Тарифна система оплати праці

Тарифна система є одним з розповсюджених інструментів диференціації заробітної плати залежно від якості праці, тобто складності виконуваних робіт, кваліфікації працівників, умов праці, значимості тих або інших видом діяльності й професій для організації інтенсивності праці й ряду інших факторів.

Трудовий кодекс визначає тарифну систему як «сукупність нормативів, за допомогою яких визначається диференціація заробітної плати працівників різних категорій».

Основні елементи тарифної системи представлені на рис. 9.8.

 

 

 

Рис. 9.8. Елементи тарифної системи

 

Тарифна сітка являє собою шкалу, що включає сукупність кваліфікаційних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів.

 

Таблиця 9.1

Тарифна сітка

Показники	Тарифні розряди
	1	2	3	4	5	6
Тарифні коефіцієнти	1,0	1,11	1,23	1,37	1,52	1,69
Тарифні ставки

 

Відповідно, тарифний коефіцієнт 1-го розряду завжди дорівнює одиниці.

Власне, саме тарифні коефіцієнти визначають розходження в оплаті праці різної складності й працівників різної кваліфікації. З їхньою допомогою утворяться тарифні ставки різних розрядів:

 

                                                                                                            (9.1)

 

Де T_n – тарифна ставка n-го розряду;

T₁ – тарифна ставка 1-го розряду;

К_n – тарифний коефіцієнт n-го розряду.

Тарифний коефіцієнт встановлює співвідношення складності (а отже, і оплати) праці, віднесеного до тієї або іншої групи (розряду), зі складністю найпростішої праці, прийнятої за базу порівняння (еталон).

 

Для керівників, фахівців і службовців тарифні умови можуть розроблятися у вигляді схем посадових окладів.

З метою більш повного обліку ділових якостей, досвіду й кваліфікації працівників для кожної посади часто передбачається «вилка» посадових окладів, тобто мінімальний і максимальний оклад з розходженням звичайно від 10 до 30%. Слід зазначити, що найменування посади не завжди відображає складність праці й необхідну кваліфікацію, тому в схемах посадових окладів окремі посади можуть підрозділятися на кваліфікаційні категорії, від яких і залежить розмір окладу усередині посади. Категорії встановлюються на підставі атестації або рішенням керівника організації залежно від рівня утворення працівника, складності виконуваних функцій, стажу роботи зі спеціальності, рівня відповідальності. Часто виділяють категорії «фахівець» (початкова кваліфікація) і далі по наростанню кваліфікації - «фахівець III категорії», «фахівець II категорії», «фахівець I категорії», «провідний спеціаліст».

Інструментом для тарифікації служать тарифно-кваліфікаційні довідники і окремі тарифно-кваліфікаційні характеристики.

Тарифно-кваліфікаційні характеристики для робітників складаються, як правило, із трьох розділів: «Характеристика робіт», «Повинен знати», «Приклади робіт».

«Характеристика робіт» включає опис основних, найбільш типових для дані професії й розряду робіт й основних трудових функцій, які виконуються робітником. Розділ «Повинен знати» містить основні вимоги до кваліфікації, необхідні для виконання перерахованих робіт, у тому числі вимог до типу й рівня професійної освіти. У розділі «Приклади робіт» представлений перелік робіт, найбільш типових для дані професії й розряду, за аналогією з якими може бути проведена тарифікація схожих робіт.

Тарифно-кваліфікаційні характеристики робітників згруповані в розділи Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і професій робітників. Повний довідник включає 72 випуску, у першому з яких містяться тарифно-кваліфікаційні характеристики «наскрізних» професій, загальних для всіх галузей, у наступних випусках вони згруповані по родинних виробництвах, охоплюючи більше 5000 робітників професій стосовно до 8-розрядного їхнього групування.

Оскільки наведені в єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт і професій робітників приклади не можуть вичерпувати всіх робіт кожної галузі, на підприємствах можуть розроблятися й затверджуватися додаткові приклади робіт.