ІІ. Загально - теоретична характеристика основних

Елементів системи правової охорони конституції.

 

Розглянемо коротко зміст основних елементів системи правової охорони конституції взагалі.

Особливий порядок прийняття Конституції

Зміст цього елементу системи правової охорони конституції полягає втому, що вже у самій появі конституції як нормативного документу, в порівнянні з іншими нормативними актами закладено відмінність.

Поява «Конституції» і поява «звичайного закону» - це різні політико-правові явища. Це обумовлено насамперед різною юридичною природою цих документів. В них різна степінь легітивності (т.б. - різна спепінь, різна величина законної сили, довіри з боку джерела законної влади - з боку народу,) Легітивність Конституції повинна завжди бути вищою легітивності звичайного закону. Тому, як правило, на відміну від порядку прийняття законів парламентом, для прийняття Конституції використовують способи із «підвищеною легітивністю» як то - затвердження Конституції на референдумі чи її прийняття Установчими Зборами, Конституційною Асамблеєю і т.д.  

Особливий порядок внесення змін до Конституції

Коли говорять за особливий порядок внесення змін до Конституції, то мають на увазі особливий в порівнянні з внесенням змін і доповнень до звичайних законів. Якщо зміни і доповнення до звичайних законів вносяться в порядку звичайної парламентської процедури, то внесення змін до Конституції має свої особливості. Про ці особливості ми вже говорили на попередній лекції. Тут, можливо тільки нагадаємо, для внесення змін до Конституції використовують як можливі варіанти:

1)  ускладнену парламентську процедуру;

2)  використання спеціального суб’єкта поза парламентом (наприклад: референдуму)

3)  використання т.з. „процедури повторення внесення відповідних змін” протягом певного часу, тошо.

Конституційна відповідальність

Конституційна відповідальність – це особливий самостійний вид юридичної відповідальності, передбачений Конституцією та іншими законами, зміст якого полягає в наступленні негативних наслідків для порушників конституційно-правових норм.

В спеціальній юридичній літературі говориться, що підставою виникнення конституційної відповідальності насамперед є порушення норм Конституції. Такою підставою може бути і порушення інших конституційно-правових норм. При цьому, конституційна відповідальність може мати місце тільки тоді, коли в законодавстві буде чітко визначено умовно кажучи свого роду „міру покарання” (конкретні негативні наслідки) за порушення конституційно-правової норми  

Суб’єктами (т.б. тими на кого поширюється конституційно-правова відповідальність), – є виключно учасники конституційно-правових відносин.

Конституційна відповідальність має місце тоді, коли за порушення конституційно-правових норм настають негативні наслідки що не містять в собі ознак кримінальної, адміністративної, цивільної відповідальності. Хоч іноді ці види відповідальності можуть наступати для окремих суб’єктів як паралельні.

Яскравим прикладом конституційної відповідальності в сучасному світі є імпічмент глави держави в демократичних країнах з республіканською формою правління: 1) Президент порушує Конституцію; 2) його притягують до конституційної відповідальності; 3) наступають негативні наслідки – дострокове позбавлення повноважень.  

Суб’єктами конституційної відповідальності сьогодні як правило сьогодні є:

- глава держави;

- парламент;

- уряд;

- представницькі органи місцевого самоврядування;

- посадові особи органів державної влади та місцевого самоврядування;

- депутати парламенту;

- політичні партії;

- засоби масової інформації та інші суб’єкти конституційно-правових відносин.

Санкціями конституційно-правовій відповідальності (негативними наслідками для порушників конституційно-правових норм) є наступне:

- дострокове позбавлення конституційних повноважень посадових осіб;

- розпуск (припинення діяльності) державних органів та органів місцевого самоврядування;

- позбавлення або зміна конституційного статусу політичних партій та інше.

 

Конституційний контроль.

Явище конституційного контролю вважається центральним (основним) елементом системи правового захисту конституції. Конституційний контроль фактично був і історично першим реальним засобом забезпечення верховенства та стабільності конституції. Тому від самих початків на органи конституційного контролю – покладалався обов’язок не тільки звертати увагу на неконституційність дій та актів різних суб’єктів, а й безпосередньо втручатися в їх діяльність з метою недопущення появи неконституційних актів та призупинення неконституційних діянь.

       Звідси, конституційно-правова практика в частині забезпечення недопущення появи неконституційних актів виробила два основні варіанти дій:

n призупинення дії неконституційного акту

n відміна неконституційного акту.

