту Київському Діонісію і обретіння мощів. Славить церкву вирізаний з темного дерева іконостас.”

 

  Церква преподобних Антонія і Феодосія.

Храм преподобних Антонія і Феодісія Києво-Печерських розміщений нижче Печерної церкви. Він невеликий з іконостасом. Прикрашає церкву велика ікона Благословляючого Спасителя з Євангелістом. Богослужіння в храмі проводяться тільки в день великого свята. Церква побудована і освячена (1858р.) в пам’ять Києво-Печерських святих.

 

 Храм Похвали Божої Матері.

Церква в ім’я Святої Тройці була збудована в східному крилі братського корпусу в 1862 році, там, де раніше була Лаврська типографія. Сьогодні церква ця іменується в честь Похвали Пресв’ятої Богородиці. В кіоті-ікона Спасителя, який молиться в Гефсиманському саду. Похвальна церква розписана живописом в 1874р. Лаврськими іконописцями. Поблизу іконостаса зображені обличчя святих угодників Волинських. В вівтарній частині на стінах – Євангельське зображення миття ніг і причастя апостолів на Тайній Вечері з Ісусом Христом. Зверху вся церква описана золотими буквами молитви “Отче наш”. В 1875р. при підтримці протоієрея Андрія Хойнадського в невеликій верхній галереї північної сторони храму був побудований приділ в пам’ять чудесного заступництва Божої Матері під час турецького нападу. Він освячений в день двохсотліття цієї події.

 

 Собор Святої Трійці

 Про цей собор очевидці розповідають: “Це – данина храму, який був побудований Федором і Євою Домашевськими і який був знесений в час побудови Успенського собору”.

В сьогоднішньому соборі, з його величним куполом, хорами і переходами, які побудовані за проектом архітектора А. Щусева. Храм був заложений ще в 1899р., але тільки в 1906р. відновились будівничі роботи. І вже через 5 років на рівному і просторому місці виріс могутній собор. Ще біля Святих воріт він постає перед нами всіма своїми якостями. В мозаїчній іконі Спаса Нерукотворного біля якого в поклоні схилилися князі російські. Західний вхід в храм прикрашений зображенням з мозаїки ікони Почаївської Божої матері. Довкола ікони в славі ангели, а з низу благосвідомо стоять святі Божі угодники Волинської землі. З східної частини зображена новозавітна Троїця з Гамофою в центрі. Стіни собору, важкі, моновилиті, мають мінімум прикрас – лише узорний орнамент, викладений на висоті. Першим розписував собор лаврський іконописець ієродиякон Дамаскін Малюта. До 1-ї Світової війни він встиг розписати притвір і вівтар, частково стіни.

 Гудима писав: “Розпис собору завершений в 70-ті роки ХХст. Місцевими іконописцями, за ескізами художників Щербакова і Фролова. На стінах – у весь зріст зображення святителів, святих, мучеників, мучениць, біблейські сюжети. На західній стіні храму – зображення Страшного суду, з правої сторони від Правосудного Господа – рай, а зліва – пекло. Виходячи з церкви, кожен богомолець підсвідомо піднімає очі на ці зображення, які наводять на глибокі роздуми”.   Іконостас зроблений за проектом архітектора А. Щусева. Він був подарований разом з панікадилом імператором Миколою ІІ-м.   Величні розміри, розпис і напівтемрява в храмі за рахунок вузьких вікон – зв’язуюча нитка з давнім Троїцьким собором, збудованим Домашевськими і освяченим преподобним Іовом.

 Отже, всі храми, які знаходяться в Почаївській Лаврі є напрочуд гарними і неповторними. Вони випромінюють ласку Божу і красу яку Бог дарує людям.

74Києво-Печерська Лавра

 

Свя́то-Успе́нська Ки́єво-Пече́рська ла́вра — одна з найбільших православних святинь України, монастир Української православної церкви (Московського патріархату) зі статусом лаври.

Заснований у 1051 році, за князя Ярослава Володимировича монахом Антонієм як печерний монастир. Вважається одним з перших монастирів на Русі, що поклав початок руському чернецтву. Співзасновником монастиря вважається один з перших учнів Антонія — Теодосій, за ігуменства якого зведено багато наземних будівель і головний собор. Впродовж століть монастир був центром місіонерства та просвітництва. З 1592 по 1688 роки був ставропігією Константинопольського патріарха, з 1688 року — Московського патріарха, з 1786 — Київського митрополита. У 1688 році отримав статус лаври. У 1930 році монастир було закрито, натомість створено Всеукраїнське музейне містечко. В період німецької окупації (у 1941 році) монастир було відкрито, проте знову закрито у 1960 році радянською владою. Чернецьке життя відроджене у 1988 році. В Ближніх і Дальніх печерах лаври покояться нетлінні мощі святих отців Києво-Печерських.

