Злочини проти моральності, передбачені розділом хіі особливої частини КК України

злочин моральність кримінальний правовий

Розділ ХІІ КК України називається «Злочини проти громадського порядку та моральності». Очевидна вказівка на дві групи суспільних відносин - громадський порядок та моральність. При цьому у літературі висловлюються, принаймні, дві позиції з приводу такого симбіозу об’єктів. Перша позиція полягає у тому, що «громадський порядок та моральність» є єдиним, нерозривним об’єктом кримінально-правової охорони, тобто при вчиненні злочинних діянь, передбачених даним розділом, обидва об’єкта порушуються одночасно, паралельно. Слід зазначити, що, виходячи з правил законодавчої техніки та, врешті, логіки, так воно і повинно бути. Зміст другої позиції у тому, що громадський порядок та моральність - це два самостійні видові об’єкти, штучно об’єднані у межах одного розділу кримінального закону (Н.О. Горб, В.В. Кузнєцов, Л.С. Кучанська, С.П. Репецький). Тобто законодавець в одному розділі КК України забезпечив кримінально-правовою охороною два окремі об’єкти - громадський порядок та моральність. Навіть біглий аналіз змісту понять «громадський порядок» та «моральність» та складів злочинів, передбачених Розділом ХІІ Особливої частини КК України, дає підстави приєднатися до такої позиції. Проте, якщо аксіоматично визнати моральність самостійним об’єктом, то виникає питання, чому інші склади злочинів, що також посягають на моральність (наприклад, передбачений ст. 181 КК України) передбачені в інших розділах кримінального закону. Очевидно, що на таке запитання немає обґрунтованої та адекватної відповіді. Все це лише засвідчує непослідовність законодавця, нехтування ним правилами законодавчої техніки, що призводить до порушення систематики кримінального закону.

Абстрагуючись від законодавчих помилок та хиб, розглянемо особливості об’єкта тих складів злочинів, передбачених у Розділі ХІІ Особливої частини КК України, які посягають на моральність. До таких слід віднести:

наруга над могилою іншим місцем поховання або над тілом померлого (ст. 297 КК України);

незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини (ст. 298 КК України);

знищення, пошкодження або приховування документів чи унікальних документів Національного архівного фонду (ст. 298-1КК України);

жорстоке поводження з тваринами (ст. 299 КК України);

ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію (ст. 300 КК України);

ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів (ст. 301 КК України);

створення або утримання місць розпусти і звідництво (ст. 302 КК України);

сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією (ст. 303 КК України);

втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК).

Традиційно в теорії кримінального права до ознак об’єкта складів злочинів відносять власне об’єкт посягання, предмет та потерпілого. А тому, виходячи саме з таких постулатів, розглянемо особливості названих складів злочинів. При цьому, встановлюючи особливості об’єкта конкретних складів злочинів слід враховувати ознаки його родового об’єкта (див. підрозділ 2.2. «Поняття моральності: соціальний та нормативний зміст»), а також текстуальний виклад диспозиції статті, що закріплює такий склад злочину.

Поширеним у теорії кримінального права є поділ злочинів проти моральності на підвиди з урахуванням конкретної сфери охоронюваних відносин (В.В. Кузнєцов, Л.С. Кучанська, А.В. Ландіна, С.П. Репецький та інші). Такий підхід максимально враховує особливості суспільних відносин, які забезпечуються кримінально-правовою охороною, а тому, видається, є підстави приєднатися, що забезпечить послідовність та логічність аналізу. Отож, злочини проти моральності, передбачені Розділом ХІІ Особливої частини КК України, поділимо на такі групи, що посягають на суспільні відносини в частині забезпечення:

духовного і культурного життя суспільства, його традицій (статті 297, 298, 298-1);

мирного співжиття у суспільстві (статті 299, 300);

нормального укладу статевого життя (статті 301, 302, 303);

нормального розвитку неповнолітніх (ч. 2 ст. 299; ч. 2, 3 ст. 300; ч. 2, 4 ст. 301; ч. 3 ст. 302; ч. 3, 4 ст. 303; ст. ст. 304).

