Сутність і види доходів населення

Сучасний період економічного розвитку України зв'язується з ростом стабільності, виводом економіки із кризи, припиненням соціально-економічного спаду й досягненням позитивних темпів розвитку економіки. Для стабілізації й розвитку соціально-трудових відносин необхідне проведення системи заходів, що забезпечують соціальну справедливість на всіх рівнях взаємодії суб'єктів соціально-трудових відносин.

Всі аспекти соціально-трудових відносин впливають на рівень доходів працівників. Виходячи з основних пріоритетів соціальної політики в нашій країні, можна відзначити, що головна її ціль – підвищення рівня і якості життя населення на основі стимулювання трудової й підприємницької активності, надання кожній працездатній людині можливостей, що дозволяють своєю працею забезпечити добробут сім'ї, формування заощаджень й їх ефективне інвестування [7].

Соціально-трудові відносини, пов'язані з організацією трудової діяльності і її результатами, безпосередньо впливають на формування доходів працівників.

 

Останнім часом уряд України вживає певних заходів відносно підвищення рівня доходів населення. Державні програми передбачають скорочення розмірів заборгованості по заробітній платі, реформування пенсійної системи, збільшення витрат на освіту й охорону здоров'я [3].

З 2001 р. спостерігається зростання середньомісячної заробітної плати практично у всіх сферах економіки, що забезпечило її збільшення; однак і сьогодні за цим показником Україна є замикаючою навіть у країнах СНД.

Заробітна плата в нас не забезпечує навіть мінімальний статок. За існуючими оцінками, 78% бідних становлять сім'ї, у яких хто-небудь із дорослих працює; понад 70% працюючих одержують заробітну плату, меншу, ніж офіційно встановлений прожитковий мінімум. Розмір мінімальної заробітної плати стосовно прожиткового мінімуму в 2003 р. склав 50,7%; в 2004 р. – 57%; в 2006 р. – 80%.

У доларовому еквіваленті оплата праці в Україні виявляється меншої стосовно оплати праці в США в 12 разів, у Франції – в 9 разів, у Великобританії й Німеччині – майже в 8 разів [3].

Істотні розходження в заробітній платі зберігаються в нас за галузями; відносини перерозподілу ставлять сьогодні в невигідне положення працівників соціального забезпечення, науки, освіти, охорони здоров'я, культури, мистецтва – тобто всіх тих, хто покликаний забезпечувати формування людського капіталу.

Види доходів населення представлені на рис. 9.1.

 

 

Рис. 9.1. Види доходів населення

Доходи населення діляться на грошові й натуральні.

Грошові доходи населення включають всі надходження грошей у вигляді:

доходів у вигляді заробітної плати;

доходів від здійснення підприємницької діяльності, а також незалежної професійної діяльності на території України;

пенсій, стипендій й інших соціальних трансфертів;

доходів від власності у вигляді відсотків із внесків, дивідендів, ренти;

доходів від продажу цінних паперів, нерухомості;

надходжень від продажу продукції сільського господарства, різних виробів, доходів від зроблених на сторону різних послуг;

доходи від надання в оренду (лізинг) нерухомості та рухомого майна

доходи від продажу нерухомого майна та рухомого майна

доходів, що виплачуються у вигляді виграшів і призів, у тому числі у лотерею, благодійної допомоги, подарунків;

доходів у вигляді активів, що передаються у спадщину;

сума державної матеріальної та соціальної допомоги у вигляді адресних виплат коштів відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи допомогу по вагітності та пологах), винагород та страхових виплат;

інших [2].

Натуральна форма доходів – це не тільки доходи від особистого підсобного й домашнього господарства, соціальна допомога в натуральній формі (продукти, одяг, дрова й т.д.), але й випадки видачі заробітної плати працівникам у формі продукції свого підприємства або продукції, отриманої їм в обмін за бартером в умовах кризи неплатежів. Крім того, натуральною формою доходів можуть бути коштовні подарунки працівнику підприємства або товари й послуги, що входять у соціальний пакет фірми (картки на проїзд у транспорті, абонементи в басейн і т.п.) [9].

Сукупний дохід включає всі види грошових доходів, а також вартість натуральних надходжень, отриманих від особистого господарства й використаних на особисте (домашнє) споживання. Крім грошової складової сукупні доходи включають вартість безкоштовних послуг, одержуваних за рахунок коштів державних і місцевих бюджетів і фондів підприємств. Це послуги охорони здоров'я, освіти, дошкільного виховання дітей, дотації на житло, транспорт, харчування й т.п.

Взаємозв'язок номінальних і реальних доходів може бути виражена наступною формулою:

 

                                                                               (9.1)

 

де РД – реальні доходи, тис. грн;

НД – номінальні доходи;

І_СЦ – індекс споживчих цін.

Крім розглянутих різновидів особистих доходів можна привести їх класифікацію за ступенем легальності.

За ступенем легальності варто розрізняти легальні й тіньові доходи. На відміну від легальних доходів, що мають юридично виправдану форму, тіньові доходи своїм джерелом мають невраховані й протиправні види діяльності. Тіньові доходи можна поділити на дві великі групи. Перша – нелегальні доходи кримінального походження, пов'язані з торгівлею наркотиками, рекетом, контрабандою, корупцією й т.п. Друга – доходи, що мають економічну природу: невраховані податковими службами, але некримінальні за характером види діяльності (торгівля без ліцензії, підпільні майстерні й т.д.) [9 ].