Сьогодні монастирське життя зосереджене на території Нижньої Лаври. На території Верхньої Лаври діє музейний комплекс «Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник». Трапезний храм Києво-Печерської лаври в ім'я святих Антонія і Феодосія де-факто є кафедральним собором Української православної церкви (Московського патріархату), адже в ньому звершує богослужіння предстоятель Церкви митрополит Володимир.

Заснована у 1051 році монахами Антонієм і Феодосієм у печерах біля літньої княжої резиденції Берестово поблизу Києва. Першим ігуменом монастиря став преподобний Варлаам Печерський, колишній боярин. В 1058 році, попросивши благословіння преподобного Антонія, преподобний Варлаам побудував над печерою дерев'яну церкву в честь Успіння Пресвятої Богородиці. В одинадцятому столітті монастир став центром розповсюдження і затвердження християнства в Київській Русі. У дванадцятому столітті монастир отримав статус «лаври» — головного великого монастиря. У вісімнадцятому столітті Києво-Печерська лавра стала найбільшим церковним феодалом в Україні: їй належали три міста, сім містечок, біля двохсот сіл і хуторів, більше семидесяти тисяч кріпаків, дві паперові фабрики, одинадцять цеглових і шість скляних заводів, більше ста шестидесяти винокурень і вітряків, біля двохсот шинків, два кінних заводи.

Києво-Печерській лаврі було підпорядковано багато дрібних монастирів і так звані пу́стелі (зокрема, Китаєвська, Микільська та інші під Києвом) з їхніми угіддями і кріпаками в Україні, Росії і Білорусі. Києво-Печерська лавра зіграла важливу роль у розвитку давньоруської культури, була центром літописання. Тут перекладалися на церковно-слов'янську мову і переписувалися твори іноземних авторів. У лаврі працювали відомі літописці Нестор (автор «Повісті временних літ»), Нікон, Сільвестр. У тринадцятому столітті було складено «Києво-Печерський патерик» — важливе джерело історії Києва.

 Свято-Успенський собор (1073, 2000).

 

Києво-Печерська лавра здійснювала широке будівництво ще з одинадцятого століття (Успенський собор, Троїцька надбрамна церква). Наприкінці дванадцятого століття навколо Києво-Печерської лаври було зведено оборонні стіни. У 1698—1701 році паралельно до них було споруджено нові фортечні стіни з бійницями і баштами. У 1731—1744 році споруджено Велику Лаврську дзвінницю, висота якої — 96,52 метра. На території Лаври поховано багато видатних осіб, зокрема, біля трапезної — генеральний суддя українського війська Кочубей Василь і полтавський полковник І.Іскра. У церкві Спас на Берестові — засновник Москви Юрій Долгорукий.

Трагічні події після 1917 року послужили поштовхом до тотального винищування православного духівництва і всього, що було зв'язано з Православною Церквою. 25 січня 1918 року в стінах Лаври був замучений перший новомученик руський митрополит Київський і Галицький Володимир, а в 1920 році Лавру закрили. В 1941 році, відступаючими радянськими військами було заміновано та підірвано Свято-Успенський собор. Під час німецької окупації Києва монастир удалося відродити, але не надовго — у 1961 році ченців знову вигнали зі стін обителі. 25 червня 1988 року уперше відбулася Божественна Літургія в печерному храмі преподобного Феодосія на Далеких печерах. У музеях і фондах, розташованих на території Києво-Печерської лаври, можна побачити рукописи стародрукованих книг, колекцію тканин і вишивок. Особливий інтерес викликає колекція з дорогоцінних металів, стародавні гравюри і твори сучасних художників. В ніч з 7 на 8 жовтня 2007 року було зруйновано браму до Нижніх Печер зведену в 1850 році. Ця брама була відновлена стараннями лаврських ченців 7 грудня 2007 року.

Споруди

Велика Лаврська дзвінниця

Ближні печери

Дальні печери

Свято-Успенський собор (1073, 2000)

Всіхсвятська церква

Трапезна Палата

Троїцька Надбрамна церква

 

75 Зарваниця

Зарвани́ця — село Теребовлянського району Тернопільської області. Розташоване на заході району, на лівому березі річки Стрипа. Центр сільради, якій також підпорядковане село Сапова. До Зарваниці приєднано хутір Раків Кут.