Отже, перша група злочинів проти моральності - це ті, що посягають на суспільні відносини в частині забезпечення духовного і культурного життя суспільства, його традицій (статті 297, 298, 298-1 КК України). Розглянемо послідовно.

Ст. 297 КК України передбачає відповідальність за наругу над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого. Відповідальність за такі дії пов’язана із передбаченим ст. 298 Цивільного кодексу України обов’язком шанобливо ставитися до тіла людини, що померла, та до місця її поховання. Ст. 2 Закону України «Про поховання і похоронну справу» від 10 липня 2003 року розкриває, зокрема, зміст наруги над могилою, іншим місцем поховання, а також над тілом (останками, прахом) померлого, вказує на конкретні незаконні дії, що мали на меті зневажити родинну чи суспільну пам'ять про померлого, продемонструвати зневажливе ставлення до місця поховання чи померлого, завдати образи рідним та близьким померлого, виявити зневагу до суспільних, релігійних принципів і традицій в цій сфері (виділено авт.: П.І.).

Вочевидь, що основним безпосереднім об’єктом даного складу злочину слід визнати суспільні відносини у духовній сфері, зокрема, «в частині забезпечення поваги до померлих та місць їх поховання», «святості, непорушності і недоторканості тіла померлої людини та місця його поховання», суспільних, релігійних принципів і духовних традицій. Додатковим обов’язковим об’єктом злочину у випадку незаконного заволодіння предметами, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого є відносини власності.

Обов’язковою ознакою цього складу злочину є також предмет, яким може виступати: могила, інше місце поховання, тіло (останки, прах) померлого, урна з прахом померлого, предмети, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого. Ст. 2 Закону України «Про поховання і похоронну справу» від 10 липня 2003 року роз’яснює зміст окремих з них:

могила - місце на кладовищі, у крематорії, колумбарії або в іншій будівлі чи споруді, призначеній для організації поховання померлих, де похована труна з тілом померлого чи урна з прахом;

місце поховання - кладовище, крематорій, колумбарій або інша будівля чи споруда, призначена для організації поховання померлих;

урна з прахом - ємність, призначена для збереження праху померлого;

предмети, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого - вироби, що є атрибутами поховання та облаштування могили (колумбарної ніші), надмогильні споруди тощо.

Так, вироком Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2010 року ОСОБА 1 було засуджено за ч. 1 ст. 297 КК України. Було встановлено, що 7 жовтня 2009 року, близько 14 години, ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння на території цвинтаря, розташованого по вулиці Чкалова с. Залелія Царичанського району Дніпропетровської області, з метою наруги над могилами громадян, діючи з єдиним продовжуваним умислом, збив та вирвав над місцем поховання невідомих громадян два дерев’яних хрести, які розкидав по цвинтарю. Очевидно, що предметом цього злочину є могила.

Наступним розглянемо склад злочину, передбачений ст. 298 КК України, яка вказує на відповідальність за незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини. Кримінально-правова охорона об’єктів культурної спадщини пов’язана із конституційними приписами. Так, зокрема, ч. 5 ст. 54 Основного закону вказує, що держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, а ст. 66 закріплює обов’язок кожного не завдавати шкоди культурній спадщині. Вже у преамбулі до Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 року № 1805-ІІІ вказується, що метою акта є, зокрема, забезпечення збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Як слушно зазначає В.В. Кузнєцов, нормальний розвиток суспільства є неможливим без вивчення та взяття до уваги минулих історичних та культурних традицій. Отож, можна стверджувати, що безпосереднім об’єктом цього складу злочину є суспільні відносини у культурній сфері в частині забезпечення належного ставлення до об’єктів культурної спадщини. Його додатковим обов’язковим об’єктом є право власності на ці об’єкти.