 

Джерела доходів населення

 

За джерелами одержання можна виділити доходи, які одержуються з наступних джерел [9]:

1) фонду підприємств (заробітна плата, доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, премії, соціальні виплати й пільги на підприємствах);

2) з державного бюджету й державних позабюджетних фондів (пенсія, допомоги, стипендія, пільги);

3) від власності громадян (дивіденди, відсотки, орендна плата, доходи від особистого підсобного господарства);

4) підприємницькі доходи (рис. 9.2).

 

 

 

Рис. 9.2. Джерела доходів населення

 

До доходів, одержуваних з фонду підприємств відносяться заробітна плата, доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, премії, соціальні виплати й пільги на підприємствах.

Заробітна плата являє собою елемент доходу найманого робітника, форму економічної реалізації права власності на приналежний йому ресурс – працю. Ці кошти працівник повинен одержувати в обмін на свою працю в розмірі, що відповідає досягнутому рівню розвитку продуктивних сил суспільства й, що втілюється в сформованому наборі споживчих благ і послуг, необхідних працівнику й членам його сім'ї.

В умовах ринкового ціноутворення й конкуренції рівень заробітної плати є предметом економічних інтересів основних суб'єктів виробництва (точкою їх безпосереднього зіткнення). Працівник зацікавлений у збільшенні заробітної плати як основної частини свого доходу. Роботодавець зацікавлений у зниженні питомих витрат на заробітну плату, з метою збільшення свого підприємницького доходу.

При наявності фінансових коштів на підприємстві можуть виплачуватися додаткові соціальні пільги й виплати, які отримали назву «соціальний пакет».У соціальний пакет входять додаткові суми, що виділяються підприємством працівнику на харчування, транспорт, медичне страхування, додаткове пенсійне страхування, навчання, часткове відшкодування витрат по оплаті комунальних послуг, утримування дітей у дошкільних установах і навчальних закладах, у зв'язку зі святковими і ювілейними датами й ін. На фінансово стійких підприємствах перелік пільг, що надаються співробітникам, істотно ширше. Він включає медичне й інші форми страхування не тільки співробітника підприємства, але й членів його сім'ї, кілька варіантів медичного обслуговування з різним обсягом й якістю послуг, оплату харчування й навчання, витрат на мобільні телефони, членства в спортивних і громадських клубах, доставка співробітників на роботу й з роботи транспортом компанії, надання автомобіля компанії, кредитів і позичок, знижки на товари й послуги компанії. Використання соціального пакета поліпшує конкурентоспроможність організації, сприяє підвищенню ефективності праці персоналу, скороченню його плинності.

До доходів, що одержуються з державного бюджету й державних позабюджетних фондів відносяться пенсії, матеріальна допомога, стипендії й інші види соціальних трансфертів.

Ціль виплати соціальних трансфертів – соціальний захист і підвищення якості життя населення, а також розвиток людського потенціалу країни. Типовими прикладами соціальних трансфертів є пенсії, допомоги, стипендії, інші виплати й послуги з коштів соціальних фондів або інших джерел. Джерелами коштів для виплати соціальних трансфертів є державний і місцевий бюджети, позабюджетні фонди соціального страхування, кошти громадських організацій. Соціальні трансферти сприяють гуманізації відносин у суспільстві, запобіганню зростанню злочинності, а також підтримці внутрішнього попиту. Механізм соціальних трансфертів включає вилучення у формі податків частини доходів у середньо- і високоприбуткових верств населення й виплату допомоги тим, що найбільш нуждаються й інвалідам, а також допомога з безробіття.

До доходів, що одержуються від власності громадян (дивіденди, відсотки, орендна плата, доходи від особистого підсобного господарства).

Доходи населення від власності містять у собі:

доходи за акціями, відсотки, виплати за частковими паями від участі працівників у власності підприємства, установи, організації;

відсоток за вкладами, що належать вкладникам банківсько-кредитних організацій (що виплачуються протягом року й нараховані на залишок вкладу наприкінці року);

виплати доходів за державними й іншими цінними паперами Ощадбанком України й іншими кредитними організаціями;

попередню компенсацію за внесками громадян;

доходи населення від продажу нерухомості на вторинному ринку житла.

Підприємницькі доходи. Підприємницька діяльність зводить воєдино всі фактори виробництва для організації процесу виробництва або надання послуг. Підприємець комбінує й координує всі виробничі фактори для одержання максимального прибутку й задоволення різноманітних потреб ринку. Підприємницька діяльність завжди пов'язана з певним ступенем ризику, що також є невід'ємною характеристикою доходу, що одержується підприємцем. Цей доход не є заданою величиною, а залежить від успішності підприємницької діяльності.

Підприємницький доход являє собою частину прибутку, що залишається в розпорядженні підприємця після сплати відсотка за кредит. Доход підприємця в ринковій економіці ділиться на дві частини: нормальний й економічний прибуток. Нормальний прибуток – винагорода підприємця, необхідна для залучення й утримання його в межах даного виду діяльності. Нормальний прибуток можна назвати умовно-гарантованим доходом підприємця й вважати його внутрішніми витратами підприємства. Економічний прибуток – це доход, отриманий понад нормального прибутку. Саме він є платою за невизначеність і ризик підприємницької діяльності. Загальний розмір підприємницького доходу коливається за рахунок економічного прибутку [Экономика труда/ Под ред. Винокурова].

При цьому можна виділити основні й додаткові джерела доходів.

 

 

До додаткового джерела одержання доходу прибігають через недостатність основного доходу. Ще однією причиною необхідності додаткових доходів є прагнення до диверсифікованості джерел доходів, що дозволяє зменшити ризик суттєвого зниження рівня життя при скороченні основного доходу [9].