Для християн усього світу Зарваниця добре відома чудотворною іконою і цілющим джерелом, біля якого з'являлася Божа Матір. Зараз на цьому місці споруджено комплекс церковних споруд, що належать Українській Греко-Католицькій Церкві.

Період Незалежності

З благословення архиєрея Михаїла Сабриги отець-митрат Василь Семенюк при активній участі парафіян і семінаристів відбудував у 1991 р. капличку біля джерела, відремонтував знищену церкву, спорудив біля неї велику каплицю, у якій відправляються під час відпустів богослужіння, а також Хресну дорогу. Зведено реколекційний будинок, де проводять реколекції священики багатьох єпархій, семінаристи, родини, молодь, діти.

Відбудовуються Святотроїцький монастир Студійського Уставу та монастирська церква.

Пам'ятки

Є церкви Пресвятої Трійці (1754; кам'яна), Благовіщення, Собор 3арваницької Матері Божої (2000, мурована; архітектор М. Нетриб'як, конст. Т. Григель), дзвіниця, Святотроїцький монастир Студійського уставу (2001) та монастирська церква Різдва Пресвятої Богородиці (2002; дерев'яна), капличка (1991), скульптурна композиція 3арваницької Матері Божої (2000; скульптори О. Маляр, Д. Пилипяк; архітектор Д. Чепіль), Хресна дорога. Спорудження й облаштування Зарваницького духовного центру триває.

Головні пам'ятники та пам'ятні знаки:

насипано символічну могилу УСС з пам'ятним знаком архангелові Михаїлу,

насипано могилу воякам УПА (1993; архітектор Р. Вільгушинський)

встановлено пам'ятний хрест на честь скасування панщини

кам'яний хрест на місці спаленої 1948 дерев'яної церкви

меморіальну таблицю єпископу Н. Будці (2000).

Зарваницький духовний центр — всесвітній марійський відпустовий центр, одна з найбільших подільських святинь Української Греко-Католицької Церкви.

Нині об'єднує комплекс храмів, духовних споруд і Хресну дорогу. До 3арваницького духовного центру належать парафіяльна церква Святої Трійці (1754), де зберігається чудотворна ікона Божої Матері Зарваницької. Будівля — хрещата із закругленою апсидою, до якої примикають дві прибудови. Стіни флаковані стовпами. Двосхилий дах увінчує висока відкрита маківка.

1991 з благословення архієрея Михаїла Сабриги отець-митрат В. Семенюк за участю семінаристів і парафіян відбудував капличку біля джерела з цілющою водою, спорудив біля неї велику каплицю, в якій під час відпустів відправляють Богослужіння, а також Хресну дорогу. 3ведено реколекційний будинок, відбудовано Святотроїцький монастир Студійського уставу (2001) та дерев'яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці (2002).

На схилі гори на західній околиці села споруджено собор 3арваницької Матері Божої (2000), який освятив і провів у ньому першу архієрейську літургію Глава УГКЦ кардинал Л.Гузар. Тернопільські архітектор М. Нетриб'як, конструктор Т. Григель поєднали сучасні архітектурні символи з традиціями давньоукраїнської архітектури, що є синтезом центробанної круглої та багатокутної будівлі. Хрестокупольна, п'ятибанна, однонавна споруда без стовпів. У центральній частині собору консолі несуть із допомогою підпружних арок систему склепінь і купол на восьмигранній барабані, що завершений банею. В інтер'єрі висота до центру купола — 28 м. Над приміщеннями, що прилягають до внутрішніх куполів хреста, є 4 малі бані. У цоколі собору розміщена нижня церква з двома каплицями. Верхня і нижня церкви мають вихід на тераси.

Навпроти собору, в центрі майдану, споруджено архітектурну композицію ікони Матері Божої 3арваницької (скульптори О.Маляр, Д.Пилип'як, арх. Д.Чепіль). На гранітному постаменті — декоративна монументальна відкрита каплиця, в центрі якої стела зі зображенням ікони (з італійського білого мармуру). Композицію увінчує корона з хрестом.