Щодо предмета як ознаки аналізованого складу злочину - то ним названі: об’єкти археологічної спадщини, об’єкти культурної спадщини та їх частини. Так, відповідно до згаданого Закону об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Об’єкти ж археологічної спадщини є видом культурної. Ними, відповідно до цього Закону визнаються рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

При цьому відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 року № 1805-ІІІ об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки.

Так, вироком Глибоцього районного суду Чернівецької області від 8 червня 2010 року особу ОСОБУ_1 було засуджено за ч. 1 ст. 298 КК України. Зокрема, встановлено, що ОСОБА_1 5 вересня 2009 року біля 15-тої години 00 хвилин за допопомогою екскаватора під керуванням ОСОБА_2, незаконно відібрав значну частину землі з пам’ятки археології -«Городище», що розташована в с. Волока Глибоцького району Чернівецької області та розрівняв її, тим самим знищив частину східного валу безпосередньо під самим охоронним знаком, що спричинило руйнування оборонного валу з ровом та прилягаючих до валу решток споруд пам’ятки археології -«Городище» ранньозалізного часу та доби середньовіччя (І тис. до н.е.), яка відносить до історико-культурної спадщини України взятої під охорону відповідно до рішення облвиконкому № 432 від 24 жовтня 1969 року та внесеної до державного обліку як пам’ятка археології місцевого значення (виділено авт.: П.І.).

В.В. Кузнєцов, узагальнюючи аналіз предметів складу злочину, передбаченого ст. 298 КК України, називає такі їх ознаки:

це матеріальні об’єкти, що належать до археологічних, історичних пам’яток, пам’яток монументального мистецтва, архітектури та містобудування, садово-паркового мистецтва, ландшафтних видів культурної спадщини;

вони становлять художню, історичну, етнографічну, наукову чи іншу культурну цінність;

взяті державою під спеціальну охорону, свідченням чого є рішення компетентного органу.

І останнім складом злочину, що входить в умовно виділену групу злочинів, це знищення, пошкодження або приховування документів чи унікальних документів Національного архівного фонду (ст. 298-1 КК України). Як зазначає В.Т. Дзюба, суспільна небезпечність цього злочину полягає у тому, що він завдає шкоду або ставить під загрозу заподіяння шкоди культурній спадщині, інформаційним ресурсам суспільства і держави. Так, відповідно до Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» (в редакції від 13 грудня 2001 року) Національний архівний фонд - сукупність архівних документів, що відображають історію духовного і матеріального життя Українського народу та інших народів, мають культурну цінність і є надбанням української нації. Вочевидь, що таке посягання порушує, перш за все, суспільні відносини в частині забезпечення, власне, культурного життя суспільства.

Щодо предметів даного складу злочину, то ними названі документи Національного архівного фонду та унікальні документи Національного архівного фонду. Вказаний Закон розкриває зміст цих понять так:

документ Національного архівного фонду - архівний документ, культурна цінність якого визнана відповідною експертизою та який підлягає державному обліку і зберіганню;

унікальний документ - документ Національного архівного фонду, що становить виняткову культурну цінність, має важливе значення для формування національної самосвідомості Українського народу і визначає його вклад у всесвітню культурну спадщину.

При цьому внесення документів до Національного архівного фонду або вилучення документів з нього здійснюється на підстав експертизи їх цінності комісією з фахівців архівної справи і діловодства, представників наукової і творчої громадськості, інших фахівців.

Отже, проведений аналіз показав, що злочини, передбачені статтями 297, 298, 298-1 КК України, посягають на суспільні відносини в частині забезпечення духовного і культурного життя суспільства, його традицій. «Епіцентр» суспільної небезпеки криється ж у самих предметах таких складів злочинів, які є частиною духовного чи культурного життя, спадщини. Потерпіла особа ж не є їх обов’язковою ознакою.

