Техніка безпеки при роботі з газовими пальниками

Підчас використання газових пальників, слід пам’ятати, що газ є отруйною і вибухонебезпечною речовиною. Неправильне й неохайне поводження з газовими пальниками може спричинити отруєння, пожежу, вибух. Потрібно спершу запалити сірник, а потім відкрити кран надходження газу. Слідкуйте за тим, щоб газ не проскочив у середину пальника. Якщо газ або зникає, або стає подовженим і горіння супроводжується свистінням, то це означає, що горіння відбувається всередині гумової трубки, що може привести до її займання. В цьому випадку негайно закрийте кран, зачекайте, поки пальник охолоне, і лише після цього знову запалюйте його, попередньо зменшивши приток повітря. В разі появи запаху газу в лабораторії негайно повідомте про це керівника практики, загасіть вогонь, відчиніть двері й вікна, вийдіть з лабораторії!!!

Допомога при термічних і хімічних опіках

У разі термічного опіку (полум'ям пальника або нагрітими предметами) уражене місце необхідно негайно протерти ватою, намоченою етиловим спиртом або розчином перманганату калію. В разі сильного опіку потрібно накласти стерильну пов'язку або накрити обпечене місце чистою тканиною і обов'язково звернутись до лікаря.

Концентровані кислоти (хлоридна, сульфатна, нітратна тощо) та луги (їдкий натрій, їдкий калій) при потраплянні на шкіру або в очі можуть завдати дуже тяжкі хімічні опіки.  При опіках шкіри кислотою уражене місце слід негайно промити великою кількістю води, потім 3–5%-ним розчином питної соди (гідрокарбонатом натрію) і знову ретельно промити водою. При потраплянні кислот або кислотної пари в очі, або до ротової порожнини, треба багаторазово промити їх струменем води, потім розчином питної соди та знову водою. При опіках шкіри їдкими лугами слід добре промити вражене місце водою  (до зникнення відчуття слизькості), а потім  3–5–%–ним розчином оцтової (або борної) кислоти. В разі опіку очей лугом треба їх промивати під струменем води не менше 15 хвилин і негайно звернутися до лікаря.

Хімічний посуд

    В аналітичних лабораторіях найбільш поширене застосування має мірний посуд (мірні й конічні колби, бюретки, піпетки, мірні циліндри, стакани й мензурки тощо),  який має певні функції та особливості в роботі.

    Мірні колби (рис.1) – плоскодонні колби з подовженим, вузьким гор­лом, на яке нанесена кругова позначка. Об'єм розчину до кругової позначки визначає місткість мірної колби. На практиці використовують мірні колби місткістю 50, 100, 250, 500, 1000 мл. Мірні колби застосовують для приготування розчинів точної концентрації з фіксаналів або за точною наважкою речовини, а також для розбавлення розчинів. У мірних колбах категорично не дозволяється нагрівати й довгий час зберігати розчини, здійснювати хімічні реакції.

 

 

Рис.1- Мірні колби

    При приготуванні розчину мірну колбу потрібно брати тільки за горло і обов’язково вище позначки, щоб не змінити температуру розчина.

Розчин або воду наливають до позначки таким чином, щоб вигнутий меніск рідини торкався позначки своєю нижньою частиною. При цьому позначка колби повинна знаходитися точно на рівні очей.

    Бюретки (рис. 2) – градуйовані скляні трубки, що мають однаковий діаметр по всій довжині. Вони закріплюються вертикально на лабораторному штативі.

В нижній  частині бюретки мають скляний кран або гумову трубку зі  скляною кулькою (або затискувачем), які з’єднані зі скляним капіляром для витоку розчину. Бюретки призначені для титрування або для вимірювання невеликих об’ємів розчинів у серійних аналізах. Найчастіше використовують бюретки    місткістю 25, 50 мл з ціною поділки 0,1 мл. Таким чином, можна за допомогою бюретки виміряти об’єм з точністю до 0,03 мл, умовно поділяючи одну поділку бюретки на три частини.

 

Рис.2- Бюретки  

Правила користування бюретками:

1) бюретку влаштовують у штативі чітко вертикально за допомогою металевих лапок і спеціальних затискувачів;

2) перед початком роботи бюретку через лійку двічі промивають дистильованою водою, потім – робочим розчином, яким будуть титрувати, і тільки потім заповнюють робочим розчином до нульової позначки, контролюючи, щоб не було бульбашок повітря в скляному капілярі;

3) розчин з бюретки при титруванні додавати краплями, не допускаючи витікання струменем. Розчин у колбі, що титрують, обов’язково ретельно перемішувати;

4) при всіх відліках за бюреткою очі спостерігача повинні розташовуватися чітко на рівні меніска рідини.

 

Піпетки – скляні трубки з розширенням у середній час­тині – «піпетки з кулькою – піпетки Мора » (рис.3 а). У верхній частині піпетки є одна кругова позначка, яка визна­чає її місткість (10, 25,50,100 мл), а її нижня частина витягнута в капіляр («но­сик» піпетки). Піпетка такої форми призначена для точного відбору проб розчинів певного об'єму (аліквот).