Неподалік — чотириярусна дзвіниця (висота із хрестом — 75 м). Перший ярус — прямокутний, інші — восьмигранні. Дзвіниця завершена куполом. Внизу розміщені крипти, виставковий зал, медпункт, крамниця тощо. П'ять дзвонів виготовлені в Україні та у відомій дзвонарні Фальчинських у м. Перемишль (Польща). Між собором і дзвіницею вимуровані бювети, де прочани можуть брати воду, що тече із цілющого джерела.

Біля річки Стрипа збудована надбрамна церква Благовіщення. Має широкий центральний і два бічні входи, чотирипелюстковий купол.

За вхідною брамою — великий майдан і Хресна дорога.

У південній частині села збудовано Співоче поле для мистецько-духовних заходів. Воно має вигляд амфітеатру і вміщує до 50 тис. глядачів.

Зарваницький духовний центр створено на пожертвування вірних України та діаспори. Велику допомогу надали державні органи, громадськість області.

 

76 Замки України

Замки України — одні з найцікавіших пам'яток історії в Україні. За даними історика Сергія Трубчанінова, в Україні було понад 5000 пам'яток фортифікації, проте від більшості з них сьогодні немає й сліду.

Генуезька фортеця

Корецький замок

Замок (Олика)

З давніх пір замки мали дві головні функції

захисну (оборонну), житлову (згодом - представницьку, репрезентативну).

На ранньому етапі замкового будівництва переважала захисна (оборонна) функція. До цього типу в Українських землях належать:

Аккерманська (Білгород-Днестровська) фортеця

Кам'янець-Подільська фортеця

Невицький замок

Генуезька фортеця в місті Судак

Олеський замок тощо.

Проміжні позиції займають фортечні споруди, де захисні і житлові (представницькі) функції зрівнялися. Цей процес набув поширення з 17 століття. Тісний зв'язок обох функцій являють фортечні споруди з палацами на подвір'ї, це

Бережанський замок

Бродівський замок

Збаразький замок

Золочівський замок.

Виникають окремі зразки, коли фортечні споруди використовують як підмурки для розкішного палацу з садом бароко (Підгорецький замок - палац, збережений, Вишнівецький замок-палац з садом бароко, де сад і бастіони зникли, а палац значно перебудований).

Вже в 17 столітті виник замок, де житлові і представницькі функції переважали над захисними (Жовківський замок, резиденція короля Яна ІІІ Собеського,палац з садом бароко). В 18 столітті ця функція переважає в зв'язку з суттєвими змінами ведення війни і зменшенням оборонної функції замків. Виникають розкішні палацові споруди, на які лише переноситься назва замок через їх розташування на пагорбі з ровом, використанням башт, під'їздного мосту тощо. Найкращими зразками таких замків 18 століття в Україні є Корецький замок (Рівненська область, суцільна руїна, потребує збереження і відновлення) і палац Сангушків в м. Ізяслав (Хмельницька область; руїни). Аналоги цього типу замків-палаців збережені у Польші, Франції, Англії, Голландії, Чехії.

В 19 столітті починають будувати замки в історичних стилях, часто великі за розмірами, з розкішними інтер'єрами і використанням зовнішніх форм історичних замків. Це загальноєвропейський процес, свідоцтвом якого є побудова замків, наприклад, у Чехії (Глубока, Ледніце тощо), Словаччині (Жинкови, Бойніцє), Баварії (Ліндерхоф,Нойшванштайн тощо).

Замок Шенборн

До цього типу в Україні належать:

замок в місті Василівка (Садиба Попова), Запорізька область

замок Даховських, село Леськове

палац Шувалова

Воронцовський палац, Алупка, Крим

Палац Мсциховського, Луганська область

садиба Сергія Кеніга, Шарівка, Харківська область.

Замок Шенборн

Сучасний стан

 Арсенал, м. Київ.

116 твердинь — або лише їх руїн — збереглося до нашого часу. Найвідомішими є замки Львова, Кам'янця-Подільського, Хотина, Мукачевого та інших міст на заході України.

До добре збережених та найбільших за розмірами фортечних споруд України належить Старий Арсенал, місто Київ, що став зразком урядової фундації під назвою Мистецький арсенал. Будівля розмірами 168 x 135 м зведена за проектом архітектора Йогана Міллера в стилі класицизм наприкінці 18 століття.

Збереження пам'яток залежить не тільки від державних заходів, але й від рівня культури наших людей, часто байдужих до своєї історії. Необхідно припинити руйнування наших середньовічних замків, що є визначними пам'ятками європейської цивілізації, адже їх збереження може сприяти поверненню України до європейської спільноти, до якої вона завжди належала.