Наступною умовно виділеною групою є злочини, що посягають на суспільні відносини в частині забезпечення мирного співжиття у суспільстві (статті 299, 300 КК України). Йдеться відповідно про жорстоке поводження з тваринами та ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію. У суспільстві останнім часом частішають випадки жорстокого й негуманного ставлення до тварин, що абсолютно не сприяє вихованню майбутніх громадян України в традиціях цивілізованого світу. «Факти цинічної наруги, фізичного насильства не тільки негативно позначаються на психіці людей, особливо дітей і підлітків, на певних аспектах формування їх моральної поведінки, а й повинні розглядатися як дії, якими спричиняється шкода певній сфері морально-правових засад суспільства».

Щодо жорстокого поводження із тваринами, то слушно зазначають С.Ф. Денисов та Ю.С. Кулик, що жорстокість щодо тварин, яка може стати нормою поведінки, поширюючись і на взаємини з оточуючими, що у свою чергу породжує ще більш небезпечне явище - жорстокість щодо людей. Вже у преамбулі до Закону України «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001року зазначено, зокрема, що тваринний світ є, джерелом духовного та естетичного збагачення і виховання людей. Тобто, вочевидь, належне ставлення до тварин є частиною виховного процесу, що, врешті, формує моральні установки особи, суспільства. Своєю чергою, преамбула до Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» від 21 лютого 2006 року № 3447-IV вказує, що цей Закон спрямований на захист від страждань і загибелі тварин унаслідок жорстокого поводження з ними, захист їх природних прав та укріплення моральності й гуманності суспільства. А ст. 4 визначає, що жорстоке поводження з тваринами є несумісним з вимогами моральності та гуманності, спричиняє моральну шкоду людині. Отже, безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 299 КК України, є суспільні відносини в частині забезпечення гуманного ставлення людей до тварин.

Предметом ж цього злочину є живі істоти - хребетні тварини. «Хребетні (Vertebrata) - підтип хордових тварин, що виділяється наявністю кісткового хребта. Як основа скелету у хребетних існує досконалий і міцний хребетний стовп, який виконує роль не тільки опорного стрижня тіла, але і футляра, що містить в собі спинний мозок». Наявність спинного мозку, власне, зумовлює здатність таких тварин до відчуття, в тому числі болю. А тому законодавець забезпечує кримінально-правовою охороною від жорстокого поводження саме хребетних тварин.

Так, вироком Червоноармійського районного суду Житомирської області від 26 жовтня 2010 року ОСОБУ_3 було засуджено за ч.1 ст.299 КК України. Як встановлено судом даний злочин був скоєний за наступних обставин. 25 червня 2010 року близько 20 години підсудний ОСОБА_3 в стані алкогольного сп”яніння знаходився у під”їзді будинку АДРЕСА_1, де помітив кота чорної масті, який належить його сусіду ОСОБА_4. Піймавши цього кота, ОСОБА_3 умисно, з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок, проявляючи явну неповагу до суспільства та загальноприйнятих норм моралі руками почав відривати голову тварини від тіла. Незважаючи на крики тварини та продовжуючи свою злочинну діяльність, підсудний за допомогою ножа, шляхом поступового відрізання, відсік тварині голову від тіла, внаслідок чого вона загинула (виділено авт.: П.І).

Звертає увагу, що суд у вироку вказує на загальноприйняті норми моралі, які при цьому порушуються. В інших же вироках суд чітко вказує на конкретну сферу суспільних відносин моральності, яка порушується, що, звичайно, є правильним.

