Комбінований бойовий ланцюг.

Сполучення вогневих, електричних, механічних, хімічних ланцюгів між собою утворюють комбіновані бойові ланцюги.

Розрядження комбінованого бойового ланцюга ручним і дистанційним способом здійснюється у відповідності з вимогами, викладеними для окремих бойових ланцюгів. Обов’язковими вимогами для прийняття рішення про вибір способів розрядження є:

¾ наявність чи відсутність елементів невилучаємості та пасток;

¾ вибір для розрядження такого бойового ланцюга, який у першу чергу при спрацюванні викликає вибух;

¾ вибір загальних для усіх бойових ланцюгів вузлів, деталей чи механізмів, розрядження яких унеможливлює вибух під час спрацювання будь-яких датчиків цілі або уповільнювачів.

Підривачі вибухових пристроїв.

Вогневий, електричний, механічний, хімічний або комбінований бойові ланцюги, які поєднані із засобом збудження вибуху технічні, можуть утворювати підривачі.

Підривач призначений для передачі (перетворення) енергії від фізичного впливу цілі до засобу збудження вибуху для ініціювання вибуху у конкретно запланований час.

Конструкцію підривача в загальному вигляді можливо уявити з рис. 5.84.

 

 

 

Рис. 5.84. Загальна принципова схема підривача.

 

В загальному вигляді підривачі складаються з наступних елементів: датчик цілі, елемент-пастка, елемент невилучаємості, механізм приведення в дію, елемент затримки, механізм дистанційного взведення в бойове положення, запобіжний механізм, механізм переводу у безпечний стан, засіб збудження вибуху, корпус.

Датчик цілі – це пристрій, призначений для передачі енергії від впливу цілі (людей, техніки, пошукових приладів, акустичних, світлових чи електромагнітних хвиль тощо) до механізму приведення в дію засобу збудження вибуху. Датчики цілі визначають принцип дії підривача та в цілому вибухового пристрою.

За способом приведення в дію датчики цілі поділяються на керовані та некеровані.

Керовані датчики можливо привести в дію з місця керування на визначеної дистанції за допомогою радіо чи електроланцюгової лінії.

Некеровані датчики підриваються за автоматично запрограмованим терміном після їх встановлення у бойове положення (миттєвої та уповільненої дії).

За видом зовнішнього впливу датчики цілі поділяються на контактні та неконтактні.

До контактних датчиків відносяться:

¾ натискні, які приводяться в дію від тиску цілі на чутливу мембрану;

¾ натяжні, які приводяться в дію під час впливу на розтяжки;

¾ розвантажні, які спрацьовують під час зняття з них вантажу чи перерізання (обриву) розтяжки;

¾  пневматичні, які приводяться в дію за рахунок впливу тиску на м’яку оболонку наповнену газом чи повітрям;

¾ реакційні, які приводяться в дію за рахунок удару з по верхньою об’єкту;

¾ комбіновані, які містять декілька різноманітних датчиків.

До неконтактних датчиків відносяться такі пристрої, що приводять в дію механізми через отримання дистанційного сигналу на відстані. Вони розподіляються на:

¾ вібраційні, які приводяться в дію за рахунок вібрації ґрунту чи намаганні зсунути з місця підривач;

¾ нахильні, які приводяться в дію під час зміни положення підривача відносно горизонтального чи вертикального положення;

¾ магнітні, які приводяться в дію за рахунок зміни магнітного поля землі під час зміни місця розміщення підривача;

¾ оптичні, які приводяться в дію за рахунок появи чи переривання світлового потоку;

¾ акустичні, які приводяться в дію за рахунок появи запрограмованої звукової хвилі;

¾ теплові, які приводяться в дію за рахунок зміни температури повітря біля підривача;

¾  електромагнітні, які приводяться в дію за рахунок зміни штучно створеного навколо підривача постійного електромагнітного поля;

¾ ємності, які приводяться в дію за рахунок додаткового внесення електропровідного тіла (людини, техніки, інструменту) між пластинами, що утворюють конденсаторну ємність;

¾ барометричні, які приводяться в дію за рахунок навантаження чи зниження тиску повітря, води, ґрунту тощо.