Кам'янець-Подільська фортеця

Пнівський замок

Вежа Луцького замку

 

77 Фортеці України

Кам»янець-Подільська фортеця — фортеця в місті Кам'янець-Подільський (нині Хмельницької області України).

 

Складається з двох частин:

Старої фортеці (Старого замку), що захищала підхід до перешийку між півостровом, на якому розміщувалася найдавніша частина Кам'янця-Подільського — Старе місто, та «материком»,

Нової фортеці (Нового замку), яка прикривала Стару фортецю з боку поля.

Довгий час вважалося, що Стару фортецю збудовано в другій половині 14 століття. Адже першу в історії згадку про Кам'янецький замок маємо в грамоті від 7(15) січня 1374 року литовсько-руського князя Юрія Коріатовича, де цей князь за згодою свого брата Олександра Коріатовича надає кам'янчанам право на кшталт магдебурзького та прямо зазначає, що грамота дається «на замку» в Кам'янці. Цю позицію щодо литовських першопочатків замку, зафіксовану в популярних монографіях Євтима Сіцінського (1895), Олександра Прусевича (1915), повторили й радянські дослідники Петро Юрченко (1950), Тетяна Будянська (1961).

Комплексні архітектурні дослідження Євгенії Пламеницької та Анатолія Тюпича у 1964—1982 роках, дослідження археологів на чолі з Іоном Винокуром у 1964—1969 роках дозволили значно поглибити історію кам'янецької фортеці та датувати її першопочатки 11—12 століттями (в обережніших версіях — кінцем 12 століття). Якщо наявність давньоруського періоду в історії Кам'янецької фортеці не викликає сьогодні жодних заперечень у дослідників, то концепція Євгенії Пламеницької, яку нині розвиває та пропагує її донька Ольга Пламеницька, про дако-римські першопочатки замку, Замкового мосту та міста взагалі в 2—3 століттях наштовхнулася на досить сильну протидію істориків і археологів, зокрема Іона Винокура, Миколи Петрова.

Найдавніші описи замку

 Найважливішими документами, які дозволяють досить рельєфно уявити, яким був замок у 15-16 століттях, є два його описи — 1494 року, коли замок передавали новому старості, та 1544 року, коли белзький каштелян Войцех Старжеховський перевіряв роботи, які виконав у замку військовий інженер і архітектор Іов Претвич. Ці надзвичайно важливі документи виявив Олександр Яблоновський і оприлюднив 1880 року перший опис, а 1882 року і другий.

Замок має солідну будівельну історію. Навіть без дискусійного дако-римського періоду набігає, згідно з викладками Євгенії Пламеницької, аж 14 будівельних періодів (від 11 століття до початку 19 століття). Але, якщо говорити про час, коли замок набув вигляду, близького до звичного нам нині, то це середина 16 століття. Саме величезна робота, виконана під керівництвом Іова Претвича, надала замку того вигляду, якого він, попри всі перипетії, не загубив упродовж майже півтисячоліття. Саме опис 1544 року фіксує це вдало віднайдене обличчя замку — зрілої фортифікаційної одиниці.

 

78. Цар-колос К. Білокур

Однією з найяскравіших за своєю емоційною силою впливу і найвідоміших є картина "Цар Колос". Усе в композиції підпорядковане розкриттю тематичного вузла твору - життєдайній силі хліба, колосу. Творча думка художниці, розкута, вільна, легка, синтезувала увесь набуток знань, уявлень, сновидінь про "земний рай, достаток, прихисток". Усе тут величне, щедре, багате в цвітінні, урожайності, сприйнятті поняття "колосся" як первня хліба, людського земного щастя. Фарби на палітру лягали щедро і кольори звучали дзвінко, радісно, вшановуючи, звеличуючи скромні колосочки, основу основ людською житія. Твір розкриває і характер самої художниці - її глибоку народність, любов до рідної землі, шану до хліборобської праці.

Картина одразу стала знаменитою та, на жаль, не збереглася, не дійшла до наших днів (не повернулась з виставки в Парижі 1957 р.). Розуміючи значення цього твору, художниця зробила варіанти картини (1949-й і 1950-гі рр.).

 

79. Українська ніч Куїджі

Архи́п Іва́нович Куї́нджі (15 (27) січня 1842 (за іншою версією — 1841) — 24 липня 1910) — видатний український та російський живописець-пейзажист грецького походження, педагог.