Наприклад, вироком Ульянівського районного суду Кіровоградської області від 5 березня 2001 року ОСОБУ_4 Та ОСОБУ_5 засуджено за ч.1 ст.299 КК України. Було встановлено, що 4 січня 2011 року біля 18 години, ОСОБА_5 разом із ОСОБА_4, знаходячись в нетверезому стані та перебуваючи в с. Грушка Ульяновського району Кіровоградської області, поверталися додому від свого знайомого ОСОБА_6. Проходячи по АДРЕСА_3, в якому проживає громадянин ОСОБА_7, на них почав гавкати собака, який охороняв територію домоволодіння ОСОБА_7. В цей час у ОСОБА_5 та ОСОБА_4, виник намір на вчинення знущання над вказаним собакою по кличці “Цезар”. Після чого вони зайшли на територію домоволодіння АДРЕСА_3, де ігноруючи загальноприйняті принципи моральності у сфері поводження з тваринами, всупереч сформованими у суспільстві підвалинами гуманного ставлення до тварин (виділено авт.: П.І.), спустили з металевого ланцюга собаку та винесли його на перехрестя вулиць Чкалова та Фрунзе с. Грушка, де грубо порушуючи громадський порядок, прагнучи показати свою неповагу до існуючих норм і правил поведінки в суспільстві, діючи з особливою зухвалістю та винятковим цинізмом із хуліганських спонукань, усвідомлюючи, що своїми діями завдають тварині істотного болю, із застосуванням жорстоких методів перерізали собаку по кличці “Цезар”, бензопилою “Штіль” яка у них була з собою, навпіл, після чого відкинули вказаного собаку на узбіччя дороги та направились по місцю свого проживання.

Другим складом злочину у цій виділеній групі є виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію (ст. 300 КК України). Вочевидь, що твори, які пропагують такі аморальні, немирні, конфліктні культи, посягають на суспільні відносини в частині забезпечення мирного співжиття у суспільстві. Однак, для більшої повноти, з’ясуємо, що слід розуміти під творами, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію. Так, В.О. Навроцький виділяє такі ознаки творів, що пропагують культ насильства чи жорстокості:

а) становлять собою матеріальний об’єкт;

б) їх зміст полягає у демонстрації актів насильства і жорстокості;

в) призначаються для пропаганди культу насильства і жорстокості.

При цьому визначення останньої із названих ознак є найбільш проблематичним. Суди, як правило, обґрунтовують наявність такої ознаки на підставі відповідних висновків експертів. Наприклад, вироком Ленінського районного суду м. Полтави від 17 травня 2010 року Особу_1 було засуджено за ст.300 КК України. Встановлено, що ОСОБА_1 1 листопада 2009 року, здійснюючи продаж ДВД-дисків, поблизу будинку №8 по проспекті Кооперативному в м. Полтаві з виносної торгівельної точки, збув диск з фільмами «Пила», «Пила-2», «Пила-3», «Пила-4», «Пила-5», «Пила-6», які згідно висновку експертизи належать до відеопродукції, що пропагує культ насильства та жорстокості та відповідно до Рішення Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі №3 від 28 травня 2009 року заборонені для розповсюдження на території України (виділено авт.: П.І.).

Однак, в інших вироках суди самостійно визначають наявність такої ознаки твору як пропаганда культу жорстокості та насильства. Наприклад, вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області ОСОБУ_1 засуджено за ст.300 КК України. Встановлено, що ОСОБА_1, при невстановлених слідством обставинах з метою подальшого зберігання та збуту, придбав DVD диски серед яких: «Хостел; Хостел 2», «Тихаская резня бензопилой: «Начало; Тихаская резня бензопилой 2003», які пропагують культ насильства та жорстокості, негативно впливають на психіку людини, деформують її уявлення про духовні, моральні і культурні цінності в суспільстві. Так, 5 лютого 2010 року ОСОБА_1 усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх діянь на ринку по вул. Дзвонарській в м. Калуш в порушення ст. 13 «Основ законодавства про культуру від 14 лютого 1992 року № 2117-ХІІ, Указу Президента України «Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві…» від 15 березня 2002 року № 258/20002, умисно збув ОСОБА_2 DVD диск із записом відеопродукції, «Хостел; Хостел 2», які пропагують культ насильства та жорстокості, тобто прославляють застосування грубої сили, безжалісність, жорстокість і внесені, згідно Рішенням Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі від 28 травня 2009 року № 3 до Переліку фільмів, що розглядались Експертною комісією Міністерства культури і мистецтва України з питань розповсюдження і демонстрування фільмів, і за її висновками, дані фільми заборонені для розповсюдження і демонстрування в Україні. (виділено авт.: П.І.).