 

 

 

а                         б

Рис. 3- Піпетки (а – піпетка Мора; б – градуйована піпетка)

 

У лабораторній практиці застосовують також градуйовані піпетки (рис. 3 б).

Це градуйовані циліндричні скляні трубки з відтягнутим кінцем, які мають різні значення ціни поділки. Такі піпетки використовують, як правило, для допоміжних операцій.

Правила користування піпетками:

1) піпетка повинна бути чистою;

2) носик піпетку занурюють у стаканчик з розчином і всмоктують його за допомогою резинової груші;

3) як тільки розчин у піпетці підніметься вище позначки, грушу швидко від’єднують від піпетки й швидко затуляють верхній отвір піпетки вказівним пальцем;

4) тримаючи вертикально над стаканчиком піпетку, її встановлюють таким чином, щоб позначка піпетки знаходилася на рівні очей, трохи послаблюють тиск вказівного пальця, щоб розчин почав поступово витікати  в стаканчик доти, доки нижній меніск розчину не торкнеться позначки, після чого припиняють витікання розчину;

5) вводять носик піпетки до колби або склянки, куди потрібно перенести порцію розчину (не торкаючись стінок посудини) і зливають розчин;

6) при зливанні всього розчину категорично не дозволяється  видувати з кінчика піпетки утримувану капілярними силами краплю розчину, тому що піпетка градуйована на вільний злив. Після того, як розчин стече з піпетки, торкаються піпеткою до горла колби (склянки) і ще 5–10 сек. чекають. 

 

Конічні колби (рис. 4) – плоскодонні конічні колбимісткістю 200–500 мл. Ці колби завжди використовують при титруванні. В них вміщують піпеткою певний об’єм проб води або інших розчинів.

 

              

Рис. 4– Конічні колби

Мірні градуйовані циліндри (рис.5 ) й мензурки (рис.6) використовуються для грубого відмірювання об'єму рідини, існують різної ємкості: 5, 10, 25, 50, 100, 150, 250, 500, 1000 і 2000 мл.

        

 

 

Рис. 5– Мірні циліндри                                                                                   Рис.6– Мензурка

Хімічні стакани (рис. 7) бувають різної ємкості (від 50 до 1000 мл), іх використовуються для допоміжних робіт з водними  розчинами й органічними рідинами.

    Крапельниці (рис. 8) використовують для дозування індикаторів і повільного додавання реагенту до реакційної суміші.

 

                                           

 

Рис.7– Хімічні стакани Рис. 8– Крапельниця Рис. 9– Бюкс      Рис.10– Лійка           

                                              

         

      Рис. 11– Промивалка Рис. 12– Ексикатор        Рис.13– Кристалізатор

                                                 

Бюкс – стаканчик з притертою пробкою (рис. 9) використовують для зважування, висушування і зберігання речовин.

    Лійка лабораторна  ( рис. 10) використовують для переливання рідин або їх фільтрування крізь паперові фільтри.

    Промивалка (рис.11) призначена для промивання осадів, посуду й приготування розчинів.

       Ексикатор (рис.12) - посуд, у якому підтримують певну вологість повітря (звичайно близьку до нуля), виготовлений з товстого скла. Використовують для повільного висушування за кімнатної температури й зберігання гігроскопічних сполук.

Кристалізатор (рис. 13) – тонкостінний плоскодонний скляний посуд для перекристалізації речовин; застосовують у лабораторній практиці.

Миття хімічного посуду

Хімічний посуд перед проведенням дослідів обов’язково необхідно ретельно вимити. Посуд вважається чистим, якщо після виливання з нього води на внутрішній поверхні посуду не залишається крапель.

Новий або мало забруднений посуд достатньо вимити  водою з додаванням до неї будь-якого миючого засобу, промити декілька разів водопровідною водою і ополоснути дистильованою водою.

Для миття забрудненого скляного посуду використовують наступні миючі засоби:

1. Розчин соди . Рекомендують використовувати гарячий 30–40 % розчин  . Після миття посуд промивають декілька разів водопровідною і ополіскують дистильованою водою. 

2. Хромова суміш – дуже ефективний миючий розчин. Рецептів приготування хромової суміші багато, наприклад: дихромат калію – 60 г, концентрована сульфатна кислота 80 мл, вода – 270 мл). Забруднений посуд заповнюють на
1/3–1/4 хромовою сумішшю, обертальними рухами змочують усі стінки посуду, залишають стояти 1–2 хв. Після чого зливають хромову суміш назад у склянку (ні в якому разі не у водопровідну раковину!), посуд дуже ретельно промивають водопровідною водою, а потім 2—3 рази ополіскують дистильованою.

Сушити скляний посуд потрібно не завжди. Вимитий посуд часто достатньо перевернути до гори дном і дати воді збігти. Хімічний посуд ніколи не витирають рушником зсередини. В разі потреби висушування скляного посуду, це роблять у сушильній шафі (окрім мірного посуду, котрий забороняється висушувати нагріванням). Використовувативисушений в шафі посуд можна тільки після повного його остигання і прийняття температури приміщення.

Лабораторна робота № 2