Механізм приведення в дію – це пристрій, призначений для перетворення та передачі енергії від датчика цілі до засобу збудження вибуху. Механізм приведення в дію перетворює будь-яку енергію до зручного способу приведення в дію засобу збудження вибуху.

До найбільше поширених видив приведення в дію засобів збудження вибуху відносяться вогневий, електричний, механічний, хімічний способи чи їх комбінація.

Елемент затримки вибуху – це годинниковий, електронно-годинниковий, піротехнічний пристрій, який уповільнює вибух на запрограмований термін.

Елемент дистанційного взведення підривача в бойове положення – це пристрій, призначений для з’єднання будь-яких бойових ланцюгів у робочий стан для подальшого спрацювання без участі в цьому людини.

Запобіжний механізм – це пристрій, призначений для фіксації датчиків цілі, бойових ланцюгів чи механізмів приведення в дію, при яких унеможливлюється їх випадкове спрацювання.

Механізм переводу в безпечний стан – це пристрій, призначений для роз’єднання бойових ланцюгів без їх механічного руйнування.

Корпус підривача – це, як правило, міцна оболонка, в якій розміщується переважна більшість елементів і механізмів підривача.

Підривачі, як правило, використовуються у промисловому виготовленні та призначені для спорядження військових боєприпасів (мін, снарядів, бомб, ракет, торпед тощо). Наприклад, в інженерних мінах підривачі МВЧ-57, МВЗ-62, МВЧ-62, МУВ, МУВ-2, МУВ-3, МУВ-4 містять окремі конструктивні елементи, зазначені на загальній схемі. Промислові підривачі підлягають розрядженню у відповідності із стандартними технічними процедурами, переводяться визначеними способами у безпечний стан або знищуються.

Найбільше небезпечними та складними у розрядженні є саморобні підривачі. Вони містять інтерпретовані до промислових конструкції та елементи, що вигадані людиною на свій розсуд, іноді не дуже досвідченої у підривної справі. Тому такі конструкції не завжди мають досконалі елементи, що іноді унеможливлює, навіть при відсутності пасток і елементів невилучаємості, їх ручне розрядження.

Розрядження підривачів незнайомої конструкції та таких, що є невдосконаленими, здійснюється дистанційним способом за допомогою гідродинамічної гармати (рис. 5.85) або знищенням.

 

 

 

Рис. 5.85. Схема розміщення гідродинамічної гармати.

Під час розміщення гідродинамічної гармати біля підривача та пострілу слід уникати впливу рідинного струменя на датчики цілі, елементи-пастки. Напрямки пострілу, під час яких існує велика вірогідність небажаного вибуху, на рис. 5.85. перекреслені. Найбільш вдалими місцями для розміщенням гідродинамічної гармати є 1 і 2 позиції.

Додаткова інформація.

Вибухові пристрої, що містять механізм уповільнення, мають відповідний запрограмований час до вибуху.

Найбільш небезпечним часом після приведення механізму уповільнення є годинникові періоди:

¾ між 25 та 35 хвилинами кожного часу;

¾ 5 хвилин до та після кожної години.

 

Після приведення механізму уповільнення у дію (механічного, електромеханічного, електронного годинника або таймеру), найбільш небезпечним часом є: ± 5 хвилин від четверті (¼), половини (½), без четверті (¾) і повного часу кожної години, як вказано на рисунку 5.86.

 

 

 

    1                     2                   3                  4        

 

 

Рис. 5.86. Небезпечний час 1 – 10 хвилин від четверті (¼) часу; 2 – 10 хвилин від половини (½) часу; 3 – 10 хвилин від без четверті (¾) часу; 4 – 10 хвилин від повного часу.

ˆ