В першому випадку (мова іде про застосування варіанту  «призупинення дії неконституційного акту»)орган конституційного контролю призупиняє на певний час дію неконстиуційного акту і дає можливість суб’єкту який прийняв даний акт привести його у відповідність до положень Конституції. В другому випадку (використання варіанту «відміни неконституційного акту») орган конституційного контролю визнавши той чи інший акт неконституційним - просто відміняє його, оголошує його не чинним. Як правило, оголошення такого акту (акту який є не конституційним) нечинним робиться з часу його видання.

       В науці конституційного права з самого початку становлення інституту правової охорони Конституції іде дискусія на тему «Хто повинен здійснювати конституційний контроль в державі?».

Іншими словами, на який саме орган держави (орган законодавчої, виконавчої, судової влади) має бути покладено цю функцію - функцію конституційного контролю чи конституційного нагляду. З цього приводу є різні міркування, відповідно і різні моделі практичної реалізації механізму правової охорони Конституції. Ще один із творців американської Конституції Олександр Гамільтон говорив (ми про це сьогодні вже згадували), що «Обов’язком суддів є проголошення недійсними всіх законів які суперечать Основному Закону». Тобто, для нього і його прихильників було однозначним те, що саме звичайні суди повинні стати на сторожі Конституції. Ця думка, пізніше вже як офіційна доктрина і лягла в основу побудови сучасної системи конституційного контролю США. В США, як відомо, функція конституційного контролю покладена на Верховний Суд.

       Саме тому, на сьогоднішній день устійнились дві основні моделі (системи) конституційного контролю:

1.  т.з. - американська модель;

2.  т.з. - європейська модель (інша назва - асвтрійська або кельзенівська) модель.

    Історично (по часу виникнення) першою була американська модель конституційного контролю. Назва походить від назви держави - США (Америка), де ця модель виникла і де має застосуваня по сьогоднішній день.

      Зміст американської моделі конституційного контролю полягає в тому, що функцію останього (т.б. конституційого контролю) покладається на звичайні суди (суди загальної юрисдикції). «Амерриканська» модель конституційного контролю має декілька різновидів пов’язаних з тим, кому все таки надано право визначення конституційності нормативних актів, а саме:

а) коли таке право маю усі суди (т.з. американська дифузна модель);

б) коли таке право має тільки Верховний Суд;

в) коли таке право має спеціальна палата Верховного Суду.

      Зміст європейської моделі конституційного контролю полягає в тому, що функцію конституційого контролю покладається на спеціально створений судовий орган, або інший (не судовий) орган держави.

   Інша назва даної моделі конституційного контролю (асвтрійська або кельзенівська) походить від того, що її ідеологом був відомий європейський вчений-конституціоналіст ХХ століття Ганс Кельзен, який її обгрунтував на зразу ж після Першої світової війни і вона з успіхом була впроваджена в австрійській конституційній системі міжвоєнного періоду. До слова, яскравим прихильником саме такої системи коонституційного контролю був і наш український вчений професор Львівського університету Станіслав Днітсрняський, який у своєму проекті Конституції ЗУНР 1920 року запропонував створення Державного Судового Трибуналу з функціями органу конституційної юрисдикції.

  Конституційно-правова практика знає сьогодні дві основні процедурні форми здійснення конституційного контролю:

1)  попередній конституційний контроль;

2)  наступний конституційний контроль.

      Попередній конституційний контроль має місце на стадіях парламентського розгляду законопроекту, ще до його промульгації главою держави.

      Наступний конституційний контроль має місце щодо законів уже прийнятих парламентом і введених в дію.

       За природою ініціювання здійснення конституційного контролю його умовно поділяют теж на дві групи:

а) обов’язковий;

б) факультативний.

       Обов’язковим конституційним контролем є такий контроль, який робиться за спеціальним (постійним) приписом;  іншими словами - коли є визначено державою як обов’язок в тих чи інших випадках здійснювати конституційний контроль.

   Факультативний конституційний контроль здійснюється з ініціативи встановлених органів (т.б. - може здійснюватись, а може і не здійснюватись. Для першого необхідна активна дія - проявлена ініціатива). 

Висновки до другого параграфу:

1. Загально визнаними елементами системи правової охорони конституції сьогодні є: а) особливий порядок прийняття конституції; б) особливий порядок внесення змін до Конституції; в) конституційну відповідальність; г) конституційний контроль.

2. Кожен з цих елементів має свої напрацювання в науці конституційного права та відповідне застосування в конституційно-правовій практиці;

3. Центральним елементом системи правової охорони конституції є інститут конституційного контролю.