Народився у місті Маріуполі в сім'ї бідного шевця-грека. Рано залишився без батьків і жив у великій бідності. Живопису навчався, в основному, самостійно. Деякий час займався в майстерні І. Айвазовського. В 1868 вчився в Петербурзькій Академії Мистецтв. З 1875 — член Товариства пересувних художніх виставок. Викладав у Петербурзькій Академії Мистецтв, з 1882 — професор, з 1893 — дійсний член Академії, а з 1894 — керівник художньої майстерні. В 1897 звільнений за підтримку студентських виступів.

Куїнджі був ініціатором створення Товариства художників (1909; пізніше — Товариства ім. А. Куїнджі), яке об'єднувало живописців-пейзажистів. Серед учнів Куїнджі — О. Борисов, К. Богаєвський, А. Рилов, В. Пурвіт та ін. Помер і похований в Петербурзі. Написав сповнені урочистості й оптимізму картини української природи, розкрив її поезію і красу.

 В 1876 році Куїнджі представив картину «Українська ніч», де показав дивовижну красу української ночі. Для того, щоб природно та виразно зобразити місячне сяйво та мерехтіння зірок, йому довелося вирішувати складні художні завдання. Це була віртуозна розробка тонів та поєднань кольорів.

«Куїнджі безперечно найбільш цікавий серед молодих російських живописців. Оригінальна національність відчувається в ньому більше, ніж в інших», – написала французька критика після виставлення «Української ночі» на всесвітній виставці в Парижі. Картина стала сенсацією у художньому житті, а за нею були й інші, які не поступалися декоративністю: «Березовий гай», «Місячна ніч на Дніпрі», «Дніпро вранці» та інші.

 

80.Андріївська Церква

Андрі́ївська це́рква — барокова церква Св. Андрія у Києві.

Збудована в 1744—1767 роках (за іншими даними 1749—1754) за проектом архітектора Бартоломео Растреллі на Андріївській горі в пам'ять відвідин Києва імператрицею Єлизаветою Петрівною, на місці Хрестовоздвиженської церкви. Крім цієї роботи, в Україні є ще одна споруда авторства Б. Растреллі — Маріїнський палац.

У даний час (2010 рік) знаходиться в аварійному стані.Висота церкви з хрестом — 46 м (зі стилобатом — 60 м); довжина — 30 м, ширина — 23 м. Керівник будівництва — І. Мічурін; інтер'єр (різьблення, ліпнина, живопис) — О. Антропов, Г. Левицький, І. Вишняков, П. Борисполець та інші. Однокупольний храм з п'ятиглавим завершенням має форму хреста (31,5-22,7 м), в кутах якого розміщені декоративні вежі на масивних стовпах, що відіграють роль своєрідних контрфорсів. Зовні контрфорси прикрашені пілястрами й прикриті трьома парами колон з капітелями коринфського ордеру. До храму з боку вулиці ведуть круті чавунні сходи.Вся маса церкви спирається на двоповерховий будинок-стилобат з 8 кімнатами на кожному поверсі, стіни якого являють собою фундаменти церкви.

Навколо церкви — балюстрада, з якої відкривається мальовнича панорама Подолу й Дніпра. Внутрішне оздоблення церкви, розроблене Б.Растреллі, ближче до стилю рококо. Воно було виготовлене за формами українських різьбярів М. Чвітки, Я. Шевлицького, московських майстрів І. та В. Зиміних, П.Ржевського та інших.

Іконостас церкви оздоблено різьбленим позолоченим орнаментом, скульптурою й живописом, який 1754—1761 рр. виконали О. П. Антропов та І. Я. Вишняков. Антропову належать картини «Зішестя святого духа на апостолів», «Нагорні проповіді Христа» (прикрашають кафедру), композиція «Таємна вечеря» (у вівтарі) та інш. У церкві є полотна «Вибір віри князем Володимиром» (невідомого автора) і «Проповідь апостола Андрія скіфам» (бл. 1847 р., укр. художника П. Т. Бориспольця); живопис у вівтарній частині церкви на зворотній стіні іконостаса створили художники І. Роменський й І. Чайковський. На будівництво церкви витратили 23 500 штук цегли, 28 970 пудів цвяхів; на позолоту верхів — 1590 книжок і 20 аркушів листового золота. У 1978—1979 рр. провели чергову реставрацію храму.

З 1968 року Андріївська церква була філією заповідника «Софійський музей». З 1990-х рр. перебуває в користуванні УАПЦ.

 

 

81палац у кач… сокиринцях

Качанівський палац          

Час заснування-1770-ті роки