Твори ж, що пропагують культ расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію, відповідно призначаються для пропаганди, створення атмосфери недружелюбності, ворожнечі на ґрунті расових, національних, релігійних розбіжностей.

Твори ж, що пропагують культ расової, національної чи релігійної нетерпимості та дискримінації, відповідно призначаються для пропаганди, створення атмосфери недружелюбності, ворожнечі на ґрунті расових, національних, релігійних розбіжностей.

Отже, склади злочинів, передбачені статтями 299, 300 КК України посягають на суспільну моральність в частині забезпечення мирних, гуманних способів поведінки людей. В обох складах злочинів предмети включені в якості їх конститутивних ознак. Що ж до потерпілого, то прості склади такої обов’язкової ознаки не передбачають.

Третя група злочинів - це ті, що посягають на суспільні відносини в частині забезпечення нормального укладу статевого життя чи, як номінує їх І.О. Бандурка, злочини проти моральності в сфері статевих стосунків (статті 301, 302, 303 КК України). Йдеться відповідно про ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів (ст. 301 КК України); створення або утримання місць розпусти і звідництво (ст. 302 КК України); сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією (ст. 303 КК України).

Основним безпосереднім об’єктом ввезення, виготовлення, збуту і розповсюдження порнографічних предметів (ст. 301 КК України) О.П. Рябчинська визначає моральні засади суспільства, зокрема, щодо розповсюдження інформації, спрямованої на забезпечення поваги до гідності особи, згідно із загальнолюдськими цінностями. Видається, що об’єкт цього складу злочину слід розуміти дещо вужче, як суспільні відносини в частині забезпечення нормального статевого виховання, ставлення до статевих відносин. З’ясуємо зміст предмета даного складу злочину.

Так, Закону України «Про захист суспільної моралі» від 20 листопада 2003 року № 1296-IV розмежовує поняття продукції порнографічного та еротичного характеру, вказує таке:

продукція порнографічного характеру - будь-які матеріальні об’єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому числі реклама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформації, електронних засобів масової інформації, змістом яких є детальне зображення анатомічних чи фізіологічних деталей сексуальних дій чи які містять інформацію порнографічного характеру (порнографія - вульгарно-натуралістична, цинічна, непристойна фіксація статевих актів, самоцільна, спеціальна демонстрація геніталій, антиетичних сцен статевого акту, сексуальних збочень, зарисовок з натури, які не відповідають моральним критеріям, ображають честь і гідність людини, спонукаючи негідні інстинкти);

продукція еротичного характеру - будь-які матеріальні об’єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому числі реклама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформації, електронних засобів масової інформації, що містять інформацію еротичного характеру, має за мету досягнення естетичного ефекту, зорієнтована на доросле населення і не збуджує в аудиторії нижчі інстинкти, не є образливою.

Отже, ознаками предметів порнографічного характеру є:

становлять собою матеріальний предмет - річ (книги, фільми, фото продукція, аудіо-, відеопродукція, у тому числі реклама, картини, скульптурні зображення тощо);

змістом є детальне зображення анатомічних чи фізіологічних деталей сексуальних дій чи які містять інформацію порнографічного характеру;

призначені для збудження статевої пристрасті інших осіб, провокування їх статевої агресії;

не мають іншого призначення - мистецького, наукового, просвітницького тощо.

Критерії віднесення продукції до такої, що має порнографічний характер, встановлюються спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері культури та мистецтв. На практиці порнографічний характер предметів встановлюється на підставі мистецтвознавчої експертизи чи експертного висновку Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі. Наприклад, вироком Оболонського районного суду міста Києва від 18 квітня 2011 року ОСОБУ_1 було засуджено за ч.3 ст.301 КК України. Встановлено, що 14 березня 2011 року, близько 12 години 00 хвилин, ОСОБА_1, знаходячись на ринку «Петрівка», розташованому по вулиці Вербовій, 23 в місті Києві, маючи злочинний умисел, направлений на незаконний збут продукції порнографічного характеру, незаконно збув громадянці ОСОБА_2, за 120 гривень, ДВД -диск з записами фільмів, які згідно висновку мистецтвознавчої експертизи №82/мз від 20 липня 2010 року, відносяться до продукції порнографічного характеру. (виділено авт.: П.І.)

