Кожної неділі просилась Мелашка в гості, i кожної неділі Кайдашиха знаходила для неї роботу. Мелашка зажурилась.

— Чого ти, Мелашко, журишся, аж з лиця спала? — питав у неї чоловік.

— Скучила за матір'ю. Вже й жнива минають, а я нi разу не була в матінки в гостях. Цієї ночі мені снилось, що я стала зозулею та й полетіла в Бiєвцi. Прилітаю в батьків садок та й сіла на вишні. Батько неначе виходить в садок та й просить мене до хати. Я влітаю в хату, дивлюсь, а моя мати лежить на лаві мертва, заверчена наміткою, укрита чорним сукном, згорнула руки на грудях i жалібно дивиться на мене.

 

 

— Кол`и м`ати не пуск`ає, то я попрош`у б`атька (если мать не пускает, то я попрошу отца). В`ижнемо ярин`у, то, може, й під`емо в г`ості (выжнем яровые, то, может, и пойдём в гости).

— Прос`и, Лавр`іне, б`атька, бо я з нудьг`и не зн`аю, де д`ітись (проси, Лаврин, отца, а то я с тоски не знаю, куда деваться). Шум`ить дібр`ова на гop`i та т`ільки ж`алю мен`і завда`є (шумит дубрава на горе и лишь печаль на меня нагоняет). Щов`ечора дивл`юся на зар`осянські г`ори (каждый вечер смотрю на горы за Росью), щов`ечера порив`ає мо`ю д`ушу (каждый вечер разрывается моя душа)! Якб`и я м`ала кр`ила, я б, зда`ється, з`араз одв`ідала сво`ю н`еньку (если бы у меня были крылья, я бы, кажется, сейчас же проведала свою матушку). Так`а нудьг`а мен`е бер`е (такая тоска меня берёт), що, зда`ється, якб`и я зоз`улею лет`іла (что, кажется, если бы я кукушкой летела), то ліс`и б посуш`ила сво`єю нудьг`ою (то леса бы высушила своей тоской), кр`илами садк`и полам`ала б (крыльями сады поломала бы), степ`и попал`ила б сво`їми сух`отами (степи пожгла б своей тоской; “ сух ` о та” — тоска; засуха) i зел`ені луг`и сльоз`ами залил`а (и зелёные луга слезами залила).

Молода молодиця залил`ась сльоз`ами (молодая женщина залилась слезами), як мал`а дит`ина (как маленький ребёнок). Лавр`інові ст`ало жаль молод`ої ж`інки (Лаврину стало жаль молодую жену).

 

— Коли мати не пускає, то я попрошу батька. Вижнемо ярину, то, може, й підемо в гості.

— Проси, Лавріне, батька, бо я з нудьги не знаю, де дітись. Шумить діброва на гopi та тільки жалю мені завдає. Щовечора дивлюся на заросянські гори, щовечера пориває мою душу! Якби я мала крила, я б, здається, зараз одвідала свою неньку. Така нудьга мене бере, що, здається, якби я зозулею летіла, то ліси б посушила своєю нудьгою, крилами садки поламала б, степи попалила б своїми сухотами i зелені луги сльозами залила.

Молода молодиця залилась сльозами, як мала дитина. Лаврінові стало жаль молодої жінки.

 

 

Він пригорн`ув ї`ї до с`ебе, вгов`орював ласк`авими слов`ами (он прижал её к себе, уговаривал ласковыми словами).

— Зда`ється мен`і (кажется мне), що до мо`єї м`атінки й дор`ога т`ерном та кол`ючою ож`иною заросл`а (что к моей матери и дорога тёрном и колючей ежевикой заросла), — сказала Мелашка (сказала Мелашка).

Лаврін так`и впрос`ив б`атька, а б`атько поч`ав вгов`орювать Кайдашиху (Лаврин всё-таки упросил отца, а отец начал уговаривать Кайдашиху). Кайдашиха пуст`ила нев`істку до род`ини (Кайдашиха отпустила невестку к родне), а сам`а так`и не по`їхала (а сама всё же не поехала). Н`авіть попад`ині пух`ові подушк`и та нал`ивка не заман`или ї`ї на Зап`адинці (даже пуховые подушки и наливка попадьи не заманили её на Западинцы). Кайдашиха вгов`орювала по`їхать до сват`ів Кайдаша (Кайдашиха уговаривала поехать к сватам Кайдаша). Кайдаш не схот`ів, бо в Бі`євцях бул`а нед`обра гор`ілка (Кайдаш не захотел, потому что в Биевцах была нехорошая горилка).

— Візьм`и ж, Мелашко, палян`ицю б`атькові (возьми ж, Мелашка, паляницу отцу), а д`ітям я перед`ам гост`инця (а детям я передам гостинцы); ось бач, як`а палян`иця (вот видишь, какая паляница)! На Зап`адинцях, м`абуть, i не б`ачили так`их палян`иць, не т`ільки що не `їли (в Западинцах, наверно, и не видели таких паляниц, тем более не ели), — сказ`ала Кайдашиха, подаюч`и Мел`ашці пухк`у палян`ицю (сказала Кайдашиха, подавая Мелашке пышную паляницу).

 

Він пригорнув її до себе, вговорював ласкавими словами.

— Здається мені, що до моєї матінки й дорога терном та колючою ожиною заросла, — сказала Мелашка.

Лаврін таки впросив батька, а батько почав вговорювать Кайдашиху. Кайдашиха пустила невістку до родини, а сама таки не поїхала. Навіть попадині пухові подушки та наливка не заманили її на Западинці. Кайдашиха вговорювала поїхать до сватів Кайдаша. Кайдаш не схотів, бо в Бієвцях була недобра горілка.

— Візьми ж, Мелашко, паляницю батькові, а дітям я передам гостинця; ось бач, яка паляниця! На Западинцях, мабуть, i не бачили таких паляниць, не тільки що не їли, — сказала Кайдашиха, подаючи Мелашці пухку паляницю.

 

 

Мелашка взял`а палян`ицю в р`уки (Мелашка взяла паляницу в руки). Палян`иця, ч`ерез свекр`ушин д`окір, ст`ала для н`еї важк`а, як к`амінь (паляница, из-за упрёка свекрови, стала для неё тяжелой, как камень).

Лаврін піш`ов з Мел`ашкою в Бі`євці (Лаврин пошёл с Мелашкой в Биевцы).

Т`ільки що Мелашка ступ`ила на б`атьків пор`іг (лишь только Мелашка переступила отцовский порог), та й залил`ась дрібн`ими сльоз`ами, вп`авши м`атері на гр`уди (так и залилась мелкими слезами, упав матери на грудь).

— Я д`умала, д`очко, що ти вже од нас одцур`алась (я лумала, доченька, что ты уже от нас отказалась: «отстранилась»). Жд`ала я теб`е в г`ості, в в`ікна вигляд`ала (ждала я тебя в гости, в окна выглядывала), та вже й перест`ала (да уже и перестала).

— Не пуск`ав нас б`атько, не пуск`ала й м`ати (не пускал нас отец, не пускала и мать), — сказ`ав Лаврін (сказал Лаврин), — в жнив`а бул`о д`уже баг`ато роб`оти (в страд у было очень много работы).