Другим складом злочину цієї групи є створення або утримання місць розпусти і звідництво (ст. 302 КК України). Така кримінально-правова норма є результатом прийнятих Україною міжнародних зобов’язань. Так, відповідно до Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами від 2 грудня 1949 року (УРСР приєдналася 15 листопада 1954 року) сторони в цій Конвенції зобов'язуються, далі, накладати кару на кожного, хто:

) утримує будинок розпусти чи управляє ним або свідомо фінансує чи бере участь у фінансуванні будинку розпусти;

) здає в оренду або наймає будівлю чи інше місце, або частину такого, знаючи, що вони будуть використані з метою проституції третіми особами.

В.О. Навроцький вказує, що об’єктом цього злочину є моральні засади суспільства в частині встановлення зв’язків між людьми для задоволення їх статевих потреб. З позицій суспільної моралі задоволення статевих потреб має здійснюватися без проявів розпусти, безладних статевих стосунків, проституції. Недопустимим є і надання іншими особам місць для вчинення розпусних дій, створення або їх утримання.

Вочевидь, що предметом цього складу злочину є місця розпусти, тобто будь-які матеріальні об’єкти, в яких вчиняються розпусні дії (житловий будинок, квартира чи їх частина, різноманітні нежилі (підвали, горпища), виробничі (лазня, лікарський чи масажний кабінет) приміщення, транспортні засоби (каюти суден, вагони, салони автобусів чи літаків), намети, курені тощо).

Наприклад, вироком Печерського районного суду міста Києва від 7 лютого 2011 року ОСОБУ_12 та ОСОБУ_13 було засуджено, зокрема, за ч. 2 ст. 302 КК України. Було встановлено, що ОСОБА_12, за попередньою змовою зі ОСОБА_13, домовився з ОСОБА_16 про оренду квартири АДРЕСА_5, яка належить на праві власності її родичам, з орендною платою 1500 грн. щомісячно. З метою прикриття дійсної цілі оренди квартири та своїх анкетних даних, ОСОБА_12 повідомив ОСОБА_16, що його звуть ОСОБА_17, а квартиру він буде орендувати для проживання в ній разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_21. Після передачі ОСОБА_16 приміщення вищевказаної квартири ОСОБА_12, останній, за попередньою змовою зі ОСОБА_13, продовжуючи свої дії направлені на створення та утримання місця розпусти, надав вказану квартиру ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_17 та іншим невстановленим слідством особам жіночої статі, які там в подальшому займались проституцією. В результаті функціонування даного місця розпусти ОСОБА_12 та ОСОБА_13 від осіб, які там займались проституцією, отримували винагороду в розмірі 50 % від суми коштів, які сплачували клієнти за отримання послуг сексуального характеру. Для отримання даних коштів, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 періодично, в залежності від інтенсивності надання послуг, приїздили за адресою: АДРЕСА_5, де й отримували грошову винагороду. Очевидно, що в даному випадку місцем розпусти виступає квартира.

І останнім складом злочину цієї групи є сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією (ст. 303 КК України). Преамбула до Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами від 2 грудня 1949 року (УРСР приєдналася 15 листопада 1954 року) вказує, що проституція і зло, яке супроводжує її, яким є торгівля людьми, що має на меті проституцію, несумісні з гідністю і цінністю людської особи і загрожують добробуту людини, сім'ї і суспільства. В продовження такої думки І.О. Бандурка зазначає, що проституція «приводить до деградації нації, перетворює людей на «живий товар».

Відповідно до ст. 1 цього міжнародного акта сторони в цій Конвенції зобов'язуються накладати кару на кожного, хто для вдоволення похоті іншої особи:

) зводить, умовляє або спокушає з метою проституції іншу особу, навіть за згодою цієї особи;

) експлуатує проституцію іншої особи, навіть за згодою цієї особи.

Тобто, безпосереднім об’єктом цього складу злочину є суспільні відносини в частині забезпечення задоволення статевих потреб осіб на основі особистої симпатії, недопущення їх задоволення виключно за винагороду. Додатковим об’єктом ж цього складу злочину є статева свобода, а також здоров’я особи, власність.

Так, вироком Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2010 року ОСОБУ_2 засуджено за ч. 2 ст. 303 КК України. За обставинами справи ОСОБА_2, працюючи адміністратором стриптиз-бару готельно-ресторанного комплексу «Ранчо Вілд Вест», який розташований в АДРЕСА_2, з метою отримання прибутку за рахунок організації надання платних сексуальних послуг особами жіночої статі, та виконуючи дії спрямовані на досягнення своєї злочинної мети, втягнула в зайняття проституцією в період з грудня 2009 року до 30 січня 2010 року за грошову винагороду, контролювала та забезпечувала зайняття проституцією громадянок ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на території вказаного закладу, підшукуючи клієнтів для задоволення сексуальних потреб та надаючи відповідні приміщення.

Отже, злочини, передбачені статтями 301, 302, 303 КК України, посягають на суспільні відносини в частині забезпечення нормальних уявлень, виховання, способів задоволення статевих потреб, врешті, нормального статевого укладу життя. У складах злочинів, передбачених статтями 301, 302 КК України, обов’язковими ознаками є предмет.

Четвертою умовно виділеною групою злочинів проти моральності є ті, що посягають на суспільні відносини, які забезпечують нормальний розвиток неповнолітніх (ч. 2 ст. 299; ч. 2, 3 ст. 300; ч. 2, 3 ст. 301; ч. 3 ст. 302; ч. 3, 4 ст. 303; ст. 304 КК України). Слушно зазначається у літературі, що людина не народжується одразу особою, для цього потрібно тривалий процес фізичного, розумового та морального становлення. Оскільки процес формування особи з самого початку є соціальним, зрозуміло, що він залежить і від «бажання» суспільства створити цього суб’єкта. С.П. Репецький взагалі висловлює думку, що «назріла потреба у введенні в науку кримінального права поняття «спеціальний потерпілий», яким у злочинах проти суспільної моральності може бути неповнолітня особа або малолітня особа».

З метою захисту морального та фізичного життя неповнолітніх Закон України «Про захист суспільної моралі» від 20 листопада 2003 року № 1296-IV забороняє:

втягнення неповнолітніх у діяльність з виробництва й обігу продукції сексуального чи еротичного характеру, порнографічних матеріалів, надання послуг, а також організації й проведення видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру;

розповсюдження продукції сексуального чи еротичного характеру, порнографічних матеріалів, надання послуг і проведення видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру серед неповнолітніх;

використання образів неповнолітніх у будь-якій формі в продукції сексуального чи еротичного характеру і проведенні видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру;

виготовлення (виробництво), зберігання, реклама, розповсюдження, придбання продукції, що містить дитячу порнографію, ввезення, вивезення, транзит через територію України, поштова пересилка такої продукції;

пропонування або надання доступу до продукції, що містить дитячу порнографію.

Логічно такий стан речей обумовлює законодавчу тенденцію посиленої кримінально-правової охорони суспільних відносин, що забезпечують нормальний розвиток, становлення неповнолітніх, їх соціалізацію. Принагідно варто зазначити, що у кримінальних законах багатьох держав є окремі структурні підрозділи, що забезпечують кримінально-правовою охороною нормальний розвиток неповнолітніх. При цьому науковці дійшли до висновку, що кримінальне законодавство таких держав більш послідовно та компактно підходить до захисту інтересів сім’ї та молоді. У КК України відповідні кримінально-правові норми несистематизовані (див. Розділ 3.2. Злочини проти моральності в статтях інших розділів Особливої частини КК України), однак посягають, власне, на моральність в частині забезпечення нормального розвитку неповнолітніх.